Ухвала суду № 55465328, 03.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2016 року м. Київ К/800/68275/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2014 року

у справі № 820/16112/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Російський продукт"

до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Російський продукт" (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 01 вересня 2014 року № 0001762211 та № 0001772211.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2014 року апеляційну скаргу позивача задоволено. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2014 року та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

У зв'язку із неподанням клопотань особами, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача щодо документального підтвердження господарських відносин із ПП «Агентство маркетингових досліджень», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01 січня 2014 року по 31 січня 2014 року. За результатом перевірки складено акт від 18 серпня 2014 року № 591/20-29-22/36459077.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на 34165,00 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту в розмірі 22910,00 грн.

Підставою для вказаних висновків відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, стала відсутність, на думку останніх, реального виконання господарських операцій позивача з контрагентом.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 01 вересня 2014 року: № 0001762211, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 22910,00 грн.; № 0001772211, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 34165,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 17082,50 грн.

Відмовляючи позивачу в задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що укладений позивачем з ПП «Агентство маркетингових досліджень» правочин є безтоварним та не спричинив настання реальних наслідків.

Із такими висновками не погодився суд апеляційної інстанції зазначивши, що наданими первинними документами повністю підтверджується реальність здійснених господарських відносин за укладеним позивачем з ПП «Агентство маркетингових досліджень» договором.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 21-1539а15.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем з метою збільшення попиту на власну продукцію укладено договір про надання маркетингових послуг з ПП «Агентство маркетингових досліджень» від 01 січня 2014 року №24. На підтвердження реального виконання вказаного договору позивачем надано: податкові накладні, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг), докази оплати.

В касаційній скарзі відповідач зазначає, що позивачем не надано документів на підтвердження виконання умов укладеного договору, а також не доведено економічну доцільність та господарську мету його укладання.

Вказані доводи колегією суддів до уваги не беруться, оскільки спростовуються наявними матеріалами справи, які належним чином досліджено судом апеляційної інстанції. Інших обґрунтувань касаційна скарга не містить.

Водночас, як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами (податковими накладними, актом здачі-прийняття робіт (надання послуг), платіжними дорученнями). При цьому, як вже зазначалось, договір про надання маркетингових послуг укладено позивачем з метою збільшення попиту на власну продукцію, що свідчить про використання отриманого результату у власній господарській діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2014 року у справі № 820/16112/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна