Рішення № 55463451, 21.01.2016, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21.01.2016р. Справа №908/5781/15

за позовом: Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» в особі Запорізьких міських електричних мереж, м.Запоріжжя, код ЄДРПОУ 00130926

до відповідача: Приватного підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк, код НОМЕР_1

про стягнення 2856,71 грн

Суддя: Паляниця Ю.О.

Секретар судового засідання: Бикова Я.М.

У засіданні брали участь:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Відкрите акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» в особі Запорізьких міських електричних мереж, м.Запоріжжя звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача, Приватного підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк про стягнення:

- боргу за спожиту електроенергію - 1438,57 грн;

- пені - 656,22 грн;

- 3% річних - 61,34 грн;

- інфляційних втрат - 700,58 грн.

Ухвалою від 20.11.2015р. господарського суду Запорізької області вказану позовну заяву з додатками направлено за підсудністю до господарського суду Донецької області.

Відповідно до ухвали від 01.12.2015р. господарського суду Донецької області за зазначеним позовом порушено провадження по справі №908/5781/15.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №6160 від 27.11.2006р. про постачання електричної енергії, внаслідок чого у Приватного підприємця ОСОБА_1 утворилась заборгованість за спожиту електроенергію в сумі 1438,57 грн, що стало підставою для нарахування пені, 3% річних, інфляційних втрат.

Представник позивача в судові засідання 24.12.2015р., 21.01.2016р. не з'явився, про розгляд справи був обізнаний, про що свідчать наявні у матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення №6903519703442, №6903519702950, №6903519831432, №6903519831394, №6903519830770, №6903519830797, лист №434/33 від 16.12.2015р. Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» в особі Запорізьких міських електричних мереж.

19.01.2016р. до господарського суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи без участі власного представника.

Відповідач у судові засідання 24.12.2015р., 21.01.2016р. не з'явився, витребуваних судом документів не представив, будь-яких пояснень по суті спору не надав. Одночасно, за висновками суду, Приватний підприємець ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи з урахуванням наступних обставин.

За приписами ст.64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 29 Цивільного кодексу України передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

За правилами ч.4 ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» в Єдиному державному реєстрі повинні міститися, зокрема, відомості про місце проживання фізичної особи - підприємця.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 18.11.2015р. місцем проживання відповідача є: 83001, АДРЕСА_1. Наразі, вказана інформація щодо місця проживання відповідача є актуальною і на момент прийняття рішення у справі.

З огляду на те, що відповідач зареєстрований на території, на яку не здійснюється пересилання поштової кореспонденції, 29.12.2015р. на офіційному веб-порталі «Судова влада України» (dn.arbitr.gov.ua), у розділі «Новини та події суду» було розміщено оголошення про дату та час судового засідання у справі №908/5781/15, призначеного на 21.01.2016р.

Одночасно, судом вчинялись дії, які були спрямовані на встановлення телефонного зв'язку з відповідачем, про що свідчать телефонограми №812 від 02.12.2015р., №3 від 04.01.2016р.

Крім того, матеріали справи містять інформацію щодо наступної адреси відповідача: 69000, АДРЕСА_2.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано процесуальні документи з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Ухвала про порушення провадження по справі від 01.12.2015р., направлена судом за адресою відповідача, була повернута відділенням поштового зв'язку з позначкою «За закінченням терміну зберігання».

У п.3.9.1 постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Приватного підприємця ОСОБА_1, посилання на яку міститься у договорі №6160 від 27.11.2006р., з огляду на те, що інформація про час та місце судового засідання, призначеного на 21.01.2016р., була розміщена на офіційному веб-порталі «Судова влада України», суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи.

Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду Донецької області в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у відповідача можливості дізнатись про слухання справи за його участю.

У відповідності до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Статтею 3 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

У ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, з огляду на наведене вище, суд наголошує, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами від 01.12.2015р., 24.12.2015р., 28.12.2015р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За висновками суду, незважаючи на те, що сторони, зокрема, у судове засідання 21.01.2016р. на виклик суду не з'явились, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а відсутність учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно із ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Як свідчать матеріали справи, 27.11.2006р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) було підписано договір №6160 про постачання електричної енергії.

Згідно із розділом 1 вказаного договору постачальник електричної енергії продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною у додатку №1 «Обсяги постачання електричної енергії споживачу», а споживач оплачує постачальнику електричної енергії вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами даного договору.

Відповідно до п.9.4 договору №6160 від 27.11.2006р. останній набирає чинності з дня його підписання і укладається на термін до 31.12.2006р. Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії.

Приймаючи до уваги, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази припинення дії спірного правочину, враховуючи зміст пояснень позивача, які наявні у листі №434/33 від 16.12.2015р., суд дійшов висновку, що зобов'язання сторін за вказаною угодою автоматично продовжувались кожний наступний рік та були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

Вказані висновки також підтверджуються тим, що, зокрема, 29.01.2009р. сторонами було підписано додаткову угоду про внесення змін до договору постачання електричної енергії №6160 від 27.11.2006р.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги вказаний вище договір як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

За правилами п.2.2.2 договору №6160 від 27.11.2006р. споживач зобов'язався постачати споживачу електроенергію, як різновид товару.

Згідно з п.4 додатку №4 «Порядок розрахунків за активну електричну енергію» до договору №6160 від 27.11.2006р. споживач не пізніше 12-00 годин 2-го робочого дня місяця, наступного за розрахунковим, направляє свого представника до постачальника електричної енергії для подання у двох примірниках, підписаних уповноваженою особою споживача та скріплених його печаткою «Акта про спожиту протягом розрахункового періоду активну електричну енергію» за формою додатку №5.1 до договору №6160 від 27.11.2006р.

Як зазначає позивач, відповідачем вказаного обов'язку виконано не було, власного представника для надання інформації про обсяг спожитої у квітні та травні 2014 року електроенергії направлено не було.

Відповідно до п.6.39 Правил користування електричною енергією, що затверджені постановою №28 від 31.07.1996р. Національної комісії з питань регулювання електроенергетики, у разі неможливості отримання постачальником електричної енергії даних про спожиту електричну енергію в зазначений термін (за винятком порушення роботи розрахункового обліку) визначення обсягу спожитої електричної енергії за поточний розрахунковий період здійснюється за середньодобовим обсягом споживання за попередній розрахунковий період з подальшим перерахунком у разі надання даних протягом наступного розрахункового періоду.

Відтак, з урахуванням вищенаведеного, позивачем було здійснено розрахунок, у відповідності до якого визначено, що до сплати за електроенергію, яка була поставлена у квітні 2014 року належить - 730,94 грн, у травні 2014 року - 707,63 грн.

08.05.2014р. та 06.06.2014р. постачальник направив покупцю рахунки на оплату вказаних сум.

Як вказує позивач, відповідач встановлений договором обов'язок по оплаті поставленої електричної енергії у повному обсязі та у передбачений договором строк не виконав, внаслідок чого Відкритим акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго» в особі Запорізьких міських електричних мереж заявлено вимоги, зокрема, про стягнення боргу за електроенергію в сумі 1438,57 грн.

Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За правилами п.2.3.4 договору №6160 від 27.11.2006р. споживач зобов'язався оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами додатку №4 «Порядок розрахунків за активну електричну енергію» та додатку №5 «Графік зняття показів розрахункових засобів обліку електричної енергії».

За приписами п.6 додатку №4 до вказаного договору за підсумками розрахункового періоду постачальник електричної енергії виписує споживачу рахунок або платіжну вимогу-доручення для остаточного розрахунку.

Відповідно до п.10 додатку №4 до договору №6160 від 27.11.2006р. споживач зобов'язаний після розрахункового періоду і проведення постачальником розрахунку обсягу використаної електроенергії у разі не одержання рахунка або вимоги-доручення до 10 числа, направити свого уповноваженого представника отримати платіжні документи на оплату спожитої електроенергії, і не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим здійснити оплату.

Як свідчать матеріали справи, рахунки №6160/4а від 07.05.2014р., №6160/5а від 03.06.2014р. на оплату поставленої електроенергії на суму 1438,57 грн, були направлені позивачем 08.05.2014р., 06.06.2014р. на наступну адресу відповідача: 69000, АДРЕСА_2, на яку міститься посилання в договорі №6160 від 27.11.2006р. Факт отримання відповідних рахунків відповідачем в порядку норм ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не спростований.

Наразі, судом враховано, що у відповідності до п.10 додатку №4 до договору №6160 від 27.11.2006р. відповідач не тільки не був позбавлений права та можливості одержати вказані рахунки самостійно, але і був зобов`язаний вчинити вказані дії.

Відтак, з урахуванням змісту п.10 додатку №4 до договору №6160 від 27.11.2006р. господарським судом встановлено, що строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати електричної енергії на вказану суму настав.

Проте, як стверджує позивач, відповідні рахунки не були оплачені Приватним підприємцем ОСОБА_1.

Відповідачем всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України наявності вказаних обставин не спростовано, доказів проведення оплат на суми 730,94 грн, 707,63 грн не надано.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що позивач зобов'язання за договором №6160 від 27.11.2006р. виконав належним чином, зауважень щодо кількості та якості спожитої електричної енергії від відповідача не надходило, враховуючи, що відповідачем порушені взяті на себе за спірним договором обов'язки в частині строку їх виконання та у повному обсязі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_1 на користь позивача суми боргу за спожиту електроенергію у розмірі 1438,57 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ст.611 зазначеного нормативно-правового акту у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В силу норм ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України).

У відповідності до п.4.2.1 договору №6160 від 27.11.2006р. за недотримання термінів сплати рахунків або платіжних вимог-доручень за активну електроенергію (п.10 додатку №4 «Порядок розрахунків з активну електричну енергію») та за надання послуг з компенсації перетікання реактивної енергії (п.5 додатку №6 «Порядок розрахунків за надання послуг компенсації перетікання реактивної електроенергії»), споживач сплачує постачальнику електричної енергії пеню за весь період часу, протягом якого не виконане зобов'язання по сплаті, в розмірі 0,5% від суми платежу за кожний день прострочення (але не більш подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період нарахування пені) по день фактичної оплати.

Відтак, позивачем заявлено до стягнення 656,22 грн пені, а саме:

- 333,43 грн за період з 01.12.2014р. по 31.10.2015р. (поставка квітня 2014 року на суму 730,94 грн),

- 322,79 грн за період з 01.12.2014р. по 31.10.2015р. (поставка травня 2014 року на суму 707,63 грн).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Виходячи зі змісту положень, які містяться у листі №01-06/1624/2011 від 21.11.2011р. Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» якщо укладеним сторонами договором передбачено більш тривалий ніж визначений ч.6 ст.232 Господарського кодексу України строк, у межах якого перераховуються штрафні санкції, то застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором.

За приписами п.4.2.1 договору №6160 від 27.11.2006р. сторонами було узгоджено нарахування пені по день фактичної оплати.

За таких обставин, приймаючи до уваги зміст вказаного правочину, суд дійшов висновку, що позивач мав право нарахувати пеню за період з 01.12.2014р. по 31.10.2015р. за простроченими зобов'язаннями відповідача.

За розрахунком суду сума пені за визначений позивачем період є фактично більшою, ніж заявлена позивачем до стягнення. Проте, враховуючи, що суд обмежений обсягом вимог позивача та не може їх змінити на власний розсуд, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 656,22 грн.

Одночасно, за приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із п.5.1 постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом з оплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

З огляду на вищенаведене, позивач нарахував та заявив до стягнення 3% річних в розмірі 61,34 грн, а саме:

- 32.08 грн за період з 16.05.2014р. по 31.10.2015р. (поставка квітня 2014 року на суму 730,94 грн),

- 29,26 грн за період з 16.06.2014р. по 31.10.2015р. (поставка травня 2014 року на суму 707,63 грн).

Здійснивши перевірку вказаного розрахунку суд дійшов висновку, що сума 3% річних за простроченими зобов'язання відповідача дорівнює 61,28 грн.

Крім того, Відкрите акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» просить стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у розмірі 700,58 грн, а саме:

- 355,96 грн за період з червня 2014 року по вересень 2015 року (поставка квітня 2014 року на суму 730,94 грн),

- 344,62 грн за період з червня 2014 року по вересень 2015 року (поставка травень 2014 року на суму 707,63 грн).

Здійснивши перевірку розрахуноку інфляційних втрат позивача, суд встановив, що їх сума є фактично більшою, ніж заявлена позивачем до стягнення. Проте, враховуючи, що суд обмежений обсягом вимог позивача та не може їх змінити на власний розсуд чи спонукати до їх уточнення, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні збитки у розмірі 700,58 грн.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, з'ясувавши обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунків пені, 3% річних, інфляційних втрат здійснивши оцінку доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються, суд дійшов висновку, що позовні вимоги стосовно стягнення пені, інфляційних втрат та процентів річних підлягають частковому задоволенню, а саме на суми 656,22 грн, 700,58 грн та 61,28 грн.

Згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 1218 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» в особі Запорізьких міських електричних мереж, м.Запоріжжя до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк про стягнення суми основного боргу у розмірі 1438,57 грн, пені - 656,22 грн, 3% річних - 61,34 грн, інфляційних втрат - 700,58 грн, всього 2856,71 грн, задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (83001, АДРЕСА_3, код ЄДРПОУ НОМЕР_2) на користь Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» в особі Запорізьких міських електричних мереж (69035, м.Запоріжжя, вул.Волгоградська, буд.25, код ЄДРПОУ 00130926) суму основного боргу - 1438,57 грн, пеню - 656,22 грн, 3% річних - 61,28 грн, інфляційні втрати - 700,58 грн, а також судовий збір в сумі 942,12 грн.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В іншій частині позов залишити без задоволення.

У судовому засіданні 21.01.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 26.01.2016р.

Суддя Ю.О.Паляниця