Рішення № 55479545, 03.02.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.02.16р. Справа № 904/10416/15

За позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Шахта "Білозерська" (м. Добропілля, Донецької області)

до Приватного акціонерного товариства "Макіївський завод "Лазер" (м. Павлоград, Дніпропетровської області)

про стягнення неустойки за порушення строків поставки продукції згідно договору № 261-ШБ від 09.01.2014 у загальному розмірі 42 694 грн. 14 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність № ББУ/ОДО67/ББ/15 від 10.12.2015)

від відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність б/№ від 01.09.2015)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з додатковою відповідальністю "Шахта "Білозерська" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Макіївський завод "Лазер" (далі - відповідач) суму неустойки за порушення строків поставки продукції згідно договору № 261-ШБ від 09.01.2014 у загальному розмірі 42 694 грн. 14 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 20 073 грн. 24 коп. - штраф;

- 22 620 грн. 90 коп. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було поставлено продукцію за договором № 261-ШБ від 09.01.2014 з порушенням строків, узгоджених сторонами у специфікації від 22.12.2014 та специфікації від 25.12.2014, внаслідок чого у позивача виникло право вимагати сплату неустойку у вигляді штрафу та пені, на підставі пункту 6.2. договору № 261-ШБ від 09.01.2014.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 23.12.2015.

У судове засідання 23.12.2015 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 23.12.2015 не з'явився, але надіслав заяву (вх.суду 84380/15 від 21.12.2015), в якій просив суд розгляд справи відкласти, у зв'язку з участю його представника в іншому судовому засіданні.

Крім того, судом було зауважено, що з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне витребувати додаткові докази.

У зв'язку з викладеними, ухвалою суду від 23.12.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 18.01.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Від позивача на виконання вимог ухвали суду надійшли пояснення (вх.суду 570/16 від 11.01.2016), в яких він наголошує на тому, що одночасне стягнення пені та штрафу передбачено Господарським кодексом України, а постанова Верховного суду України від 21.10.2015 прийнята за результатами розгляду цивільної справи, а отже, не може застосовуватись до спірних - господарських правовідносин.

Аналогічні пояснення були долучені позивачем до матеріалів справи повторно (вх.суду 1956/16 від 15.01.2016).

Також позивачем було надано клопотання (вх.суду 2545 від 18.01.2015), в якому він просив долучити до матеріалів справи судову практику по аналогічним справам.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 2571 від 18.01.2016), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на відсутність вини у затримці поставки продукції через неналежне виконання позивачем своїх зустрічних договірних зобовязань з її оплати, наявністю форс-мажорних обставин, викликаних проведенням на території перебування виробничих потужностей відповідача (м. Макіївка, Донецька область) антитерористичної операції, а також відсутністю умов для стягнення неустойки, якими відповідно до пункту 6.2. договору є попередні вимоги позивача як щодо стягнення штрафу, так і пені. Відповідач посилається також на виданий Донецькою торгово-промисловою палатою сертифікат № 4197 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також на відсутність з боку позивача жодних доказів на підтвердження понесених ним збитків через порушення відповідачем умов договору в частині своєчасної поставки продукції.

У судове засідання 18.01.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представником позивача у судовому засіданні 18.01.2016 було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини, викладені ним у відзиві на позовну заяву (вх.суду 2571 від 18.01.2016).

Ухвалою суду від 18.01.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 03.02.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

У судове засідання 03.02.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 03.02.2016 представник позивача наполягав на задоволенні його позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача подав у судовому засіданні клопотання, в якому просив суд зменшити на 70% розмір штрафу та пені, встановивши його в розмірі 12 808 грн. 24 коп. Обґрунтував вказане клопотання відповідач обставинами, що були ним викладені у відзиві на позовну заяву.

Представник позивача у судовому засіданні 03.02.2016 заперечував проти задоволення вказаного клопотання.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 09.01.2014 між Товариством з додатковою відповідальністю "Шахта "Білозерська" (далі - покупець, позивач) та Приватним акціонерним товариством "Макіївський завод "Лазер" (далі - постачальник, відповідач) було укладено договір № 261-ШБ (далі - договір, а.с.10-14), відповідно до умов якого в порядку та на умовах, передбачених договором, постачальник зобов'язався поставити у власність покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення (далі - продукція), в асортименті, кількості, в строки, за ціною та з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в договорі та специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору. Покупець зобов'язався прийняти та оплатити поставлену продукцію в його власність продукцію згідно з умовами договору (пункти 1.1. та 1.2. договору).

