Постанова № 55431826, 27.01.2016, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2016 р. Справа № 809/4452/15

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Боршовського Т.І.

за участю секретаря судового засідання Ферштей А.М.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Управління державної автомобільної інспекції в Івано-Франківській області

про виплату одноразової вихідної допомоги, грошового забезпечення у звязку із звільненням з посади, грошової компенсації за невикористану відпустку та стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку,-

ВСТАНОВИВ:

23.12.2015 року ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до УМВС України в Івано-Франківській області та Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, в якому просив суд: виплатити вихідну допомогу в розмірі 32703,80 грн.; нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку та грошове забезпечення з 07.11.2015 року протягом двох місяців відповідно до пункту 3.4.8 наказу МВС України від 31.12.2007 року «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ»; стягнути з відповідачів середній заробіток за весь час затримки фактичного розрахунку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у звязку зі звільненням ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України згідно наказу УМВС України в Івано-Франківській області від 06.11.2015 року № 591 о/с, позивачу було нараховано вихідну допомогу в розмірі 32703,80 грн., однак в порушення вимог частини 1 статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статей 44, 116 Кодексу законів про працю України, вказану вихідну допомогу не виплачено. Окрім цього, позивач наголошує на тому, що роботодавцем в порушення вказаних вимог трудового законодавства, а також частини 1 статті 24 Закону України «Про відпустки», не проведено грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку. Також ОСОБА_1 вважає, що має право відповідно до пункту 3.4.8 наказу МВС України від 31.12.2007 року «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» на отримання протягом двох місяців від дня звільнення грошового забезпечення в розмірі, яке він отримував за штатною посадою на день звільнення. Окрім цього, як вважає позивач, в звязку з не проведенням з ним на день звільнення фактичного розрахунку, у відповідача виник обовязок щодо виплати йому середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку на підставі частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України.

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити повністю.

Суд ухвалою від 12.01.2016 року замінив первинних відповідачів УМВС України в Івано-Франківській області та Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області на належного відповідача Управління Державної автомобільної інспекції в Івано-Франківській області.

Представник відповідача в судовому засіданні визнала позов в частині вимог про виплату позивачу вихідної допомоги в розмірі 32703,80 грн. та компенсації за невикористану частину відпустки за фактично відпрацьований час у 2015 році в розмірі 4142,48 грн., однак заперечила проти позову в частині вимоги про зобовязання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 07.11.2015 року протягом двох місяців відповідно до пункту 3.4.8 наказу МВС України від 31.12.2007 року «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» та про стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку. При цьому, представник позивача в судовому засіданні повідомила, що відповідач не виплатив ОСОБА_1 вихідну допомогу та грошову компенсацію за невикористану відпустку через відсутність в Управлінні Державної автомобільної інспекції в Івано-Франківській області коштів. Щодо позовної вимоги про нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення з 07.11.2015 року протягом двох місяців відповідно до пункту 3.4.8 наказу МВС України від 31.12.2007 року, то представник позивача вказала на те, що вказана норма наказу не поширюється на позивача.

Розглянувши адміністративний позов, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши та оцінивши надані суду письмові докази та інші матеріали справи, суд встановив таке.

ОСОБА_1 з 16.08.1995 року проходив службу в органах внутрішніх справ України. Наказом УМВС України в Івано-Франківській області від 06.11.2015 року № 591 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про національну поліцію» за п. 64 «г» (скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (а.с. 8).

Як вбачається зі змісту наказу УМВС України в Івано-Франківській області від 06.11.2015 року № 591 о/с, капітана міліції ОСОБА_1 - старшого інспектора з розшуку транспортних засобів, що зникли з місця дорожньо-транспортних пригод роти дорожньо-патрульної служби державної автомобільної інспекції підпорядкованої управлінню державної автомобільної інспекції Управління МВС України в Івано-Франківській області, звільнено з виплатою компенсації за 38 діб невикористаної чергової відпустки за фактично відпрацьований час у 2015 році, вислуга років на день звільнення позивача в календарному обчисленні для виплат надбавки за вислугу років та для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні складала 20 років 02 місяці 20 днів (а.с. 42).

Судом встановлено, що Управлінням Державної автомобільної інспекції в Івано-Франківській області в день звільнення позивачу не було виплачено всіх сум, що належали йому від відповідача у звязку зі звільненням з органів внутрішніх справ, а саме: вихідну допомогу в розмірі 32703,80 грн. та грошову компенсацію за невикористану частину чергової відпустки за фактично відпрацьований час у 2015 році в розмірі 4142,48 грн., що підтверджується довідками відповідача № 360 від 21.12.2015 року, № 16/41 та № 16/43 від 19.01.2016 року (а.с. 43, 45). При цьому, судом також враховано, що згідно даних довідки № 16/41 від 19.01.2016 року кошти, що складають премію за жовтень 2015 року, та грошове забезпечення за 01-06.11.2015 року виплачено лише 25.12.2015 року, решту сум не виплачено. На час проведення даного судового засідання розрахунок з позивачем по всіх сумах, що належать йому до виплати при звільненні, так і не проведено. Представником відповідача згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України доказів протилежного суду не подано. Представник відповідача в судовому засіданні визнала позов в частині вимог про виплату вихідної допомоги в розмірі 32703,80 грн. та грошової компенсації за невикористану відпустки в розмірі 4142,48 грн.

