Постанова № 55466589, 13.01.2016, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 січня 2016 р. Справа № 814/3637/15

м. Миколаїв

ОСОБА_1 окружний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Біоносенка В.В., суддів: Князєва В.С. та Желєзного І.В., за участю секретаря судового засідання Кононенка Д.Ф., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_2, до за участю: позивача: ОСОБА_2 від відповідача: не з'явивсяМіністерства освіти і науки України, провизнання неправомірною бездіяльність, зобовязання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до адміністративного суду з позовом до Міністерства освіти і науки України з вимогами: 1) визнати неправомірною бездіяльність Міністерства щодо поновлення порушення права на отримання диплома про закінчення ОСОБА_1 державного педагогічного інституту в 1981 році; 2) зобовязати Міністерство затвердити форму диплома для видачі позивачу ОСОБА_1 національним університетом імені ОСОБА_3 про закінчення ним в 1981 р. ОСОБА_1 державного педагогічного інституту; 3) стягнути з Міністерства 15000 гривень компенсації за завдану моральну шкоду.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що діючий в теперішній час Порядок замовлення, видачі та обліку документів про освіту державного зразка, який затверджений наказом №811 від 10.12.03, не передбачає видачі дублікатів дипломів про вищу освіту, які були видані навчальними закладами Української РСР. Практика Міністерства щодо видачі замість дублікатів дипломів особам, які закінчили навчальні заклади до 24.08.91, сучасних дипломів, не може бути виправдана, оскільки на той час не існувало освітньо-кваліфікаційних рівнів, передбачених ст.6 Закону України «Про вищу освіту» №2984-ІІІ від 17.01.02: бакалавр, спеціаліст, магістр, ступенів та рівнів вищої освіти, передбачених ст.5 Закону України «Про вищу освіту» №1556-VII від 01.07.14: молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор, а був лише вид освіти вища. Також, позивач зазначає, що з часом змінились спеціальності, що також унеможливлює видачу сучасних зразків дипломів для випускників часів УРСР.

З врахуванням цього, ОСОБА_2 вважає, що неможливість отриманням ним диплому про отримання вищої освіти в 1981 р. за спеціальністю «вчитель математики», перешкоджає його працевлаштуванню та завдає значних моральних страждань, які він оцінює в розмірі 15000 гривень.

Відповідач позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити. Свою позицію Міністерство обґрунтувало тим, що Законом України «Про вищу освіту» визначено, що перелік інформації, яка повинна міститися у документі про вищу освіту, встановлюються Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.15 №193 «Про документи про вищу освіту (наукові ступені) державного зразка» не передбачено дублікатів дипломів для вищих навчальних закладів Української РСР, а за таких обставин, у відповідача відсутні повноваження для затвердження таких форм. Відповідач зазначив, що право позивача на отримання диплома про вищу освіту не було порушено, оскільки ще в 2000 році йому було видано диплом про вищу освіту за кваліфікаційним рівнем спеціаліст, спеціальність математика.

В свою чергу позивач зазначив, що відповідно до п.п.2 п.4 Положення про Міністерство освіти та науки України, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.14 №630, відповідач розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції. А тому, якщо недостатньо правового регулювання з цього питання, відповідач може розробити проекти відповідних змін до Закону України «Про вищу освіту» або відповідних постанов Кабінету Міністрів України, щоб передбачити можливість отримання випускниками, які закінчили навчальні заклади до 1991, дублікатів дипломів, у разі втрати або виправлення помилки.

Дослідив матеріали справи, вислухав позивача, суд встановив наступне.

В 1981 році ОСОБА_2 закінчив навчання у ОСОБА_1 державному педагогічному інституті ім. Белінського, за результатами навчання йому було присвоєно кваліфікацію вчителя математики за спеціальністю математика та видано диплом №220856 від 24.06.81. Через наявність орфографічних помилок, ОСОБА_2 відразу повернув зазначений диплом до навчального закладу.

21.06.00 ОСОБА_2 видано новий диплом спеціаліста ЛП ВС №011188 про те, що останній закінчив ОСОБА_1 державний педагогічний інститут за спеціальністю «математика» та присвоєно кваліфікацію спеціаліста вчителя математики.

В 2011 році позивачем було повернуто зазначений диплом до ОСОБА_1 національного університету ім. В.О. Сухомлинського (який є правонаступником ОСОБА_1 державного педагогічного інституту ім. Белінського) через наявність помилок в даті прийняття рішення державної екзаменаційної комісії, та не відповідності, на думку позивача, кваліфікаційного рівня зазначеного в дипломі, рівню здобутою ним в 1981 році освіти.

30.01.15 рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва по цивільній справі №490/14711/14-ц було задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 національного університету імені ОСОБА_3 та зобовязано відповідача видати ОСОБА_2 диплом про закінчення в 1981 році ОСОБА_1 державного педагогічного інституту за спеціальністю «математика» та присвоєння кваліфікації «вчителя математики».

30.11.15 ОСОБА_1 національним університетом імені ОСОБА_3 на виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 30.01.15 видано ОСОБА_2 диплом С15 №118904 про те, що ОСОБА_2 закінчив у 1981 році ОСОБА_1 державний педагогічний інститут за спеціальністю «математика». Рішенням Державної екзаменаційної комісії від 19.06.1981 року йому присвоєно кваліфікацію вчитель математики.

