Рішення № 55452005, 01.02.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №469/647/15-ц 01.02.2016 01022016 01.02.2016

Провадження №22-ц/784/252/16

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 469/647/15-ц Головуючий І інстанції - Тавлуй В.В.

Провадження № 22-ц/784/252/16 Доповідач - Темнікова В.І.

Категорія 55

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2016 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів -Маляренко І.Б., Серебрякової Т.В.,

при секретарі - Гордійчук С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства (далі - КП) «Коблівський сількомунгосп» Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області на рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до КП «Коблівський сількомунгосп» Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку та інших заборгованостей, -

В С Т А Н О В И Л А :

В червні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Коблеве» та Коблівської сільської ради, в якому посилався на те, що він працював на підприємстві Коблівський сільський комунгосп (СКГ «Коблеве») спочатку на посаді інженера - наладчика насосних та інших силових устаткувань, а потім був переведений на посаду виконуючого обов'язки директора зазначеного підприємства. 16.06.2014 року відповідно до наказу № 35 його було звільнено за власним бажанням, але з ним не були проведені передбачені законом розрахунки по заробітній платі, розрахунки по компенсації за невикористану відпустку та іншим заборгованостям, а також не було видано трудову книжку. В подальшому, він неодноразово звертався до керівництва підприємства з проханнями виплатити належні йому при звільненні кошти, однак його вимоги до цього часу залишенні без задоволення, лише було повернуто трудову книжку.

Крім того, позивач зазначав, що діями посадових осіб відповідачів йому було завдано моральну шкоду, оскільки він довгий час знаходився без грошей, маючи на утриманні безробітну дружину та доньку, яка навчалася в навчальному закладі на контрактній основі, в зв'язку з чим був вимушений неодноразово звертатися до посадових осіб відповідачів з проханнями провести з ним остаточні розрахунки при звільненні, внаслідок чого зазнав моральних страждань та принижень.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням уточнень, викладених у змінах до позовної заяви, що виникли на підставі повідомлення КП «Коблівський сількомунгосп» від 27.10.2015 р., ОСОБА_2 просив суд стягнути з відповідачів на його користь, з урахуванням курсу долару США та загального рівня підвищення цін в країні, заборгованість по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку та інші заборгованості у загальному розмірі 60409 грн., а також 30000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2015 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено частково. Судом стягнуто з КП «Коблівський сількомунгосп» Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області на користь ОСОБА_2 6819,50 грн. заборгованості по підзвітних сумах, 18064,35 грн. середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні, а всього 24883,85 грн. Також судом стягнуто з КП «Коблівський сількомунгосп» Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області на користь ОСОБА_2 1000 грн. моральної шкоди за порушення строків розрахунків при звільнені з роботи. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Крім цього з КП «Коблівський сількомунгосп» Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області стягнуто в дохід держави судовий збір в розмірі 487,20 грн.

Не погодившись з зазначеним рішенням, КП «Коблівський сількомунгосп» Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та залишити позовну заяву ОСОБА_2 без розгляду про що винести ухвалу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з запереченнями на апеляційну скаргу, в яких просить задовольнити вимогу позивача та стягнути на його користь 90409 грн.

В судовому засіданні представник КП «Коблівський сількомунгосп» Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити, надавши суду пояснення, аналогічні змісту апеляційної скарги.

Позивач та його представник не визнали доводи апеляційної скарги, просили її відхилити, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Також пояснили, що не зважаючи на вимоги, викладені в запереченнях на апеляційну скаргу, вони не бажають оскаржувати рішення суду і просять залишити його без змін.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи дані вимоги закону в повній мірі виконані не були.

Ухвалюючи рішення по справі суд виходив з того, що позивач ОСОБА_2 з 01.01.2012 року по 30.05.2013 року працював у КП «Коблівський сількомунгосп» на посаді машиніста КНС. 30.05.2013 року ОСОБА_2 був переведений на посаду виконуючого обов'язки начальника підприємства з посадовим окладом у розмірі 2100 гривень, на якій він працював до 16.06.2014 року, і був звільнений з даної посади за п.1 ст.36 КЗпП України за згодою сторін (а.с.56, 57). Удень звільнення позивач працював, а тому 16.06.2014 року відповідач КП «Коблівський сількомунгосп» зобов'язаний був забезпечити проведення виплати ОСОБА_2 всіх належних йому сум. Однак, даний обов'язок відповідачем не був виконаний, оскільки як вбачається з довідки КП «Коблівський сількомунгосп» про нараховану та виплачену заробітну плату вих. №75 від 25.09.2015 року , довідки КП «Коблівський сількомунгосп» за вих. №87 від 27.10.2015 року, довідки КП «Коблівський сількомунгосп» за вих. №96 від 16.11.2015 року станом на 16.06.2014 року мала місце неоспорювана відповідачем сума заборгованості КП «Коблівський сількомунгосп» перед ОСОБА_2 у розмірі 6676,21 грн. (911,65 грн. заборгованості по заробітній платі, 64,87 грн. - індексації грошових виплат, 5699,69 грн. - сума компенсації за невикористані відпустки), яка у день звільнення позивачу виплачена не була, а остаточно була погашена лише 23.12.2014 року, що підтверджується посвідченими копіями платіжних доручень від 11.12.2014 року (а.с.100) та від 23.12.2014 року (а.с.100), і визнається позивачем.

Тому суд дійшов до висновку про порушення відповідачем права позивача на своєчасне одержання винагороди за працю та наявність у позивача права вимагати стягнення з відповідача на свою користь середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку відповідно до положень ст. 117 КЗпП України.

Враховуючи, що середньомісячна заробітна плата позивача за останні два календарні місяці роботи, що передували його звільненню згідно даних довідки КП «Коблівський сількомунгосп» про нараховану та виплачену заробітну плату вих. №75 від 25.09.2015 року складає 5352,36 грн., а число відпрацьованих позивачем робочих днів за даний період його роботи згідно табелів обліку робочого часу за квітень 2014 року та травень 2014 року складає 40 днів, середньоденний заробіток позивача, складає 133,89 грн. (5352,36 грн. : 40 днів). А тому розмір коштів, які підлягають стягненню з відповідача КП «Коблівський сількомунгосп» на користь позивача за затримку проведення з ним розрахунків при звільненні становить 18064,35 грн. (133,89 грн. х 135 днів затримки з проведенням розрахунків).

Крім того, суд дійшов висновку про те, з відповідача КП «Коблівський сількомунгосп» на користь позивача підлягає стягненню також заборгованість по підзвітним сумам у розмірі 6819,50 грн., оскільки вказана сума заборгованості визнається сторонами та підтверджується наявними у справі письмовими доказами, а саме: довідками КП «Коблівський сількомунгосп» за вих. №78 від 02.10.2015 року та за вих. №87 від 27.10.2015 року. Крім того, судом було враховано, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом заборгованість КП «Коблівський сількомунгосп» перед позивачем по підзвітних сумах у розмірі 6819,50 грн. не списана, і обліковується на підприємстві згідно даних бухгалтерського обліку.

Також суд дійшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача КП «Коблівський сількомунгосп» на користь позивача моральної шкоди, оскільки таке право у позивача передбачено ст. 237-1 КЗпП України. Вирішуючи питання про розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача за порушення строків розрахунків при звільненні, суд прийняв до уваги тривалість не проведення розрахунків при звільненні, а також факти неодноразового звернення позивача до відповідача КП «Коблівський сількомунгосп» щодо проведення з ним розрахунків, і тому оцінив її у розмірі 1000 гривень.

Разом з тим, суд вважав недоведеним факт порушення строків видачі позивачу його трудової книжки, оскільки з показань допитаних судом свідків, а також підпису позивача в журналі реєстрації трудових книжок вбачається, що трудову книжку йому було видано в день його звільнення 16.06.2014 року.

Що стосується питання щодо дотримання позивачем строків звернення до суду з вимогами про стягнення середньомісячного заробітку за порушення строків розрахунків при звільненні, суд, посилаючись на рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року по справі 1-13/2013, дійшов висновку про те, що строки позивачем пропущені не були. Безпідставними суд вважав також посилання відповідача на порушення позивачем строків звернення до суду щодо стягнення заборгованості по витратах, понесених позивачем на господарські потреби підприємства, оскільки, трудовим контрактом позивача з підприємством не передбачено обов'язку керівника підприємства здійснювати придбання товарно-матеріальних цінностей на господарські потреби підприємства, а тому відносини, що виникли між позивачем та відповідачем за даних обставин, за своєю правовою природою є не трудовими, а цивільно-правовими, і до них слід застосовувати загальний строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України тривалістю в три роки, який позивачем не пропущено.

У задоволенні решти позовних вимог з заявленої до стягнення суми, суд вважав за необхідне відмовити, оскільки розрахунки позивача щодо стягнення на його користь сум заробітної плати не підтверджуються даним бухгалтерського обліку КП «Коблівський сількомунгосп», зроблені з урахуванням курсу долару США, що не передбачено чинним законодавством, а розмір моральної шкоди, який просить стягнути позивач, на думу суду, є необґрунтованим і завищеним.

Також суд дійшов висновку про те, що не підлягають задоволенню вимоги позивача, заявлені до відповідача Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області щодо стягнень заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку та іншої заборгованості, оскільки між позивачем та відповідачем Коблівською сільською радою відсутні трудові відносини, в зв'язку з чим, Коблівська сільська рада є неналежним відповідачем у даній справі.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області та в частині відмови у задоволенні позову до КП «Коблівський сількомунгосп» щодо стягнення на користь позивача сум заборгованості по заробітній платі, по компенсації за невикористану відпустку, з урахуванням знецінення цих сум, яке відбулося через зміну курсу долару США, про стягнення відсотків за користування цими коштами та витрат, пов'язаних із явкою до суду у розмірі 3000грн. ніким із учасників процесу в установленому законом порядку не оскаржене. Згідно п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року „Про практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Тому рішення суду в частині відмови у задоволенні позову до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області та в частині відмови у задоволенні позову до КП «Коблівський сількомунгосп» щодо стягнення на користь позивача зазначених вище сум, апеляційним судом не переглядається взагалі.

Однак, проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини по справі, апеляційний суд вважає, що встановивши дійсні обставини по справі, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача з КП «Коблівський сількомунгосп» середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, виходячи з наступного.

Як уже зазначалося раніше, суд згідно ст. 11 ЦПК України розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Як убачається з тексту позовної заяви від 19.06.2015р. та уточненої позовної заяви від 05.11.2015р. позивачем не було заявлено вимог про стягнення на його користь саме середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому у суду не було правових підстав для розгляду даних позовних вимог і ухвалення рішення стосовно цих позовних вимог, які позивачем в установленому законом порядку заявлені не були. Із змісту позовних вимог, заявлених позивачем, вбачається, що ним були заявлені позовні вимоги про стягнення належних йому на час звільнення сум, а саме заборгованості по заробітній платі, по компенсації за невикористану відпустку та підзвітним сумам, але з урахуванням знецінення цих сум, яке відбулося через зміну курсу долару США, про стягнення відсотків за користування коштами. У задоволенні позовних вимог в цій частині судом було відмовлено і в цій частині рішення суду ніким із сторін в установленому законом порядку оскаржене не було.При прийнятті рішення, апеляційний суд враховує також те, що згідно матеріалів справи заборгованість по заробітній платі та по компенсації за невикористану відпустку була перерахована позивачу на його картковий рахунок НОМЕР_1 11 грудня 2014 року та 23 грудня 2014 року. Даний картковий рахунок належить позивачу і був повідомлений ним особисто головному бухгалтеру в грудні 2014р. для зарахування на нього належних позивачу на час звільнення сум. Позивач не заперечував в суді апеляційної інстанції, що ці суми були зараховані на його картковий рахунок, про що він отримав повідомлення від банку і частково використав ці суми. На підтвердження цього позивачем були надані апеляційному суду банківська картка «Універсальна» з НОМЕР_1 та чек № 18092015151832 від 18.09.2015р., в якому відображена виписка з картки про зарахування та зняття сум з зазначеного карткового рахунку. Крім того, в судовому засіданні в апеляційній інстанції позивач та його представник пояснили, що згодні з рішенням суду і не бажають його оскаржувати. У зв'язку з викладеним, рішення суду в частині стягнення з відповідача КП «Коблівський сількомунгосп» на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 18064,35грн. слід скасувати, що не позбавляє позивача права звернутися до суду з самостійними позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, але в установленому законом порядку.

Не відповідає обставинам справи також висновок суду про правові підстави стягнення з КП «Коблівський сількомунгосп» на користь позивача заборгованості по підзвітним сумам у розмірі 6819,50 грн.

Так, приймаючи рішення по справі, суд виходив з того, що дана заборгованість визнається сторонами та підтверджується наявними у справі письмовими доказами, а саме: довідками КП «Коблівський сількомунгосп» за вих. №78 від 02.10.2015 року та за вих. №87 від 27.10.2015 року, а також з того, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом заборгованість КП «Коблівський сількомунгосп» перед позивачем по підзвітних сумах у розмірі 6819,50 грн. не списана, і обліковується на підприємстві згідно даних бухгалтерського обліку. Тому суд дійшов висновку про те, що дані суми є заборгованістю по витратах, понесених позивачем на господарські потреби підприємства. Проте, проаналізувавши встановлені ним обставини по справі, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що оскільки за трудовим контрактом позивача з підприємством не передбачено обов'язку керівника підприємства здійснювати придбання товарно-матеріальних цінностей на господарські потреби підприємства, то відносини, що виникли між позивачем та відповідачем за даних обставин, за своєю правовою природою є не трудовими, а цивільно-правовими.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач перебував у трудових відносинах з КП «Коблівський сількомунгосп». За час перебування у трудових відносинах з даним відповідачем, як на посаді керівника, так і до цього ним були зроблені особисті витрати на придбання для потреб КП «Коблівський сількомунгосп» 2 косарок, палива, матеріалів, малоцінних швидкозношувальних предметів, запасних частин, тощо. Крім того, ним за власний рахунок оплачувалися послуги підприємствам з перевезення вантажів ( вивіз сміття), оскільки коштів на це у підприємства не вистачало. Платіжні документи про придбання даних матеріалів, палива, косарок, а також самі косарки були здані позивачем на підприємство, яке прийняло їх та оприходувало, а вподальшому здійснювало компенсацію позивачу витрачених ним особистих коштів на їх придбання. На час звільнення позивача не компенсованою залишилася сума у розмірі 6819,50 грн. Дані обставини не заперечувалися представником КП «Коблівський сількомунгосп» і в суді апеляційної інстанції. При цьому представник КП «Коблівський сількомунгосп» пояснила, що на підприємстві дані суми обліковуються саме як підзвітні суми, тобто суми передані позивачу в підзвіт, за які він в подальшому відчитався, хоча таке оформлення і здійснене з певним порушенням фінансової дисципліни.

Зазначене свідчить про те, що заборгованість по підзвітним сумам у розмірі 6819,50 грн. виникла під час перебування позивача в трудових відносинах з КП «Коблівський сількомунгосп» та на підставі виконання ним своїх трудових відносин, а тому висновок суду про те, що відносини, що виникли між позивачем та відповідачем стосовно даної суми, за своєю правовою природою є не трудовими, не відповідає обставинам справи та законодавству, що регулює спірні правовідносини.

Як зазначено в тексті рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року по справі 1-13/2013, під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій ст. 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Згідно висновку, зробленому Конституційним Судом України в рішенні № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року по справі 1-13/2013, в аспекті конституційного звернення положення частини другої ст. 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що позивачем не пропущено строк для звернення до суду з позовом про стягнення на його користь заборгованості по підзвітним сумам у розмірі 6819,50 грн. як складової частини належної йому заробітної плати. При цьому апеляційний суд вважає необґрунтованими посилання відповідача КП «Коблівський сількомунгосп» як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині та те, що позивач за час перебування на керівній посаді, враховуючи фінансовий стан підприємства мав можливість вчиниті необхідні дії для погашення заборгованості, але не зробив цього, оскільки правовою підставою стягнення даної суми за змістом позовної заяви позивача є його звільнення та обов'язок роботодавця виплатити працівникові при його звільненні всі належні йому від підприємства суми, який КП «Коблівський сількомунгосп» на порушення вимог ст. 47 КЗпП України, яка передбачає, що роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок, виконано не було.

В той же час, вимоги позивача про збільшення даної суми заборгованості з урахуванням збільшення курсу долара США та з урахуванням того, що на думку позивача дані кошти фактично перебували в обігу КП «Коблівський сількомунгосп» у якості кредиту, а тому він вправі вимагати виплати відсотків у розмірі 20% річних, не відповідають положенням діючого трудового законодавства, а тому задоволенню не підлягають.

За таких обставин, апеляційний суд вважає необхідним скасувати рішення суду в частині стягнення з КП «Коблівський сількомунгосп» на користь позивача заборгованості по підзвітним сумам у розмірі 6819,50 грн. та постановити по справі в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача в цій частині, а саме про стягнення на користь позивача заборгованості по підзвітним сумам у розмірі 6819,50 грн., але не з тих правових підстав, які зазначені судом в тексті рішення, а з підстав викладених в тексті рішення апеляційного суду.

Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди, то приймаючи остаточне рішення по справі, апеляційний суд виходить з наступного.

Як убачається з тексту позовних вимог, позивач обґрунтовував спричинену йому моральну шкоду діями відповідачів щодо невиплати йому всіх належних йому сум при звільненні та тривалістю цих дій, які спричинили йому моральні страждання. Суд же при прийнятті рішення по справі, обґрунтовував необхідність часткового задоволення позовних вимог в цій частині несвоєчасним розрахунком з позивачем по частині належних позивачу на час звільнення сум без урахування заборгованості по підзвітним сумам у розмірі 6819,50 грн., вважаючи, що спір про стягнення заборгованості по підзвітним сумам у розмірі 6819,50 грн. не є трудовим. При цьому судом не було враховано, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Право працівника на відшкодування моральної шкоди у трудовому законодавстві визначається ст. 237-1 КЗпП України, однак, строки звернення до суду за відшкодуванням моральної шкоди в зазначеній статті не встановлено. Спір про відшкодування звільненому працівнику моральної шкоди, завданої затримкою розрахунку при звільненні, є трудовим спором. Звільнений працівник, якому з вини власника або уповноваженого ним органу несвоєчасно виплатили належні при звільненні суми, має право вимагати відшкодування завданої при цьому моральної шкоди. Тобто для звернення працівника до суду з заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої йому несвоєчасною виплатою з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум, встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли такий працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним. Саме до такого висновку дійшов Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року№ 4-рп/2012.

Як уже зазначалося раніше, заборгованість по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку була перерахована позивачу на його картковий рахунок НОМЕР_1 11 грудня 2014 року та 23 грудня 2014 року. Однак, належна позивачу при звільненні сума у розмірі 6819,50 грн., так і не була виплачена позивачу до теперішнього часу, що свідчить про те, що остаточний розрахунок з позивачем здійснено відповідачем - КП «Коблівський сількомунгосп» не було.

Матеріалами справи також встановлено, що позивач неодноразово звертався до відповідача - КП «Коблівський сількомунгосп» з вимогою вплатити йому всі належні йому суми при звільненні, однак відповідачем його законні вимоги задоволені не були. Все це призвело до моральних страждань позивача, якому через невиплату належних йому грошових сум, і відсутність через це у нього коштів потрібно було докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Згідно п. 13 постанови пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995року зі змінами від 25.05.2001р. та від 27.02.2009р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, в тому числі і невиплати належних йому грошових сум, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. При цьому згідно п. 9 зазначеної постанови пленуму розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначає суд залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Тому враховуючи конкретні обставини по справі, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з відповідача - КП «Коблівський сількомунгосп» на користь позивача моральну шкоду у розмірі 1000грн., а не 30000 грн., як просив позивач.

На підставі викладеного, апеляційний суд вважає необхідним скасувати рішення суду в частині стягнення з КП «Коблівський сількомунгосп» на користь позивача моральної шкоди та постановити по справі в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача в цій частині, а саме про стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 1000 грн., але не з тих підстав, які зазначені судом в тексті рішення, а з підстав викладених в тексті рішення апеляційного суду.

В зв'язку з частковим задоволенням вимог позивача підлягає зменшенню і сума судового збору, яка була стягнута з відповідача КП «Коблівський сількомунгосп» на користь держави з 487 грн.20 коп. до 186грн.24 коп., виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи, позовні вимоги позивача складаються з вимог як майнового, так і немайнового характеру. Згідно останнього уточнення позовних вимог, майнові вимоги позивача складали 60409грн., а немайнові - 30000грн. Як зазначено вище вимоги позивача підлягають часткову задоволенню.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем судовий збір сплачено не було. Згідно ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Однак, якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то, як зазначено в п. 36 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах»,судові витрати розподіляються між сторонами порівну. Позивач звільнений від сплати судового збору. Тому з відповідача КП «Коблівський сількомунгосп» на користь держави потрібно було стягнути половину судового збору, яка підлягала сплаті за позовну вимогу немайнового характеру, а саме 121 грн.80 коп. ( 243 грн.60 коп.: 2= 121грн.80коп.). Підлягає застосуванню вимога пропорційності присудження судових витрат і при частковому задоволенні позову майнового характеру, а саме процентного співвідношення сум 60409грн. та 6819,50 грн. до розміру судового збору, який підлягав сплаті за дані вимоги при подачі позову у розмірі 1% від ціни позову. При цьому апеляційний суд враховує роз'яснення, викладені в п. 36 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», і стосовно того, що вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову (частина перша статті 88 ЦПК) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом «Про судовий збір»).

Таким чином, загальна сума судового збору, який підлягає стягненню з відповідачаКП «Коблівський сількомунгосп» на користь держави становить 186 грн.24 коп. Як убачається з рішення суду першої інстанції з відповідачаКП «Коблівський сількомунгосп» на користь держави було стягнуто судовий збір у розмірі 487 грн.20 коп. Тому сума стягнутого з відповідачаКП «Коблівський сількомунгосп» на користь держави судового збору підлягає зменшенню з 487 грн.20 коп. до 186грн.24 коп.

Вимоги апелянта про стягнення з позивача на його користь судових витрат, пов'язаних з подачею апеляційної скарги, задоволенню не підлягають, так як апеляційна скарга задоволена частково, а позивачі за даною категорією справ звільнені від сплати судового збору.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом було прийнято позовну заяву та доповнення до неї без належних доказів про сплату судового збору за вимоги про стягнення компенсації втрат через девальвацію гривні до долара США, відсотків за користування коштами, сум, понесенних позивачем при придбанні товарів, а також про те, що судом не було дотримано вимог п.8 ст. 207 ЦПК України про залишення заяви без розгляду, не є достатньою підставою для скасування рішення, так як відповідно до роз'ясень, які містяться в п. 18 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах»,з урахуванням конкретних обставин справи судом може бути розглянуто та змінено вимоги позивача без доплати суми судового збору з подальшим розподілом останнього між сторонами згідно зі статтею 88 ЦПК. Зазначене свідчить про те, що обставини, на які посилається апелянт не є грубим порушенням норм процесуального права, а тому не можуть бути самостійною та безумовною підставою для скасування рішення суду. Крім того, як зазначено в ч.2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. А порушення норм процесуального права згідно ч.3 ст. 309 ЦПК України можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого не сталося в даному випадку.

