Ухвала суду № 55407189, 27.01.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2016 р. Справа № 876/5259/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Костіва М.В.

суддів Шавеля Р.М., Бруновської Н.В.

за участю секретаря Керод Х.І.

представника позивача Голдун З.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Песнійного фонду України у Львівській області на постанову Франківського районного суду м. Львова від 31.03.2015 року в справі №1326/8869/2012 за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до Головного управління юстиції у Львівській області, управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про визнання дій протиправними та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження,-

встановив:

Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області звернулося в суд з позовом до Головного управління юстиції у Львівській області, управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, в якому просило визнати протиправними дії державного виконавця та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 28.09.2012 року ВП №34474114.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що виконавче провадження відкрите з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, у виконавчому документі відсутні дата і номер рішення за яким видано виконавчий документ, ідентифікаційний номер стягувача та боржника. Також, позивач зазначає, що він не є територіальним підрозділом центрального органу державної виконавчої влади, а, отже, відповідач не мав права вирішувати питання щодо відкриття провадження на підставі виконавчого листа від 14.09.2012 року.

Постановою Франківського районного суду м. Львова від 31 березня 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погодившись із зазначеною постановою, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів встановила наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що, на виконанні відділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області (надалі - ВПВР ВДВС ГУЮ у Львівській області) перебуває виконавчий лист №2а-2617/11, виданий 14.09.2012 року Франківським районним судом м. Львова, про зобов'язання ГУ ПФУ у Львівській області провести перерахунок і виплату ОСОБА_2 щомісячну пенсію з донарахуванням 50% мінімальної пенсії за віком та з урахуванням раніше проведених виплат, що встановлено ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 14.07.2011 року по 14.12.2011 року.

Відповідно до постанови головного державного виконавця ВПВР ВДВС ГУЮ у Львівській області ВП №34474114 від 28.09.2012 року відкрито виконавче провадження та надано строк для добровільного виконання до 05.10.2012 року.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з правомірності дій державного виконавця та законності прийнятого ним рішення про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом №2а-2617/11. Відтак, і з безпідставності вимог про забезпечення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та нормам матеріального права з наступних підстав.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими для виконання на всій території України, а їх невиконання тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 цього Закону України «Про виконавче провадження» від від 21.04.1999 року №606-ХV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державною виконавчою службою підлягають виконанню такі виконавчі документи: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; судові накази; виконавчі написи нотаріусів; посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу; рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Статтею 11 зазначеного Закону встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.

Згідно зі ст.19 Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа: за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення; за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом; в інших передбачених законом випадках.

Статтею 25 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.

Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Такі ж положення містяться в п. 3.6 «Інструкції про проведення виконавчих дій», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі: 1) пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання; 2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом; 3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання; 4) пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення; 5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення; 6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону; 7) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів; 8) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 18 цього Закону у виконавчому документі повинні бути зазначені:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові за наявності) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням;

6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою. Скріплення виконавчого документа гербовою печаткою є обов'язковим у разі, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, за законом зобов'язаний мати печатку із зображенням Державного Герба України.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність порушень з боку державного виконавця при відкритті виконавчого провадження норм Закону України «Про виконавче провадження», а також підстав, які б перешкоджали виконанню судового рішення.

Щодо відсутності у виконавчому документі ідентифікаційного коду стягувача та боржника, колегія суддів зазначає, що зазначені реквізити в розумінні положень ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» є факультативними реквізитами, та вказуються лише за їх наявності у матеріалах справи, а у виконавчому листі є достатньо відомостей, необхідних для ідентифікації стягувача та боржника.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження» на відділ примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі покладається виконання рішень, за якими боржниками є територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади, місцеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, військові прокуратури гарнізонів, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи.

Пенсійний фонд України, відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001 року № 121/2001, є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Діяльність Пенсійного фонду України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики України.

Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі, та управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.

Відповідно до п.1.1. р. І Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління ПФУ від 30.04.2002 року № 8-2 (у редакції постанови правління ПФУ від 25.02.2008 року № 5-5) управління Пенсійного фонду України (далі Фонд) у районах, містах і районах у містах (далі Управління) є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі регіональні управління), що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.

Отже, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області є саме таким територіальним підрозділом у Львівській області центрального органу державної влади Пенсійного фонду України, безпосередньо йому підпорядковане. Твердження представника позивача про те, що управління Пенсійного фонду України у Львівській області є не територіальним, а регіональним підрозділом, не змінює правового статусу юридичної особи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог, оскільки відповідачем здійснювалися дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Щодо клопотання позивача про забезпечення адміністративного позову, то апеляційний суд вважає підставним висновок суду першої інстанції про те, що таке не підлягає задоволенню. Одночасно звертає увагу на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки за наслідками розгляду клопотання про забезпечення позову, суд постановляє ухвалу. Натомість дане питання було вирішено в постанові суду. Однак вказане процесуальне порушення не призвело до неправильного вирішення справи або питання, а тому відповідно до ст. 202 КАС України не може слугувати підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Скаржник у встановленому законом порядку не довів наявність передбачених законом підстав для скасування постанови суду.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Головного управління Песнійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Франківського районного суду м. Львова від 31.03.2015 року в справі №1326/8869/2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів після набрання нею законної сили, а уразі складення такої в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.

Головуючий суддя Костів М.В.

Судді Шавель Р.М.

Бруновська Н.В.

Повний текст ухвали складено 01.02.2016 року.