У пункті 8.1. договору сторони визначили, що договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін. Сторони дійшли згоди, що у випадку належного виконання обома сторонами своїх зобов'язань, строк договору встановлюється до 31.12.2015 включно. У випадку невиконання (неналежного виконання) сторонами (стороною) своїх зобов'язань за договором, строк дії договору продовжується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 8.1. договору).

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Крім того, в силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що поставка продукції проводиться партіями в асортименті, кількості, за цінами, з якісними характеристиками та в строки, погоджені сторонами в специфікаціях до договору. Під партією продукції сторони розуміють будь-яку кількість продукції, однорідної по своїм якісним показникам, яка супроводжується одним документом про якість, та/або одним товаросупровідним документом.

Відповідно до пункту 4.2. договору, умови поставки продукції DDP, згідно "Інкотермс -2000", з урахуванням умов та застережень, що містяться у договорі та/або відповідних специфікаціях до договору. Узгоджене місце призначення поставки вказується сторонами у відповідних специфікаціях до договору, постачальник несе всі витрати, повязані з поставкою продукції, до моменту її поставки в узгоджене місце призначення поставки. У випадку, коли сторонами у специфікаціях обумовлюються інші умови поставки, взаємовідносини сторін будуть регулюватися положеннями, узгодженими сторонами у відповідних специфікаціях до договору.

Згідно з умовами пункту 5.1. договору загальна сума договору визначається загальною сумою всіх специфікацій, які є невід'ємною частиною договору. У будь-якому випадку, загальна орієнтовна сума договору не повинна перевищувати суму еквівалентну 39 000 000 грн. 00 коп. з ПДВ на дату укладення договору. Сума договору можу бути збільшена шляхом підписання сторонами відповідної додаткової угоди після отримання дозволу уповноваженого на те органу управління покупця.

Ціна за поставлену постачальником продукцію встановлюється сторонами у відповідних специфікаціях до договору (пункт 5.2. договору).

У відповідності до вищевказаних умов договору, сторонами було підписано специфікацію від 22.12.2014 та специфікацію від 25.12.2014 до договору, в яких вони узгодили найменування продукції, її кількість, ціну та строк поставки (а.с.17-18).

В подальшому, позивач та відповідач уклали додаткову угоду від 16.01.2015 до договору, якою змінили домовленість, досягнуту в специфікації від 25.12.2014, зокрема визначили найменування продукції, її кількість, ціну та строк поставки, а також погодили умови оплати (а.с.19).

Отже, позивачем та відповідачем було досягнуто домовленості щодо поставки наступної продукції у такий строк:

- барабан у кількості 3 шт. - в строк до 25.01.2015;

- козирок у кількості 1 шт. - в строк до 25.03.2015;

- ось концева у кількості 1 шт. - в строк до 25.01.2015;

- роликоопора РЛ 100 (127х360)-206 у кількості 90 шт. - в строк до 25.01.2015;

- ролик 127х1150-206 у кількості 20 шт. - в строк до 25.01.2015;

- ролик 127х1150-206 у кількості 20 шт. - в строк до 25.02.2015;

- роликоопора РЛ 100 (127х360)-206 у кількості 190 шт. - в строк до 25.03.2015;

- ролик 127х1150-206 у кількості 20 шт. - в строк до 25.03.2015.

Так, на виконання умов договору, 28.04.2015 позивач здійснив поставку узгодженої в специфікаціях від 22.12.2014 та від 25.12.2014 продукції відповідачу на загальну суму 401 464 грн. 80 коп., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000060 від 28.04.2015 (а.с.16).

Суд зауважує, що товар, визначений у вказаних специфікаціях у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно вказаної накладної за кількістю, ціною та загальною вартістю, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, строки поставки продукції були відповідачем порушені, оскільки в специфікаціях сторони погодили поставку продукції визначеними частинами, зокрема, до 25.01.2015, до 25.02.2015 та до 25.03.2015, відповідно, внаслідок чого у позивача виникло право вимагати сплату неустойку у вигляді штрафу та пені, на підставі пункту 6.2. договору № 261-ШБ від 09.01.2014. Вказане і є причиною спору.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строк поставки обумовленої в договорі (специфікаціях) продукції, приймаючи до уваги наявність прострочення її поставки, суд вважає правомірним нарахування штрафних санкцій за вказане порушення умов договору.

