Рішення № 55437622, 27.01.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/5944/15-ц

Провадження № 22-ц/779/159/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.

Суддя-доповідач Максюта І.О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Максюти І.О.,

суддів: Матківського Р.Й., Фединяка В.Д.,

секретаря Петріва Д.Б.,

з участю представника апелянта ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Івано-Франківського міського суду від 26 листопада 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

У квітні 2015 року представник Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» звернувся з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що згідно договору №1705pv16-06 від 27.10.2006 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», та відповідачем ОСОБА_3, останньому надано кредит в сумі 33 000 доларів США, з терміном повернення до 27.10.2026 року з оплатою 12% річних. У зв'язку з порушеням ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань щодо строків повернення кредитних коштів, банком звернувся з позовом про стягнення забогованості за кредитним договором і рішенням Івано-Франківського міського суду від 10.06.2013 року позов задоволено. Суд стягнув з відповідача та його поручителя заборгованість в сумі 456 610, 21 грн. Оскільки відповідачем не виконано ні рішення суду, ні вимоги кредитного договору, внаслідок чого, станом на квітень 2015 року, виникла заборгованість в розмірі 2 158 579, 89 грн. Просив, стягнути з відповідача на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором в розмірі 2 158 579, 89 грн. та судові витрати.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 26 листопада 2015 року в позові відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, представник Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що рішення є незаконним та необгрунтованим.

Апелянт зазначив, що предметом даного спору є абсолютно інша сума заборгованості за кредитним договором, ніж ухвалена до стягнення рішенням Івано-Франківського міського суду від 10.06.2013 року. Зокрема, це сума заборгованосмті за відсотками, яка утворилася внаслідок неналежного виконання позичальником своїх кредитних зобов'язань за період з 08.10.2011 року до 04.04.2015 року (в той час як судовим рішенням від 10.06.2013 року сума заборгованості за кредитом була визначена станом на 07.10.2011 року). Пеня, за прострочення погашень основної заборгованості по тілу кредиту та за прострочення сплати відсотків також нарахована з 04.04.2014 року по 04.04.2015 року, тобто в межах строку позовної давності та в період дії кредитного договору.

Також вказав, що в той же час предметом даного спору є абсолютно інша сума заборгованості позичальника перед банком (відсотки та пеня за інший період), яка не входить у попередню загальну суму заборгованості, що підлягає стягненню за рахунок іпотечного майна.

Просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 158 579, 89 грн. та судові витрати.

Вислухавши представника апелянта, доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 303 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість апеляційної скарги з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб.

За приписами ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Крім того, в силу ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 27 червня 2006 року між Товариством з бмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №1705pv16-06, згідно якого відповідач отримав кредит в сумі 33 000 доларів США з оплатою по процентній ставці 12% річних з кінцевим терміном повернення 27.10.2026р.

Відповідно до умов зазначеного договору позичальник, тобто відповідач, зобов'язався щомісячно з травня 2008 року в строк до 10 числа кожного місяця здійснювати погашення заборгованості в розміні 148, 65 доларів США (п.3.2. договору) та у зазначений термін сплачувати проценти, нараховані за попередній місяць (п.4.3. договору). За змістом п.6.1. договору за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів, позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1% від простроченої суми за кожен день прострочення. Зазначена пеня сплачується у випадку порушення позичальником строків платежів, передбачених п.п.3.2.,3.4.,4.3.,4.4.,4.6. цього договору, а також будь-яких інших строків платежів, передбачених цим договором. Пунктом 7.3 кредитного договору передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту першої видачі кредитних коштів (їхньої першої частини) та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань. (а.с.4-5).

Рішенням (заочним) Івано-Франківського міського суду від 10.06.2013 року стягнуто з відповідача ОСОБА_3 456 610, 21 гривень заборгованості, 1 700 грн. витрат по оплаті судового збору та 120 грн. витрат на технічне забезпечення судового процесу. (а.с.12).

Зазначене рішення набрало законної сили, звернуто до виконання, виконавче провадження відкрито 13.05.2015р., заборгованість за кредитом не сплачена, про що свідчить довідка відділу Державної виконавчої служби, надана позивачем під час розгляду справи у апеляційному суді.

16.05.2014 року позивач звернувся з позовом до відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки, якою забезпечено виконання зобов`язань за спірним договором позики. Чергове судове засідання у вказаній справі призначено на 03.02.2016 року. (а.с.64-70).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, врахувавши наявність рішення суду про стягнення усієї суми позики достроково та подання позивачем позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, виходив з того, що позивач набув права на стягнення не чергової частини позики, процентів та пені, а компенсаційних виплат, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України. А такі вимоги не заявлені, тому позов є необґрунтованим.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як визначено у статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.ст. 1048 та 1054 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення позики.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Так, п. 6.1 договору передбачено, що за прострочення повернення кредитних ресурсів чи/та сплати відсотків позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення. Пеня нараховується у разі порушення позичальником строків передбачених договором. Сплата пені не звільняє позичальника від зобов'язання сплатити відсотки за весь час фактичного користування кредитними ресурсами.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору колегія суддів дійшла висновку про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості (задоволення вимог кредитора), яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Рішенням суду від 10.06.2013р. з відповідача стягнена заборгованість за кредитом, яка розрахована станом на 07.10.2011 року (а.с.12). Із розрахунку заборгованості, наявного у матеріалах справи, вбачається, що позивач, розраховуючи суму заборгованості за процентами та пенею після рішення суду, використав залишок суми заборгованості, яка стягнена судом достроково, але не сплачена. Таким чином позивач розрахував заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом згідно умов договору, починаючи з 08.10.2011р. та по 01.04.2015р., яка становила суму простроченої заборгованості за відмотками у розмірі 13 577, 48 доларів США та суму строкової (не простроченої на 01.04.2015р.) заборгованості за відсотками у розмірі 383, 24 доларів США (а.с.6). Пеня, нарахована за прострочення сплати відсотків за користування кредитом згідно умов кредитного договору за період з 04.04.2014р. по 04.04.2015р.за кожен день прострочення у розмірі 1 192 235,97 гривень. (а.с.9-11)

Отже суд першої інстанції дійшов до необґрунтованого висновку, що з відповідача на користь банку не підлягають стягненню прострочена заборгованість за процентами, оскільки він користується кредитними коштами до цього часу, а також передбачені договором за неналежне виконання його умов штрафні санкції, зокрема пеня за несвоєчасне погашення процентів.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі за № 6-1206цс15 від 23 вересня 2015 року, яка, відповідно до ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою до застосування судами України.

Розрахунок пені, наданий відповідачем (а.с.37-41) не заслуговує на увагу, оскільки ним не спростовано розрахунок банку, який здійснено на підставі умов договору. Відповідач не спростував, що при розрахунку банк неправильно застосував умови договору, не вказав яким саме пунктам суперечить розрахунок.

Не приймаються судом доводи позивача про те, що при вирішенні даного спору має суттєве значення і наявність відкритого судового провадження за позовом банку до відповідача про звернення стягнення на заставне майно у зв'язку із заборгованістю за цим договором (а.с.36). Оскільки за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання тощо, тому розгляд справ про стягнення простроченої заборгованості та звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) у різних судових провадженнях не суперечить вимогам законодавства.

Отже, суд першої інстанції, не з'ясувавши усіх обставин справи, не встановивши, що судове рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача від 10 червня 2013 року не виконано, не врахувавши, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість стосується лише процентів, нарахованих на несплачене тіло кредиту, які за своєю правовою природою є платою за користування грошима, та пені, яка є штрафною санкцією за порушення умов договору, не застосувавши правову позицію Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року, дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову.

За змістом ч. 3 статті 551 ЦК України суд має право у випадку виникнення спору з приводу розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінивши розмір заборгованості та розмір штрафних санкцій (неустойки), зменшити її розмір в тому випадку, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, тобто зменшити розмір штрафних санкцій (неустойки) через її неспівмірність з розміром основного зобов'язання.

Сума заборгованості з простроченого основного боргу за відсотками складає 13 960,72 доларів США, що еквівалентно 328 208, 94 гривень, а пені, нарахованої на ці відсотки - 1 192 235, 97 гривень. Тобто, розмір заявленої до стягнення пені є непропорційно великим порівняно із сумою боргу.

При прийнятті остаточного рішення по справі апеляційний суд враховує доводи апелянта, надані ним у запереченнях на позов під час розгляду справи в суді першої інстанції щодо зменшення розміру пені, яка значно перевищує розмір основного боргу. Ці доводи є обґрунтованими.

За таких обставин, з урахуванням зазначених вище положень статей Цивільного кодексу України, колегія суддів вважає, що заявлена до стягнення з відповідача пеня, виходячи в засад розумності та справедливості, підлягає зменшенню до 400 000 гривень.

Таким чином, позов є обґрунтованим, він підлягає задоволенню частково. З позивача слід стягнути нараховану за період з 08.10.2011р. по 01.04.2015р. заборгованість за відсотками у розмірі 383, 24 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти за офіційним курсом НБУ становить 9 009, 28 гривень, прострочену заборгованості за відсотками у розмірі 13 577, 48 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти за офіційним курсом НБУ становить 319 199, 66 гривень, а всього відсотків 13 960,72 доларів США (тринадцять тисяч дев'ятсот шістдесят доларів США сімдесят два центи), що еквівалентно 328 208, 94 гривень, а також пеню, зменшену відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, у розмірі 400 000 (чотириста тисяч) гривень.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що при розгляді вказаного позову мало місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 26 листопада 2015 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором №1705pv16-06 від 27.10.2006 року, яка складається із заборгованості за відсотками у розмірі 383, 24 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти за офіційним курсом НБУ становить 9 009, 28 гривень, простроченої заборгованості за відсотками у розмірі 13 577, 48 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти за офіційним курсом НБУ становить 319 199, 66 гривень , а всього відсотків 13 960,72 доларів США (тринадцять тисяч дев»ятьсот шістдесят доларів США сімдесят два центи), що еквівалентно 328 208, 94 гривень, а також пеню у розмірі 400 000 (чотириста тисяч) гривень.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: І.О. Максюта

Р.Й. Матківський

В.Д. Фединяк