Постанова № 55449862, 28.01.2016, Приазовський районний суд Запорізької області

Справа № 2-а/325/1/2016 320/9477/15-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2016 року 16 год.30 хв.

Приазовський районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Пантилус О.П., за участю секретаря судового засідання Орманджи Ф.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Приазовського районного суду в смт.Приазовське Запорізької області в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій і зобов'язання відновити виплату пенсії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України (ГУ ПФУ) в Запорізькій області щодо призупинення виплати пенсії і зобов'язати відповідача відновити виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 01 квітня 2015 року на підставі Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб № 2262-ХІІ від 09.04.1992р. (далі Закон № 2262).

В обґрунтування вимог в позові зазначено, що з 03.12.2004 року позивачу на підставі Закону України Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб призначена довічна пенсія за вислугу років, як особі начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України. З 01.04.2015 року головним управлінням ПФУ в Запорізькій області припинено виплату пенсії позивачу, який 21.10.2015 року звернувся до відповідача з проханням здійснювати призначену раніше пенсію. Листом від 23.10.2015 року головним управлінням ПФУ в Запорізькій області повідомлено ОСОБА_1 про відмову у виплаті пенсії на підставі Закону України від 02.03.2015 року № 213-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення (далі Закон № 213) .

Позивач вважає, що така відмова, а також припинення виплати пенсії суперечить вимогам ст.ст.19, 22 ОСОБА_2 України, положень Конвенції про захист прав і основоположних свобод, позиції Європейського суду з прав людини щодо захисту прав людини при вирішенні справ через призму дотримання державою принципу правомірних очікувань. Крім того, позивач зазначає, що посилання відповідача на розділ 4 абзац 2 Закону № 213, як на підставу припинення йому виплати пенсії не є обґрунтованим, оскільки припинення виплати пенсії призначеної за Законом України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб припиняється лише на період роботи особи на посадах, які дають право на призначення довічного утримання у порядку і на підставах, передбачених, зокрема, Законом України Про судоустрій і статус суддів. Разом з тим, вказаний в пункті 5 розділу ІІІ Прикінцеві положення Закону № 213 порядок призначення пенсій або довічного утримання новим спеціальним законом не прийнятий та тому виплата довічного утримання суддям припинено, що виключає припинення призначеної раніше йому пенсії на підставі Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб.

Позивач в судове засідання не з'явився, надав клопотання, в якому просить справу розглянути за його відсутності.

Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, надіслала заперечення на позов, в якому просить справу розглянути за її відсутності та відмовити в задоволенні позову.

В запереченні викладені наступні підстави для відмови в позові:

- з 01.04.2015р. позивачу припинено виплату пенсії у зв'язку із тим, що він працює на посаді державного службовця в Мелітопольському міськрайонному суді Запорізької області, на виконання вимог ч.4 розділу 1 Закону №213;

- Згідно ч.5 Прикінцевих положень Закону № 213, у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України. Які конкретно норми даний Закон не зазначає, що потребує прийняття додаткового нормативного акту, який би чітко визначив конкретні статті, які втратять чинність. На даний час закон щодо призначення спеціальних пенсій на загальних підставах не прийнятий, але Закон України Про державну службу містить норми щодо пенсійного забезпечення і дані норми є діючими;

- щодо застосування відповідачем положень ч.5 Розділу ІІІ Прикінцевих положень Закону № 213 про скасування норм пенсійного забезпечення за нормами спеціальних Законів відповідач вважає, що так як пенсія позивачу була призначена до 01.06.2015 року, дана норма Закону на нього не поширюється;

-системний аналіз Закону № 213 підтверджує правомірність зупинення виплати пенсії позивачу на період з 01.04.2015 року по 31.12.2015 року, оскільки, ч.5 розділу І Закону № 213 вносить зміни до ст.37 Закону України Про державну службу, а отже ч.5 Розділу ІІІ цього Закону не може одночасно скасовувати цю статтю, а для повного скасування норм щодо пенсійного забезпечення державних службовців необхідно прийняти відповідний спеціальний закон;

- відповідач, посилаючись на ст.22 Загальної декларації з прав людини, рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 року № 20/20, практику Європейського суду зазначає, що розміри соціальних виплат і допомог встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави, тому, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінено державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України.

Тому, відповідач просить відмовити в задоволенні позову і звільнити його від сплати судового збору, так як асигнування для сплати судового збору Пенсійному фонду не виділяються.

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, у звязку з заявлянням особами, які беруть участь у справі, клопотань про розгляд справи за їх відсутності, суд вважає за можливе провести розгляд справи у письмовому провадженні за наявними у справі доказами.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 призначена пенсія за вислугу років на підставі Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб, назва якого на підставі Закону України від 04 квітня 2006 року № 3591-IV викладена в наступній редакції: Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.

Згідно обставин, викладених в позові і запереченні, сторони визнають обставини призначення пенсії позивачу та те, що з 01.04.2015р. ОСОБА_1 припинено виплату пенсії у зв'язку з тим, що він працює на посаді державного службовця (суддею Мелітопольського міськрайонного суду, згідно ухвали Мелітопольського міськрайонного суду від 25.12.2015 року у цій справі, а.с.26) і на підставі ч.4 розділу І Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення № 213-VІІІ від 02.03.2015 року (Закону № 213).

Із доданих до позову заяви позивача та відповіді на неї (а.с.6,7) встановлено, що ОСОБА_1 18.09.2015 року і 21.10.2015 року звернувся до відповідача з питанням про підстави припинення виплати йому пенсії.

20.10.2015 року і 10.11.2015 року позивач отримав відповідь про припинення виплати йому пенсії на підставі частини 4 Розділу І Закону №213 та відсутність підстав для її поновлення у зв'язку з перебуванням ОСОБА_1 на державній службі.

Суд вважає дії головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо зупинення виплати позивачу пенсії з 01.06.2015 року протиправними та такими, що порушують його законні права та інтереси, з огляду на наступне.

Згідно зі ст.54 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (в редакції до 01.04.2015 року), пенсії, призначені відповідно до цього Закону, виплачуються без урахування одержуваного заробітку (прибутку) без будь-яких додаткових умов.

Відповідно до ст. 54 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб в редакції Закону №213, яка набрала чинності з 01 квітня 2015 року, тимчасово, у період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, особам, яким пенсія призначена відповідно до цього Закону (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених Законами України Про статус народного депутата України, Про державну службу, Про прокуратуру, Про судоустрій і статус суддів, пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

Станом на 01 квітня 2015 року посада, на якій працює позивач дійсно передбачала право на призначення пенсії або щомісячного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених Законами України Про державну службу та Про судоустрій і статус суддів у зв'язку з чим відповідачем правомірно виплату пенсії позивачу було припинено з 01 квітня 2015 року.

Проте, відповідно до п.5 розділу ІІІ Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення №213-VIII від 02 березня 2015 року, у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України Про державну службу, Про судоустрій і статус суддів.

Суд звертає увагу, що закон, передбачений у п. 5 розділу ІІІ Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення №213-VIII від 02 березня 2015 року щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 01 червня 2015 року прийнятий не був, у зв'язку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Законів України Про державну службу та Про судоустрій і статус суддів щодо пенсійного забезпечення і відповідно пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) за цими Законами не призначаються.

Так, з 01 червня 2015 року особам, які підпадають під дію Законів України Про державну службу та Про судоустрій і статус суддів, пенсія призначається відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Таким чином, з 01 червня 2015 року посада, на якій працює позивач, не передбачає права на призначення пенсії в порядку та на умовах, встановлених (в редакціях чинних на цей час) Законом України Про державну службу та щомісячного довічного грошового утримання, на умовах, передбачених Законом України Про судоустрій і статус суддів, у зв'язку з чим підстави для невиплати позивачу пенсії, передбачені ст. 54 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, відсутні з 01 червня 2015 року.

Отже, з 01 червня 2015 року виплата пенсії, призначеної позивачу відповідно до Закону Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб підлягає поновленню у зв'язку з відсутністю зазначених у ст. 54 зазначеного Закону підстав для її невиплати.

Згідно статті 8 ОСОБА_2 України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_2 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_2 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_2 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_2 України гарантується.

ОСОБА_4 адміністративного судочинства України, якими суд керується при вирішенні адміністративного позову узгоджуються з положеннями ОСОБА_2 України. А саме, відповідно до ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ст. 22 ОСОБА_2 України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою ОСОБА_2 та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 ОСОБА_2 України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004.

В запереченні відповідач в обґрунтування відмови у відновленні виплати пенсії позивачу посилається на ст.22 Загальної декларації прав людини, рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 року № 20/20, які висвітлюють принцип пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, практику Європейського суду (рішення від 09.10.1979 року у справі Ері проти Ірландії, який зазначає, що розміри соціальних виплат і допомог встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави, тому, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а також допустимість зменшення соціальних виплат (рішення від 21.10.2004 року Кйартан Асмундсон проти Ісландії).

Суд вважає застосування такої практики у випадку зупинення взагалі виплати пенсії є помилковим, так як наведена практика Європейського суду та норми Загальної декларації прав людини і Конституційний суд України в своїх рішеннях не передбачають скасування (припинення) взагалі раніше призначених соціальних виплат (пенсії, щомісячного довічного грошового утримання), а лише допускають виправдане (вмотивоване) зменшення соціальних виплат і з урахуванням пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави.

Із зазначених підстав суд не приймає доводи відповідача, викладені в запереченні, які є не обґрунтованими та суперечливими.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії починаючи з 01.06.2015 року та зобов'язання відповідача поновити позивачу виплату пенсії в повному обсязі, починаючи з 01 червня 2015 року.

Згідно ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі.

З указаних підстав слід повернути позивачу шляхом стягнення з бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області сплачені ОСОБА_1 та документально підтверджені (квитанцією №0.0.461998597.1 ПАТ А-Банк від 16.11.2015 року) судові витрати у розмірі 487,20 гривень.

Керуючись ст. ст. 2, 7-11, 159-163, 186 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій і зобов'язання відновити виплату пенсії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії починаючи з 01.06.2015 року.

Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії в повному обсязі, починаючи з 01 червня 2015 року.

В іншій частині вимог адміністративного позову відмовити.

Повернути шляхом стягнення з бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Леніна, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) на користь ОСОБА_1 (72319, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 копійок.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Приазовський районний суд протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили і є остаточною після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя О.П. Пантилус