Рішення № 55416036, 18.01.2016, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/12729/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" січня 2016 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П.

при секретарі - Лесик Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовною заявою: ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», третя особа: ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору № 50011313 від 12 грудня 2013 року з додатками, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви (а.с.29-37) просить суд: визнати недійсним кредитний договір № 50011313 від 12.12.2013 р. укладений між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» за участю поручителя ОСОБА_2; визнати недійсним пункт 1.3.1 Загальних умов кредитування, що є додатком до Кредитного договору № 50011313 від 12.12.2013 р. укладеного між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» за участю поручителя ОСОБА_2; визнати недійсним Графік погашення кредиту за Кредитним договором № 50011313 від 12.12.2013 р. укладеного між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» за участю поручителя ОСОБА_2; визнати недійсним Договір застави транспортного засобу № 50011313, укладеного 13 грудня 2013 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті».

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 12 грудня 2013 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» за участю поручителя ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 50011313 та додаткова Угода до кредитного договору від 12 грудня 2013 р. Відповідно до укладеного договору, йому було надано кредит у сумі 272 556, 55 гривень, на придбання автомобіля марки Volkswagen модель Tiguan, шляхом перерахування цієї суми з рахунку ТОВ «Порше Мобіліті» на рахунок ТОВ «Автомир». Тобто, у кредитному договорі зазначено, що його укладено на суму 272 556, 55 гривень під 9,90 відсотків річних на 60 місяців, а з урахуванням вартості послуг, пов'язаних з одержанням кредиту та укладанням договору, з реальною процентною ставкою 12,86% річних. Даний кредитний договір та загальні умови кредитування, які є невід'ємним додатком до нього, були розроблені та встановлені ТОВ «Порше Мобіліті». Він, як позичальник був позбавлений права запропонувати свої умови договору, зокрема не міг змінити загальні умови кредитування, а міг лише прийняти запропоновані умови, або відмовитись від договору. Підтверджується це тим, що загальні умови кредитування, викладені у вигляді стандартної форми, в яку не можна внести зміни, а лише можна вписати номер та дату кредитного договору і дані позичальника й поручителя у спеціально залишеному для цього місці на останньому аркуші типової форми. Загальні умови кредитування ТОВ «Порше Мобіліті» розміщені на сайті www.porschefmance.ua/media/...\1.pdf http://www.porschefinance.ua/ru/2/l, роздруковувались з цього сайту, та є однаковими для всіх позичальників. Так як всі умови кредитного договору встановлені однією із сторін (ТОВ «Порше Мобіліті») у стандартних формах, і договір міг бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони (позичальника) до запропонованого договору, даний договір є договором приєднання.

При цьому, ТОВ «Порше Мобіліті», під час укладання договору прив'язав суму виданого кредиту до еквіваленту доларів США, зазначивши, що сума кредиту є еквівалентом 32 877,75 доларів США. Окрім того, ТОВ «Порше Мобіліті» зазначено в розділі договору «Основні умови кредиту », що ціна автомобілю, відповідно до договору з дилером складає 43 837,00 доларів США, а усі платежі за Кредитним договором , хоча і повинні бути сплачені в гривнях, але підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом , що застосовується до еквіваленту суми кредиту в доларах США , визначеному вище, відповідно до ст. 1.3. Загальних умов кредитування. При цьому, на першому аркушу кредитного договору в розділі «основні умови кредиту» зазначено, що курс для обчислення є курс Філії «КІБ»ПАТ «Креді Агріколь Банк», що дорівнює: 8,2900 грн./дол. США. Тобто, при системному аналізі лише тих положень договору, які викладені на першому аркуші договору вбачалося, що усі платежі по кредиту повинні здійснюватися у гривнях за курсом, що дорівнює: 8,2900 грн./дол. США, так як саме про це і «зазначено вище». Разом із тим, у ст. 1.3. Загальних умов кредитування , на необхідність відповідності якої також є посилання у розділі договору «Основні умови кредиту », передбачає інше.Так, в ст. 1.3. Загальних умов кредитування, що були розміщені на сайті www.porschefinance.ua/media/.../1 .pdf під час укладання договору, було зазначене наступне: 41.3. Сторони погоджуються, що кошти у повернення Кредиту та Додаткового кредиту Позичальником відображають справедливу вартість Кредиту та Додаткового кредиту на момент його видачі та забезпечують отримання Компанією очікуваної станом на дату сплати таких коштів суми, на основі діючого обмінного курсу валюти, як це погоджено Сторонами у Кредитному договорі. 1.3.1. Розмір платежів, що підлягають сплаті Позичальником у повернення Кредиту та Додаткового кредиту, визначено в еквіваленті іноземної валюти станом на робочий день, що передував дню укладання Кредитного договору, у Графіку погашення кредиту, який є невід 'ємною частиною Кредитного договору. В подальшому позичальник сплачує платежі у повернення Кредиту та Додаткового кредиту відповідно до виставлених Компанією рахунків у гривні; при цьому, розмір платежів розраховується шляхом застосування обмінного курсу за безготівковими операціями банку, назву якого зазначено у Кредитному договорі, до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у Графіку погашення кредиту; при цьому, для розрахунку використовується обмінний курс, чинний станом на робочий день, що передує дню виставлення рахунка з урахування передбачених нижче особливостей...» Тобто, із змісту ст. 1.3. Загальних умов кредитування вбачається, що сума кредиту у гривні та сума платежів на погашення кредиту у гривні (як тіла позики так і процентної ставки ) не є незмінною, що суперечить іншим умовам договору (розділу «Основні умови кредиту»), а також не відповідає вимогам закону.

Так, відповідно до договору процентна ставка в розділі «Основні умови кредиту» була встановлена у розмірі: 9,90%, що є фіксований розмір, який може бути змінено, відповідно до ст.2.3. Загальних умов кредитування, лише тоді, якщо сторони домовились про змінну процентну ставку та за умови настання певних обставин. При цьому, сторони домовилися про процентну у розмірі: 9,90%.

Проте, зазначивши у договорі процентну фіксованою цифрою (без зазначення її максимального значення у разі збільшення) у розмірі: 9,90% ТОВ «Порше Мобіліті» записав, що вона є змінна, відповідно до ст.2.3 Загальних умов кредитування. При цьому, у ст.2.3 Загальних умов кредитування (чинних на момент укладання Договору), ТОВ «Порше Мобіліті» зазначив, що процентна ставка змінна лише, якщо сторони домовились про змінну процентну ставку. Також у ст.2.3 Загальних умов кредитування зазначено, що у разі якщо сторони домовилися про змінну процентну ставку, то графік погашення кредиту розраховується на основі змінної процентної ставки у розмірі трьохмісячної процентної ставки EURIBOR , якщо суму кредиту у договорі визначено в Євро, або у розмірі трьохмісячної процентної ставки LIBOR в іншому випадку. При цьому, підставою для зміни процентної ставки є зміна процентної ставки EURIBOR, або LIBOR більше ніж на 0,25 процентних пунктів. Також, у відповідності до ст.2.3 Загальних умов кредитування (чинних на момент укладання Договору), при зміні процентної ставки, ТОВ «Порше Мобіліті» повинен готувати новий графік погашення кредиту та направляти його позичальнику та поручителю. Новий розмір платежів вступає в силу на 16й календарний день з дня надсилання повідомлення та нового графіку погашення кредиту. Разом із тим, жодного нового графіку погашення кредиту та/або повідомлення про зміну процентної ставки позичальнику та поручителю не направлялось, та не направлялось жодного повідомлення про зміну процентної ставки EURIBOR (http://www.euribor.org/) та/ або процентної ставки LIBOR більше ніж на 0,25 процентних пунктів, тобто процентна ставка залишалася фіксованою у розмірі: 9,90%. Проте у рахунках, які ТОВ «Порше Мобіліті» виставляв позичальнику, відповідно до п. 1.3.1 ст. 1.3. Загальних умов кредитування, кредитор (позикодавець), починаючи з 2014 року, значно збільшив суму яку треба сплатити у вигляді процентів, відповідно до збільшення курсу долару, хоча ніякі ставки EURIBOR , та/або LIBOR при цьому не застосовувались.

Відповідачем стали виставлятися рахунки, в яких сума процентної ставки у гривнях зросла май же втричі.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Умова за якою відповідач може втричі збільшити без погодження із позикодавцем процентну ставку, про яку сторони домовилися у розмірі: 9,90% є несправедливою бо містить істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Таким чином, хоча процентна ставка не змінювалась, і новий графік погашення кредиту не складався і не надсилався, гривневий еквівалент суми сплати процентів значно збільшився.

Спеціальне законодавство (параграф 1 та 2) Глави 71 ЦК України, яка регламентує поняття, порядок надання та повернення позики, кредиту та банківський вклад встановлює, що сума позики (тіло кредиту) не може збільшуватися, як і не може збільшуватися сума заборгованості за позикою (тілом кредиту), бо вона є такою ж самою, що була надана позикодавцем (кредитором). Тобто, отримавши кошти в гривнях, позичальник повинен і повертати їх в гривнях, і в такій самій сумі, що була ним отримана, сплативши за користування позикою (кредитом) проценти за користування коштами, у разі прострочення додатково неустойку (штраф, пеню). Тобто, положення договору, що передбачають, всупереч ст.ст. 1046, 1049 ЦК України, можливість збільшення тіла кредиту (зміни в будь-яких витратах за договором окрім процентної ставки), вважаються несправедливими умовами і Законом України «Про захист прав споживачів» (ст.ст. 11, 18 даного закону).

Відповідно до вимог ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.п. 3.1,3 - 2,3.3 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Наказом Правління НБУ №168 від 10 травня 2007 року, банк зобов'язаний був вказати в Договорі суму кредиту, дату видачі кредиту, суму сплати процентів в грошовому виразі за кожний платіжний період, всі види платежів, які позичальник повинен сплачувати банку та сукупну вартість кредиту, як за кожним платіжним періодом так і загальну. Тобто сума кредиту та детальний розпис вартості кредиту для споживача є суттєвими та істотними умова договору кредитування. На виконання зазначених норм права до кредитного договору додається графік погашення кредиту, де була розписана сума платежу за розрахунковий період, сума сплати процентів в грошовому виразі за кожний платіжний період та загальна сума платежів за розрахунковий період та загальна сума процентів за користування процентів.

При цьому, загальна сума платежів за розрахунковий період зазначена у графік погашення кредиту, який є додатком до кредитного договору, складає у сумі 41 816,40 доларів США, а загальна сума погашення кредиту 32 877,75 доларів США, загальна сума процентів за користування кредитом 8 938, 65 доларів США. Сума щомісячної сплати платежу за розрахунковий період зазначена у розмірі 696,94 доларів США. Також всі інші суми платежів і залишок по кредиту зазначені в таблиці доларах США. Лише в другій таблиці, де зазначена вартість послуг, пов'язаних з одержанням кредиту та укладанням кредитного договору та орієнтовна сукупна вартість кредиту зазначені суми у гривнях, проте знову ж з еквівалентом у доларах США. У преамбулі графіку погашення кредиту, хоча і зазначено, необхідність оплати в гривнях, проте зазначено, що сума підлягає розрахунку за відповідним обмінним курсом. Тобто, укладаючи Договір , позичальник був повністю впевнений та погодився отримати Кредит у гривні в сумі 272 556, 55 грн., що є еквівалентом 32 877,75 доларів США по курсу для обчислення, яким є курс Філії «КІБ»ПАТ «Креді Агріколь Банк», що дорівнює: 8,2900 гривень/доларів США. А процентна ставка по кредиту, могла бути змінена на думку позичальника, лише у разі додаткової домовленості та при зміні процентної ставки EURIBOR та/ або LIBOR більше ніж на 0,25 процентних пунктів, і лише після отримання нового графіку погашення кредиту.

Але, як виявилося банк по іншому тлумачить договір та вважає, що позичальник повинен повернути тіло кредиту та проценти по кредиту у розмірах, що передбачені в графіку погашення кредиту доларах, які перераховуються по поточному обмінному курсу, що виріс май же в три рази. Проте, такі умови жодним чином не відрізняться від умов погашення кредиту в іноземній валюті, відповідно до яких позичальник, так саме сплачував банку кошти в гривні , на які уповноважений банк купляв валюту ( за курсу більш вигідному ніж в роздрібному обміні) та зараховував для погашення кредиту. Відповідно до ч.ч.2,3 ст.213 ЦК України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

При цьому, враховуючи, що проценти у розмірі 9,90% та тіло кредиту (сума позики) по кредитному договору є незмінними, як цього вимагають ст.ст. 1046, 1049 параграфу 1 Глави 71 ЦК України лише в доларах, проте змінюються у гривні, даний кредитний договір є прихованим договором кредитування у валюті. При цьому, надання та отримання споживчих кредитів в Україні заборонено. Надавати кредити у іноземній валюті мали право лише банки, на підставі банківської ліцензії, як це було передбачено п. 1 ч. 2 ст. 47, ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки та банківську та ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та Положенням про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08 вересня 2011 року № 306, що зареєстровано в Мінюсті 18 жовтня 2011 року за № 1203/19941. При цьому, ТОВ «Порше Мобіліті» є лише фінансовою установою, та не є банком. Банківську ліцензію відповідач не отримував. Крім того, 16 жовтня 2011 року, набув чинності Закон України № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами і споживачами фінансових послуг, яким забороняється валютне кредитування». Ст. 8 даного закону були внесені зміни у статтю 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Зокрема, частину першу статті 11 зазначеного закону було доповнено абзацом третім такого змісту: «Надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється». Тобто, положення Закону України «Про захист прав споживачів» визначають заборону кредитування в іноземній валюті.

Оспорюваний кредитний договір фактично вбачає валютні операції, для яких є свій порядок регулювання, зокрема, наявність ліцензії на валютні операції, обов'язок банку попередити позичальника про валютні ризики тощо. Проте, так як кредит було надано саме в гривнях, тому і повернення повинно проводитись в гривнях без посилання на еквівалент долара США.

Ст.ст. 1046, 1049 параграфу 1 Глави 71 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем). Тобто, що хоча було укладено договір валютного кредитування, але фактично було надано кредит у сумі 272 556, 55 гривень, то у разі визнання кредитного договору недійсним , повернення підлягає в натурі грошові кошти у сумі 272 556, 55 гривень, з урахуванням коштів, які сплачені в рахунок погашення кредиту.

Крім того, додатковою угодою до кредитного договору від 12 грудня 2013 року, відповідач встановив додатковий платіж за вартість послуг, пов'язаних з погашенням та обслуговуванням кредиту у випадку повернення Кредиту та/або Додаткового Кредиту позичальником раніше ніж через 36 місяців. При цьому, із змісту додаткової угоди до кредитного договору не можна чітко зрозуміти, чи вартість послуг пов'язаних з погашенням та обслуговуванням кредиту у випадку дострокового (раніше ніж через 36 місяців) повернення Кредиту це разовий платіж, або він якимось чином розраховується, відповідно до п.3.1 загальних умов кредитування.

Позивач в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав викладених в уточненій позовній заяві, просив позов задовольнити. Пояснив суду, що загальні умови кредитування відповідачем йому були надані. Крім того, він розумів, що здійснення повернення кредитних коштів він буде здійснювати у гривні по курсу долара.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав викладених в уточненій позовній заяві, просив позов задовольнити. Пояснив суду, що укладений між сторонами договір є по суті договором приєднання. Кредитні кошти були надані позивачу у гривнях, при цьому частина договору була надана у паперовому вигляді, а інша розміщена на сайті. Вказаний кредитний договір є прихованим правочином, так як кредитування здійснювалося в іноземній валюті.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, з підстав викладених у запереченні проти позовної заяви, просив відмовити у його задоволенні. Зазначив, що на підставі п. 9.15. Загальних умов кредитування, позивача було ознайомлено за змістом ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За приписами ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Як вбачається з матеріалів справи, 12 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Порше Мобіліті» було укладено кредитний договір № 50011313, відповідно до умов якого ТОВ «Порше Мобіліті» зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит в розмірі 272 556,55 гривень, що в еквіваленті становить 32 877,75 доларів США, строком 60 місяців зі сплатою 9,90% річних на придбання автомобіля марки VW, модель Tiguan, кузов № НОМЕР_1, об'єм двигуна 1 968 куб.см., рік випуску 2013 (а.с.10).

