Рішення № 55463944, 18.11.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2015 р. Справа № Б8/030-12

Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Фізичної особи ОСОБА_1, м. Богуслав

доТовариства з обмеженою відповідальністю Агро-Богуславщина, Богуславський район, с. Медвин

про стягнення 176537,70 грн.

за участю представників згідно з протоколом судового засідання.

Обставини справи:

До господарського суду Київської області на підставі ст. 10 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Богуславщина про стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодуванню моральної шкоди в сумі 176537,70 грн.

У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа Б8/030-12 за заявою Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк Київ про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Богуславщина.

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.09.2015 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження та розгляд справи призначено на 28.10.2015 р.

28.09.2015 р. через канцелярію господарського суду Київської області позивачем подано для доручення до матеріалів справи документи, які прийнято судом до уваги.

27.10.2015 р. через канцелярію господарського суду Київської області позивачем ОСОБА_1 подано додаткові пояснення та заяву про збільшення розміру позовних вимог, додаткові пояснення судом досліджено, а збільшення вимог прийнято.

28.10.2015 р. через канцелярію господарського суду Київської області представником відповідача подано відзив на позовну заяву, який прийнято судом до уваги.

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.10.2015 р. розгляд справи відкладено на 18.11.2015 р., повторно зобов'язано позивача подати до суду оригінали (для огляду) доданих до позовної заяви копій документів; належним чином завірені копії (для долучення до матеріалів справи) та оригінали (для огляду) трудового договору, трудової книжки та документів, які підтверджують встановлення позивачу місячного посадового окладу у розмірі 5000,00 грн.

18.11.2015 р. через канцелярію господарського суду Київської області позивачем подано клопотання, яким останній просить суд здійснити розгляд позовних вимог за відсутності останнього.

18.11.2015 р. заслухавши присутнього ліквідатора ТОВ Агро-Богуславщина та розглянувши даний позов з урахуванням збільшення позивачем позовних вимог, суд

встановив:

Згідно з п. 7 частини першої ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Відповідно до частини четвертої ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № Б8/030-12 про банкрутство ТОВ Агро-Богуславщина, провадження в якій за заявою ПАТ Акціонерний комерційний банк КИЇВ порушено ухвалою суду від 03.03.2012 р.

Крім того, постановою господарського суду Київської області від 23.12.2013 р. завершено процедуру санації боржника, визнано банкрутом ТОВ Агро-Богуславщина, відкрито ліквідаційну процедуру останнього.

Так, як вбачається з матеріалів справи, наказом № 426-к від 09.12.2011 р. «по особовому складу» було переведено ОСОБА_1 з посади заступника генерального директора на посаду генерального директора ТОВ Агро-Богуславщина, а 31.03.2014 р. наказом № 1К звільнено з займаної посади.

Позивач позовні вимоги вмотивовує тим, що за період виконання останнім повноважень генерального директора ТОВ Агро-Богуславщина заробітна плата не виплачена, а тому, останній заявляє 138809,52 грн. нарахованої але не виплаченої заробітної плати, 89318,18 грн. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку та 11406,38 грн. відшкодування завданої моральної шкоди.

Відповідно до частини першої ст. 94 Кодексу законів про працю України (далі - Кодекс) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі ст. 115 Кодексу заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У ст. 116 Кодексу встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до довідки про заробітну плату (дохід) за грудень 2011 р. позивачу нарахована заробітна плата у розмірі 3636,36 грн., довідкою про заробітну плату (дохід) за 2012 р. підтверджується наявність нарахованої заробітної плати позивачу за 2012 рік у розмірі 48051,92 грн., довідкою про заробітну плату (дохід) за 2013 р. 39999,96 грн., довідкою про заробітну плату (дохід) за 2014 р. з січня по березень 2014 р. 9999,99 грн.

Факт нарахованого заробітку встановлюється довідками підприємств, установ організацій, записами в трудовій книжці, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 р. Про затвердження порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній).

Згідно штатного розпису, який введено з 03.01.2012 р. посадовий оклад генерального директора ТОВ Агро-Богуславщина становить 5000,00 грн., між тим, як вбачається з вищезазначених довідок про заробітну плату (дохід), заробітна плата ОСОБА_1 нараховувалась з урахуванням кількості фактично відпрацьованих днів.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частинами другою та третьою ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Проте, позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами, що заборгованість відповідача перед позивачем по нарахованій однак не виплаченій заробітній платі за період з 09.12.2011 р. по 31.03.2014 р. становить 138809,52 грн. (заявлені вимоги), а матеріалами справи підтверджується лише 101688,23 грн.

Щодо вимоги позивача про відшкодування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 89318,18 грн., судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Статтею 117 вищезазначеного Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 2371 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, які належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Аналогічного висновку дотримується і Верховний суд України в постанові від 04.02.2015 р. № 927/741/13/3-2гс15.

Крім того, Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до часини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, за положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Аналогічної позиції дотримується Верховний суд України в постанові від 11.11.2015 р. № 6-2159цс15.

Здійснення відповідних розрахунків визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100. Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд України в постанові від 21.01.2015 р. № 6-195цс14.

З огляду на все наведене вище, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно заявлено вимогу щодо відшкодування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, здійснивши перерахунок заявленої позивачем суми, судом встановлено, що відповідний розрахунок здійснено позивачем вірно, таким чином, до стягнення підлягає 89318,18 грн.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 11406,38 грн., які вмотивовані тим, що у звязку з невиплатою заробітної плати позивачу, останній зазнав моральних страждань, що спричинило погіршення його емоційного та психологічного стану та чиненій його сімї.

Статтею 237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з ст. 23 Цивільного кодексу України особа, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до п. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків встановлених частиною другою цієї статті.

У п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995, № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" вказано, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Крім того, відповідно до вищезазначеної постанови у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Проте позивачем не додано до позовної заяви жодних доказів, що підтверджують факт моральних чи фізичних страждань позивача, внаслідок невиплати заробітної плати останньому, а також істотності вимушених негативних змін в його житті.

Крім того, враховуючи, що моральна шкода відшкодовується за наявності вини відповідача, то суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Як вже зазначалося у провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № Б8/030-12 про банкрутство ТОВ Агро-Богуславщина, провадження в якій за заявою ПАТ Акціонерний комерційний банк КИЇВ порушено ухвалою суду від 03.03.2012 р., а постановою від 23.12.2013 р. завершено процедуру санації боржника, визнано банкрутом ТОВ Агро-Богуславщина, відкрито ліквідаційну процедуру останнього, тобто ОСОБА_1 свідомо продовжував працювати в ТОВ Агро-Богуславщина не зважаючи на погіршення фінансового стану боржника, що в свою чергу, мало наслідки невиплати у встановлені строки заробітної плати позивачу.

Крім того, враховуючи, що ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади 31.03.2014 р., тобто після визнання боржника банкрутом, тоді як заборгованість банкрута (відповідача у даній справі) відповідно до приписів Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" підлягає задоволенню у відповідній черговості встановленій судом, а отже, заробітна плата у позачерговий спосіб працівнику не могла бути виплачена, за таких обставин, суд вважає, що враховуючи викладені обставини у відповідача відсутня вина, за наявності якої підлягає відшкодуванню моральна шкода.

З огляду на викладене, суд відмовляє позивачу в задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 11406,38 грн.

Відповідно до частини третьої статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи наведене, сплату судового збору у розмірі 2865,10 грн. суд покладає на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 22, 33, 38, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Богуславщина (09751, Київська область, Богуславський район, с. Медвин, вул. Леніна, 1; код ЄДРПО України 32167932) на користь ОСОБА_1 (09700, Київська область, м. Богуслав, вул. Радужна, 3; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 101688 (сто одну тисячу шістсот вісімдесят вісім) гривень 23 копійок заборгованості з виплати заробітної плати, 89318 (вісімдесят девять тисяч триста вісімнадцять) гривень 18 копійок відшкодування середнього заробітку за весь час затримки.

3. В іншій частині позову відмовити.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Богуславщина (09751, Київська область, Богуславський район, с. Медвин, вул. Леніна, 1; код ЄДРПО України 32167932) в доход Державного бюджету України (за кодом бюджетної класифікації: ГУ ДКУ у Київський області, р/р 31214206783001, МФО 821018, код за ЄДРПО України 37955989) 2865 (дві тисячі вісімсот шістдесят пять) гривень 10 коп. судового збору.

5.Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Копію рішення направити учасникам судового процесу.

Повне рішення складено: 22.12.2015 року.

Суддя А.В. Лопатін