Постанова № 55406867, 28.01.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/3147/15 Головуючий у 1-й інстанції: Щавінський В.Р.

Суддя-доповідач: Троян Н.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Костюк Л.О., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря - Новак О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві, апеляційну скаргу Бориспільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрно-виробнича корпорація «СІЧ» до Бориспільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,-

В С Т А Н О В И Л А :

17 липня 2015 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати незаконною та скасувати податкову вимогу Бориспільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 16.06.2015 №153-15.

Постановою Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2015 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі, визнано протиправною та скасовано податкову вимогу від 16.06.2015 №153-25.

Відповідач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволені адміністративного позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, 10 січня 2013 року позивачем подано податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2013 рік на суму 119 000 грн (а.с.43-46) та 13.02.2014 податкову декларацію з плати за землю за 2014 рік на суму 119 000 грн (а.с. 47-50).

Разом з тим, 15 жовтня 2010 року між ТОВ «АВК «СІЧ» та Бориспільською районною державною адміністрацією Київської області укладено Договір оренди земельної ділянки. Договір оренди укладено на підставі розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 13.10.2010 №2261 «Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ «АВК «СІЧ» (а.с. 13-15).

29 грудня 2010 року Бориспільською держаною адміністрацією Київської області винесено розпорядження № 3250 «Про скасування розпорядження виконуючого обов'язки голови районної державної адміністрації Рудя М.М. від 13.10.2010 №2261 «Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ «Аграрно-виробнича корпорація «СІЧ».

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 24.05.2011 у справі №2а-896/11/1070 визнано незаконним та скасовано розпорядження № 3250 «Про скасування розпорядження виконуючого обов'язки голови районної державної адміністрації Рудя М.М. від 13.10.2010 №2261 «Про передачу в оренду земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Аграрно-виробнича корпорація «СІЧ» (а.с. 20-28).

TOB «АВК «СІЧ» листами №19/09 від 19.09.2013 та №30/10 від 30.10.2013 звернулось до Бориспільської РДА з проханням провести реєстрацію права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 3220887000:03:002:0694 із зазначенням, що не проведення реєстрації перешкоджає можливості проведення реєстрації Договору оренди.

Листом №7-46-4453 від 27.11.2013 повідомлено про подання Бориспільською районною державною адміністрацією заяви про реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку, яка є предметом Договору оренди з ТОВ «АВК «СІЧ» (а.с. 29).

17 грудня 2013 року державним реєстратором прав на нерухоме майно прийнято рішення №9163924 про відмову у державній реєстрації права оренди на тій підставі, що земельна ділянка не зареєстрована за власником Бориспільською РДА (а.с. 30).

21 березня 2014 року рішенням державного кадастрового реєстратора Управління Держземагенства у Бориспільському районі Київської області №РВ-3200066192014 відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру у зв'язку з «не відповідністю поданих документів вимогам, установленим Законом України «Про державний земельний кадастр». При цьому, кадастровим реєстратором не було роз'яснено заявникові у чому полягає невідповідність поданих документів (а.с. 31).

06 жовтня 2014 року рішенням державного кадастрового реєстратора Управління Держземагенства у Бориспільському районі Київської області №РВ-3200082532014 відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру у зв'язку з не відповідністю поданих документів вимогам, установленим Законом України «Про державний земельний кадастр»; невідповідністю електронного документа установленим вимогам; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 30.02.2015 у справі №810/5949/14 визнано протиправним та скасовано рішення державного кадастрового реєстратора Управління Дерземагенства у Бориспільському районі Київської області Губара М.А. від 06.10.2014 № РВ-3200082532014 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру та зобов'язано розглянути заяву позивача (а.с. 32-40).

05 червня 2015 року відділом примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №47770890 на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.02.2015 у справі №810/5949/14.

Бориспільською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області направлено на адресу позивача податкову вимогу №153-25 від 16.06.2015 про стягнення податкового боргу 178 660 грн 96 коп.

Підставою для формування оскаржуваної податкової вимоги стала несплата позивачем узгоджених податкових зобов'язань за наслідками подання декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2014 рік.

Вважаючи порушенням своїх прав з боку податкового органу та з метою їх відновлення суб'єкт господарської діяльності звернувся за захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки на час винесення податкової вимоги у позивача був відсутній зареєстрований договір оренди земельної ділянки, то обов'язку сплачувати орендну плату земельної ділянки у позивача також не було, відтак оскаржувана податкова вимога є такою, що винесена протиправно та підлягає скасуванню.

Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.

Відповідно до підпункту 14.1.153 пункту 14.1. ст.14 Податкового кодексу України, податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Згідно підпункту 14.1.175 пункту 14.1. ст. 14 ПК України, податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Пунктом 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України передбачено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до пункту 59.1. ст. 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Як визначає пункт 59.3. ст. 59 ПК України, податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Згідно пункту 59.4. ст. 59 ПК України, податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Підпунктом 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України встановлено обов'язок платника податків подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Пунктом 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Згідно з пунктом 49.8 статті 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов'язком органу державної податкової служби. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Пунктом 48.3 статті 48 Податкового кодексу України податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Пунктом 48.1 статті 48 Податкового кодексу України визначено, що податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Водночас Податковим кодексом України передбачені спеціальні наслідки подання платником податків податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України.

Так, підпунктом 49.11.1 п.49.11 ст.49 Податкового кодексу України передбачено, що у разі отримання податкової декларації, надісланої платником податків до контролюючого органу поштою або засобами електронного зв'язку, заповненої з порушенням вимог п.п.48.3 та 48.4 ст.48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати цьому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови протягом п'яти робочих днів з дня її отримання.

У силу пп. 49.9.2 п. 49.9 ст. 49 Податкового кодексу України у разі, якщо орган державної податкової служби із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк, податкова декларація, надана платником, за умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу, вважається прийнятою.

Пунктом 49.16 ст. 49 ПК України визначено, що незалежно від наявності відмови у прийнятті податкової декларації платник податків зобов'язаний погасити податкове зобов'язання, самостійно визначене ним у такій податковій декларації, протягом строків, установлених цим Кодексом.

Разом із тим, абз. 1 п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Відповідно до абз. 4 п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Відповідно до п. 56.11 ст. 56 Податкового кодексу України не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.

Крім цього, за правилами п.57.1 ст. 57 Пк України - платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання зазначену ним в податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації.

Як вбачається з матеріалів справи, подані до податкового органу позивачем податкові декларації з плати за землю за 2013 та 2014 роки, прийняті податковим органом без зауважень, письмового повідомлення про відмову у прийнятті таких податкових декларацій відповідачем не прийнято, а позивачем не надіслано уточнюючих розрахунків до таких податкових декларацій, тому такі грошові зобов'язання є узгодженими.

Відтак висновок суду першої інстанції про те, що документи, які подані у 2013 та 2014 роках позивачем до Бориспільської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області не є податковими деклараціями в розумінні норм Податкового кодексу України є хибним та таким, що не відповідає обставинам справи.

Відповідно до п. 270.1 ст. 270 ПК України об'єктами оподаткування земельним податком є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Пунктом 287.1 ст. 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Відповідно до вимог п.п. 288.1 та п. 288.4 ст. 288 ПК України (у редакції на момент подачі податкових декларацій) підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно з частиною першою статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до вимог п.п. 288.1 та п. 288.4 ст. 288 ПК України (у редакції на момент складення податкової вимоги) підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства.

Однак, судом першої інстанції не було враховано, що слід застосовувати законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, відтак суд дійшов до невірного висновку про те, що оскільки на час винесення податкової вимоги у позивача був відсутній зареєстрований договір оренди земельної ділянки, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, відтак обов'язку сплачувати орендну плату земельної у позивача не було.

Виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку, передбачений пп. 288.1 ст. 288 ПК України, виник у позивача з моменту укладення договору оренди земельної ділянки, тобто з 15.10.2010 та користування такою земельною ділянкою за цим договором.

Під час апеляційного розгляду справи, представник позивача повідомив, що на виконання умов договору оренди, укладеного 15 жовтня 2010 року між ТОВ «АВК «СІЧ» та Бориспільською районною державною адміністрацією Київської області, позивачем виставлено охорону на території земельної ділянки, яка надана в оренду позивачу.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що на момент подачі до контролюючого органу податкових декларацій підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку був договір оренди такої земельної ділянки та користування нею, незалежно від його державної реєстрації.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що податкова вимога складена з порушенням Наказу Міністерства доходів і зборів №576 від 10.10.2013, яким затверджено Порядок направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків, зважаючи на таке.

Пунктом 3.5. вказаного Порядку встановлено, що форма податкової вимоги для платника податків - юридичної особи наведена в додатку 1 до цього Порядку, а для платника податків - фізичної особи - у додатку 2 до цього Порядку.

Додатком 1 до Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків встановлена форма податкової вимоги, відповідно до якої податкова вимога повинна містити найменування органу доходів і зборів та його місцезнаходження.

З Постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» №311 від 06.08.2014 вбачається реорганізація територіальних органів Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби, зокрема реорганізація Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Бориспільську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС.

Як свідчать матеріали справи, у податковій вимозі №153-25 від 16.06.2015 допущено технічну помилку у найменуванні органу державної податкової служби, однак це не є підставою для визнання такої податкової вимоги недійсною.

З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що оскільки грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2014 рік, є узгодженим та відповідно, у встановлені цим Податковим Кодексом України строки, не погашено, відтак Бориспільська об'єднана Державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області при складенні податкової вимоги №153-15 від 16.06.2015 діяла у межах та у спосіб, визначений ст. 19 Конституції України, отже, позовні вимоги є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Оскільки, судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, в зв'язку з цим виникає необхідність у задоволенні апеляційної скарги та відповідно у скасуванні постанови Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2015 року.

Відповідно до частини шостої статті 94 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Листом Вищого адміністративного суду України №165/11/13-12 від 18.01.2012 роз'яснено, що окремі рішення, прийняті суб'єктом владних повноважень, можуть породжувати підстави для зміни майнового стану фізичної чи юридичної особи. Адміністративними позовами майнового характеру є вимоги щодо протиправності рішень про визначення грошових зобов'язань платників податків, про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, про стягнення адміністративно-господарських санкцій тощо.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції Закону від 16.07.2015) за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору встановлюється 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на 1 січня складає 1218 гривень.

Частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції Закону від 16.07.2015) передбачено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Як свідчать матеріали справи, позивачем за подання адміністративного позову до суду першої інстанції сплачено лише 357 грн 32 коп.

Відтак, розмір судових витрат на користь Державного бюджету повинен складати 3215 грн 90 коп ((0,02х178660,96)-357,32).

Керуючись ст.ст. 94, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Бориспільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2015 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрно-виробнича корпорація «СІЧ» до Бориспільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрно-виробнича корпорація «СІЧ» на користь Державного бюджету судові витрати у розмірі 3930 грн 54 коп. за наступними реквізитами: р/р 31211206781007, Банк отримувача: ГУДКСУ у м. Києві, код ЄДРПОУ- 38004897, МФО 820019, Код класифікації доходів бюджету: 22030001, Символ звітності - 206, Призначення платежу: Судовий збір Київський ААС, пункт таблиці ставок судового збору, за яким визначено розмір судового збору, ПІБ позивача, номер справи. Отримувач коштів: УДКСУ у Печерському районі м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Н.М.Троян

Судді: Л.О.Костюк,

В.А. Твердохліб

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Костюк Л.О.

Твердохліб В.А.