Рішення № 55435919, 02.02.2016, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

.

САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 206/6441/15-ц

Провадження № 2/206/120/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" лютого 2016 р.

Самарський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого-судді Зайченко С.В., при секретареві Чинник М.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Придніпровської товарної біржи, Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори про визнання договору міни нерухомого майна дійсним, визначення часток та визнання права власності на частки домоволодіння ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулися до суду з позовом в якому просили визнати дійсним договір міни нерухомого майна №47-НД/47-н від 11.02.1999 року, укладений на Придніпровській товарній біржі між ОСОБА_6 та ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_4, виділити частки співвласників в домоволодінні АДРЕСА_2 в порядку виділення часток із майна, що є у спільній сумісній власності членів сім'ї, а саме - в розмірі 1/5 частки кожному співвласнику: ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_4, визнати за ОСОБА_2 право власності на 2/5 частини домоволодіння АДРЕСА_2: на 1/5 частину домоволодіння в порядку спадкування за законом, яка належала ОСОБА_9, 1/5 частину домоволодіння АДРЕСА_2 , яка належить йому на підставі договору міни нерухомого майна №47-НД/47-н від 11.02.1999 року, визнати право власності за ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, кожним окремо, по 1/5 частині домоволодіння АДРЕСА_2 , яке належить їм на підставі договору міни нерухомого майна №47-НД/47-н від 11.02.1999 року, мотивуючи тим, що відповідно договору міни нерухомого майна №47-НД/47-н від 11.02.1999 року сім'я із п'яти осіб, а саме: ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_4, стали власниками домоволодіння АДРЕСА_2 на праві спільної сумісної власності. Договір про поділ (виділення часток) вищезазначеного домоволодіння між нами не укладався. Умови укладеного договору міни були повністю виконані сторонами. 24.02.1999 року придбане домоволодіння АДРЕСА_2 було зареєстровано у Дніпропетровському бюро технічної інвентаризації. ІНФОРМАЦІЯ_1 співвласниця домоволодіння ОСОБА_9 померла. На момент її смерті вона була зареєстрована та проживала разом з єдиним спадкоємцем - сином - ОСОБА_2 та іншими позивачами за адресою: АДРЕСА_2. Крім того, ОСОБА_2 в передбачений законом 6-ти місячний строк подав заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини після її смерті. 27 червня 2015 року державний виконавець своєю постановою відмовив ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки відсутній нотаріально посвідчений договір міни між сторонами. У зв'язку з чим вони вимушені звернутися з дійсним позовом до суду.

Представник позивачів в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, обґрунтувавши їх з тих же підстав, що викладені у позовній заяві, просила суд задовольнити позов.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Відповідач Придніпровська товарна біржа явку свого представника в судове засідання не забезпечила, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Відповідач Восьма дніпропетровська Державна нотаріальна контора явку свого представника в судове засідання не забезпечила, надала суду заяву про розгляд справи у відсутність їх представника, в якій зазначили, що згодні з будь-яким рішенням.

Заслухав пояснення представника позивачів, дослідив письмові докази по справі, дав їм оцінку в їх сукупності, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено, що 11 лютого 1999 року ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_2, який діяв від свого імені та від імені неповнолітнього ОСОБА_4, ОСОБА_5 уклали з ОСОБА_6 договір міни нерухомого майна, а саме належної їм на праві власності квартири АДРЕСА_1 на належне ОСОБА_6 домоволодіння АДРЕСА_2. Даний договір був зареєстрований Придніпровською товарною біржею за №47-НД/47-Н.

Відповідно реєстраційного посвідчення Дніпропетровське бюро технічної інвентаризації посвідчило, що домоволодіння АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на праві приватної власності на підставі договору міни від 11 лютого 1999 року.

Відповідно свідоцтва про народження позивача ОСОБА_2 його матір'ю записана російською мовою "ОСОБА_9".

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла.

В свідоцтві про народження позивача ОСОБА_2 його матір'ю записана ОСОБА_9

Постановою державного нотаріуса Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори від 7 червня 2015 року було відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 після смерті матері ОСОБА_9, оскільки спадкоємець надав правовстановлюючий документ, а саме договір міни нерухомого майна за №47-НД/47-Н від 11.02.1999 року, який не був нотаріально посвідчений.

Дану постанову позивач ОСОБА_2 не оскаржував та на час розгляду справи вона є чинною.

Відповідно листа завідуючої Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори №22/01016 від 06.01.2016р. - після смерті ОСОБА_9, заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом 27.10.2006 року подав ОСОБА_2

Згідно ст. 242 ЦК України РСР ( в редакції 1963 року) за договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше. Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує. До договору міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі - продажу, якщо інше не випливає зі змісту відносин сторін.

Відповідно до ст.153 ЦК України РСР (в редакції 1963 року) договір, вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Статтею 227 ЦК РСР (в редакції 1963 року) прямо передбачено, що договір купівлі-продажу нерухомого майна повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст.47 цього Кодексу).

Відповідно до ч.1 «Правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб», затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13 грудня 1995, зареєстрованих Міністерством юстиції України 19 січня 1996 року за № 31, договори купівлі-продажу посвідчуються згідно з чинним законодавством державними нотаріальними конторами.

Таким чином, спірний правочин не має ніякої юридичної сили та не тягне за собою будь-яких правових наслідків.

З підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу (у тому числі при придбанні на біржових торгах). Щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК, суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов.

Положеннями ст. 47 ЦК України РСР (в редакції 1963 року) передбачено, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 цього Кодексу.

Якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконувала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Згідно до ч.2 ст.220 ЦК України РСР (1963року) якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Судом встановлено, що сторони під час укладання біржового договору досягли згоди щодо всіх його істотних умов та виконали його, а саме: відповідач ОСОБА_6 передала позивачам домоволодіння по АДРЕСА_2, а взамін отримала від позивачів квартиру АДРЕСА_1, але доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_6 ухилялася від нотаріального посвідчення договору міни нерухомого майна, позивачами та їх представником суду надано не було.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав передбачених ч.2 ст. 47 ЦК України РСР ( в редакції 1963р.) для визнання угоди дійсною. У зв'язку з чим і не має підстав для визначення часток співвласників спірного домоволодіння та визнання за позивачами права власності на нього.

Окрім того, зі змісту позовної заяви ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та доданих до неї матеріалів не вбачається, яким чином зазначені ними відповідачі оспорюють, порушують чи не визнають їх право власності на спірний об'єкт нерухомості.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно норм ст. 3 ЦПК України кожна особа вправі звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а в інтересах інших осіб, або державних чи суспільних інтересах лише у випадках, встановлених законом.

В судовому засіданні вина відповідачів в порушенні прав позивачів не доведена та не встановлено внаслідок яких дій відповідачів були порушені їх права. Позивачами та їх представником не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження обґрунтованості своїх позовних вимог.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 209, 213-215 ЦПК України суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя С. В. Зайченко