Постанова № 55450763, 29.01.2016, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/7887/15-а

пр.№ 2-а/464/16/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2016 року

Сихівський районний суд м. Львова

в складі: головуючого Мички Б.Р.

при секретарі Янишин М.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України у Галицькому районі м.Львова, третя особа Львівська обласна рада в особі комісії з питань поновлення прав реабілітованих та соціального захисту жертв політичних репресій, про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок підвищення до пенсії як реабілітованій особі, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Галицькому районі м.Львова, в якому просить: визнати неправомірними дії ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Галицькому районі м.Львова щодо не нарахування і невиплати йому надбавки до пенсії як реабілітованому в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії як особі, яка втратила працездатність з 01 січня 2014 року відповідно до ст.3 Закону України Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні; зобов'язати ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Галицькому районі м.Львова здійснити нарахування і виплату йому надбавки до пенсії як реабілітованому в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії як особі, яка втратила працездатність з 01 січня 2014 року відповідно до ст.3 Закону України Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні, із розрахунку, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування».

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що перебуває на обліку в ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Галицькому районі м.Львова та отримує пенсію за віком у розмірі прожиткового мінімуму в розмірі 949грн. як особа, яка втратила працездатність. Згідно з довідкою про реабілітацію №01КР-вих-113 від 01 жовтня 2013 року він визнаний реабілітованим, як член сім'ї репресованої з політичних мотивів, яку було примусово переселенона підставі ст.3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991р.н. та у відповідності до п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» йому передбачена доплата до пенсії в розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком. Вважає, що відповідно до наведеної норми відповідач повинен був обчислити до його пенсії підвищення як реабілітованому громадянину, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а тому ухвалою судді від 16 вересня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України у Галицькому районі м.Львова про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок підвищення до пенсії як реабілітованій особі поза межами строку звернення до адміністративного суду за період з 01.01.2014 року по 14.03.2015 року залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, надав суду пояснення аналогічні викладеним в фабулі адміністративного позову, просить такий задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечила, надала суду пояснення аналогічні викладеним в письмових запереченнях, в яких просить в задоволенні позову відмовити з наступних підстав. Відповідно до ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», який втратив чинність з 01.01.2004 року було визначено підвищення до пенсій громадянам, які є членами сімей осіб, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані на 25 % мінімальної пенсії за віком. Вважає, що положення Закону України Про пенсійне забезпечення застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років, а в частині розмірів надбавок та підвищень з 01.01.2004р. Закон України Про пенсійне забезпечення не діє.З 01.01.2004р. вступив в дію Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з чим положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» втратили законну силу. Відповідно ж до п.16 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. А тому, положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років. Відповідно ж до постанови Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008р. «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» громадянам, які є членами сімей осіб, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії підвищення проводиться в розмірі 43,52грн. Зазначена постанова в цій частині є чинною, ніким не скасованою, неконституційною не визнавалась, а отже саме її норми підлягають до виконання. Однак, вважає, що у даному випадку позивач взагалі не має права на підвищення до пенсії, оскільки не відноситься до осіб реабілітованих згідно із ст.3 Закону України Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні. Покликається на Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1, яким передбачено, що для осіб, реабілітованих згідно із ст.3 Закону України Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення. Вважає, що члени сімей осіб, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, мають право на нарахування надбавок до пенсії лише у випадку, якщо вони були примусово переселені разом із репресованими. Із поданих позивачем документів вбачається, що останній народився за межами України с.Усть-Бюрський, Абаканського району, Хасакія, а тому п.г ст.77 Закону України Про пенсійне забезпечення та п.п. 2, 4 Постанови КМУ №654 від 16.07.2008р. «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» на позивача не поширюється, так як у поданих документах відсутні відомості, які б підтверджували факт примусового переселення. Окрім цього, позивач не був засуджений за контрреволюційні злочини, з місця постійного проживання не висилався та не був позбавлений майна за рішенням органів державної влади, а тому в розумінні Закону України Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні він не належить до категорій осіб, які є членами сімей, що були примусово виселені разом з репресованим.А відтак, вважає позовні вимоги безпідставними і такими, що не підлягають до задоволення, просить в задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи в судовому засіданніпозовні вимоги підтримав. Пояснив, що уповноваженим на це органом - Комісією з питань поновлення прав реабілітованих та соціального захисту жертв політичних репресій Львівської обласної ради позивача ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» визнано реабілітованим, як члена сім'ї репресованої з політичних мотивів, згодом реабілітованої, та видану відповідну довідку. Наданий позивачуОСОБА_1 статус реабілітованого ніким не оспорювався, не скасований та є чинним, а відтак останній має право на встановлене законом підвищення до пенсії. Вважає покликання представника відповідача щодо того, що позивач ОСОБА_1 не відноситься до осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» надуманими та не підтвердженими жодними доказами.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача та представника третьої особи, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов підставний та підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно дост.8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справ керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції Україниоргани державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України. Відповідно до вимогст.8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права,Конституціямає найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції Українита повинні відповідати їй.

Відповідно дост.2 Кодексу адміністративного судочинства Українизавданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень у тому числі органів державної влади.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Галицькому районі м.Львова як одержувач пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Згідно довідки про реабілітацію від 01 жовтня 2013 року № 01КР-вих-113, виданої Комісією з питань поновлення прав реабілітованих та соціального захисту жертв політичних репресій Львівської обласної ради, позивач ОСОБА_1 на підставі довідки про реабілітацію №45/3-468 від 20.03.2013 року, виданої ГУ МВС Росії по Красноярському краю, роз'ясненню РСВ ГУ МВСУ у Львівській області, рішення обласної комісії з питань поновлення прав реабілітованих та соціального захисту жертв політичних репресій №26 від 27.09.2013 року, керуючись ч.4 п.7 Постанови Верховної Ради України від 24.12.1993 року №3812-ХІІ Про тлумачення Закону України Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні, Постановою Верховної Ради України від 19.11.1992 року №2805-ХІІ Про порядок надання пільг реабілітованим особам, які були репресовані за межами республіки і проживають на території України, на підставі ст.3 Закону України Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні від 17.04.1991 року №962-ХІІ, як член сім'ї репресованої з політичних мотивів родини, згодом реабілітованої, - визнаний реабілітованим (а.с12).

Судом встановлено, що 22 липня 2015 року позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Галицькому районі м.Львова з заявою, в якій просив провести доплату до його пенсійних виплат як реабілітованому. Однак, ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Галицькому районі м.Львова позивачу відмовлено у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії, як особі на яку поширюються положення Закону України Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні з покликанням те, що ним не надано належних документів, які б підтверджували факт його примусового переселення (а.с.40).

Зі змісту ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального статусу та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні, дія якого поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.

Відповідно до п. г ст.77 Закону України Про пенсійне забезпечення призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Згідно ст.3 Закону України Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні реабілітованими є особи, які заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями.

Як передбачено ст.9 Закону України Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні вирішення питань, пов'язаних з встановленням факту розкуркулювання, адміністративного виселення, з відшкодуванням матеріальних збитків, поновленням трудових, житлових, пенсійних та інших прав громадян, реабілітованих відповідно до цього Закону, покладається на обласні, міські і районні Ради народних депутатів.

Згідно п.20 Постанови Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, яка зареєстровна Мінюсті 27 грудня 2005 року за №1566/11846, за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованим, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого.

Для осіб, реабілітованих згідно із статтею 3 Закону України Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні, приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.

З довідки про реабілітацію, виданої Комісією з питань поновлення прав реабілітованих та соціального захисту жертв політичних репресій від 01.10.2012р., вбачається, що факт репресії встановлено рішенням Львівської обласної комісії з питань поновлення прав реабілітованих та соціального захисту жертв політичних репресій, позивач є особою, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій як член сім'ї репресованої з політичних мотивів родини, згодом реабілітованої та був реабілітований, що надає право на підвищення призначеної пенсії відповідно до п. г ст.77 Закону України Про пенсійне забезпечення.

Доводи відповідача щодо не підтвердження факту примусового переселення спростовуються матеріалами справи, а саме довідкою про реабілітацію, належно завіреною копією пільгового посвідчення №57-4-п від 16 лютого 2012 року, а також поясненнями представника третьої особи Львівської обласної ради в особі комісії з питань поновлення прав реабілітованих та соціального захисту жертв політичних репресій, наданими в судовому засіданні.

Окрім цього, згідно ст.11 КАС України, суд розглядає справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України і не може виходити за межі позовних вимог.

Беручи до уваги положення ст. 11 КАС України, ст.19 Конституції України, ні суд, ні відповідач не можуть перебирати на себе функцію надання статусу реабілітованого, оскільки законом така віднесена до компетенції обласних, міських і районних рад в особі штатних комісій.

Відтак, суд вважає відмову відповідача провести доплату до пенсійних виплат позивача як реабілітованого, є протиправною, порушує вимоги ч.3 ст.23 Декларації прав людини, п.4. ч.1 Європейської соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України.

Суд також вважає безпідставними покликання відповідача на те, що вказане підвищення до пенсії повинно виплачуватись в розмірівстановленомупостановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16.07.2008 року № 654, що становить 43,52 грн., тобто в розмірі, меншому, ніж той, що гарантований п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Так, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів № 654 від 16.07.2008 р. «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн., а членам їх сімей, яких було примусово переселено 43,52 грн.

Згідно ж п. "г" ч.1 ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії підвищуються на 50%, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 % мінімальної пенсії за віком.

Згідно п. 6 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Однак, постанова Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 року «Про підвищення пенсійного забезпечення громадян» є підзаконним актом нижчої юридичної сили, ніж Закон України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно п.1, п.6 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ч.4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Судом встановлена невідповідність п.4 постанови Кабінету Міністрів України № 654 від 16.07.2008 року «Про підвищення пенсійного забезпечення громадян» вимогам п. «г». ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а тому суд відповідно до ч.4 ст.9 КАС України застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу: п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Суд не приймає до уваги посилання відповідача про недопустимість застосування мінімального розміру пенсії за віком відповідно до ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та нарахування такого відповідно до постанови КМУ №654 від 16.07.2008р., враховуючи відсутність встановленого законом іншого мінімального розміру пенсії за віком та пріоритетність законів над підзаконними актами.

Таким чином, відповідачем порушено право позивача як примусово переселеного члена сім'ї особи, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом була реабілітована, яка має право на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому п.«г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 25 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Враховуючи наведене, вимоги позивача щодо визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання нарахувати та виплатити йому з 15 березня 2015 року підвищення до пенсії як реабілітованому громадянину у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, відповідно до п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виходячи з мінімального розміру пенсії за віком встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є підставними та підлягають до задоволення.

На підставі ч.3 ст.23 Декларації прав людини, п.4. ч.1 Європейської соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України, Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст.28, п. 6 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та керуючись п.20 Постанови Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1, ст.ст.2, 7-12, 17, 18, 70, 71, 86, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

п о с т а н о в и в :

Позов задовольнити.

Визнати дії управління Пенсійного фонду України у Галицькому районі м.Львова протиправними та зобов'язати нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 15 березня 2015 року підвищення до пенсії як реабілітованому громадянину у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, відповідно до п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виходячи з мінімального розміру пенсії за віком встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом десяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий:

Постанова є оригіналом, виготовлена в одному примірнику і зберігається у справі №464/788715-а, пр.№2-а/464/16/16