Так, відповідно до умов пункту 6.2. договору у випадку не поставки (в тому числі недопоставки відсутньої та/або некомплектної) продукції або поставки (в тому числі, допоставки відсутньої та/або некомплектної) продукції з порушенням строків, визначених у договорі або у відповідній специфікації, постачальник, за письмовою вимогою покупця, сплачує покупцю неустойку у вигляді штрафу у розмірі 5% від вартості продукції поставленої по відповідній специфікації. У випадку порушення постачальником своїх обов'язків, згідно даного пункту більше ніж на 10 календарних днів, постачальник додатково, за письмовою вимогою покупця, сплачує покупцю неустойку у вигляді штрафу у розмірі 0,1% від вартості непоставленої (недопоставленої відсутньої та/або некомплектної) продукції або поставленої (допоставленої відсутньої та/або некомплектної) продукції з порушенням строків, за кожен день прострочки.

На підставі вказаного пункту договору позивач нарахував пеню за прострочення поставки продукції в загальний період з 25.01.2015 по 27.04.2015 в сумі 22 620 грн. 90 коп., а також штраф у сумі 20 073 грн. 24 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивач неправомірно здійснив нарахування пені на дні, в яких мала бути здійснена поставка. При цьому, на вимогу суду позивач надав уточнений розрахунок пені, в якому виправив вказану помилку, але враховуючи, що в цій частині позивачем позовні вимоги не були змінені, суд розглядає вимоги, викладені в позовній заяві, а також зауважує, що періоди прострочення, визначені в уточненому розрахунку (а.с.44) вірно, але арифметично розрахунок проведений невірно.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, изнається удом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом було встановлено наступне:

- барабан у кількості 3 шт. на загальну суму 8 398 грн. 80 коп. мав бути поставлений в строк до 25.01.2015, фактично поставлений - 28.04.2015, а отже в період прострочення з 26.01.2015 по 27.04.2015 пеня складає 772 грн. 69 коп.;

- козирок у кількості 1 шт. на суму 1 009 грн. 20 коп. мав бути поставлений в строк до 25.03.2015, фактично поставлений - 28.04.2015, а отже в період прострочення з 26.03.2015 по 27.04.2015 пеня складає 33 грн. 30 коп.;

- ось концева у кількості 1 шт. на суму 13 120 грн. 80 коп. мала бути поставлена в строк до 25.01.2015, фактично поставлена - 28.04.2015, а отже в період прострочення з 26.01.2015 по 27.04.2015 пеня складає 1 207 грн. 11 коп.;

- роликоопора РЛ 100 (127х360)-206 у кількості 90 шт. на загальну суму 105 300 грн. 00 коп. мала бути поставлена в строк до 25.01.2015, фактично поставлена - 28.04.2015, а отже в період прострочення з 26.01.2015 по 27.04.2015 пеня складає 9 687 грн. 60 коп.;

- роликоопора РЛ 100 (127х360)-206 у кількості 190 шт. на загальну суму 222 300 грн. 00 коп. мала бути поставлена в строк до 25.03.2015, фактично поставлена - 28.04.2015, а отже в період прострочення з 26.03.2015 по 27.04.2015 пеня складає 7 335 грн. 90 коп.;

- ролик 127х1150-206 у кількості 20 шт. на загальну суму 17 112 грн. 00 коп. мав бути поставлений в строк до 25.01.2015, фактично поставлений - 28.04.2015, а отже в період прострочення з 26.01.2015 по 27.04.2015 пеня складає 1 574 грн. 30 коп.;

- ролик 127х1150-206 у кількості 20 шт. на загальну суму 17 112 грн. 00 коп. мав бути поставлений в строк до 25.02.2015, фактично поставлений - 28.04.2015, а отже в період прострочення з 26.02.2015 по 27.04.2015 пеня складає 1 043 грн. 83 коп.;

- ролик 127х1150-206 у кількості 20 шт. на загальну суму 17 112 грн. 00 коп. мав бути поставлений в строк до 25.03.2015, фактично поставлений - 28.04.2015, а отже в період прострочення з 26.03.2015 по 27.04.2015 пеня складає 564 грн. 70 коп. Всього пеня складає 22 219 грн. 43 коп.

Заявлений позивачем до стягнення штраф у сумі 20 073 грн. 24 коп. від недопоставленої у строк продукції на загальну суму 401 464 грн. 80 коп. розрахований відповідно до умов пункту 6.2. договору (401 464,80 х 5% = 20 073,24).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу в сумі 20 073 грн. 24 коп., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства та умовам договору.

Враховуючи викладені обставини, є наявним факт прострочення поставки продукції, обумовленого у специфікаціях від 22.12.2014 та від 25.12.2015 до договору.

Отже, суд дійшов висновку про правомірність застосування відповідальності, встановленої пунктом 6.2. договору.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 22 219 грн. 43 коп. та штрафу в сумі 20 073 грн. 24 коп. є правомірними та обґрунтованими.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

При цьому, оскільки обов'язок відповідача щодо поставки товару не є грошовим зобов'язанням, а та обставина, що за порушення строку поставки товару за договором постачальник зобов'язаний сплатити покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленої (недопоставленої відсутньої та/або некомплектної) продукції або поставленої (допоставленої відсутньої та/або некомплектної) продукції з порушенням строків, за кожен день прострочки, не перетворює визначену договором пеню у пеню за порушення грошового зобов'язання, а отже, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню вимоги Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", яким передбачено застосування відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України .

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252 та від 09.04.2012 № 20/246-08.

В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України.

Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд України, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 № 3-24гс12, від 09.04.2012 № 3-88гс11.

При цьому, суд вважає за необхідне не застосовувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21.10.2015 у справі № 6-2003цс15, за змістом якої зазначається, що одночасне застосування пені та штрафу за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Так, частиною 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Як вбачається з вищевказаної постанови, вона була прийнята Верховним Судом України за результатами розгляду цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Апекс-Банк" про стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитним договором та штрафних санкцій, нарахованих за порушення зобов'язань за кредитним договором, а тому, враховуючи суб'єктний склад сторін, правову природу спірного правочину та умови відповідних пунктів кредитного договору, якими передбачено стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язань за кредитним договором, висновок щодо неможливості одночасного стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язання було зроблено Верховним Судом України лише виходячи з положень статті 549 Цивільного кодексу України, яка і підлягала застосуванню у спірних правовідносинах.

Проте, в даному випадку, обидві сторони спірного правочину є суб'єктами господарювання, відповідачем було порушено саме господарське зобов'язання, а тому згідно з приписів статті 9 Цивільного кодексу України та статті 4 Господарського кодексу України до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Господарського кодексу України, як спеціального закону в частині відповідальності за порушення у сфері господарювання.

Конституція України у статті 61 передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Конституційний Суд України у справі про відповідальність юридичних осіб (рішення № 7-рп/2001 від 30.05.2001 у справі № 1-22/2001) дійшов висновку що загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на такі основні види: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну. Виходячи зі змісту цього тлумачення не можуть бути ототожнені поняття санкцій та вид відповідальності. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, згідно з нормами статті 61 Конституції України не обмежується розмір санкцій чи їх набір при притягненні до одного виду юридичної відповідальності.

Крім того, можливість одночасного застосування штрафу та пені прямо вбачається із Господарського кодексу України (стаття 231 Господарського кодексу України), який передбачає можливість одночасного застосування пені та штрафу.

Аналогічну правову позицію щодо можливості одночасного стягнення штрафу та пені у господарських зобов'язаннях викладено також у постановах Вищого господарського суду України від 11.11.2015 у справі № 911/2418/15, від 27.10.2015 у справі № 924/303/15, від 12.05.2015 у справі № 910/9209/13, від 05.02.2015 у справі № 910/7041/14, від 30.03.2015 у справі № 911/3222/14, від 07.10.2015 у справі № 924/218/15, від 11.11.2015 у справі № 911/2418/15 та багатьох інших.

При цьому, на переконання суду, зазначені вище постанови Верховного Суду України, які приймались у господарських справах, та постанова Верховного Суду України від 21.10.2015 у цивільній справі № 6-2003цс15, не є суперечливими між собою щодо тлумачення норм матеріального права, оскільки вони не є тотожними або подібними, приймались відносно різного суб'єктного складу сторін, а також правовідносин (господарських чи цивільних).

Разом з цим, частиною 1 статті 617 Цивільного кодексу України зазначено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо воно доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Таким чином, порушення зобов'язання за відсутності вини вважається випадком, який унеможливлює його виконання як непереборною силою, так і будь-якою іншою обставиною, настання якої боржник не міг передбачити. Для того, щоб довести наявність випадку, відповідач повинен довести відсутність його вини.

При цьому, наведені відповідачем заперечення щодо стягнення штрафних санкцій є безпідставними з огляду на таке.

Так, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі № 15рп/2002 року (справа про досудове врегулювання спорів) можливість судового захисту не може бути поставлена законом у залежність від використання субєктами інших засобів прав захисту.

Зокрема, відповідно до вказаного рішення Конституційний Суд України вирішив, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням субєктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

За вказаних обставин посилання відповідача на норми Господарського процесуального кодексу України та умови договору щодо необхідності дотримання позивачем у справі досудового претензійного порядку врегулювання спору до уваги судом не приймаються.

Суд вважає, що не є обґрунтованими твердження відповідача стосовно форс-мажорних обставин, які виключають його відповідальність за порушення строку поставки продукції за договором.

Із наданого відповідачем сертифікату № 4197, виданого Донецькою торгово-промисловою палатою 30.04.2015, вбачається, що вказаним сертифікатом засвідчена наявність у період з 14.04.2014 по 26.01.2015 форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зокрема: акти тероризму, військові дії на території Донецької області (вилучення та знищення документації підприємства озброєними людьми) щодо обовязку відповідача як платника податків, а саме податків і зборів у строки та розмірах, встановлених нормативно-правовими актами. Наявність форс-мажорних обставин стосовно виконання його зобовязань за спірним договором не вказана (а.с.80).

Доводи відповідача з приводу зловживання позивачем своїм правом та надісланням для підписання специфікації за два, три робочих дні до обумовленої специфікацією дати поставки, що, за його твердженням, унеможливило вчасну поставку продукції відповідачем, до уваги не приймаються, оскільки підписавши та скріпивши печатками специфікації до договору у межах встановленого законом строку сторони прийняли на себе зустрічні зобовязання, які мають бути виконанні за умовами таких специфікацій, в тому числі щодо строку поставки продукції.

В той же час, суд враховує, що зазначеним сертифікатом підтверджено місцезнаходження відповідача та його виробничих потужностей до 26.01.2015 на території м.Макіївки Донецької області, охопленої актами тероризму та військовими діями у період поставки продукції, простроченої за умовами договору.

Зазначена обставина поряд із іншими, встановленими у справі, відповідно до нормативних приписів статті 43 Господарського кодексу України потребує належної оцінки судом, за результатом якої наявні правові підстави для вирішення питання щодо зменшення заявленої позивачем до стягнення неустойки.

Так, згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В пункті 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України також зазначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до пункту 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. В аспекті права на справедливий суд, передбаченого міжнародним договором, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Отже, зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки (штрафу), суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій. При цьому, розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, враховуючи також наступне: умови виконання відповідачем прийнятих на себе договірних зобовязань (місцезнаходження відповідача та його виробничих потужностей до 26.01.2015 на території м. Макіївки Донецької області, охопленої актами тероризму та військовими діями у період поставки продукції, простроченої за умовами договору); незначні строки порушення строків поставки щодо переважної більшості таких поставок; встановлені рішенням господарського суду Донецької області від 02.12.2015 у справі № 905/2228/15 факти прострочки самим позивачем оплати продукції за спірним договором, а також відсутність доказів на підтвердження збитків позивача від порушення відповідачем строків поставки.

Судом також враховано, що пеня та штраф є лише санкціями за невиконання зобовязання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може. Тому при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані.

Разом з тим суд прийняв до уваги й інтереси позивача, який за сучасних економічних умов знаходиться з відповідачем у рівних умовах господарювання і є потерпілою стороною від порушення відповідачем договірних зобовязань.

Суд також оцінює спірні обставини у справі з урахуванням вимог чинного законодавства щодо порядку і основних засад як встановлення так і виконання господарсько-правових зобов'язань.

Так, згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне частково задовольнити клопотання відповідача про зменшення суми штрафних санкцій та зменшити розмір пені в сумі 22 219 грн. 43 коп. та штрафу в сумі 20 073 грн. 24 коп. на 30%, а саме: до 15 553 грн. 60 коп. та до 14 051 грн. 27 коп., відповідно, а отже вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню частково в сумі 15 553 грн. 60 коп., вимога позивача про стягнення штрафу підлягає задоволенню частково у сумі 14 051 грн. 27 коп.

Згідно з приписами пункту 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись нормами статей 1, 2, 4-5, 32, 33, 34, 36, 38, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Макіївський завод "Лазер" (51400, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 14310684) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Шахта "Білозерська" (85013, Донецька область, м. Добропілля, м.Білозерське, вулиця Строїтельна, будинок 17; ідентифікаційний код 36028628) 15 553 грн. 60 коп. - пені, 14 051 грн. 27 коп. - штрафу, 1 206 грн. 55 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_3