Відповідно до ст.60 Закону Української РСР «Про народну освіту» №2778-VII від 28.06.78, особам, які закінчили вищі навчальні заклади, присвоюється кваліфікація відповідно до здобутої спеціальності, видається диплом і нагрудний знак встановленого зразка. Особам, які закінчили вищі навчальні заклади і добилися великих успіхів у навчанні та виявили себе в науковій і громадській роботі, видається диплом з відзнакою.

Відповідно до ст.36 Закону Української РСР «Про освіту» №1060-XII від 23.05.91 випускникам вищих навчальних закладів присвоюється кваліфікація спеціаліста з вищою освітою певного професійного спрямування або спеціальності, яка відповідно до обсягу державної освіти визначається такими рівнями: молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші навчальні заклади еквівалентного рівня; бакалавр - забезпечують коледжі, інститути, консерваторії, інші навчальні заклади еквівалентного рівня; спеціаліст - забезпечують інститути, інші навчальні заклади еквівалентного рівня; магістр - забезпечують інститути, академії, університети, інші навчальні заклади, що мають відповідний сертифікат.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про вищу освіту» №2984-III від 17.01.02 до структури вищої освіти входять освітні й освітньо-кваліфікаційні рівні: 1) освітні рівні: неповна вища освіта; базова вища освіта; повна вища освіта; 2) освітньо-кваліфікаційні рівні: молодший спеціаліст; бакалавр; спеціаліст, магістр.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про вищу освіту» №1556-VII від 01.07.14 Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою відповідної освітньої (освітньо-професійної чи освітньо-наукової) або наукової програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії; 5) доктор наук.

Таким чином, протягом часу з моменту отримання позивачем диплому про вищу освіту у 1981 р. до розгляду цієї справи, декілька разів змінювалось законодавство, що регулює отримання вищої освіти, у тому числі, щодо рівнів вищої освіти, їх назв та кваліфікаційних вимог.

Відповідність освітнього рівня вищої освіти, встановленого станом на 1981 рік, відповідно до Закону УРСР «Про народну освіту» №2778-VII від 28.06.78, з освітніми рівнями, встановленими Законом УРСР «Про освіту» 1060-XII від 23.05.91, Законом України «Про вищу освіту» №2984-III від 17.01.02, Законом України «Про вищу освіту» №1556-VII від 01.07.14 не встановлені.

Частиною 2 ст.7 Закону України «Про вищу освіту» №1556-VII від 01.07.14 передбачено, що встановлюються такі види документів про вищу освіту (наукові ступені) за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії; диплом доктора наук.

Законом не передбачено документів про вищу освіту, які видаються замість втрачених або у разі виправлення помилки, для осіб, які закінчили вищі навчальні заклади до 1991 р., до введення сучасних освітніх рівнів (бакалавра, магістра та ін).

Відповідно не передбачено виготовлення таких документів постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.15 №193 «Про документи про вищу освіту (наукові ступені) державного зразка» та наказом Міністерства освіти і науки України №525 від 12.05.15 «Про затвердження форм документів про вищу освіту (наукові ступені) державного зразка та додатків до них, зразка академічної довідки».

Оскільки, в Законі України «Про вищу освіту» та в постанові Кабінету Міністрів України від 31.03.15 №193 «Про документи про вищу освіту (наукові ступені) державного зразка» не були передбачені дипломи для випускників вищих навчальних закладів Української РСР, то у відповідача не було правових підстав для затвердження її форми у власному наказі.

За відсутності у відповідача обовязку, встановленого нормативним актом вищої юридичної сили, суд не може його зобовязати прийняти з цього приводу нормативно-правовий акт.

Взагалі видання нормативно-правових актів, а також розроблення проектів законопроектів (відповідно до п.п.2 п.4 Положення про Міністерство освіти та науки України) не може бути предметом судового зобовязання, оскільки це є дискреційними повноваженнями субєкта нормотворення.

Навіть під час здійснення розгляду справ в порядку ст.171 КАС України, повноваження суду розповсюджуються лише щодо питання законності та відповідності нормативно-правових актів правовим актам вищою юридичної сили, а не на врегулювання прогалин у законодавстві.

Проблема прогалин у законодавстві вирішується правозастосувачем у кожному конкретному випадку, з урахуванням загальних принципів права, викладених в Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішень Європейського суду з прав людини, аналогії права, аналогії закону та ін.

В цьому випадку, навіть за відсутності правового регулювання видачі дублікатів дипломів випускникам УРСР, права позивача не були порушені відповідачем, оскільки, як в 2000 році, так і в 2015 році, йому були видані дипломи про вищу освіту, за відповідним освітнім рівнем не нижче, отриманого ОСОБА_2 в 1981 році.

Право позивача на підтвердження здобутої ним освіти належним документом, який би визнавався на території України було забезпечено.

Тобто, субєктом владних повноважень не було допущено дискримінації позивача, та врегульовано ситуацію добросовісно, розсудливо та розумно, відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність відмовити в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Апеляційна скарга на цю постанову може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через ОСОБА_1 окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання у повному обсязі.

Головуючий суддя В. В. Біоносенко

Судді В.С.Князєв

ОСОБА_4

Відповідно до ч.3 ст.160 КАС України постанова складена у повному обсязі 15.01.16

Суддя В.В. Біоносенко