Постанова № 55464754, 26.01.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2016 р. Справа№ 911/4546/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

при секретарі Філімоновій І.Є.

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства "Бучанське управління житлово-комунального господарства" Бучанської міської ради

на рішення Господарського суду Київської області від 17.11.2015 року по справі №911/4546/15 (суддя Подоляк Ю.В.), повний текст якого складено 30.11.15року.

за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз "

до Комунального підприємства "Бучанське управління житлово-комунального господарства" Бучанської міської ради

про стягнення 54769,98 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду Київської області передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" до Комунального підприємства "Бучанське управління житлово-комунального господарства" Бучанської міської ради про стягнення 54769,98 грн., з яких 27264,46 грн. основний борг, 14834,83 грн. інфляційні втрати, 758,56 грн. 3% річних, 11912,13 грн. пеня.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 01.12.2014 між сторонами укладено Договір поставки №2014/П-ПР-11010025689882-120766, відповідно до якого позивач взяв на себе зобов'язання поставити у обумовлені строки відповідачеві товар (природний газ), а відповідач прийняти та оплатити його, проте, як вказує позивач, в результаті неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань у нього виникла заборгованість у розмірі 27 264,46 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області 17.11.15р. позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства "Бучанське управління житлово-комунального господарства" Бучанської міської ради (08292, Київська обл., м. Буча, вул. Енергетиків, 2, ідентифікаційний код 25689882) на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" (08150, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Шевченка, 178, ідентифікаційний код 20578072) 14834 (чотирнадцять тисяч вісімсот тридцять чотири) грн. 83 коп. інфляційних втрат, 758 (сімсот п'ятдесят вісім) грн. 56 коп. 3% річних, 11876 (одинадцять тисяч вісімсот сімдесят шість) грн. 32 коп. пені, 1106 (одну тисячу сто шість) грн. 01 коп. витрат по сплаті судового збору.

Припинено провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 22 264,46 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням КП "Бучанскье управління житлово-комунального господарства" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 17.11.2015р. скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Київської області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Відповідно до протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями визначено склад суду для розгляду справи №911/4546/15, головуючий суддя Тищенко О.В. судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2015р. апеляційну скаргу КП "Бучанскье управління житлово-комунального господарства" прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 26.01.2016 р.

26.01.2016 року в судовому засіданні апеляційної інстанції апелянт вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Київської області від 17.11.15 р. у справі № 911/4546/15 скасувати, та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Представник позивача в судове засідання 26.01.2016 року не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника позивача.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як було вірно встановлено судом першої інстанції між сторонами у справі було укладено договір на постачання природного газу за регульованим тарифом для потреб промислових споживачів від 01.12.2014 № 2014/П-ПР-11010025689882-120766 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач - постачальник протягом 2014 року здійснює відповідачу - споживачу постачання природного газу (далі - газ) в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість газу у розмірах, строках, порядку та на умовах, визначених договором (п. 1.1 договору).

У відповідності до п. 2.6 договору послуги з постачання газу документально оформлюються підписаним сторонами актом приймання-передачі газу, що оформлюється згідно з даними вузлів обліку, визначених у додатку 1 до договору.

Ціна за 1000 куб.м. природного газу без урахування ПДВ, збору до затвердженого тарифу на природний газ у вигляді цільової надбавки в розмірі 2%, тарифу на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ДК "Укртрансгаз", тарифів на транспортування природного газу газорозподільними трубопроводами та постачання природного газу становить 5100 грн., крім того ПДВ - 1020 грн., разом 6120 грн. Крім того, споживач сплачує постачальнику: тариф на постачання природного газу за регульованим тарифом - 40,10 грн., крім того ПДВ - 8,02 грн., разом 48,12 грн.; тариф на транспортування природного газу розподільними трубопроводами ПАТ "Київоблгаз" 238,30 грн., крім того ПДВ - 47,66 грн., разом 285,96 грн.; тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ "Укртрансгаз" 128,40 грн., крім того ПДВ - 25,68 грн., разом 154,08 грн.; збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ у розмірі 2 відсотки - 102 грн., крім того ПДВ - 20,40 грн., разом 122,40 грн. Таким чином, сума до сплати за 1000 куб.м природного газу складає 6730,56 грн. (п. 4.2 договору).

Пунктом 4.5.2 договору загальна сума вартості договору складається з місячних сум вартості договірних обсягів постачання газу споживачу.

Оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем авансовими платежами із розрахунку договірного обсягу постачання газу згідно з додатком 2. Авансові платежі сплачуються споживачем постачальнику на розрахунковий рахунок зі спеціальним режимом використання у розмірі 100 відсотків від вартості запланованого або погодженого постачальником обсягу газу на розрахунковий період за п'ять календарних днів до початку місяця поставки газу (п.п 4.6, 4.6.1).

Згідно п. 4.6.2 договору споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період та відповідної величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період. У разі відсутності інформації про ціну газу на наступний розрахунковий період до дати здійснення оплат споживач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці.

Згідно п. 4.6.3 договору у випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за розрахунковим.

Пунктом 5.3.3 договору споживач зобов'язався оплачувати постачальнику вартість поставленого газу на умовах та в обсягах, визначених договором.

Договір набуває чинності з дати підписання та, відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, поширює свою дію на відносини, що склались між сторонами з 01 грудня 2014 та діє до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 10.1 договору в редакції додаткової угоди № 1 до договору).

На виконання умов договору позивач в січні 2015 року поставив відповідачу природний газ на суму 52264,46 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2015 на суму 52264,46 грн., який підписаний повноважним представником позивача і скріплений печаткою підприємства, завірені копії яких залучені до матеріалів справи.

Приймаючи вищезазначений акт приймання-передачі виконаних послуг, як доказ поставки відповідачу природний газ на суму 52264,46 грн., суд враховує наступне.

Згідно п. 2.7 договору постачальник до 02-го числа, наступного за звітним місяцем, направляє споживачу два примірники акта приймання-передачі газу за звітний місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою постачальника.

Судом встановлено, що позивач надіслав відповідачу акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2015 на суму 52264,46 грн., який останній отримав, що підтверджується штампом відповідача на зазначену акті.

Відповідно до п. 2.8 договору споживач протягом двох робочих днів з дати одержання акта приймання-передачі газу зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання-передачі газу.

Пунктом 2.8.2 договору встановлено, що у випадку не повернення споживачем підписання оригіналу акту приймання-передачі газу або ненадання письмової обґрунтованої відмови від підписання протягом двох робочих днів з дати одержання, такий акт вважається підписаним споживачем, а обсяг та вартість послуг з постачання газу встановлюються відповідно до даних постачальника.

Проте, всупереч положенням п. 2.8.2 договору відповідач не повернув позивачу підписаний акт приймання-передачі газу, а заборгованість за спожитий природний газ за січень 2015 р. погасив частково в розмірі 25 000,00 грн.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку Позивача, виконанням Відповідачем грошового зобов'язання по оплаті поставленої згідно Договору Товару, у зв'язку з чим Позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 27 264,46 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Стаття 265 ГК України передбачає, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і позивача, який повинен був довести належними засобами доказування факт порушення відповідачем його прав.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Матеріалами справи підтверджується, що між сторонами було укладено договір поставки 01.12.2014 № 2014/П-ПР-11010025689882-120766.

Позивачем у відповідності до умов укладеного договору було поставлено відповідачу в січні 2015 року обумовлений договором товар на загальну суму 52264,46 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2015.

Однак відповідач, не здійснив оплату за поставлений товар протягом строку визначеного п. 4.6- 4.6.3.Договору.

Як було достовірно встановлено місцевим господарським судом та не спростовано стороною відповідача по справі у зв'язку з неналежним виконанням умов договору про надання послуг у останнього перед позивачем утворилася заборгованість за отриманий товар у розмірі 27264,46 грн.

Разом з тим, під час розгляду даної справи у суді першої інстанції позивачем подано до суду заяву про припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу в заявлений до стягнення сумі 27264,46 грн., у зв'язку з її погашенням відповідачем.

З матеріалів справи вбачається, що на час звернення позивача з даним позовом за відповідачем рахувався борг за поставлений природний газ згідно акту приймання-передачі природного газу від 31.01.2015 в сумі 19264,46 грн. - різниця між перерахованими грошовими коштами та загальною вартістю поставленого природного газу, оскільки позивач звертаючись з даним позовом 07.10.2015 не врахував здійснену відповідачем 01.10.2015 часткову оплату в сумі 5000 грн. Зазначена часткова оплата в сумі 5000 грн., відображена в банківський виписці поданій позивачем, яка залучена до матеріалів справи.

З відтиску штампу канцелярії господарського суду Київської області на позовній заяві, вбачається, що позивач з вказаною позовною заявою від 30.09.2015, звернувся до господарського суду Київської області 07.10.2015.

За таких обставин місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що позивачем безпідставно заявлено до стягнення суму боргу в розмірі 5000 грн. за поставлений відповідачу природний газ по зазначеному вище акту, у зв'язку з чим вказані вимоги в цій частині є безпідставними.

З огляду на відсутність будь-якої доказової бази на підтвердження протилежного, колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Приймаючи до уваги ту обставину, що відповідачем після звернення позивача з даним позовом, під час розгляду справи в суді першої інстанції було сплачено решту суми основного боргу в розмірі 22264,46 грн., що підтверджується залученою до матеріалів справи банківською випискою, в якій відображено надходження коштів від відповідача на рахунок позивача, колегія суддів вважає вірний висновок суду першої інстанції про відсутіність предмету спору в даній справі у вказаній частині позовних вимог, а отже провадження у справі в частині стягнення 22 264, 46 грн. основного боргу слід припинити у відповідності до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 11912, 13 грн. - пені, 758, 56 грн. - 3% річних, 14834,83 грн. - інфляційних втрат., колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вищий господарський суд України у п.п. 1.3, 4.1 постанови Пленуму від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначив, що статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", і ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі N 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі N 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі N 6-42цс11).

Здійснивши арифметичний розрахунок заявленого позивачем розміру штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат від простроченої суми заборгованості, колегія суддів вважає вірним висновок суду про необхідність задоволення заявлених позивачем позовних вимог в цій частині.

Щодо тверджень відповідача з приводу того, що розрахунки можуть проводитися з позивачем лише після піписання акту-приймання передачі газу, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України регламентовано, що у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом п. 4.6.1 договору передбачено, що авансові платежі сплачуються споживачем постачальнику на розрахунковий рахунок зі спеціальним режимом використання у розмірі 100 відсотків від вартості запланованого або погодженого постачальником обсягу газу на розрахунковий період за п'ять календарних днів до початку місяця поставки газу.

Згідно п. 4.6.3 договору у випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за розрахунковим.

Вказані пункту договору узгоджується з вимогами ч.1 ст.692 ЦК України, відповідно до яких покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, пунктом 4.6.3 договору № 2014/П-ПР-11010025689882-120766 від 01.12.2014 встановлено конкретний строк остаточного розрахунку за фактично переданий газ - не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за розрахунковим. Вказана умова договору, яка відповідає приписам ч.1 статті 530 ЦК України, не містить жодних застережень щодо настання обов'язку відповідача з оплати газу протягом певного терміну після підписання позивачем акта приймання-передачі газу чи після повернення одного примірника оригінала акта покупцю.

У відповідності до п.2.9 договору акти приймання-передачі газу визначаються в якості підстави для остаточних розрахунків сторін, але, з урахуванням змісту п.4.6.3 цього договору, несвоєчасне підписання продавцем актів приймання-передачі за минулий місяць жодним чином не змінює встановлений конкретний строк оплати поставленого газу. Тобто настання обов'язку з оплати спожитого газу не прив'язується до моменту підписання (отримання) вказаних актів.

