Постанова № 55406360, 01.02.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2016 р. Справа № 922/6052/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Россолов В.В.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1 (довіреність № 14-135 від 13.05.2014 р.);

відповідача ОСОБА_2 (довіреність 38-4055/391 від 27.10.2010 р.);

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№85Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 14 грудня 2015 року у справі №922/6052/15

за позовом ПАТ НАК "Нафтогаз України", м. Київ,

до Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" , м. Харків,

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство "НАК "Нафтогаз України" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" суму основного боргу у розмірі 88715914,59 грн., пеню в розмірі 24688874,01 грн., 3% річних у розмірі 1324870,57 грн., 7% штрафу у розмірі 6257616,55 грн. та суму на яку збільшився борг в наслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 16559234,45 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 14 грудня 2015 року у справі №922/6052/15 (суддя Інте Т.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" на користь Публічного акціонерного товариства "Нафтогаз України" основний борг в сумі 40988881,12 грн., 2987353,75 грн. пені, 757171,60 грн. штрафу, 3% річних в розмірі 1324870,57 грн., інфляційні втрати в сумі 16559234,45 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 182700,00 грн. В частині стягнення пені в розмірі 21701520,26 грн. та в частині стягнення 7% штрафу в розмірі 5500444,95 грн. - відмовлено. В частині стягнення основного богу в розмірі 47727033,47 грн. провадження у справі припинено, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Позивач, не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови в стягненні з відповідача пені в розмірі 21701520,26 грн. та 7% штрафу в розмірі 5500444,95 грн., просить суд скасувати оскаржуване рішення в цій частині, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині в повному обсязі.

Ухвалою суду від 11.01.2016 року апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 01.02.2016 року на 12:30 год.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№1013 від 27.01.2016 року), в якому він вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим та просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 27 лютого 2015 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (далі - позивач, постачальник) та Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" (далі - відповідач, покупець, КП "Харківські теплові мережі") був укладений договір № 84/15-ПР купівлі - продажу природного газу (далі - договір) (т.1 а.с. 13), відповідно до умов якого, продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити природний газ на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2 договору, газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва електричної енергії. Покупець є кінцевим споживачем.

На виконання умов договору, позивач поставив з лютого по квітень 2015 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 90294522,17 грн., що підтверджується відповідними актами приймання - передачі природного газу, які містяться в матеріалах справи (т.1 а.с. 25-27).

Таким чином, позивачем передано відповідачу природний газ на суму 90294522,17 грн.

Пунктом 6.1. договору встановлено, що оплата за газ здійснюється виключно грошовими коштами у такому порядку:

-оплата в розмірі 30% (тридцяти відсотків) від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж за 5 (п'ять) банківських днів до початку місяця поставки газу;

-оплата в розмірі по 35% (тридцять п'ять відсотків) від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15-го числа поточного місяця поставки.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

В свою чергу, КП "Харківські теплові мережі", станом на час розгляду справи в суді першої інстанції, остаточні розрахунки за поставлений природний газ в сумі 40988881,12 грн. не здійснило. Зазначена сума основного боргу була визнана відповідачем в повному обсязі. Вказані обставини стали причиною для звернення з даним позовом до господарського суду Харківської області.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт господарювання (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязків.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідачем не надано доказів сплати заборгованості в сумі 40988881,12 грн. або інших доказів, які б спростовували суму заявленого боргу ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції.

Отже, місцевий суд дійшов вірного висновку, що відповідач визнається судом таким, що з 14-го числа місяців, наступних за місяцем поставки газу прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем газу, за договором №84/15-ПР від 27.02.2015 р.

В цій частині рішення сторонами не оскаржується.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 40988881,12 грн. заборгованості, належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення пеню в розмірі 24688874,01 грн. та 7% штрафу у розмірі 6257616,55 грн.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 9.3 договору сторони передбачили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.

З огляду на умови п. 7.2. договору, сторони встановили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору, продавець (позивач) має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу.

Як свідчать матеріали справи, позивачем був наданий обґрунтований розрахунок пені та штрафу за період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, відповідно до якого, сума пені складає 24688874,01 грн., а сума штрафу складає 6257616,55 грн.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що нарахування позивачем вказаних сум, не суперечить вимогам чинного законодавства та умовам договору.

Разом з тим, суд дійшов висновку, що заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру пені та штрафу на 87,9 % є таким, що підлягає задоволенню, у зв'язку з чим, суд першої інстанції зменшив розмір пені та штрафу на 87,9 %, стягнувши з відповідача пеню в сумі 2987353,75 грн. та штраф в сумі 757171,60 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду, з огляду на наступне.

Як вбачається з апеляційної скарги позивача, він не погоджується з рішенням в частині зменшення судом розміру пені та штрафу на 87,9 %.

Відповідно до п 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право: зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до п. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він перевищує розмір збитків, та за наявності обставин, які мають істотне значення.

Стаття 233 Господарського кодексу України передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовязання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У відповідності до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Згідно із пунктом 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

КП "Харківські теплові мережі" обґрунтовує своє клопотання про зменшення розміру пені (24688874,01 грн.) та штрафу (6257616,55 грн.) важким фінансовим станом (в підтвердження чого відповідач надав довідку про заборгованість споживачів за теплову енергію, основний обсяг якої (87,9% в 2015 році) споживається населенням), відсутністю джерела погашення по штрафних санкціях у розмірі 87,9% у звязку з неможливістю стягнення з населення пені, що підтверджується балансом збитками підприємства (станом на 30.09.2015р., сума збитків становить 398,8 млн. грн.).

Як вбачається з наданих відповідачем доказів, в 2015 році 87,9 % від загального обсягу виробленої теплової енергії споживається населенням (т.1 а.с. 69). Відповідач зазначає, що Законом України "Про реструктуризацію заборгованості по квартирній платі, платі за житлово-комунальні послуги, спожитий газ і електроенергію" дозволяється реструктуризувати заборгованість за комунальні послуги строком до п'яти років. Станом на 01.11.2015 р., сума реструктуризуваної заборгованості складає 92,7 млн. грн. (т.1 а.с. 70).

Суд першої інстанції вірно встановив, що важкий фінансовий стан відповідача підтверджується балансом підприємства, станом на 30.09.2015р., у якому відображені збитки підприємства, які становлять 398,8 млн. грн. (т.1 а.с. 71).

Також, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сплата штрафних санкцій в повному обсязі, в даному випадку, зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а і інші інтереси, зокрема щодо можливості забезпечувати централізоване теплопостачання установам бюджетної сфери та послуг з теплопостачання населенню міста Харкова. Надмірно великі суми штрафних санкцій, джерел покриття яких у КП "Харківські теплові мережі" немає, може привести до численних аварій у зв'язку з недостатністю коштів на ремонт і заміну трубопроводів, строк експлуатації яких давно минув.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014р. № 217 затверджений Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - Порядок розподілу коштів). Цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу. Усі категорії споживачів, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, сплачують їх вартість шляхом перерахування коштів виключно на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів. Кошти, що надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з реєстром нормативів перерахування коштів, затвердженим Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, на рахунок гарантованого постачальника природного газу, теплогенеруючої організації.

Тобто, перерахування коштів за природний газ ПАТ "HAK "Нафтогаз України" здійснюється, відповідно до Порядку розподілу коштів, з урахуванням встановлених нормативів перерахування коштів, і КП "Харківські теплові мережі" ніяким чином не впливає на перерахування коштів, що надійшли як плата за теплову енергію та послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, на рахунок відповідача.

Колегія суддів зазначає, що в сукупності із обєктивними обставинами, складної ситуації у державі та її економічного становища, обставини, на які посилався відповідач у своєму клопотанні про зменшення розміру штрафних санкцій, тож місцевий господарський суд правомірно визнав їх винятковими та такими, що є підставою для задоволення цього клопотання.

З урахуванням зазначеного, даний випадок є винятковим, тому висновок суду першої інстанції, про зменшення розміру пені на 87,9% та стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 2987353,75 грн. та штрафу в сумі 757171,60 грн., є правомірним та обґрунтованим.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 1324870,57 грн. та інфляційних втрат в сумі 16559234,45 грн., з огляду на наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобовязання.

Як свідчать матеріали справи та вірно встановлено судом першої інстанції, період нарахування й розрахунок 3% річних та інфляційних втрат позивачем визначений правомірно, що дає підстави суду задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних у розмірі 1324870,57 грн. та інфляційних втрат в сумі 16559234,45 грн.

В цій частині рішення сторонами не оскаржується.

Разом з тим, місцевий господарським судом правомірно припинено провадження на підставі п. 1-1 статті 80 ГПК України у справі відносно стягнення з відповідача основного боргу в cумі 47727033,47 грн., у звязку з оплатою відповідачем вказаної суми основного боргу. В цій частині рішення сторонами також не оскаржується.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги позивача відсутні, оскільки доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, жодним чином не доведені.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 14 грудня 2015 року у справі №922/6052/15 прийняте у відповідності до матеріалів справи та норм чинного законодавства, і підстави для його скасування відсутні, у звязку з чим апеляційна скарга позивача є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, одностайно, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 14 грудня 2015 року у справі №922/6052/15 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через Харківський апеляційний господарський суд.

Повний текст постанови складено 02.02.2016 р.

Головуючий суддя Тихий П.В.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Россолов В.В.