Не заслуговують на увагу, як на підставу для скасування рішення також доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не було заявлено позову до КП «Коблівський сількомунгосп» і що КП «Коблівський сількомунгосп» взагалі не було залучено до справи у якості належного відповідача, а тому у суду не було правових підстав для задоволення позову шляхом стягнення сум з КП «Коблівський сількомунгосп», так як позов було заявлено до КП «Коблеве», а в процесі розгляду справи позивачем не заявлялося клопотання про залучення до участі у справі в якості належного відповідача КП «Коблівський сількомунгосп» і судом питання про заміну неналежного відповідача в порядку ст.33,168, п.2 ст.208 ЦПК України не вирішувалося, виходячи з наступного.

Як убачається з тексту первісного позову, позивач хоч і вказав у вступній частині позову в якості відповідача Комунальне підприємство «Коблеве», однак в тексті зазначав, що він працював на підприємстві Коблівський сільський комунгосп (СКГ «Коблеве»), що свідчить про те, що фактично позивач неправильно зазначив у вступній частині позову найменування відповідача. При цьому під час розгляду справи було встановлено, що позивач працював саме в КП «Коблівський сількомунгосп», а Комунального підприємства «Коблеве» взагалі не існує. Не зважаючи на те, що судом була постановлена ухвала про відкриття провадження по справі за позовом до Комунальне підприємство «Коблеве», в ухвалі про призначення справи до розгляду найменування відповідача вже було зазначено як КП «Коблівський сількомунгосп». Під час розгляду справи участь у справі приймав представник саме КП «Коблівський сількомунгосп» згідно довіреності, підписаної керівником КП «Коблівський сількомунгосп». Зазначене свідчить про те, що КП «Коблівський сількомунгосп» хоч і з порушенням норм процесуального законодавства але все ж було фактично залучено до участі у справі у якості відповідача, йому була надана можливість надавати докази по справі та захищати свої інтереси. Залучення особи до участі у справі у якості відповідача з порушенням норм процесуального права не є достатньою підставою для скасування рішення по справі, так як порушення норм процесуального права згідно ч.3 ст. 309 ЦПК України можуть бути підставою для скасування або зміни рішення тільки тоді, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого не сталося в даному випадку, так як право апелянта на прийняття участі у справі та захист своїх інтересів порушено не було.

Доводи апеляційної скарги стосовно відсутності вини апелянта в затримці виплати позивачу всіх належних йому сум при звільненні через те, що позивач сам в день свого звільнення не дав розпорядження про їх виплату, не зважаючи на те, що був керівником і мав право першого підпису на бухгалтерських документах, стосуються не заявлених в установленому законом порядку по даній справі вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, а тому у суду апеляційної інстанції не має правових підстав робити їм правовий аналіз в межах заявлених позовних вимог, так як згідно ст. 303 ЦПК України апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції тільки в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність прийнятого судом рішення, і фактично є суб'єктивним тлумаченням апелянтом як матеріалів справи, так і норм права, які регулюють дані правовідносини.

Керуючись ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Коблівський сількомунгосп» Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області задовольнити частково.

Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2015 року в частині стягнення з Комунального підприємства «Коблівський сількомунгосп» Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської на користь ОСОБА_2 заборгованість по підзвітним сумам у розмірі 6819 грн.50 коп., моральну шкоду у розмірі 1000 грн. та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з Комунального підприємства «Коблівський сількомунгосп» Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської на користь ОСОБА_2 заборгованість по підзвітним сумам у розмірі 6819 грн.50 коп. та моральну шкоду у розмірі 1000 грн.

Стягнути з Комунального підприємства «Коблівський сількомунгосп» Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської на користь держави судовий збір у розмірі 186 грн. 24 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів після його проголошення в касаційному порядку.

ГОЛОВУЮЧИЙ:

СУДДІ