Рішення № 55464021, 03.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2016Справа №910/30300/15

За позовом Приватного підприємства «Аутпост-6»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Практікер Україна»

про стягнення 40 483,62 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача не з'явились

від відповідача не з'явились

В судовому засіданні 03.02.2016 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного підприємства «Аутпост-6» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Практікер Україна» про стягнення 40 483,62 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 01.01.2015 між сторонами було укладено договір № 34-01/15Л, за умовами якого, позивач взяв на себе обов'язок щодо виконання робіт з охоронного обслуговування об'єктів ТОВ «ТД «Практікер Україна», а відповідач зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість наданих послуг. За доводами позивача, відповідач в порушення пунктів 2.4.6. та 4.3 договору частково не здійснив оплати за надані послуги у березні та квітні 2015, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 32 198,00 грн. Крім того, за неналежне виконання грошових зобов'язань позивач просить стягнути з відповідача 2 405,10 грн - інфляційних втрат, 554,59 грн. - 3% річних та 5 325,93 грн. - пені.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.12.2015 порушено провадження у справі № 910/30300/15 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 20.01.2016.

19.01.2016 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшла письмова заява позивача про зміну предмета позову та збільшення розміру позовних вимог, на підставі якої позивач відповідно до ст. 22 ГПК України просить суд стягнути з відповідача 75 865,10 грн. заборгованість за надані послуги у січні 2015 року, оскільки на даний момент заборгованість, що була заявлена у позові за березень та квітень 2015 року, відсутня.

У судове засідання, призначене на 20.01.2016, представник позивача з'явився, підтримав подану через канцелярію суду заяву про зміну предмета позову та збільшення розміру позовних вимог, яку просив прийняти до розгляду.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Дослідивши заяву позивача, суд дійшов висновку, що за своїм змістом вказана заява є лише заявою про збільшення розміру позовних вимог.

Відповідно до п.17 Листа Вищого господарського суду від 20.10.2006, № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог. Під збільшення розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік збільшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.

Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи викладене, судом приймається вказана заява позивача до розгляду, тобто у справі має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Представник відповідача в судове засідання 20.01.2016 не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, необхідних доказів не подав, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Ухвалою суду від 20.01.2016 розгляд справи було відкладено на 03.02.2016.

У судове засідання 03.02.2016 з'явився представник позивача не з'явився.

Відповідач вдруге не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання, про причини неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 0305700504196, з якого вбачається, що відповідач отримав ухвалу суду 29.01.16.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Таким чином, незважаючи на те, що сторони не з'явився у судове засідання 03.02.2016 справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

01 січня 2015 року між Приватним підприємством «Аутпост-6» (надалі - виконавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Практікер Україна» (надалі - замовник/відповідач) було укладено договір № 34-01/15Л на виконання робіт з охоронного обслуговування (надалі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання щодо виконання робіт з охоронного обслуговування об'єктів замовника.

Згідно з п. 1.2. договору під охорону приймається об'єкт (рухоме та нерухоме майно) визначені у додатку № 1 до даного договору.

У п. 1 додатку № 1 до договору сторони визначили, що замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання щодо виконання робіт з охоронного обслуговування об'єкту: Гіпермаркет ТОВ «Практікер Україна» за адресою Львівська область, Пустомитівський район, с. Сокільники, вул.. Стрийська, 30. Режим охорони - внутрішня охорона.

Згідно з п. 2.1. договору виконавець зобов'язаний надавати послуги у повному обсязі та в терміни, передбачені даним договором і додатками до нього.

Замовник зобов'язався сплачувати вчасно та у повному обсязі вартість послуг виконавцю (п. 2.4.6. договору).

Відповідно до п. 4.3. договору розрахунки за виконану роботу здійснюється замовником не пізніше 10 числа наступного місяця на підставі актів виконаних робіт (наданих послуг). У випадку відсутності оплати, виконавець має право без попередження призупинити надання послуг по даному договору, до повного погашення заборгованості.

Даний договір набуває чинності з 01.01.2015 і діє до 31.12.2015. Після закінчення дії договору, якщо сторони продовжують виконувати його умови, договір вважається пролонгованим на наступний рік, з щорічною пролонгацією (п. 7.8. договору).

За доводами позивача, ПП «Аутпост-6» за період з січня по квітень 2015 року надало ТОВ «Торговий дім «Практікер Україна» послуги згідно умов договору на загальну суму 136 178,00 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг), а саме: № 02/1 від 31.01.2015 на суму 38 920,00 грн; № 02/02 від 28.02.2015 на суму 36 904,00 грн; № 02/03 від 31.03.2015 на суму 40 754,00 грн, № 02-1/03 від 31.03.2015 на суму 336,00 грн та № 02/04 від 20.04.2015 на суму 19 264,00 грн. Відповідачем в свою чергу було частково оплачено послуги за лютий у сумі 36 904,00 грн та частково за березень у сумі 8 336,00 грн. В подальшому сторонами було проведено взаєморозрахунки, в результаті чого було також погашено заборгованість за квітень у сумі 19 264,00 грн та березень у сумі 32 754,00 грн. Відтак, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем щодо не оплати послуг за січень у розмірі 38 920,00 грн.

Отже, спір у справі виник, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо повноти та вчасності оплати послуг за договором.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

За своєю правовою природою Договір є договором про надання послуг.

Згідно з ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до п. 4.3. договору розрахунки за виконану роботу здійснюється замовником не пізніше 10 числа наступного місяця на підставі актів виконаних робіт (наданих послуг).

Як свідчать матеріали справи, позивачем належним чином виконані зобов'язання за договором та виконані роботи (надані послуги) відповідачу на загальну суму 136 178,00 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг), а саме: № 02/1 від 31.01.2015 на суму 38 920,00 грн; № 02/02 від 28.02.2015 на суму 36 904,00 грн; № 02/03 від 31.03.2015 на суму 40 754,00 грн, № 02-1/03 від 31.03.2015 на суму 336,00 грн та № 02/04 від 20.04.2015 на суму 19 264,00 грн. Відповідачем в свою чергу було частково оплачено послуги за лютий у сумі 36 904,00 грн та частково за березень у сумі 8 336,00 грн, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача.

За доводами позивача між сторонами проведені взаєморозрахунки, в результаті чого було також погашено заборгованість за квітень у сумі 19 264,00 грн та березень у сумі 32 754,00 грн. А тому, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем щодо не оплати послуг за січень у розмірі 38 920,00 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що замовник в порушення покладеного на нього законом та договором обов'язку по оплаті наданих послуг не виконав, в зв'язку з чим заборгованість останнього становить 38 920,00 грн., яку відповідачем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в цій частині.

Крім цього позивач просить суд стягнути з відповідача втрати від інфляції у розмірі 16 857,42 грн, 3% річних у розмірі 1075,52 грн та пеню у розмірі 19 012,16 грн.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за отримані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 4.4. договору передбачено, що за несвоєчасну оплату послуг, наданих виконавцем, замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості наданих послуг за кожен день заборгованості (включаючи день оплати).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В пункті 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що: "Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції".

Судом здійснено перерахунок розміру пені з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, а саме:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення3892011.02.2015 - 03.03.20152119.5000 %0.107 %*873.303892004.03.2015 - 11.08.201516130.0000 %0.164 %*10300.47

Таким чином, загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача складає 11 173, 77 грн. В іншій частині пені слід відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо сплати за отримані послуги суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційні втрати.

Перевіривши розрахунок позивача 3 % річних, суд встановив, що розмір 3 % становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягає сума у розмірі, заявлена позивачем розмірі 1 075,52 грн. - 3% річних.

Судом також здійснено перерахунок інфляційних втрат, згідно якого до стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати у розмірі 15 180,31 грн, а саме:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі11.02.2015 - 31.12.2015389201.39015180.3154100.31

Відтак позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у сумі 15 180,31 грн. В частині 1 677,11 грн - інфляційних втрат слід відмовити.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Це стосується відповідача, який мав довести суду, що він зобов'язання за спірним договором виконав своєчасно та в повному обсязі, відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Практікер Україна» (02094, м. Київ, проспект Юрія Гагаріна, буд. 14; ідентифікаційний код 39320208) на користь Приватного підприємства «Аутпост-6» (79005, м. Львів, вул. Коцюбинського, буд. 6; ідентифікаційний код 34462470) основну суму заборгованості у розмірі 38 920 (тридцять вісім тисяч дев'ятсот двадцять) грн 00 коп.; пеню у розмірі 11 173 (одинадцять тисяч сто сімдесят три) грн 77 коп.; 3 % річних у розмірі 1 075 (одна тисяча сімдесят п'ять) грн 52 коп.; інфляційні втрати у розмірі 15 180 (п'ятнадцять тисяч сто вісімдесят) грн 31 коп. та витрати по сплаті судового збору 1 065 (одна тисяча шістдесят п'ять) грн 23 коп.

3. В частині стягнення пені розмірі 7 838,39 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 677,11 грн відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.02.2016.

Суддя Пукшин Л.Г.