Ухвала суду № 55452759, 03.02.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1777/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Ісаєвої Н.В., Комлевої О.С.,

при секретарі Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_2 цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України, прокуратури Одеської області, Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями працівників прокуратури Одеської області та слідчими 1 ВКР СУ ГУ ДФС в Одеській області, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 09 грудня 2015 року,

встановила:

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, та просив суд стягнути за рахунок державного бюджету України шляхом зобовязання Державної казначейської служби України списати у безспірному порядку з відповідного казначейського рахунку Державного бюджету України на його користь завдану йому матеріальну шкоду в сумі 337896,44 гривень та моральну шкоду у розмірі 1000000 грн.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 посилався на те, що 03.01.2013 року старшим слідчим з особливо важливих справ першого відділу КР СУ ФР ГУ Міндоходів в Одеській області внесено дані до ЄРДР за № 32013170000000008 за ч. 3 ст. 204 КК України за фактом організації позивачем за місцем свого проживання в ІНФОРМАЦІЯ_1, підпільного цеху з незаконного виготовлення алкогольних напоїв та отруєння цими напоями гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_5

28.08.2013 року за клопотанням слідчого Приморським районним судом м. Одеси винесена ухвала про проведення обшуку у вказаному домоволодінні, що належить його дружині ОСОБА_6 В ході обшуку незаконно та безпідставно були вилучені тютюнові вироби, залишені громадянами ОСОБА_7 Молдавської Республіки в якості залогу за позичені у нього 13000 доларів США, що за курсом НБУ станом на 12.102015 року складає 279370 грн.

Крім того, з вказаного домоволодіння вилучені тютюнові вироби з марками акцизного збору, які залишились після припинення ним підприємницької діяльності з продажу тютюнових виробів , а саме : «Прилуки сині» - 120 коробок вартістю 13,65 грн. за одну на суму 1638 грн., «Прилуки красні» - 970 коробок вартістю 12,07 грн. за одну на суму 11707,9 грн., «Вінстон сині» - 590 коробок вартістю 1995 за одну на суму 11770,5 грн., «ОСОБА_5 карло» - 190 коробок вартістю 15,22 грн. за одну на суму 4413,8 грн. А всього - на загальну суму 29530,2 грн.

17.09.2013 року Приморським районним судом м. Одеси відмовлено у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на вказані тютюнові вироби.

Неодноразові звернення позивача до Генеральної прокуратури України, прокуратури Одеської області про повернення тимчасово вилучених тютюнових виробів залишились без задоволення, внаслідок чого громадянин ПМР ОСОБА_8 відмовився повернути йому позичені у нього кошти в сумі 13000 доларів США.

18.10.2013 року слідчим його було повідомлено про підозру за ч. 3 ст.204 КК України. Цього ж дня за клопотанням слідчого, погодженим зі старшим прокурором відділу прокуратури Одеської області Приморським районним судом м. Одеси відносно нього обраний запобіжний захід у вигляді особистого зобовязання з покладенням обовязків прибувати до слідчого за першою вимогою, не відлучатися з Одеської області без дозволу слідчого, прокурора або суду.

Висунута підозра ґрунтувалась на створених шляхом фальсифікації доказах та повністю спростовувалась наявними у слідчого матеріалами дослідчої перевірки, за якими 15.08.2012 року, 05.09.2012 року, 26.10.2012 року приймалось рішення про відмову у порушенні кримінальної справи.

В подальшому слідчий вдався до фальсифікації показів потерпілих, свідків, слідчого експерименту, що було встановлено під час судового розгляду справи.

У звязку з проведенням дослідчих перевірок, досудового розслідування, здійснення тиску з боку оперативних працівників податкової міліції, слідчого він змушений був повністю припинити підприємницьку діяльність.

Під час досудового розслідування та розгляду справи Любашівським районним судом Одеської області він звертався зі скаргами на неправомірні дії слідчого до прокуратури Одеської області та Генеральної прокуратури України. Однак жодних заходів до поновлення його порушених прав вжито не було.

24.10.2013 року прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами податкової міліції прокуратури Одеської області був затверджений обвинувальний акт та направлений до Любашівського районного суду для розгляду по суті.

03.11.2014 року Любашівським районним судом відносно нього був винесений виправдувальний вирок у звязку з не доведенням вчинення ним злочину, передбаченого ч. 3 ст. 204 КК України.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 29.01.2015 року зазначений вирок залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.07.2015 року вирок Любашівського районного суду Одеської області від 03.11.2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 29.01.2015 року залишено без змін.

Таким чином, з часу скасування постанови про відмову у порушенні кримінальної справи 19.11.2012 року до прийняття рішення Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ 07.07.2015 року він постійно знаходився в нервовому напруженні, поганому самопочутті, оскільки турбувався за свою долю.

Незаконним проведенням обшуку, позбавленням можливості вільно пересуватися, незаконним повідомленням про підозру у вчиненні тяжкого злочину були обмежені його конституційні права, внаслідок чого він втратив сон, підірвав своє здоровя, у звязку з чим змушений був звертатись за медичною допомогою.

Крім того, був підірваний його авторитет серед мешканців селища, з ним фактично перестали підтримувати ділові стосунки інші підприємці, тому він змушений був припинити підприємницьку діяльність, чим йому була причинена значна матеріальна та моральна шкода.

На поїздки за викликами слідчого, оплату поштових послуг ним було витрачено 14664 гривні 24 коп. За послуги адвоката по здійсненню його захисту на досудовому слідстві, яке тривало з 03.01.2013 року по 23.10.2013 року він заплатив 4588 гривень. За послуги адвоката щодо здійснення його захисту під час розгляду кримінального провадження Любашівським районним судом, який тривав з 13.11.2013 року по 03.11.2014 року він заплатив 8769,60 гривень. А всього ним було витрачено на послуги захисника під час досудового розслідування, судового розгляду 14332 грн.

Внаслідок того, що він не зміг повернути залишені йому у якості залогу тютюнові вироби йому не були повернуті кошти за договором позики у сумі 13000 доларів США , що за курсом НБУ станом на 12.10.2015 року складає 279370 гривень.

Таким чином, незаконними рішеннями та діями прокуратури Одеської області та слідчого йому було завдано матеріальної шкоди у розмірі 337896,44 грн.

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 09 грудня 2015 року позов ОСОБА_3 було задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_3 29000 грн. моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено.

Зазначене рішення суду оскаржує в апеляційному порядку ОСОБА_3 В скарзі з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 18.10.2013 року ОСОБА_3 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 204 КК України.

Цього ж дня за клопотанням слідчого, погодженим зі старшим прокурором відділу прокуратури Одеської області Приморським районним судом м. Одеси відносно нього обраний запобіжний захід у вигляді особистого зобовязання з покладенням обовязків прибувати до слідчого за першою вимогою , не відлучатися з Одеської області без дозволу слідчого, прокурора або суду.

03.11.2014 року Любашівським районним судом відносно позивача був винесений виправдувальний вирок у звязку з не доведенням вчинення ним злочину, передбаченого ч. 3 ст. 204 КК України.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 29.01.2015 року зазначений вирок залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.07.2015 року вирок Любашівського районного суду Одеської області від 03.11.2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 29.01.2015 року залишено без змін.

Таким чином, позивач знаходився під слідством та судом з моменту оголошення йому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, тобто з 18.10.2013 року по 29.01.2015 року, коли ухвалою апеляційного суду Одеської області зазначений вирок Любашівського районного суду залишено без змін.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно ч. 5 ст. 4 вказаного Закону, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як зазначено у ч. 6 вказаної статті, моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до статті 13 цього ж Закону, розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (у редакції від 25 травня 2001 року) «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судам розяснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподаткованим мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Згідно з ч. 1 статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до положення Про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року N 460/2011, Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Згідно ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.

При визначенні розміру моральної шкоди, яку належить стягнути з держави на користь позивача суд першої інстанції правильно виходив з того, що внаслідок незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 204 КК України йому була спричинена моральна шкода, яка виразилась в постійному хвилюванні з приводу можливого засудження, порушення його нормальних життєвих звязків, додаткових зусиллях для організації свого життя. У звязку з притягненням позивача до кримінальної відповідальності останній припинив підприємницьку діяльність, що безумовно вимагала від нього певних зусиль для організації свого життя у звязку з припиненням підприємницької діяльності. Обрання відносно позивача запобіжного заходу у вигляді особистого зобовязання з покладенням обовязків прибувати до слідчого за першою вимогою, не відлучатися з Одеської області без дозволу слідчого, прокурора або суду також певною мірою вплинуло на організацію його життя.

Крім того, судом враховано, що розмір відшкодування має бути адекватним нанесеній моральній шкоді, при цьому відшкодування моральної шкоди не може бути засобом отримання доходу або збагачення.

Як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2001 року у справі «Перна проти Італії» від 09 лютого 2007 року «Білуха проти України», в окремих випадках визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за моральну шкоду, завдану особі.

За таких обставин, всупереч твердженню апеляційної скарги, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку, що грошова сума у розмірі 29000 грн. є відповідною і достатньою грошовою компенсацією за завдану позивачу моральну шкоду та про наявність правових підстав для часткового задоволення позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює.

Доводи апеляційної скарги щодо відмови ОСОБА_3 у задоволенні позову про стягнення з держави на користь позивача вартості тютюнових виробів, вилучених під час обшуку 30.08.2013 року, про стягнення з держави 13000 доларів США, які позивач не в змозі отримати від гр. ПМР ОСОБА_8 через знищення вказаних тютюнових виробів, про стягнення з держави витрат на правову допомогу, про стягнення з держави коштів, витрачених на бензин, про стягнення витрат на поштові відправлення є необґрунтованими, належними доказами не доведені та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. 213-214 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. ст. 27, 46 ЦПК України обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставин при невизнані їх сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, що випливає зі змісту ст. 27 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 11 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 п. 1 ст. 307 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог закону.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, судова колегія,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 09 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції з дня набрання нею законної сили.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді

ОСОБА_9

ОСОБА_2