Рішення № 55411196, 28.01.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а

Апеляційне провадження № 22-ц /796/1482/2016 Головуючий в суді 1 інстанції - Волошин В.О.

Доповідач - Ящук Т.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Ящук Т.І.

суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.

при секретарі Сірій О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за апеляційною скаргою Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, яка подана представником ОСОБА_3, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, невиплачених премій та вихідної допомоги,

встановила:

В грудні 2014 року позивач ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до відповідача Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, в якому просила:

- скасувати наказ відповідача від 12 листопада 2014 року № 90/ок про звільнення ОСОБА_5. на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України;

- поновити позивача на попередній роботі на посаді начальника сектора обліку основних засобів, необоротних активів та капітальних інвестицій відділу бухгалтерського обліку та звітності відповідача;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до моменту поновлення на роботі;

- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу: ненараховану та невиплачену премію в розмірі 5109 грн. до Дня Незалежності України, 5109 грн. - до Дня працівників радіо, телебачення і зв'язку та 2554 грн. 50 коп. - до Дня Конституції України; ненараховану та невиплачену премію за основні результати виробничої та фінансово-господарської діяльності за червень-вересень 2014 року в розмірі 7035 грн. 70 коп.; вихідну допомогу розмірі 2280 грн. 60 коп.;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку з її незаконним відстороненням від роботи в розмірі 11842 грн. 45 коп.;

- стягнути з відповідача на користь позивача заробіток за весь час затримки виплати належних їй сум при звільненні по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17 червня 2015 року провадження по справі в частині вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу премію до Дня Незалежності України та Дня Конституції України було закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним наказ Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення від 12 листопада 2014 року за № 90/ок про звільнення ОСОБА_5 з посади начальника сектора обліку основних засобів, необоротних активів та капітальних інвестицій.

Поновлено ОСОБА_5 на роботі на посаді начальника сектора обліку основних засобів, необоротних активів та капітальних інвестицій Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення з 12 листопада 2014 року.

Стягнуто з Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 83666 грн. 18 коп. без врахування прибуткового податку.

Стягнуто з Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення на користь держави судовий збір у розмірі 1080 грн. 26 коп. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, представник Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обстави, які мають значення для справи, які суд вважав встановленими.

Вказував, що основною підставою для часткового задоволення позову було те, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 15.07.2015 року було скасовано наказ № 378 від 12 серпня 2014 року, який у свою чергу був підставою для скорочення посади позивача та її звільнення згідно з наказом Концерну РРТ від 12.11.2014 №90/ок.

Однак, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 20.07.2015 року по зазначеній справі було відкрито касаційне провадження № 6-23225ск15 та зупинено виконання рішення Апеляційного суду Київської області від 15.07.2015 року у справі № 359/2267/15-ц.

Зазначав, що рішення Апеляційного суду Київської області від 15.07.2015 року про визнання протиправним та скасування наказу генерального директора Концерну РРТ № 378 від 12.08.2014 року жодним чином не впливало на розгляд даної справи .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ 07.10.2015 року рішення Апеляційного суду Київської області від 15.07.2015 року та рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07.05.2015 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_6 вважав доводи апеляційної скарги безпідставними та просив апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_5 свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона по 12 листопада 2014 року працювала на посаді начальника сектора обліку основних засобів, необоротних активів та капітальних інвестицій Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення. Наказом відповідача від 12 листопада 2014 року № 90/ок її звільнено з займаної посади у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Своє звільнення вважає незаконним з тих підстав, що в Концерні створена та діє Об'єднана профспілкова організація і вона є членом первинної профспілкової організації, а тому її звільнення могло мати місце лише за згоди профспілкового комітету. Листом №102 від 21 листопада 2014 року адміністрації було відмовлено в наданні згоди на її звільнення з роботи, оскільки приведені обґрунтування в поданні на її звільнення та необхідності скорочення чисельності та штату працівників профспілковий комітет визнав безпідставними.

Крім того, в порушення ст.49-4 КЗпП України адміністрація Концерну не провела консультації з первинною профспілковою організацією про заходи щодо запобігання звільненню чи зведення їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення. Вважає, що потреби в скороченні чисельності та штату працівників не було, оскільки перевищення запланованих витрат не було і немає, Концерн працює і здійснює свої витрати виключно до затвердженого фінансового плану на відповідний рік і фонд заробітної плати по Концерну в цілому завжди відповідав затвердженому органом управління. В Концерні немає скрутного фінансового становища, оскільки щомісячно виплачувалася премія працівникам Концерну.

Крім того, ухвалою Тельманівського районного суду Донецької області від 14 липня 2014 року та ухвали цього ж суду від 17 липня 2014 року Генеральному директору Концерну ОСОБА_7 було заборонено самостійно затверджувати штатний розпис і встановлювати чисельність працівників Концерну, затверджувати структуру, приймати на роботу і звільняти з роботи працівників, укладати з ними трудові договори.

Наказом відповідача від 30 вересня 2014 року № 443 «Про відсторонення» позивача відсторонено від виконання трудових обов'язків до закінчення розслідування у кримінальному провадженні та обмежено у доступі на територію Концерну.

Про скасування вказаного наказу позивачу стало відомо лише 21 листопада 2014 року, коли вона прибула на засідання профкому Первинної профспілкової організації Концерну. За таких обставин позивач стверджує, що трудовий договір із нею не розривався, оскільки станом на 20 листопада 2014 року вважала, що перебуває в трудових відносинах із відповідачем.

Також вважає, що їй безпідставно не були нараховані та не виплачені одноразові премії з нагоди державних та професійного свят в розмірі 0,5 посадового окладу в розмірі 2554,50 грн. до Дня Конституції України і по одному посадовому окладу в розмірі 5109 грн. до Дня Незалежності України та до Дня працівників радіо, телебачення і зв'язку.

Крім того, в червні-вересні 2014 року їй було зменшено розмір щомісячної премії, яка передбачена п. 5.12 Колективного договору, за основні результати виробничої та фінансово-господарської діяльності із 100% до 50%, в зв'язку з чим їй не донараховано та не виплачено: в червні 2014 року - 1882 грн. 27 коп.; в липні 2014 року - 2554 грн. 50 коп.; в серпні 2014 року - 555 грн. 33 коп.; у вересні 2014 року - 2043 грн. 60 коп.

Враховуючи, що позивач була відсторонена від виконання трудових обов'язків, у зв'язку з чим не виконувала свої посадові обов'язки з 30 вересня по 21 листопада 2014 року, середньомісячна заробітна плата повинна бути розрахована виходячи із її заробітної плати у вересні 2014 року із врахуванням премії. За таких обставин вважає, що відповідачем не донарахована та невиплачена вихідна допомога у розмірі 2280 грн. 60 коп., також їй не донараховано та не виплачено заробітну плату за вимушений прогул у розмірі 11842 грн. 45 коп. за жовтень та листопад 2014 року, оскільки при розрахунку відповідач виходив з того, що вона працювала у жовтні 2014 року - 23 дні та у листопаді 2014 року - 8 днів, що не відповідає дійсності у зв'язку із відстороненням останньої від виконання трудових обов'язків.

Крім того, роботодавцем не дотримано вимог законодавства щодо термінів розрахунку із нею, як із звільненим працівником.

При цьому, позивач просила розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням і розрахунок середнього заробітку за час затримки виплати належних позивачу сум при її звільненні по день фактичного розрахунку обчислювати виходячи з її середньоденної заробітної плати в розмірі 479 грн. 94 коп.; розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним відстороненням від роботи позивача обчислювати виходячи з її середньоденної плати в розмірі 599 грн. 33 коп.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання наказу № 90/ок від 12 листопада 2014 року незаконним та про поновлення ОСОБА_5 на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача проведено з порушенням положень законодавства та без передбачених законом підстав.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно з вимогами вказаної норми, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 12 листопада 2014 року по 30 вересня 2015 року, виходячи із середньоденного розміру заробітної плати позивача - 378 грн. 58 коп., на суму 83 666 грн. 18 коп. без врахування прибуткового податку.

З висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання незаконним наказу відповідача від 12.11.2014 року № 90/ок про звільнення ОСОБА_5 з роботи та про поновлення позивача на роботі на посаді начальника сектора обліку основних засобів, необоротних активів та капітальних інвестиції з 12 листопада 2014 року, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - колегія суддів погоджується, вважає такі висновки правильними.

Разом з тим, в оскаржуваному рішенні відсутнє правове обґрунтування щодо обставин, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позовних вимог, - відсутність попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є позивач, тому рішення не у повному обсязі відповідає вимогам ст. 214, 215 ЦПК України.

Згідно з п.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з вимогами ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п.1 ст. 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.

Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Аналогічні положення щодо порядку надання згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця та обґрунтованості рішення профспілки про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору з працівником містяться і в статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

З матеріалів справи встановлено, що з 07 жовтня 2013 року позивач ОСОБА_5 працювала у відповідача на посаді начальника сектору основних засобів, необоротних активів та капітальних інвестицій відділу бухгалтерського обліку та звітності.

Наказом № 378 від 12 серпня 2014 року «Про скорочення штату і чисельності працівників Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення» було прийнято рішення про скорочення штатної чисельності дирекції Концерну та виведення їх із штатного розпису. Зі змісту зазначеного наказу вбачається, що скорочення штату і чисельності працівників обґрунтоване складним фінансовим становищем і потребою скорочення витрат на утримання Концерну РРТ. В пункті 1 наказу зазначено про скорочення штатних одиниць, серед яких і посада начальника сектору основних засобів, необоротних активів та капітальних інвестицій відділу бухгалтерського обліку та звітності.

Разом з тим, в пункті 2 наказу одночасно вказано про скорочення працівників, які займають вищевказані посади, та зазначено список працівників, серед яких і ОСОБА_5, що мають бути звільнені відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України з 12 листопада 2014 року.

Відповідно до п.3 наказу позивач 12 серпня 2014 року була ознайомлена з цим наказом.

Листом від 08 серпня 2014 року Первинна профспілкова організація була повідомлена керівництвом Концерну про наступне вивільнення працівників Концерну.

12 серпня 2014 року відповідач повідомив позивача про майбутнє скорочення з переліком вакантних посад, з яким позивач була ознайомлена особисто під підпис 12 серпня 2014 року, проте відмовилась від зайняття запропонованих посад, про що було складено відповідний акт.

Наказом відповідача від 12 листопада 2014 року № 90/ок позивача звільнено із займаної посади у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників, на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

Як вбачається з матеріалів справи, у Концерні радіомовлення, радіозв'язку та телебачення створена та діє об'єднана профспілкова організація, до складу якої входить первинна профспілкова організація Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, членом якої є позивач ОСОБА_5

На конференції трудового колективу Концерну РРТ було затверджено Колективний договір про взаємні обов'язки між адміністрацією Концерну РРТ та об'єднаною профспілковою організацією Концерну РРТ на 2014 - 2016 роки ( а.с. 32- 62, том1).

Постановою Президії ЦК Профспілки працівників зв'язку України від 28.02.2007 року було затверджено Положення про об'єднану профспілкову організацію Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення ( а.с. 154 - 162, том 2).

Пунктом 13.23 Положення визначено, що для здійснення захисту трудових та соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки Профком дає згоду на розірвання трудового договору з працівником з ініціативи керівника у випадках і порядку, передбачених законодавством, або відмовляє в цьому; бере участь у розробці заходів щодо попередження масових звільнень працівників з ініціативи роботодавців; контролює своєчасне надання керівником інформації про можливі масові звільнення та дотримання гарантій у разі скорочення працівників, вживає заходів щодо захисту інтересів працівників, які звільняються.

Відповідно до п.15.2 Положення, голова первинної профспілкової організації представляє первинну профспілкову організацію у взаємовідносинах з профкомом, іншими профкомами і організаціями; скликає та проводить засідання Профкому, організовує підготовку необхідних матеріалів, підписує прийняті рішення та протоколи засідань; організовує розгляд звернень, дає доручення членам профкому з питань діяльності Первинної профспілкової організації; організовує ведення діловодства Первинної профспілкової організації.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що 23.10.2014 року первинній профспілковій організації Концерну РРТ було направлено подання № 5033/1-08 про надання згоди на звільнення ОСОБА_5, яке отримане первинною профспілковою організацією (ППО) 24.10.2014 року. 24.10.2014 року Голові ППО Концерну РРТ ОСОБА_8 було направлено телеграму про надходження від адміністрації Концерну РРТ вищезазначеного листа.

Крім того, згідно з актом від 27.10.2014 року, член ППО Концерну РРТ ОСОБА_9 відмовилась від отримання повідомлення на ім'я голови профспілки та від отримання листів № з 5023/1-08 по 5035/1-08 від 23.10.2014 року.

Враховуючи ті обставини, що позивача було звільнено 12.11.2014 року, а лист ППО Концерну РРТ про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору з позивачем надано Профкомом лише 21 листопада 2014 року, і при цьому зазначений лист не містить жодних характеризуючих обставин та посилань на особу позивача та щодо недоцільності її скорочення, відповідач вважає зазначену відмову у наданні згоди на звільнення необґрунтованою, а звільнення позивача - таким, що проведено у відповідності до вимог чинного законодавства.

Проте колегія суддів вважає зазначені заперечення необґрунтованими, оскільки вони суперечать наявним у матеріалах справи доказам та нормам матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, подання № 5033/1-08 про надання згоди на звільнення ОСОБА_5 від 23.10.2014 року, адресоване Первинній профспілковій організації Дирекції Концерну РРТ було направлено відповідачем за допомогою спецзв'язку, при тому як профспілковий комітет знаходиться у приміщенні Дирекції за однією адресою: м. Київ, вул. Дорогожицька, 10.

Зазначене подання було отримане 24.10.2014 року не первинною профспілковою організацією Концерну РРТ, а начальником відділу документо-забезпечення та контролю ОСОБА_10, яким направлено повідомлення на ім'я Голови ППО ОСОБА_8 щодо необхідності отримання даного листа. (а.с. 219, том 1).

Акт від 27.10.2014 року про відмову члена ППО Концерну РРТ ОСОБА_9 від отримання повідомлення на ім'я голови профспілки та від отримання листів № з 5023/1-08 по 5035/1-08 від 23.10.2014 року ( а.с. 222, том 1), колегія суддів не приймає до уваги як доказ отримання ППО подання від роботодавця про надання згоди на звільнення ОСОБА_5, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили, що член ППО Концерну РРТ ОСОБА_9 була уповноважена отримувати звернення чи повідомлення, направлені до ППО Концерну РРТ.

Таким чином, із вищевказаних документів вбачається, що ні 24.10.2014 року, ні 27.10.2014 року подання № 5033/1-08 про надання згоди на звільнення ОСОБА_5 первинною профспілковою організацією отримано не було.

Крім того, як пояснив у судовому засіданні представник позивача, голова профспілкового комітету ОСОБА_8 у вказаний період часу був відсторонений від виконання трудових обов'язків, йому було заборонено доступ на територію Концерну, тому він фізично не мав можливості отримати подання та організувати його розгляд.

Відповідно до п. 1 наказу № 443 від 30.09.2014 року, провідний інженер ОСОБА_8, серед інших працівників, був відсторонений від виконання трудових обов'язків. Також цим наказом було обмежено доступ на територію Концерну РРТ особам, зазначеним у п. 1 наказу ( а.с. 79, том 1).

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та ч. 3 ст. 43 КЗпП України виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний термін обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником.

Як вбачається з відмітки голови ППО ОСОБА_8 на поданні, воно отримане лише 07 листопада 2014 року ( а.с. 83, том 2), що також підтверджується протоколом № 24 від 21 листопада 2014 року засідання профспілкового комітету ( а.с. 85, том 2).

Рішенням профспілкового комітету Первинної профспілкової організації Дирекції Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення від 21 листопада 2014 року відмовлено в наданні згоди на звільнення начальника сектору з обліку основних засобів, необоротних активів та капітальних інвестицій відділу бухгалтерського обліку та звітності Концерну РРТ ОСОБА_5 у зв'язку зі скороченням штату та чисельності працівників Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення ( а.с. 80-84, том 1, а.с. 85-145, том 2)

Зі змісту протоколу засідання профспілкового комітету вбачається, що ППО Концерну РРТ неодноразово зверталась до генерального директора Концерну з проханням забезпечити доступ працівників, в т.ч. ОСОБА_5, на територію Концерну для розгляду подань ( листи від 10.11.2014 року, 11.11.2014 року, 14.11.2014 року), проте 21.11.2014 року ОСОБА_5 було заборонено прохід на територію Концерну РРТ. З огляду на викладене розгляд подання було проведено за відсутності ОСОБА_5, яка подала заяву про розгляд подання без її участі. ( а.с. 87-88, том 2). Із 4 членів профспілкового комітету у вказаному засіданні брало участь три члени комітету, які одноголосно проголосували за вищевказане рішення.

Відповідно до листа первинної профспілкової організації Концерну радіомовлення, радіозв'язку і телебачення на ім'я генерального директора Концерну радіомовлення, радіозв'язку і телебачення від 21 листопада 2014 № 102 «Про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору» (а.с. 80-84, том 1), відповідач був повідомлений, що профспілковим комітетом Первинної профспілкової організації Концерну РРТ розглянуто Подання Концерну РРТ № 5033/1-08 від 23.10.2014 року та прийнято рішення відмовити в наданні згоди на розірвання трудового договору із ОСОБА_5

Відповідно до ч. 8 ст. 43 КЗпП України рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтованої відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Виходячи зі змісту вказаного листа № 102 від 21.11.2014 року, колегія суддів вважає, що рішення профспілкового комітету Первинної профспілкової організації Дирекції Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення від 21 листопада 2014 року про відмову в наданні згоди на згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_5 є обґрунтованим. Вбачається, що з метою захисту конституційного права працівника на працю профспілковий комітет правомірно проаналізував наведені в поданні відповідача доводи щодо необхідності скорочення та звернув увагу адміністрації підприємства на відсутність належних даних щодо наведених в поданні доводів необхідності скорочення штату і чисельності працівників, адже обов'язковість щодо обґрунтованості подання встановлена законом ( ч. 3 ст. 43 КЗпП України). Крім того відповідачу було вказано на порушення ним вимог ст.ст.43, 49-2 та ст. 49-4 КЗпП України.

Таким чином, станом на день звільнення позивача ОСОБА_5 з посади начальника сектору обліку основних засобів, необоротних активів та капітальних інвестицій відділу бухгалтерського обліку та звітності - 12 листопада 2014 року попередня згода виборного органу профспілкової організації, членом якої є позивач, була відсутня, що є порушенням вимог ч. 1 ст. 43 КЗпП України.

Рішення профспілкового комітету Первинної профспілкової організації Дирекції Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення від 21 листопада 2014 року, яке прийняте після звільнення позивача із займаної посади, про відмову в наданні згоди на звільнення позивача, належним чином обґрунтоване.

Згідно з п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», якщо помилки у такому рішенні стосуються фактичної сторони справи чи правового обґрунтування рішення, то їх усунення необхідно вважати також зміною рішення, тому апеляційний суд не повинен усувати такі помилки ухвалою із зазначенням про залишення рішення без змін з його уточненням чи доповненням.

Таким чином, відповідно до вимог ст. 303, 309 ЦПК України та роз'яснень, наведених у п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 року, колегія суддів вважає за можливе усунути помилку в оскаржуваному рішенні, змінивши його в частині вищевикладеного правового обґрунтування щодо підстав для задоволення позовних вимог провизнання наказу про звільнення позивача від 12.11.2014 року незаконним та поновлення на роботі, оскільки висновок суду про поновлення позивача на роботі є правильним.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на ті обставини, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 15 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_5, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення про визнання протиправним та скасування наказу генерального директора про скорочення штату і чисельності, визнано незаконним та скасовано наказ Концерну № 378 від 12.08.2014 року «Про скорочення штату і чисельності працівників Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення». Проте оскільки станом на час видання наказу про звільнення ОСОБА_5 з роботи - 12 листопада 2014 року наказ №378 від 12.08.2014 року був чинним та не був скасований, то, як вважає відповідач, у суду першої інстанції були відсутні підстави покладати в основу оскаржуваного рішення вказане рішення Апеляційного суду Київської області від 15 липня 2015 року. Крім того, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07 жовтня 2015 року рішення Апеляційного суду Київської області від 15 липня 2015 року було скасоване, а справа направлена до суду першої інстанції на новий розгляд.

Проте зазначені доводи колегія суддів не приймає до уваги як підставу для скасування оскаржуваного рішення, оскільки встановлено, що звільнення ОСОБА_5 з роботи було проведено з порушенням вимог ч. 1 ст. 43 КЗпП України, що є підставою для задоволення позовних вимог про поновлення працівника на роботі.

Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підстав для нарахування та виплати вихідної допомоги в розмірі 2280 грн. 60 коп., стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не вбачається, оскільки суд ухвалює рішення про поновлення позивача на роботі.

Також суд не встановив підстав для задоволення позовних вимог про зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу премію в розмірі 5109 грн. до Дня працівників радіо, телебачення і зв'язку; премію за основні результаті виробничої та фінансово-господарської діяльності за червень-вересень 2014 року в розмірі 7035 грн. 70 коп..

Виходячи з того, що відповідачем здійснювались виплати позивачу заробітної плати за весь час відсторонення її від роботи ( вересень - листопад 2014 року), то суд першої інстанції також вважав відсутніми правові підстави для задоволення вимог позивача про стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період відсторонення від роботи у розмірі 11 842 грн. 45 коп.

В частині відмови у задоволенні вищевказаних позовних вимог рішення суду сторонами не оскаржувалось, обов'язкових підстав для скасування рішення не вбачається, а тому у викладеній частині рішення необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307-309, 313- 317, 218 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення - задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року - змінити в частині правового обґрунтування, в іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року - залишити без змін

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Судді: