Рішення № 55414670, 01.02.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 643/17205/15-ц Головуючий суддя І інстанції Погасій О. Ф.

Провадження № 22-ц/790/1403/16 Суддя доповідач Малінська С.М.

Категорія: Спори, що виникають із житлових правовідносин

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2016 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - судді Малінська С.М.,

суддів колегії - Даниленка В.М., Швецової Л.А.,

за участю секретаря - Єрьоменко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення та вселення в житлове приміщення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2015 року позивач звернулася до суду з дійсним позовом, в якому просила усунути їй перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідачів із вказаної квартири та вселення туди ОСОБА_6

В обґрунтування заявленого позову посилалась на те, що 12 жовтня 2011 року ОСОБА_7, яка є матір'ю ОСОБА_3, придбала на підставі договору купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1, та зареєструвала на неї своє право власності.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2013 року по цивільній справі № 2027/12698/2012, яке набрало законної сили, з володіння ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 витребувано зазначену квартиру, за ОСОБА_5 визнано на неї право власності, виселено ОСОБА_7 зі спірної квартири. 31 жовтня 2014 року за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Разом з тим, у належній позивачу на праві власності квартирі без відповідної на те правової підстави знаходяться ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що перешкоджає їй користуватися власністю. Письмові вимоги ОСОБА_5 та її представників стосовно звільнення відповідачами займаної квартири виконані не були.

ОСОБА_3 та ОСОБА_8, яка діяла в інтересах відповідачів, проти задоволення позовних вимог заперечували, посилаючись на те, що ОСОБА_3 перебуває у квартирі АДРЕСА_1 до виконання ОСОБА_5 рішення суду про стягнення з неї витрат на користь ОСОБА_7, а ОСОБА_4 взагалі не проживає у спірній квартирі та перешкод позивачу у користуванні нею не чинить.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволені: усунено їй перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4, вселено ОСОБА_5 у спірну квартиру.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, відповідачі подали апеляційну скаргу, у якій просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_5 у задоволенні її позовних вимог. В обґрунтування посилаються на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність позовних вимог ОСОБА_5 та порушення норм матеріального права.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.

Відповідно до п.п. 2, 4 ч.1, ч.2 ст.309 ЦПК України підставами для зміни рішення суду першої інстанції є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, 12 жовтня 2011 року ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу, що був укладений між нею та ОСОБА_9, придбала квартиру АДРЕСА_1 та зареєструвала своє право власності на неї (а.с. 6-8).

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2013 року у цивільній справі № 2027/12698/2012 з володіння ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 витребувано квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 визнано право власності на зазначену квартиру, виселено ОСОБА_7 (а.с. 9-10). 31 жовтня 2014 року за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на спірну квартиру. (а.с.11).

За вказаним судовим рішенням 07.08.2013 року було відкрито виконавче провадження № 39316209 (а.с. 12), в рамках виконання якого 14.02.2014 року та 23.09.2015 року державним виконавцем було здійснено вихід до квартири АДРЕСА_1 В результаті цього було зафіксовано, що 14.02.2014 року у спірній квартирі мешкала ОСОБА_3, а 23.09.2015 року у квартирі знаходились ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ОСОБА_7 при цьому була відсутня (а.с. 13, 14).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 про усунення їй перешкод у користуванні власністю та виселяючи ОСОБА_3, суд першої інстанції правильно керувався ст. ст. 319, 321, 391 ЦК України та виходив з того, що ОСОБА_3 фактично проживає у квартирі, що належить позивачу, їй направлялись вимоги про негайне звільнення займаного приміщення, що були проігноровані, і такі дії порушують право власника розпоряджатись належним йому майном.

Колегія суддів погоджується із обґрунтованістю таких висновків суду.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (статті 57 - 59 ЦПК), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Зазначені роз'яснення містяться у п. 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що під час складення акту державного виконавця від 14.02.2014 року ОСОБА_5 ще не зареєструвала своє право власності на квартиру і ОСОБА_3 не могла порушувати її права як власника не спростовують факту її проживання у спірній квартирі. Таке проживання є триваючим порушенням прав ОСОБА_5, що хоча і почались до державної реєстрації її прав на нерухомість, продовжились і після такої реєстрації.

Посилання апеляційної скарги на те, що позивачем не доведено факт проживання ОСОБА_3 у спірній квартирі спростовуються також актом державного виконавця від 23.09.2015 року, а також особистими клопотаннями ОСОБА_3, поданими нею до суду першої інстанції (а.с. 34, 44). У зазначених клопотаннях адресою свого проживання апелянт вказує саме квартиру АДРЕСА_1

Доводи ОСОБА_3 що її проживання у квартирі обумовлене ухиленням ОСОБА_5 від виконання рішення суду стосовно виплати ОСОБА_7 компенсації за квартиру (а.с. 61-65) не може вважатися належною правовою підставою для проживання у квратирі проти волі власника та бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

При цьому задовольняючи позовні вимоги про виселення ОСОБА_10, суд першої інстанції не врахував того, що згідно акту державного виконавця від 23.09.2015 року вона лише знаходилась у спірному приміщенні. Даних про її проживання там не має. Як вбачається з довідки адресно-довідкового бюро підрозділу ГУДМС УДМС України в Харківській області місцем проживання ОСОБА_4 є АДРЕСА_2 (а.с. 28). Таким чином, в порушення вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України ОСОБА_5 не було доведено факту проживання ОСОБА_4 у спірному житловому приміщенні. Суд першої інстанції ухвалюючи рішення на вказане уваги не звернув, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Колегія суддів також не може погодитись із обґрунтованістю висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог стосовно вселення ОСОБА_5 у спірну квартиру. На теперішній час права позивачки щодо обрання місця для проживання і реєстрації за конкретною адресою не порушені. Постановлене у справі рішення, в разі набрання ним законної сили, є підставою для реалізації ОСОБА_5 наступних прав, що випливають з права власності на житлове приміщення, в тому числі права на вселення до нього.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_5 підлягають задоволенню лише в частині усунення їй перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 тоді як загальні позовні вимоги складались із трьох частин, з ОСОБА_3 (позовні вимоги стосовно ОСОБА_10 задоволенню не підлягають, а тому і судовий збір з неї не стягується) на користь ОСОБА_5 належить стягнути 162 грн. 40 коп. (487 грн. 20 коп. сплачених до суду першої інстанції (а.с. 22) / 3). При цьому з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_10 належить стягнути 357 грн. 28 коп., сплачених відповідачами при подачі апеляційної скарги (535,92 грн. (а.с. 77)*2 / 3), по 178 грн. 64 коп. кожній (357,28 /2).

Керуючись ст. 391, 396 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 303, 304, п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2015 року змінити, скасувавши у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_5 про виселення ОСОБА_4 із квартири АДРЕСА_1 та вселення ОСОБА_5.

У задоволенні позову в цій частині - відмовити.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судовий збір 162 (сто шістдесят дві) гривні 40 (сорок) копійок, сплачений нею при подачі позовної заяви.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4 по 178 (сто сімдесят вісім) гривень 28 (двадцять вісім) копійок кожній судового збору, сплаченого ними при подачі апеляційної скарги.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий :

Судді -