Ухвала суду № 55466052, 02.02.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2016 р. Справа № 876/12000/13

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.,

участю секретаря Гользбергер А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Тисменицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.08.2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Райз-Прикарпаття" до Тисменицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області за участю Прокуратури Івано-Франківської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА :

Дочірнє підприємство "Аграрна фірма "Тисмениця" ВАТ "Івано-Франківський м`ясокомбінат" 28.07.2006 року звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Тисменицькому районі Івано-Франківської області за №0000102320/0 від 23.02.2006 року, №0000102320/2 від 17.07.2006 року, №0000592320/2 від 17.07.2006 року, №0000582320/2 від 17.07.2006року.

Постановою господарського суду Івано-Франківської обл. від 13.11.2008р. заявлений позов задоволено; визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ в Тисменицькому районі Івано-Франківської обл. № 0000102320/0 від 23.02.2006р., № 0000102320/2 від 17.07.2006р., № 0000592320/2 від 17.07.2006р., № 0000582320/2 від 17.07.2006р.; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 13 грн. 60 коп. судових витрат. Вказана постанова залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2009 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.09.2012 року, постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 13.11.2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2009 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Вищим адміністративним судом було допущено заміну позивача його правонаступником - ТзОВ "Райз-Прикарпаття".

Крім того, в судовому засіданні згідно вимог статті 55 КАС України було допущено заміну відповідача його правонаступником - Тисменицькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем за наслідками проведеної перевірки винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, які ґрунтуються на висновках перевірки щодо недійсності податкових накладних отриманих від продавців ТзОВ "Матіф" та ТзОВ "Кретон", державна реєстрація, яких скасована судовими рішеннями. Зазначає, що подальше скасування державної реєстрації вказаних суб'єктів господарювання не впливає на оформлені ними в минулому розрахункових та звітних документів. Позивач вважає, що вказані рішення податкового органу є протиправними, так як податкові накладні ТОВ "Прикарпатська фінансова компанія" та ТОВ "Станіславська торгова компанія" складені особами, які зареєстровані як платники податку в податковому органі та відповідають вимогам Порядку заповнення податкової накладної.

Оскаржуваною постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.08.2013 року - задоволено позовну заяву.

У поданій апеляційній скарзі відповідач просить зазначену постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує, тим, що позивачем в порушення вимог пп.7.4.1 п.7.4, п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість " завищено суму бюджетного відшкодування на 1 468 287 грн., зокрема, за листопад 2004 року на 727 245 грн., за грудень 2004 року на 715 777 грн., за лютий 2005 року на 25 265 грн.

На підставі Акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення за №0000102320/0 від 23.02.2006 року про зменшення суми бюджетного відшкодування за листопад, грудень 2004 року та лютий 2005 року на 1 468 287 грн. (т.1, а.с.85).

В результаті адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення-рішення скарга ДП "Аграрна фірма "Тисмениця" ВАТ "Івано-Франківський м`ясокомбінат" була відхилена та винесено нове повідомлення-рішення №0000102320/2 від 17.07.2006 року, яке за змістом ідентичне первинному, а також зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на 40 505 грн. за застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 20 253 грн., за результатами чого було винесено податкове повідомлення-рішення за №0000592320/2 від 17.07.2006 року; донараховано 28 896 грн. податкового зобов'язання з ПДВ та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 14 448 грн., внаслідок чого було винесено податкове повідомлення-рішення за №0000582320/2 від 17.07.2006 року (т.1, а.с.18-20, 32-39).

Такі висновки відображені в акті перевірки сформовані на підставі отриманих ДПІ в Тисменицькому районі Івано-Франківської області відповідей на запити щодо зустрічних перевірок позивача (ІІ ланцюг в схемі постачання), та встановлено, що постачальники продукції - ТзОВ "Матіф" та ТзОВ "Кретон", які здійснювали поставки продукції посередникам - ТзОВ "Прикарпатська фінансова компанія" і ТзОВ "Станіславська торгова компанія", які у свою чергу реалізовували їх позивачу, податок до бюджету з проведених операцій не сплатили.

Так, ТзОВ "Матіф" не знаходиться за юридичною адресою, ТзОВ "Кретон" не звітується до податкового органу, його місцезнаходження не встановлено.

Також рішеннями господарського суду м. Києва від 21.06.2005р. у справах №№ 33/273 та 33/274 за позовом прокурора скасовані державна реєстрація відповідно ТзОВ "Матіф" та ТзОВ "Кретон" .

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права.

З 17.02 - 20.02.2006 року ДПІ в Тисменицькому районі Івано-Франківської області проведено додаткову невиїзну позапланову перевірку ДП "Аграрна фірма "Тисмениця" ВАТ "Івано-Франківський м`ясокомбінат" з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за листопад, грудень 2004р. та лютий 2005 року, за результатам якої складено Акт перевірки № 60-2310-32573828 від 20.02.2006 року .

Проведеною перевіркою встановлено, що позивачем в порушення вимог пп.7.4.1 п.7.4, п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" завищено суму бюджетного відшкодування на 1 468 287 грн., зокрема, за листопад 2004 року на 727 245 грн., за грудень 2004 року на 715 777 грн., за лютий 2005 року на 25 265 грн.

На підставі Акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення за №0000102320/0 від 23.02.2006 року про зменшення суми бюджетного відшкодування за листопад, грудень 2004 року та лютий 2005 року на 1 468 287 грн. .

В результаті адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення-рішення скарга ДП "Аграрна фірма "Тисмениця" ВАТ "Івано-Франківський м`ясокомбінат" була відхилена та винесено нове повідомлення-рішення №0000102320/2 від 17.07.2006 року, яке за змістом ідентичне первинному, а також зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на 40 505 грн. за застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 20 253 грн., за результатами чого було винесено податкове повідомлення-рішення за №0000592320/2 від 17.07.2006 року; донараховано 28 896 грн. податкового зобов'язання з ПДВ та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 14 448 грн., внаслідок чого було винесено податкове повідомлення-рішення за №0000582320/2 від 17.07.2006 року .

Такі висновки відображені в акті перевірки сформовані на підставі отриманих ДПІ в Тисменицькому районі Івано-Франківської області відповідей на запити щодо зустрічних перевірок позивача (ІІ ланцюг в схемі постачання), та встановлено, що постачальники продукції - ТзОВ "Матіф" та ТзОВ "Кретон", які здійснювали поставки продукції посередникам - ТзОВ "Прикарпатська фінансова компанія" і ТзОВ "Станіславська торгова компанія", які у свою чергу реалізовували їх позивачу, податок до бюджету з проведених операцій не сплатили.

Так, ТзОВ "Матіф" не знаходиться за юридичною адресою, ТзОВ "Кретон" не звітується до податкового органу, його місцезнаходження не встановлено.

Також рішеннями господарського суду м. Києва від 21.06.2005р. у справах №№ 33/273 та 33/274 за позовом прокурора скасовані державна реєстрація відповідно ТзОВ "Матіф" та ТзОВ "Кретон" .

Не погоджуючись із вказаними висновками податкового органу, та як наслідок і з прийнятими ним рішеннями, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Судом встановлено, що ДП "Аграрна фірма "Тисмениця" ВАТ "Івано-Франківський м`ясокомбінат" (на даний час ТзОВ "Райз-Прикарпаття") за період листопад, грудень 2004 року придбало товар в ТзОВ "Прикарпатська фінансова компанія" згідно розхідних накладних на загальну суму 9 073 555 грн., в тому числі ПДВ - 1 512 259 грн., за період лютий 2005 року - придбано товар у ТзОВ "Станіславська торгова компанія" на загальну суму 151 674 грн., в тому числі ПДВ - 25 429 грн.

Отримані товари ДП "Аграрна фірма "Тисмениця" ВАТ "Івано-Франківський м`ясокомбінат" (ТзОВ "Райз-Прикарпаття") включило до складу податкового кредиту в листопаді, грудні 2004 року та лютому 2005 року, згідно податкових накладних виписаних ТзОВ "Прикарпатська фінансова компанія" та ТзОВ "Станіславська торгова компанія" на загальну суму 1 468 287 грн..

Відповідно до вимог Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин): п.1.8. ст.1 - бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом; пп.7.7.1 п.7.7. ст.7 - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду; пп.7.7.2 п.7.7. ст.7 - якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

п.п.7.7.5. - протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Із системного аналізу вищенаведених норм слідує, що контрагент договору не може нести відповідальність за порушення, допущені іншою стороною у своїй діяльності, оскільки право на податковий кредит залежить лише від законності самої операції та правильності оформлення податкової накладної.

Також, покупець не може відповідати за дії продавця, який не звітує перед податковим органом, не перераховує суми ПДВ до бюджету, не перебуває за своєю юридичною адресою або ліквідований.

Чинним законодавством не передбачено обов'язку покупця контролювати дії продавця і перевіряти виконання ним своїх податкових зобов'язань.

При цьому сама по собі несплата податку продавцем (в тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Аналізуючи фактичні обставини справи та норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позивач на підставі п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" правомірно відніс до податкового кредиту відповідну суму коштів після отримання податкових накладних від своїх контрагентів, які засвідчують факт придбання платником податку товарів.

Вказані податкові накладні містять всі необхідні реквізити, передбачені пп.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" і відповідачами не оспорюються. Податкові накладні виписані зареєстрованими платниками ПДВ, відповідають порядку їх заповнення (т.1, а.с.41, 43, т.2, а.с.10-12).

Таким чином, позивач, одержавши у встановленому порядку податкові накладні від постачальників, зареєстрованих як платників ПДВ, за операціями, що належать до його господарської діяльності, відповідно до вимог п.7.5. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" правомірно включив суму податку на додану вартість до податкового кредиту.

Підтвердженням сплати податку на додану вартість позивачем (покупцем) продавцю в ціні товару є платіжні доручення, надані позивачем, що не заперечується відповідачем.

Суд зазначає, що прийняттям спірних податкових повідомлень-рішень податковим органом фактично покладено на позивача вину за несплату контрагентами його контрагентів зобов'язань, визначених податковим законодавством. Якщо ж віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних чи інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, то дії платника податку є правомірними.

Оскільки законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями, то в разі порушення контрагентом платника податку вимог податкового законодавства, податковий орган має право у межах своєї компетенції та у відповідності до вимог чинного законодавства видавати акти державного органу на усунення таких порушень, які є обов'язковими до виконання.

Таким чином, ДПІ в Тисменицькому районі Івано-Франківської області необґрунтовано позбавлено позивача права на бюджетне відшкодування сум податку на додану вартість з покликанням на факт несплати податку на додану вартість продавцем та будь-якими іншими платниками, з якими в розглядуваному випадку позивач не мав жодних відносин.

Слід зазначити, що на виконання вимог Вищого адміністративного суду викладеного в ухвалі від 27.09.2012 року, судом витребовувалась у позивача первинна бухгалтерська документація, яка б підтверджувала реальність здійснених операцій (товаро-транспортні накладні, акти виконаних робіт тощо).

Представником позивача надано суду письмові пояснення його контрагентів - ТзОВ "Станіславська торгова компанія" та ТзОВ "Прикарпатська торгова компанія" разом із копіями акту на знищення первинних бухгалтерських документів від 28.01.2009 року та акту про знищення фінансово-господарських документів за період з 01.01.2004 року по 31.12.2006 року, термін зберігання яких закінчився від 30.12.2009 року , в тому числі, й первинної бухгалтерської документації по взаємовідносинах із ДП "Аграрна фірма "Тисмениця" ВАТ "Івано-Франківський м'ясокомбінат" (ТзОВ "Райз-Прикарпаття"). Вказані обставини дають підстави суду для формування висновку про наявність таких документів на час вчинення операцій, які відбувались між позивачем та його контрагентами.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Так, у постанові від 13.01.2009 року (справа № 21-1578во08) Верховний Суд України зазначив, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. У постанові від 11.12.2007 року (справа № 21-1376во06) Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, дана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, враховуючи ту обставину, що існують рішення Верховного Суду України щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, то при вирішенні даної справи в силу вимог ст. 244-2 КАС України, суд першої інстанції при розгляді даної справи, зобов'язаний враховувати такі висновки суду.

Крім того, відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, актів виконаних робіт, тощо, складених при здійсненні операцій із ТзОВ "Станіславська торгова компанія" та ТзОВ "Прикарпатська фінансова компанія" не може позбавляти юридичної сили інші первинні бухгалтерські документи, а Законом не поставлена достовірність інших документів в залежність від їх наявності.

Суд, також зазначає, що актом перевірки не спростовується та не заперечується факт реальності операцій з придбання та реалізації товарів. При цьому, суд звертає увагу на те, що на час проведення перевірки, відповідачем не досліджувалися обставини фактичного виконання договорів, не надавалася оцінка господарським відносинам позивача з контрагентами, не надано належних доказів обізнаності позивача щодо діяльності контрагентів, зокрема щодо створення їх з протиправною метою і несплати ними податків, тощо.

Підсумовуючи все вищевикладене, з урахуванням вимог статті 244-2 КАС України, суд приходить до висновку про те, що заявлений адміністративний позов є підставним та таким, що підлягає до задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають до скасування.

А тому висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного колегія судів прийшла до висновку, що судом першої інстанції, при винесені оскаржуваної постанови вірно дано правову оцінку обставинам справі та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно ст. 200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Тисменицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області - залишити без задоволення.

постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.08.2013 року у справі № 809/1856/13-а - залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду у порядку адміністративного судочинства протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий В.В. Ніколін

Судді О.М. Гінда

В.Я. Качмар