Крім того, колегія враховує, що в матеріалах справи відсутні та відповідачем не надано докази внесення будь-яких змін до договору № 2014/П-ПР-11010025689882-120766, в тому числі й до пунктів 4.6-4.6.3 цього договору.

Таким чином, пункт 4.6.3 договору та його інші положення не ставлять обов'язок відповідача щомісячно сплачувати за отриманий газ не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за розрахунковим, в залежність від дати оформлення відповідного акта приймання-передачі природного газу. Тобто прострочення грошового зобов'язання відповідача за договором не пов'язане з моментом реального підписання сторонами відповідного акту.

При цьому умови договору №2014/П-ПР-11010025689882-120766 не містять жодних застережень з цього приводу, зокрема, щодо можливості відліку строку оплати з дня підписання акта приймання-передачі газу чи з дня одержання підписаного акта покупцем. Тому час підписання сторонами відповідного акту ніяк не впливає на момент виникнення прострочення за грошовим зобов'язанням відповідача.

З огляду на викладене суд вважає, що, не врахувавши приписи ч. 1 ст. 530 та ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідач дійшов помилкового висновку про те, що обставина прострочення відправлення позивачем акту приймання-передачі газу за січень 2015 року вказують на встановлення іншого строку платежу за поставлений газ.

Колегія суддів не може прийняти до уваги передчасне посилання скаржника на норми ч.3 ст. 538 та ч.1 ст. 613 ЦК України в обґрунтування висновку про ненастання прострочення боржника внаслідок прострочення кредитора, з огляду на наступне.

Згідно з ч.3 ст.538 ЦК України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Дійсно, відповідно до ч.4 ст. 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст.613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Проте, згідно п. 3.3 договору кількість реалізованого газу споживачу визначається на межі балансової належності об'єктів споживача за допомогою вузлів обліку, визначених у додатку 1 до договору.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено відсутність спору між сторонами щодо фактичних обсягів та строків щомісячної поставки газу протягом січня 2015р., тому прострочення оформлення окремих актів приймання-передачі газу не може змінювати конкретний строк оплати, визначений пунктом 4.6.3 договору.

В зв'язку з цим, колегія суддів апеляційної інстанції враховує те, що акт приймання-передачі газу лише фіксує остаточний обсяг переданого газу за минулий місяць, тому виходячи з показників своїх вузлів обліку газу, відповідач мав усі дані щодо фактичних щомісячних обсягів отриманого природного газу для своєчасного проведення розрахунків з постачальником, незважаючи на запізніле підписання позивачем акту за січень 2015р.

Таким чином зі змісту спірних правовідносин, що виникли між сторонами, колегія суддів не вбачає підстав, які б певним чином заважали або впливали б на виконання відповідачем зобов`язання з оплати вартості газу у строк, встановлений п. 4.6.3 договору, а прострочення позивача щодо підписання акту не може бути умовою для відстрочення виконання грошового зобов`язання відповідачем на підставі ч.2 ст.613 ЦК України, оскільки саме відповідач спочатку складає акт та обізнаний про обсяг спожитого у відповідному місяці природного газу за показниками лічильників.

При цьому, несвоєчасне підписання та повернення позивачем актів приймання-передачі природного газу не є відкладальною умовою в розумінні ст.212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст.613 ЦК України, тому наявність або відсутність акту не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість фактично поставленого природного газу.

Аналогічну позицію було висловлено в постанові ВГСУ 20 жовтня 2015 року в справі № 908/997/15-г.

З огляду на вищенаведені обставини колегія суддів не вбачає об'єктивних підстав для скасування рішення першої інстанції в частині стягнення фінансових та штрафних санкцій.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Бучанське управління житлово-комунального господарства" Бучанської міської ради залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 17.11.2015 року у справі № 911/4546/15 залишити без змін.

Матеріали справи № 911/4546/15 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко