Рішення № 55479524, 01.02.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01.02.16р. Справа № 904/11280/15

За позовом дочірнього підприємства "СОФІЇВКАТЕПЛОЕНЕРГО" комунального підприємства "ДНІПРОТЕПЛОЕНЕРГО" Дніпропетровської обласної ради, смт.Софіївка, Дніпропетровська область

до комунального закладу "Софіївська центральна района лікарня" Дніпропетровської обласної ради", смт.Софіївка, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1 - довіреність № б/н від 01.12.15р.;

від відповідача: представник ОСОБА_2 - довіреність № б/н від 27.01.16р.;

представник ОСОБА_3 - довіреність № б/н від 27.01.16р.;

головний лікар ОСОБА_4 - згідно витягу із рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Дочірнє підприємство "Софіївкатеплоенерго" комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради", смт.Софіївка, Дніпропетровська область (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до комунального закладу "Софіївська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради", смт.Софіївка, Дніпропетровська область (далі по тексту - відповідач) про стягнення 272836,81грн. заборгованості за теплову енергію; 24263,79грн. трьох відсотків річних; 163701,94грн. інфляційних втрат.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви від 29.12.2015р. за вих.№2010 ухвалою суду від 04.01.2016р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 27.01.2016р.

Суд оголошував перерву з 27.01.2016р. до 01.02.2016р.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 27.01.2016р.

Відповідач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 27.01.2016р.

01.02.2016р. повноважний представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні в повному обсязі, крім того подав пояснення по справі.

Повноважні представники відповідача в судовому засіданні визнають заборгованість, крім того, подали відзив на позовну заяву, просять суд зменшити суму штрафних санкцій.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 01.02.2016р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

10.12.2012р. між дочірнім підприємством обласного комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" "Софіївкатеплоенерго" (далі по тексту - позивач, учасник) та комунальним закладом "Софіївська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради" (далі по тексту - відповідач, замовник) укладено договір №14 про закупівлю теплової енергії за державні кошти (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого учасник зобов'язується у 2012 році поставити замовникові послуги з постачання водяної пари і гарячої води включно з холодоагентами в потрібних йому обсягах, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити одержані послуги за встановленими тарифами (цінами) в термін, передбачений цим договором, які постачаються за цим договором та використовуються замовником виключно для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання.

Рішенням Дніпропетровської обласної ради №515-23/VI від 27.12.2013р. змінено назву дочірнього підприємства обласного комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" "Софіївкатеплоенерго" на дочірнє підприємство "Софіївкатеплоенерго" комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради".

Найменування товару: учасник передає замовникові послугу з постачання водяної пари і гарячої води включно з холодоагентами в обсязі 4,1693Гкал. на 1635,39грн. (пункт 1.2 договору).

Ціна цього договору за 1Гкал теплової енергії становить 1569,00грн., з урахуванням податку на додану вартість.

Загальна вартість цього договору на дату його укладання становить 1635,39грн., у тому числі ПДВ (пункт 3.1 договору).

Пунктом 4.1 договору визначено, що розрахунки проводяться шляхом:

- оплати замовником після пред'явлення учасником рахунку на оплату товару (робіт або послуг) (далі по тексту - рахунок) або після підписання сторонами акта звірки.

- остаточний розрахунок за фактично подану теплову енергію здійснюється на підставі акту звірки з учасником теплової енергії до 10 числа місяця, наступного за місяцем постачання теплової енергії.

- при невиконанні замовником вимог, передбачених у пункті 4.1 цього договору, учасник має право обмежити або припинити постачання теплової енергії покупцеві.

- у платіжних дорученнях учасник повинен обов'язково зазначити номер договору, дату його підписання, призначення платежу. За наявності заборгованості за цим договором учасник зараховує кошти, що надійшли від замовника, як погашення заборгованості за поставлену теплову енергію, поставлену в минулі періоди за цим договором, незалежно від зазначеного в платіжному дорученні призначення платежу.

- кошти, які надійшли від замовника, будуть зараховані як передплата за умови відсутності заборгованості за цим договором.

Відповідно до пункту 4.2 договору до рахунку додаються акт приймання-передачі водяної пари і гарячої води включно з холодоагентами.

Згідно з пунктом 5.1 договору строк поставки товарів (виконання робіт або надання послуг): з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року включно.

Цей договір набирає чинності з дати підписання та скріплення печатками сторін, але не раніше ніж через 14 днів (п'ять робочих днів у разі застосування процедури закупівлі з підстав, визначених пунктом 3 частини другої Закону України "Про здійснення державних закупівель") з дня опублікування у державному офіційному друкованому виданні з питань державних закупівель відомостей про рішення Уповноваженого органу про погодження процедури закупівлі в одного учасника, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.11.2012р. і діє у частині поставки теплової енергії до 31.12.2012р. включно, а в частині розрахунків за теплову енергію - до їх повного виконання (пункт 10.1 договору).

26.12.2012р. між учасником та замовником укладено додаткову угоду №31 в якій сторони дійшли згоди збільшити суму договору на суму 34700,00грн.

На виконання умов укладеного між сторонами договору у грудні 2012 року учасник забезпечив, а замовник отримав теплову енергію на суму 315749,48грн., що підтверджується актом приймання-передачі по теплу.

Позивач виставив рахунок на оплату за надані послуги за грудень місяць від 29.12.2012р. за №257 на суму 315749,48грн.

Отже, позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання, однак відповідач вчасно не розрахувався за отримані від позивача послуги в результаті чого утворилася заборгованість у сумі 272836,81грн.

Досудовий порядок вирішення спору не дав бажаного результату.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав.

Крім того, відповідач скористався наданим йому правом на судовий захист, відзив на позов надав в якому зазначив наступне.

Відповідач визнає факт укладання з позивачем договору №14 від 10.12.2012р. на суму 1635,39грн.

Відповідач зазначає, що відповідно до укладеного договору проведена оплата на підставі платіжного доручення №1228 від 12.12.2012р. на суму 1635,39грн.

У зв'язку зі змінами до річного розпису кошторису довідкою №88/1747 від 24.12.2012р. внесені зміни до КЕКВ 1161 "Оплата теплопостачання" про збільшення суми кошторису на суму 34700,00грн.

Враховуючи викладені обставини між сторонами до договору №14 від 25.12.2012р. укладено додаткову угоду №31 від 25.12.2012р. на суму 34700,00грн.

По даній додатковій угоді №31 від 25.12.2012р. до Договору №14 від 10.12.2012р. сума відшкодована повністю на підставі платіжного доручення №13 від 29.01.2013р. та рахунку №240 від 25.12.2012р. на суму 34700,00грн.

Отже, як стверджує відповідач, по договору №14 від 10.12.2012р. та додатковій угоді №31 від 25.12.2012р. заборгованість відсутня.

Відповідач вважає, що постачання теплової енергії позивачем відповідачу здійснювалося в 2012 році без укладання договору на суму 676440,86грн.

Між сторонами підписано Акти звірки взаємних розрахунків:

- Акт звірки станом на 01.01.2013р. на суму 771140,86грн., в тому числі 34700,00грн.;

- Акт звірки від 01.10.2015р. на суму 514197,11грн.;

- Акт звірки від 01.01.2015р. на суму 514197,11грн.

Вказана заборгованість, яка виникла станом на 01.01.2013р. погашена частково в жовтні місяці 2014 року на суму 222423,75грн. відповідно до платіжного доручення №799 від 15.10.2014р. на суму 404900,00грн.

Отже, станом на 01.12.2015р., заборгованість відповідача перед позивачем відповідно до Акту звірки взаємних розрахунків від 01.12.2015р. складає 514197,11грн.

Заборгованість, на думку відповідача, виникла без укладення договору.

Відповідач просить суд залишити позовну заяву без розгляду на підставі статті 257 глави 19 Цивільного кодексу України, у зв'язку з тим, що сплив строк позовної давності.

Договір на суму 272836,80грн між сторонами не укладався.

Підстави для стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, на думку відповідача, відсутні.

Позивач з відзивом відповідача не погодився та надав власні пояснення в яких зазначив наступне.

Відповідно до умов договору про закупівлю теплової енергії за державні кошти №14 від 10.12.2012р. поставка теплової енергії здійснювалася у грудні 2012 року, згідно з пунктом 4.1 умов якого остаточний розрахунок за фактично подану теплову енергію здійснюється до 10 числа місяця, наступного за місяцем постачання теплової енергії.

Отже, на думку позивача, трирічний строк позовної давності закінчується 10.01.2016р.

Позивач до суду звернувся 29.12.2015р.

Провадження у справі порушено 04.01.2016р.

Отже, строк позовної давності, на думку позивача, не є пропущеним.

Позивач звертає увагу суду на пункт 5.1 договору про закупівлю теплової енергії за державні кошти №14 від 10.12.2012р. в якому визначено, що строк поставки теплової енергії до 31.12.2012 року включно.

Пунктом 29 Правил користування тепловою енергією затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року за №1198 визначено, що теплова енергію постачається безперервно, якщо договором не передбачено інше.

Отже, на виконання умов укладеного між сторонами договору про закупівлю теплової енергії за державні кошти №14 від 10.12.2012р. у грудні 2012 року позивач забезпечив, а відповідач отримав теплову енергію в обсязі 201,2425 Гкал на суму 315749,48грн., що підтверджується актом приймання передачі по теплу.

Позивач звертає увагу суду на пункт 26 Правил користування тепловою енергією затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року за №1198, яким закріплено, що споживач сплачує теплопостачальній організації вартість теплової енергії, спожитий понад обсяг, передбачений на відповідний (розрахунковий) період, згідно з умовами договору.

Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважних представників позивача та відповідача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 272836,81грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Факт отримання відповідачем послуг підтверджується матеріалами справи, а саме актом приймання передачі по теплу, який міститься в матеріалах справи.

Господарський суд розцінює поставку теплової енергії в грудні 2012 року за актом приймання передачі по теплу, як поставку теплової енергії в рамках укладеного між сторонами договору про закупівлю теплової енергії за державні кошти №14 від 10.12.2012р.

Зобов'язання відповідача, щодо оплати за отримані послуги передбачено умовами договору та нормами законодавства.

З огляду на положення пункту 4.1 договору, строк оплати тепла за спірний період є таким, що настав.

Крім того, відповідач визнав факт укладення договору про закупівлю теплової енергії за державні кошти №14 від 10.12.2012р. і факт отримання теплової енергії в грудні 2012 року в обсязі 201,2425 Гкал на суму 315749,48грн. і навіть частково її оплатив.

Пунктом 5.1 договору про закупівлю теплової енергії за державні кошти №14 від 10.12.2012р. визначено, що строк поставки теплової енергії до 31.12.2012 року включно.

Поставка спірної теплової енергії здійснена в грудні 2012 року, отже в період дії договору про закупівлю теплової енергії за державні кошти №14 від 10.12.2012р.

Докази наявності інших укладених між сторонами договорів відповідач суду не надав.

Пунктом 29 Правил користування тепловою енергією затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року за №1198 визначено, що теплова енергію постачається безперервно, якщо договором не передбачено інше.

Пунктом 26 Правил користування тепловою енергією затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року за №1198, яким закріплено, що споживач сплачує теплопостачальній організації вартість теплової енергії, спожитий понад обсяг, передбачений на відповідний (розрахунковий) період, згідно з умовами договору.

В долучених до позовної заяви Актах звірки зокрема відповідач визнав спірну заборгованість і підтвердив факт того, що виникла вона за договором про закупівлю теплової енергії за державні кошти №14 від 10.12.2012р.

Дії відповідача про визнання боргу не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися часткове погашення самим боржником основного боргу.

Господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися підписання представниками сторін акту взаємних розрахунків на суму 272836,81грн.

Доказів оплати тепла в сумі 272836,81грн. за спірний період відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Господарський суд визнав обґрунтованими твердження позивача, щодо звернення до суду з даною позовною заявою в межах строку позовної давності з огляду на те, що відповідно до умов договору про закупівлю теплової енергії за державні кошти №14 від 10.12.2012р. поставка теплової енергії здійснювалася у грудні 2012 року, згідно з пунктом 4.1 умов якого остаточний розрахунок за фактично подану теплову енергію здійснюється до 10 числа місяця, наступного за місяцем постачання теплової енергії. Трирічний строк позовної давності закінчується 10.01.2016р. Позивач до суду звернувся 29.12.2015р. Провадження у справі порушено 04.01.2016р. Отже, строк позовної давності не є пропущеним.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Згідно п. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 275 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі -енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Пунктом 2 ст. 714 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті відносин сторін.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 Цивільного кодексу України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог зокрема про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних у розмірі 24263,79грн. за період прострочення з 11.01.2013р. по 29.12.2015р.

Господарський суд перевірив розрахунок трьох відсотків річних та визнав його таким, що містить помилки, отже вимога є такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 22963,14грн.

Позивач допустився помилки при розрахунку кількості днів прострочення, а саме замість 1024 днів за період з 11.01.2013р. по 29.12.2015р. нарахував за 1082 дня.

Позивач нарахував відповідачу до сплати інфляційні втрати у розмірі 163701,94грн., які розраховані за загальний період з грудня 2013 року по листопад 2015 року.

Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем та визнав його та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Господарський суд наголошує, що правильним періодом для нарахування інфляційних втрат є з лютого 2013 року по листопад 2015 року, однак помилка позивача не вплинула на вірність розрахунку.

В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 6892,69грн., з урахуванням того, що 99,72% позовних вимог позивача судом задоволено.

До уваги. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановами Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, від 23.11.2015р. по справі №904/2640/15, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Згідно пунктом 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Керуючись ст.ст. ст. ст. 256, 257, 258, 260, 261, 267, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 629, 714 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 218, 275 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з комунального закладу "Софіївська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради" (53100, Дніпропетровська область, смт.Софіївка, вул.Карпенко, 1; ідентифікаційний код 01989378) на користь дочірнього підприємства "Софіївкатеплоенерго" комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради" (53100, Дніпропетровська область, смт.Софіївка, вул.Молодіжна, 16; ідентифікаційний код 20242573) 272836,81грн. (двісті сімдесят дві тисячі вісімсот тридцять шість грн. 81 коп.) заборгованості за теплову енергію; 22963,14грн. (двадцять дві тисячі дев'ятсот шістдесят три грн. 14 коп.) трьох відсотків річних; 163701,94грн. (сто шістдесят три тисячі сімсот одна грн. 94 коп.) інфляційних втрат; 6892,69грн. (шість тисяч вісімсот дев'яносто дві грн. 69 коп.) судового збору, видати наказ.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

05.02.2016 року

Суддя ОСОБА_5