Рішення № 55463958, 03.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2016

Справа №910/29817/15

За позовом Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Муніципальний театр “Київ”

про стягнення 181 233,86 грн., розірвання договору оренди та виселення

суддя Пукшин Л.Г.

Представники сторін:

від позивача не з’явився;

від відповідача не з’явився

В судовому засіданні 03.02.2016 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальний театр "Київ" про стягнення 181 233,86 грн., розірвання договору оренди цілісного майнового комплексу від 01.03.2007 та виселення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в порушення умов договору оренди від 01.03.2007, на підставі якого Товариству з обмеженою відповідальністю “Муніципальний театр “Київ” було передано у строкове платне користування цілісний майновий комплекс державного комунального підприємства “Кінотеатр “Краків”, відповідачем в період з травня 2015 року по серпень 2015 своєчасно не здійснюється оплата орендних платежів, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість у розмірі 181 233,86 грн., з яких: 164797,31 грн. – заборгованість з орендної плати, 15617,74 грн. – пеня та 818,81 грн. – 3 % річних. Крім того, у зв’язку з істотним порушення умов договору, позивач просить суд відповідно до ст. 651 ЦК України розірвати договір оренди від 01.03.2007.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.11.2015 порушено провадження у справі № 910/29817/15 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 20.01.2016.

16.12.2015 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшло письмове клопотання позивача про збільшення позовних вимог, відповідно до якого позивач просить виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "Муніципальний театр "Київ" з орендованого приміщення.

У судове засідання, призначене на 20.01.2016, з’явився представник позивача, який підтримав подане через канцелярію суду клопотання про збільшення позовних вимог та надав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Заслухавши представника позивача та дослідивши подане клопотання та докази, суд встановив, що клопотання про збільшення позовних вимог по суті є додатковою вимогою до позовної заяви, яка не порушує правила об’єднання позовних вимог, викладені в ст. 58 ГПК України, приймається судом до розгляду.

Представник відповідача в судове засідання 20.01.2016 не з’явився, про причини неявки суду не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, необхідних доказів не подав, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні представник позивача подав письмове клопотання про продовження строку розгляду спору.

Керуючись ст.ст. 69, 77 Господарського процесуального кодексу України, суд продовжив строк вирішення спору та відклав розгляд справи на 03.02.2016.

У судове засідання, призначене на 03.02.2016 представник позивача не з’явився, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, про що свідчить розписка про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання 03.02.2016 не з’явився, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином. З матеріалів справи вбачається, що ухвали Господарського суду міста Києва було надіслано на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві – 02154, м. Київ, вул. Русанівська набережна, 12 та у відомостях з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань,, отже відповідач не реалізував своє процесуальне право на участь в судовому засіданні господарського суду.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

01 березня 2007 року між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), правонаступником якого є Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Муніципальний театр “Київ” (надалі - відповідач, орендар) було укладено договір оренди цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства кінотеатр “Краків” (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 08.12.2005 р. № 568/3029 передає, а орендар приймає в строкове оплатне користування цілісний майновий комплекс державного комунального підприємства кінотеатр “Краків” (надалі - підприємство), склад і вартість якого визначено відповідно до наведених акта оцінки, протоколу про результати інвентаризації та передавального балансу підприємства, складеного за станом на 01.03.2007 р., вартість якого становить 5 227 600,00 грн.

Згідно з п. 2.1. договору орендар вступає у строкове платне користування підприємством у термін вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи 01.03.2007 р. на виконання умов договору між сторонами було підписано акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства кінотеатр “Краків”.

Відповідно до п. 3.1 договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої рішенням Київської міської ради, і становить без ПДВ за перший місяць оренди – 13 069,00 грн. нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України.

В пункті 3.2. договору сторони визначили, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Відповідно до п.3.3. договору орендна плата перераховується до бюджету міста Києва щомісяця не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним.

Пунктом 5.2 договору визначено обов’язок орендаря своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до п. 10.1 договору цей договір укладено строком на 15 років, з 01.03.2007 р. до 01.03.2022 р. включно.

За доводами позивача відповідачем неналежно виконуються умови договору щодо повноти та вчасності сплати орендних платежів в результаті чого виник борг за період з травня 2015 року по серпень 2015 року у сумі 164 797,31 грн. Крім того, з посиланням на ст. 651 ЦК України, позивач просить суд розірвати договір оренди цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства кінотеатр “Краків» від 01.03.2007 та виселити відповідача з орендованих приміщень.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України та Законом України “Про оренду державного та комунального майна”.

Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст.ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи (акт приймання-передачі в оренду цілісного майнового комплексу від 01.03.2017 р., довідки про заборгованість відповідача за користування ЦМК ДКП кінотеатру “Краків” станом на 25.09.15 та 19.01.16) підтверджується факт передачі майна в оренду, користування ним відповідачем у спірний період та існування за відповідачем станом на момент вирішення спору заборгованості зі сплати орендної плати за період з травня 2015 по серпень 2015 у розмірі 164 797,31 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п.3.3 договору строк виконання грошового зобов’язання відповідача по сплаті орендних платежів за договором на момент розгляду справи настав.

Доказів сплати вказаної заборгованості зі сплати орендних та інших платежів відповідачем суду не надано, суму боргу останнім визнано у повному обсязі.

Частиною 3 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що одним із основних обов’язків орендаря є внесення орендної плати своєчасно і в повному обсязі.

Згідно із ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов’язання по сплаті орендних платежів у розмірі 164797,31 грн, а тому позовні вимога в цій частині підлягає задоволенню повністю.

Крім того, позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 15617,747 грн та 3 % у розмірі 818,81 грн, що нараховані в період з 11.06.2015 по 25.09.2015, за прострочення виконання грошового зобов’язання по сплаті орендних платежів.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 3.5. договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується відповідно до чинного законодавства України пенею в розмірі 0,5 відсотків від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За ст. З Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши розрахунок позивача, суд встановив, що розмір пені та 3 % річних становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягає сума пені та 3% річних у розмірі, заявленому позивачем.

Стосовно вимог позивача про розірвання договору оренди цілісного майнового комплексу від 01.03.2007 та виселення відповідача із займаних приміщень, суд зазначає наступне.

Статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 291 Господарського кодексу України одностороння відмова від договору оренди не допускається.

Згідно з ч.3 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зазначеною правовою нормою законодавець поділяє підстави для розірвання договору у судовому порядку на законні та договірні. Так, підставами для розірвання договору, що випливають зі змісту закону є істотне порушення договору винною стороною та інші випадки, передбачені законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України).

Отже, приписи ст. 651 Цивільного кодексу України пов'язують можливість розірвання договору у зв'язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення договору визначається за об'єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того на, що особа розраховувала при укладенні договору.

Аналогічні висновки містяться у постановах Вищого господарського суду України від 01.04.2013 р. у справі №5002-21/2895-2012 та від 18.04.2013 р. у справі №5023/4499/12.

З правової природи відносин оренди вбачається, що при укладанні вказаного договору орендодавець, перш за все, має на меті отримання орендної плати.

Відтак, невиконання відповідачем зобов'язання з внесення орендної плати свідчить про позбавлення орендодавця того, на що він розраховував при укладенні Договору.

Враховуючи встановлений судом факт невиконання відповідачем зобов'язання з внесення орендної плати, вимога позивачів про розірвання Договору є правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до п. 5.7 договору оренди у разі припинення або розірвання договору орендар зобов’язується повернути орендодавцеві або підприємству, вказаному орендодавцем, орендоване майно підприємства, у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або його частини) орендованого майна підприємства з його вини.

З припиненням Договору відповідач втрачає статус орендаря і, оскільки належних доказів щодо підтвердження права користування орендованим приміщенням відповідач не надав, то вимога позивача про виселення відповідача з орендованого приміщення за Договором є обґрунтованою.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення"встановлено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, а тому вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Розірвати укладений між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Муніципальний театр “Київ” договір оренди цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства кінотеатр «Краків» від 01.02.2007 та виселити Товариство з обмеженою відповідальністю “Муніципальний театр “Київ” (02154, м. Київ, вул. Русанівська набережна, буд. 12, ідентифікаційний код 33746851) з орендованого приміщення.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Муніципальний театр “Київ” (02154, м. Київ, вул. Русанівська набережна, буд. 12, ідентифікаційний код 33746851) на користь Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001 м. Київ, вул. Хрещатик, 10, ідентифікаційний код 19020407) 164 797 (сто шістдесят чотири тисячі сімсот дев’яноста сім) грн 31 коп. – основної суми боргу; 15617 (п’ятнадцять тисяч шістсот сімнадцять) грн 74 коп. – пені; 818 (вісімсот вісімнадцять) грн 81 коп. - 3 % річних, 5155 (п’ять тисяч сто п’ятдесят п’ять) грн. 00 коп. судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.02.2016

Суддя Пукшин Л.Г.