Вирішуючи дану адміністративну справу, суд виходив з таких мотивів та норм права.

Порядок нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби регламентовано Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Так, відповідно до частини 1 статті 9 даного Закону (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоровя, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у звязку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у звязку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у звязку з настанням особливого періоду та небажання продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Відповідач, враховуючи наявність в позивача більше 10-ти років стажу, нарахував ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 32703,80 грн. відповідно до вимог вказаної норми Закону. При цьому, суд звертає увагу про те, що позивач не ставить під сумнів та не оспорює правильність визначення розмір вказаної грошової допомоги.

Щодо позовної вимоги щодо сплати грошової компенсації за невикористану частину чергової відпустки, то суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 1 статті 83 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України), у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи. Аналогічне положення міститься також в частині 1 статті 24 Закону України «Про відпуски».

Як встановлено судом, на день звільнення у позивача було 38 діб невикористаної чергової відпустки за фактично відпрацьований час у 2015 році. Згідно довідки відповідача від 19.01.2016 року № 16/43, грошова компенсація ОСОБА_1 за невикористану частину чергової відпустки нарахована в розмірі 4142,48 грн. (а.с. 43).

Частиною 1 статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач порушив вимоги Кодексу законів про працю України, оскільки ні в день звільнення, ні станом на день постановлення даного судового рішення, ОСОБА_1 не було виплачено нарахованих вихідної допомоги в розмірі 32703,80 грн. та компенсації за невикористану частину чергової відпустки за фактично відпрацьований час у 2015 році в розмірі 4142,48 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні визнала позовні вимоги в частині щодо виплати нарахованих вихідної допомоги в розмірі 32703,80 грн. та компенсації за невикористану частину чергової відпустки за фактично відпрацьований час у 2015 році в розмірі 4142,48 грн.

Отже, суд виходячи з наданих йому частиною 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України повноважень, з огляду на те, що розмір вихідної допомоги та грошової компенсації за невикористану частину відпустки розраховано відповідачем, однак нараховані суми не виплачено позивачу, а також враховуючи, що позовні вимоги в цій частині позову визнано представником відповідача, - дійшов висновку з метою повного захисту порушених трудових прав позивача, позов в цій частині задовольнити у спосіб стягнення з Управління державної автомобільної інспекції в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 32703,80 грн., та грошової компенсації за невикористану відпустку в розмірі 4142,48 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку, то суд вказує на таке.

В судовому засіданні представник відповідача пояснила суду, що невиплата позивачу нарахованих коштів, які підлягали виплаті в звязку з його звільненням повязана з відсутністю в Управлінні Державної автомобільної інспекції в Івано-Франківській області коштів для таких виплат. Також представник відповідача пояснила про те, що управлінням вчинено всіх необхідні дії: здійснено розрахунок таких виплат та подано їх на затвердження для надходження коштів в Міністерство внутрішніх справ України та державну казначейську службу, доведено суми виплат до відома звільнених працівників, а тому відсутня вина відповідача у не проведенні повного розрахунку зі звільненими працівниками. При цьому, представник відповідача зазначила, що у разі надходження фінансування відповідач здійснить повний розрахунок з позивачем у розмірі, який йому нарахований.

Однак суд не може погодитися з такими доводами відповідача як на підставу для відмовити в позову в цій частині позовних вимог з огляду на таке.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно частини 1 статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом було враховано, що згідно норми частини 5 статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в редакції закону на день звільнення позивача зі служби, особам офіцерського складу органів внутрішніх справ виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.

В пункті 20 постанови від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» Пленуму Верховного Суду України розяснив, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Отже, на переконання суду вищевказані пояснення представника відповідача щодо відсутності фінансування на виплату коштів для повного розрахунку зі звільненими працівниками не можуть бути підставою для звільнення відповідача від обовязку виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, відповідач зобовязаний був в день звільнення, з огляду на не доведення суду факту того, що позивач в день звільнення не працював, виплатити позивачу всі суми, що належали йому до виплати при звільненні. Як вище встановлено судом, повного розрахунку з позивачем на час розгляду справи так і не проведено відповідачем. Отже, у звязку з невиконання цього зобовязання, відповідач повинен виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При обрахунку розміру виплат, що підлягають стягненню на користь позивача, суд виходив з такого.

Відповідно до пункту 21 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13, при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Згідно з пунктом 4 вказаного порядку при обчисленні середньої заробітної плати за два останні місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Згідно з довідкою Управління Державної автомобільної інспекції в Івано-Франківській області № 16/40 від 19.01.2016 року середньомісячне грошове забезпечення ОСОБА_1 складало 3270,38 грн., середньоденне грошове забезпечення 152,11 грн. (а.с. 46). Судом не встановлено невідповідності розрахунку вказаних у довідці сум Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України за № 100 від 08.02.2005 року.

Таким чином, середній заробіток позивача за весь період затримки повного розрахунку зі вказаним звільненим працівником складає 8518,16 грн., виходячи з такого розрахунку: 56 робочих днів затримки виплати (період з 07.11.2015 року по 27.01.2016 року включно) помножити на 152,11 грн. (розмір середньоденного грошового забезпечення).

Отже, суд дійшов висновку задовольнити позов в цій частині позовних вимог та стягнути з Управління Державної автомобільної інспекції в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 8518,16 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо позовної вимоги про зобовязання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення з 07.11.2015 року протягом двох місяців відповідно до пункту 3.4.8 Наказу МВС України від 31.12.2007 року «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», то суд вважає, що позов в цій частини не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 12 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 року № 499 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ затверджено ОСОБА_3 про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (надалі-Інструкція). ОСОБА_3 визначає порядок виплати працівникам міліції грошового забезпечення, в тому числі під час відрядження, відпустки, відсторонення від роботи, звільнення з органів внутрішніх справ, за вимушений прогул у разі поновлення на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним.

Відповідно до пункту 1.18 ОСОБА_3, при прийнятті на службу до органів внутрішніх справ грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення особі рядового чи начальницького складу виплачується до дня виключення зі списків особового складу включно.

Згідно з абзацом 4 пункту 1.6 ОСОБА_3, виплата грошового забезпечення припиняється з підстав, визначених у підпункті 3.4.8 пункту 3.4 та пункті 3.8 розділу ІІІ цієї ОСОБА_3.

Так, в абзаці 1 згаданого підпункту 3.4.8 пункту 3.4 розділу ІІІ ОСОБА_3 зазначено, що особам рядового і начальницького складу, звільненим з посад у звязку з скороченням штатної посади, з дня, наступного за днем звільнення із займаних посад (скорочення штатної посади), протягом двох місяців виплачується грошове забезпечення, яке особа отримувала за штатною посадою на день звільнення з посади (скорочення).

Тобто, дана норма регулює відносини з виплати грошового забезпечення лише тим особам рядового і начальницького складу, які звільнені з посад, однак і надалі перебувають на службі.

Так, відповідно до пункту 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114 (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Виходячи із змісту матеріалів адміністративного позову, судом встановлено, що наказом УМВС України в Івано-Франківській області від 06.11.2015 року № 591 о/с позивача звільнено не лише з посади старшого інспектора з розшуку транспортних засобів, що зникли з місця дорожньо-транспортних пригод роти дорожньо-патрульної служби державної автомобільної інспекції підпорядкованої управлінню державної автомобільної інспекції Управління МВС України в Івано-Франківській області, але й взагалі зі служби в органах внутрішніх справ.

Враховуючи наведені норми законодавства, суд вважає, що позивач не має права на виплату грошового забезпечення, передбаченого підпункту 3.4.8 пункту 3.4 розділу ІІІ ОСОБА_3, а тому в задоволенні позову в цій частині вимог належить відмовити.

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку частково задовольнити позов: стягнути з Управління державної автомобільної інспекції в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 32703,80 грн., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 4142,48 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 8518,16 грн., а в решті позову відмовити.

За відсутності доказів понесення сторонами судових витрат, згідно статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України немає підстав для їх розподілу.

Керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Управління державної автомобільної інспекції в Івано-Франківській області (код 08807340, місцезнаходження: 76492, Івано-Франківська область, місто Івано-Франківськ, вулиця Юності, 23) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_1, місце проживання: 76018, Івано-Франківська область, місто Івано-Франківськ, вулиця Заболотівська, 5/2) одноразову грошову допомогу в розмірі 32703 (тридцять дві тисячі сімсот три) гривні 80 копійок, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 4142 (чотири тисячі сто сорок дві) гривні 48 копійок.

Стягнути з Управління державної автомобільної інспекції в Івано-Франківській області (код 08807340, місцезнаходження: 76492, Івано-Франківська область, місто Івано-Франківськ, вулиця Юності, 23) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_1, місце проживання: 76018, Івано-Франківська область, місто Івано-Франківськ, вулиця Заболотівська, 5/2) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.11.2015 року по 27.01.2016 року в розмірі 8518 (вісім тисяч пятсот вісімнадцять) гривень 16 копійок.

В задоволенні позову в частині вимоги про зобовязання Управління державної автомобільної інспекції в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за два місяці з дня наступного за днем звільнення з посади згідно наказу Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 року № 499 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ" відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя/підпис/ ОСОБА_4

Постанова складена в повному обсязі 01.02.2016 року.