Постанова № 55466212, 11.01.2016, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2016 року (13 год. 40 хв.)Справа № 808/8912/15 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд

у складі: головуючого судді Р.В. Сацький,

за участі секретаря судового засідання А.В. Фесик,

та за участі сторін:

від позивача: ОСОБА_1,

від відповідача 1: ОСОБА_2,

від відповідача 2: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжя адміністративну справу

за позовною заявою: ОСОБА_3

до відповідачів:

1. Головного управління національної поліції в Запорізькій області

2. Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області

про: скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_3 (далі позивач) до відповідача 1 - Головного управління національної поліції в Запорізькій області (далі відповідач 1) та відповідача 2 - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (далі - відповідач 2), в якій позивач з урахуванням уточнень позовної заяви від 24.12.2015 просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області №427о/с від 05.11.2015 про звільнення з 06.11.2015 ОСОБА_3 у запас Збройних сил: за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) з посади дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Оріхівського районного відділу Головного управління МВС в Запорізькій області.

- зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області поновити ОСОБА_3 на службу в органах внутрішніх справ України з 06.11.2015. Постанову суду в частині поновлення на службі ОСОБА_3 допустити до негайного виконання.

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області на користь ОСОБА_3 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 06.14.2015 до дня фактичного поновлення на роботі за виключенням першого та останнього днів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом головного управління МВС України в Запорізькій області №427о/с від 05.11.2015 було звільнено позивача з 06.11.2015 у запас Збройних сил: за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів). Однак як зазначає позивач, що звільнення її із рядів МВС відбулося із порушенням законних прав та інтересів, оскільки на вимогу пункту першого ч.2 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, а тому на думку позивача встановлена п. 9, абз.2 п. 10 розділу XI прикінцевих положень ЗУ «Про Національну поліцію» можливість ліквідації державної установи з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження особи, що ліквідується, включає зобов'язання роботодавця по працевлаштуванню особи.

Також позивач зазначає, що відповідач не вчиняв заходів для забезпечення працевлаштування на службу в органах внутрішніх справ України при скороченні штатів, яке відбулось внаслідок ліквідації одного органу внутрішніх справ та створення іншого органу, не з'ясував намір позивача подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ, та не було запропоновано зайняти а ні аналогічну посаду, а ні нижчу, ніж ту, на якій вона проходила службу, було звільнено за скороченням штатів, при цьому індивідуально не попередивши про це та не запропонувавши позивачу продовжувати службу на іншій посаді, чим відповідач порушив норми діючого законодавства України щодо можливості подальшого використання позивача на службі в органах внутрішніх справ України.

Крім того, позивач зазначає, що відповідачем при прийнятті наказу №427о/с від 05.11.2015 про звільнення її з 06.11.2015 у запас Збройних сил: за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) також порушено норму ч.3 ст. 184 КЗпП України, оскільки позивач є одинокою матір'ю та самостійно виховує сина ІНФОРМАЦІЯ_1 про що відповідач був обізнаний.

Тому, звільнення без працевлаштування є порушенням встановленого порядку звільнення, що спричиняє відповідальність винної особи згідно з чинним законодавством про працю (статті 265 КЗпП України).

Враховуючи, що Закон України «Про Національну поліцію», який набув чинності 07.11.2015, не містить положень щодо гарантій одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років, то в даному випадку до спірних правовідносин повинно бути застосовані конституційні принципи і загальні засади права.

Оскільки норми КЗпП України передбачають гарантії для даної категорії осіб, то в даному випадку застосовуються вони, а саме, згідно ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Отже, як вважає позивач відповідачем-2 були порушені її права, в частині звільнення зі служби органів внутрішніх справ всупереч вимогам частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України.

Крім того, позивач зазначає, що при вирішенні спору про поновленні на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Таким чином, вважає оскаржуваний наказ про звільнення не законним та не обґрунтованим, в судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з тих підстав що викладенні у позові, та просив адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача 1 та відповідача 2 проти позову заперечив з тих підстав, що з прийняттям Закону України «Про національну поліцію» який було прийнято 02.07.2015 та опубліковано 06.08.2015 в газеті «Голос України».

Пунктом 5 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень вказаний закон передбачає втрату чинності Закону України «Про міліцію» та відповідно до пункту 7 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень доручено Кабінету Міністрів України забезпечити створення центрального органу виконавчої влади поліції України та його територіальних органів.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» від 16.09.2015 № 730 Кабінетом Міністрів України зазначено про ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ, в тому числі Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області та не визначено правонаступників. Представник відповідача 2 зазначає, що у даному випадку Кабінетом Міністрів України було прийнято рішення не про реорганізацію, а про повну ліквідацію органів внутрішніх справ. Враховуючи вищевикладене, вважає, що постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» від 16.09.2015 № 730 видана Кабінетом Міністрів України на підставі та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, а також у межах своїх повноважень.

Отже Головне управління МВС України в Запорізькій області з 04.11.2015 згідно ОСОБА_4 з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців перебуває в стані припинення.

Крім того працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним Законом України «Про Національну поліцію», упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції, однак позивач не подавав заяви про бажання проходити службу в поліції.

Отже, позивач був належним чином попереджений про звільнення через скорочення штатів в силу Закону України «Про Національну поліцію» з дотриманням вимог щодо мінімальних термінів такого попередження.

Представник відповідача 2 звертає увагу суду на те, що наказом МВС України «Про організаційно штатні питання» від 06.11.2015 № 1388 скорочені всі штати ГУМВС. Таким чином відповідач 2 вказує на те, що ним були виконані всі передбачені законодавством вимоги щодо здійснення дій по працевлаштуванню ОСОБА_3, тому відсутні підстави для задоволення адміністративного позову.

В судовому засіданні представник відповідача 1 та відповідача 2 підтримав доводи аналогічні тим що викладені у запереченнях, просить відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

На підставі ст. 160 КАС України вступна та резолютивна частини рішення проголошені в судовому засіданні 11.01.2016.

Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

07.06.2013 ОСОБА_3, була прийнята на службу в органи внутрішніх справ України. Працювала на посадах дільничних інспекторів міліції, остання посада - дільничний інспектор міліції сектору дільничних інспекторів міліції Оріхівського районного відділу Головного управління МВС в Запорізькій області у званні лейтенанта міліції.

05.11.2015 Наказом головного управління МВС України в Запорізькій області №427о/с ОСОБА_3 було звільнено з 06.11.2015 у запас Збройних сил: за пунктом 64 «г»(через скорочення штатів).

Вважаючи протиправними наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області №427о/с від 05.11.2015, позивач звернувся до суду із позовом.

Щодо процедури звільнення позивача слід зазначити наступне.

Відповідно до статей 81, 110 Цивільного кодексу України юридична особа публічного права створюється та припиняється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який на це уповноважений та в межах його компетенції. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права, встановлюється Конституцією України та законом.

Згідно з частиною першою статті 110 Цивільного кодексу України правом ліквідовувати юридичну особу наділений суб'єкт її створення.

Відповідно до ч.1 ст. 13 Закону від 17.03.2011 № 3166- VI «Про центральні органи виконавчої влади» територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України.

Виходячи з положень викладених у постанові Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» від 16.09.2015 № 730 Кабінетом Міністрів України зазначено про ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ, в тому числі Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області та не визначено правонаступників.

Слід зазначити, що Кабінетом Міністрів України було прийнято рішення не про реорганізацію, а про повну ліквідацію органів внутрішніх справ.

Процедура ліквідації юридичних осіб визначена положеннями Цивільного кодексу України.

Так, згідно положень ч. 1 ст. 104 ЦК України ліквідація - це така форма припинення діяльності юридичної особи, за якої перестають існувати всі її права та обов'язки без переходу прав та обов'язків у порядку правонаступництва до інших юридичних осіб, тобто є припиненням всіх прав і обов'язків юридичної особи без визначення правонаступника.

Відповідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» від 16.09.2015 № 730 Головне управління МВС України в Запорізькій області з 04.11.2015 згідно ОСОБА_4 з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців - перебуває в стані припинення.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження голів ліквідаційних комісій територіальних органів МВС по Запорізькій області» від 30.10.2015 № 1313 (зі змінами внесеними наказом МВС України від 24.11.2015 № 1497) Головою ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Запорізькій області затверджений тимчасово виконуючий обов'язки начальника Головного управління Національної поліції в Запорізькій області генерала поліції третього рангу ОСОБА_4

Відповідно до ч. 4 ст. 105 ЦК України до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Згідно з п. 9, абз.2 п. 10 розділу XI прикінцевих положень ЗУ «Про Національну поліцію», працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Так, відповідно до абз. 5 п. 8 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114, дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться: у зв'язку із скороченням штатів - уразі відсутності можливості використання на службі.

Відповідно до пп. «г» п. 64 Положення особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - за відсутності можливості подальшого використання на службі.

Згідно з п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Закон України «Про Національну поліцію» було опубліковано за 3 місяці до дня вивільнення працівників, що відповідає вимогам ст. 49 КЗпП України, щодо необхідності попередження працівників про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці (газета «Голос України», 2015, 08, 06.08.2015 № 141 -142).

Способом попередження працівників міліції (осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ) про вивільнення була зроблена про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів - у формі норми Закону, що носить загальнодоступний характер та встановлює достатній термін для того щоб дізнатися про можливі наслідки такого попередження.

Таким чином позивач був належним чином попереджений про звільнення через скорочення штатів в силу Закону України «Про Національну поліцію» з дотриманням вимог щодо мінімальних термінів такого попередження.

Оскільки позивач не подавав заяви про бажання проходити службу в поліції та позивачем не надано належних доказів, щодо прийняття його на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за його згодою чи проходження останнім конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції, як то визначено вимогами п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», отже у ГУМВС станом на 06.11.2015 були відсутні підстави для звільнення ОСОБА_3 за п. 64 «з» (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114.

В наслідок цього відповідно до п. 8, 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», Позивач був звільнений у запас Збройних сил за п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 з посади дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Оріхівського районного відділу ГУМВС України в Запорізькій області, з 06.11.2015 наказом Головного управління МВС України в Запорізькій області від 05.11.2015 № 427 р/с.

Крім того відповідно до вимог п. 24 Положення у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді.

Наказом МВС України «Про організаційно штатні питання» від 06.11.2015 № 1388 скорочені всі штати ГУМВС, тому посада, з якої було звільнено позивача скорочена, орган, з якого було звільнено позивача ліквідовано, отже не має правових підстав про призначення позивача на будь-яку іншу посаду в органах внутрішніх справ, або у іншому відомстві, в якому особа не проходила службу.

Суд зазначає, що в даному випадку не може бути застосована норма ч.2 ст. 40 КЗпП України з огляду на наступне.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі. Якщо ж правовідносини не врегульовані спеціальним законодавством, слід застосовувати аналогію закону, тобто використовувати правові акти, що регулюють подібні за змістом відносини (аналогія закону). Це відповідає вимогам рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 р. № 8-рп/202 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби) згідно яких, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України (КЗпП), у якому визначено основні трудові права працівників.

Щодо обов'язкового працевлаштування вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда згідно ч. 3 ст. 184 КЗпП України суд зазначає наступне.

Так, вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника в новоутвореній установі відповідно до вказаного Закону України «Про Національну поліцію» не передбачено.

Відповідно до ст. 49 КЗпП України, встановлено, що у разі якщо вивільнення є масовим відповідно до ст. 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Оскільки ГУМВС та Оріхівський РВ ГУМВС ліквідуються шляхом повної ліквідації без переходу прав та обов'язків іншим юридичним особам (правонаступництво), листом ГУМВС подало звітність до Державної служби зайнятості про заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.

Таким чином відповідач 2 виконав усі передбачені законодавством вимоги щодо здійснення дій по працевлаштуванню ОСОБА_3

Щодо вимоги позивача про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Вищим адміністративним судом України в «Аналітичній довідці про вивчення та узагальнення практики розгляду адміністративними судами спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби» від 01 лютого 2009 року та інформаційному листі від 26 травня 2010 року № 753/11/13-10 «Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби» також висловлена правова позиція, що положення Кодексу законів про працю України не поширюються на спірні відносини, так як проходження служби в органах в внутрішніх справ врегульовано спеціальним законодавством.

Розрахунок та виплата грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ здійснювалися відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою наказом МВС України від 31.12.2007 року № 499, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 за № 205/14896 (далі - Інструкція).

Відповідно до п. 1.6 Інструкції грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Вимога щодо виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу не підлягає задоволенню, оскільки є похідною.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що прийнятий наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області №427о/с від 05.11.2015 про звільнення з 06.11.2015 ОСОБА_3 у запас Збройних сил: за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) з посади дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Оріхівського районного відділу Головного управління МВС в Запорізькій області є правомірним, а в задоволені позовних вимог слід відмовити.

Керуючись статтями 2, 4, 7-12, 69-71, 158, 160-164 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволені адміністративного позову ОСОБА_3 до відповідача 1 -Головного управління національної поліції в Запорізькій області та відповідача 2 - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу - відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України з дня складення її в повному обсязі, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.В. Сацький