Також, 12 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Порше Мобіліті» було укладено Додаткову угоду до Кредитного договору №50011313 від 12 грудня 2013 року. (а.с. 11).

Відповідно до п. 1.3.1 Загальних умов кредитування (Додаток до кредитного договору), розмір платежів, що підлягають сплаті Позичальником у повернення кредиту визначено в еквіваленті іноземної валюти на день укладення кредитного договору у графіку погашення кредиту, який є невід'ємною частиною Кредитного договору. В подальшому позичальник сплачує платежі у повернення кредиту відповідно до встановлених компанією рахунків у гривні, при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у Графіку погашення кредиту, чинного на момент встановлення рахунка обмінного курсу банку. Позитивне або від'ємне значення різниці, яка виникла внаслідок зміни або обмінного курсу іноземної валюти на момент виставлення рахунка та обмінного курсу, який діяв на день укладення кредитного договору , по відношенню до основної суми боргу та суми процентів, вказаних у Графіку погашення кредиту враховується як коригування суми процентів, що підлягає сплаті відповідно до умов цього кредитного договору. Якщо в період між датою виставлення рахунка та датою отримання суми, еквівалентної тій, що зазначена в такому рахунку, обмінний курс, який був використаний компанією, збільшиться більше ніж на 2%, різниця, що виникла внаслідок такого збільшення, виплачується позичальником.

Пунктом 2.4 Загальних умов кредитування передбачено, нарахування процентів відбувається: щомісячно, 15 числа поточного місяця. Період нарахування процентів починається з першого календарного дня місяця і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. Проценти нараховуються за методом «30/360», відповідно до графіка погашення кредиту. Проценти нараховуються на еквівалент суми кредиту в іноземній валюті, яка залишається неповернутою, відповідно до графіка погашення кредиту.

Відповідно до п. 2.5. Загальних умов кредитування, термін сплати процентів: одночасно із поверненням чергового платежу в терміни та в сумі відповідно до Графіка погашення кредиту

Виходячи з наведених розрахунків, які зазначені у Графіку погашення кредиту, сума щомісячного платежу визначається у гривнях та є еквівалентно 696,94 доларів США.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, сторона позивача посилається, зокрема, на те, що позивач був позбавлений можливості запропонувати власні умови договору, оскільки відповідачем було запропоновано загальні умови кредитування. Крім того, відповідач прив'язав суму виданого кредиту до еквіваленту доларів США, визначив фіксовану процентну ставку, при цьому загальні умови кредитування передбачають змінну процентну ставку. В той же час, суд не може погодитися з даними твердженнями сторони позивача, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 9.5 Загальних умов кредитування, підписанням даних умов позичальник підтверджує, що Компанія належним чином ознайомила позичальника із інформацією, передбаченою ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», а також що позичальник ознайомився з правилами надання фінансових послуг, затверджених компанією.

Пунктом 9.6 Загальних умов кредитування передбачено, що позичальник підтверджує, що йому надано вичерпну інформації про умовами надання послуги фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України яка визначає, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, свобода договору означає право громадян вступати чи утримуватись від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору.

Виходячи із загальних умов, укладеного між сторонами кредитного договору № 50011313 від 12 грудня 2013 року, сторонами досягнуто домовленість про істотні умови договору даного виду, серед іншого, договір містить положення про сплату усіх платежів за кредитним договором у гривнях з перерахунком за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквіваленту суми кредиту в доларах США, визначених у Графіку погашення кредиту.

Крім того, відповідно до п.п. 9.5.-9.7. Загальних умов кредитування, що є невід'ємною частиною кредитного договору, відповідач своїм підписом підтвердив, що позивач належним чином ознайомив його, зокрема, з правилами надання фінансових послуг, з інформацією передбаченою ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», умови надання послуги фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для Позичальника тощо.

Також, у п. 9.6. кредитного договору зазначено, що додатково до положень п. 9.5. Загальних умов кредитування Позичальник підтверджує, що йому надано вичерпну інформацію про: умови надання послуги фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для Позичальників; умови надання додаткових фінансових послуг, пов'язаних з фінансовим кредитом, та їх вартість (за умови надання таких послуг); розмір винагороди Компанії у разі, коли вона пропонує послугу фінансового кредиту, що надається іншими фінансовими установами; реквізити органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг (адреса, номер телефону тощо).

Згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, підписавши Кредитний договір, сторони визначили права та взяли на себе певні обов'язки, визначені у договорі, зокрема із зазначенням терміну виконання зобов'язань, відсоткову ставку, що нараховувалася за користування позивачем кредитними коштами, обумовлено випадки зміни, збільшення тіла кредиту. Крім того,

Як роз'яснено п.14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавств при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний) або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити виходячи з норм чинного законодавства (статті536, 638, 1056-1 ЦК).

У п.16 Постанови №5 від 30.03.2012 р. визначено, що саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

При цьому суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України "Про захист прав споживачів", а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач.

Згідно правової позиції, викладеної в Постанові Верховного Суду України №6-79цс14 від 02.07.2014р., відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Отже визначення в договорі еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті відповідає вимогам статті 533 ЦК України. При цьому сплата за таким зобов'язанням має здійснюватися в гривні за офіційним курсом Національного банку України на дату оплати.

При цьому, виходячи із загальних умов укладеного між сторонами спору Кредитного договору №50002171 від 18.10.2011 року, сторонами досягнуто домовленість про істотні умови договору даного виду, серед іншого, договір містить положення про сплату усіх платежів за кредитним договором у гривнях з перерахунком за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквіваленту суми кредиту в доларах США, визначених у Графіку погашення кредиту.

Таким чином, суд дійшов висновку, що положеннями Кредитного договору, сторонами було обумовлено, що погашення кредиту повинно здійснюватись в гривні у перерахунку до долара США зі курсом, який є дійсним на день, що передує виставленню відповідного рахунку, у зв'язку з чим посилання сторони позивача на те, що відповідач прив'язав суму виданого кредиту до еквіваленту долару США не є підставою для визнання кредитного договору недійсним. Крім того, зазначення в кредитному договорі та графіку погашення до нього, еквіваленту суми кредиту та сум щомісячних платежів, жодним чином не свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Положеннями ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Таким чином, позичальник зобов'язаний повернути позику у тій валюті, в якій отримав кредит.

Згідно ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до положень ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Таким чином, судом встановлено, що при укладенні Кредитного договору сторонами додержано вимог, необхідних для чинності цього правочину і передбачених Цивільним кодексом України та Законом України «Про захист прав споживачів», в редакції, яка діяла на час укладення договору.

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до вимог ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Окрім того, слід зазначити, що однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в постанові від 11 вересня 2013 р. у справі № 6-40 цс 13 дійшла до висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по - перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3 , ч. 3 ст. 509 ЦК України); по - друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по - третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, при підписанні спірного кредитного договору позивач погодився з його умовами та не заперечував проти надання кредиту у валюті кредитування для придбання транспортного засобу, факт отримання кредитних коштів не заперечується позивачем, що свідчить про виконання з боку відповідача зобов'язань по кредитному договору, обставин для визнання положень кредитного договору несправедливими, також не було надано, графік погашення кредиту був погоджений з позивачем, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що умови кредитного договору не суперечать принципу добросовісності, у зв'язку з чим підстав для визнання недійсним кредитного договору, які наведені позивачем, судом не встановлено.

Крім того, суд не може погодитися з твердженнями сторони позивача щодо того, що зі змісту додаткової угоди до кредитного договору від 12 грудня 2013 року, укладеної між сторонами, не можливо чітко зрозуміти, чи вартість послуг пов'язаних з погашенням та обслуговуванням кредиту у випадку дострокового (раніше ніж через 36 місяців) повернення кредиту це разовий платіж, або він якимось чином розраховується, відповідно до п. 3.1. загальних умов кредитування, з огляду на те, що позивач погодився з умовами укладеної додаткової угоди, про що свідчить підпис позивача у вказаній додатковій угоді. При цьому, сторонами було погоджено, що у випадку наявності підстав для сплати вартості послуг відповідно до пункту 1.3. даної Додаткової угоди, відповідну вартість таких послуг буде додано до вартості послуг, пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням кредитного договору та орієнтовної сукупної вартості кредиту з урахуванням відсоткової ставки за кредитом, які визначено в Графіку погашення кредиту.

Також, з метою забезпечення виконання позивачем умов кредитного договору, 13 грудня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 було укладено договір застави транспортного засобу № 50011313, відповідно до умов якого заставодавець ОСОБА_1 з метою забезпечення виконання зобов'язань заставляє майно, а саме автомобіль: Volkswagen Tiguan, об'єм двигуна: 1968, рік випуску: 2013, шасі (кузов, рама): НОМЕР_1, реєстраційний номер: НОМЕР_2, колір: сірий.

Статтею 593 Цивільного кодексу України передбачено, що право застави припиняється у разі: припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.

Таким чином, з огляду на те, що суд дійшов ґрунтовного висновку щодо відсутності підстав для визнання кредитного договору, укладеного між сторонами, недійсним, судом не вбачається підстав для визнання недійсним договору застави.

Аналізуючи вищевикладене, оцінюючи наявні у справі докази в їх сукупності, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», третя особа: ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору № 50011313 від 12 грудня 2013 року з додатками не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до положень статті 79 ЦПК України передбачено, що витрати на правову допомогу входять до витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В силу ст.ст. 56 та 84 Цивільного процесуального кодексу України ці витрати мають бути пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які допускаються до участі в розгляді справи ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь в розгляді справи.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Так, 17 грудня 2015 року представником відповідача подана заява про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 гривень.

На підтвердження заявлених вимог, стороною відповідача надано суду договір про надання юридичних послуг з ТОВ «ЮФ Вернер і Партнери» №24\2010 від 15 жовтня 2010 року, Додаткові угоди №8 від 09 січня 2013 року, № 224 від 10 серпня 2015 року, заявка про надання юридичних послуг № 279 відповідно до додаткової угоди № 224 від 10 серпня 2015 року до договору про надання юридичних послуг № 24/2010 від 15 жовтня 2010 року, рахунок - фактуру № 809 від 26 жовтня 2015 року, Акт № 806 від 26 жовтня 2015 року до Договору про надання юридичних послуг № 24/2010 від 15 жовтня 2010 року, платіжне доручення № 50009633 від 06 листопада 2015 року на суму 10000,00 гривень.

Згідно до положень ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Виходячи з аналізу ст. ст. 84 та 88 ЦПК України та ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» судові витрати на правову допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 року.

Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» встановлено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Як роз'яснено у п. 48 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014р. за №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у п. 2 ч. 3 ст. 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК України.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Однак, в межах розгляду даної цивільної справи інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» представляють представники за довіреністю, доказів, що мають підтвердити правовий статус даних фізичних осіб, як адвокатів, суду надано не було.

Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про відшкодування витрат на правову допомогу.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст.192, 203, 215, 524, 525, 526,533, 627, 1046, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, п.п.14, 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавств при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин», ст.ст. 10, 11, 57-60, 64, 179, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В позві ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», третя особа: ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору № 50011313 від 12 грудня 2013 року з додатками - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: