Постанова № 55406028, 02.02.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

02.02.2016р. справа №905/3133/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3при секретарі судового засідання ОСОБА_4за участю представників сторін: від позивача: не зявився; від відповідача: ОСОБА_5 (за довіреністю від 31.12.2015р.)розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс», м. Маріуполь Донецької областіна рішення господарського суду Донецької області від03.12.2015р. (повний текст підписано 04.12.2015р.)по справі№905/3133/15 (суддя Тоцький С.В)за позовомВиконавчого комітету Маріупольської міської ради, м.Маріуполь Донецької області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс», м. Маріуполь Донецької областіпростягнення заборгованості з внесення плати за тимчасове користування місцями розміщення спеціальної рекламної конструкції зовнішньої реклами в розмірі 225 366, 27 грн. В С Т А Н О В И В:

Виконавчий комітет Маріупольської міської ради, м. Маріуполь Донецької області (Позивач) звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс», м. Маріуполь Донецької області (Відповідач) про стягнення заборгованості з внесення плати за тимчасове користування місцями розміщення спеціальної рекламної конструкції зовнішньої реклами в розмірі 225 366, 27 грн.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 03.12.2015р. (повний текст підписано 04.12.2015р.) у справі №905/3133/15 позовні вимоги Виконавчого комітету Маріупольської міської ради були задоволені в повному обсязі.

Рішення місцевого господарського суду було вмотивовано доведеністю факту невиконання Відповідачем зобовязання по своєчасному та повному внесенню плати за користування місцями розміщення спеціальної рекламної конструкції зовнішньої реклами.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фенікс», не погодившись з прийнятим рішенням суду, звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 03.12.2015р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Підставою для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає істотне порушення судом норм процесуального права, оскільки розгляд справи відбувся за відсутністю Відповідача, не повідомленим належним чином про місце та час засідання суду, а також неврахування положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», відповідно до яких Відповідач звільняється від виконання своїх обовязків щодо сплати за тимчасове користування державним та комунальним майном та орендної плати за землю до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

За результатами автоматизованого розподілу справи сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий (суддя-доповідач) Попков Д.О., Ломовцева Н.В., Стойка О.В.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 14.01.2016р. у справі №905/3133/15 було порушено апеляційне провадження із призначенням розгляду скарги на 02.02.2016р. об 11.45год.

У звязку із перебуванням судді Стойка О.В. на лікарняному, її у складі судової колегії було змінено на суддю Марченко О.А.

Фіксація судового засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку розгляду апеляційної скарги, встановленому ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Представник Скаржника у судовому засіданні підтримав доводи і вимоги апеляційної скраги, надавши додаткові підтвердження викладених в ній обставин щодо неналежності повідомлення його про судовий розгляд місцевим судом (а.с.а.с.112, 113).

Представник Позивача в судове засідання 02.02.2016р. не зявився, надіславши засобами електронного звязку клопотання №05/232 від 28.01.2016р. про відкладання розгляду справи, вмотивоване неотриманням примірнику апеляційної скарги Відповідача. Судове колегія дійшла висновку про відхилення означеного клопотання як безпідставного, оскільки матеріали справи (а.с.106) містять належні докази надсилання примірника апеляційної скарги на адресу Позивача, яке відбулося 30.12.2015р. (під час первісного подання апеляційної скарги з недоліками щодо розміру сплаченого судового збору, які у подальшому були усунуті). За будь-яких обставин, Позивач не позбавлений права в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України щодо ознайомлення із матеріалами справи, яким він в перебігу апеляційного провадження не скористався, адже процесуальне законодавство не передбачає для Скаржника обовязку з повторного надсилання примірника апеляційної скарги іншій стороні, якій її вже було відправлено належним чином.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, 25.12.2013р. між Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради (Виконком) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фенікс» (Розповсюджувач реклами) був укладений договір №71 про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів (Договір а.с.а.с.12-17), в п.1.1 якого встановлено, що на підставі рішення виконкому Маріупольської міської ради від 20.11.2013р. №478 «Про розгляд звернень субєктів господарської діяльності щодо розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на території м. Маріуполя» Виконком надає Розповсюджувачу у тимчасове платне користування місця розташування рекламних засобів, а Розповсюджувач приймає вказані місця, використовує їх для розташування рекламних засобів та оплачує користування зазначеними місцями згідно з умовами цього Договору.

На виконання вимог п.1.2 договору, Додатком №1 (а.с.а.с.18-20) до договору №71 від 25.12.2013р. сторони визначили місця розташування рекламних засобів, які надаються Виконкомом в тимчасове платне користування Розповсюджувачу, період та розмір оплати відносно кожного місця.

Відповідно до п.2.3.15 договору, Відповідач зобовязується своєчасно та в повному обсязі здійснювати платежі , передбачені розділом 2 цього договору.

За умовами п.3.2. договору, розмір плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, наданими в користування Розповсюджувачу, становить 19809,83грн. в місяць.

20.02.2014р. сторонами була укладена Додаткова угода №1 (а.с.а.с.21-23) про реструктуризацію заборгованості зі сплати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів за договором №71, відповідно до якої розмір плати за наступні місяці починаючи з березня 2014р. по червень 2014р. становитиме 23091,11грн., а з липня 2014р. 23188,40грн.

Додатковою угодою №2 від 17.06.2015р.(а.с.24) сторони визначили, що у звязку з розміщенням соціальної реклами протягом 2014р., розмір плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів становитиме 19675,91грн. в місяць.

Як вбачається з акту звіряння розрахунків (а.с.50) Відповідачем була здійснена часткова оплата суми заборгованості за договором, а саме: 27.01.2014р. на суму 36 608,07грн., 17.09.2014р. на суму 69730,62грн., між цим на момент укладення договору №71 від 25.12.2013р. існувала переплата за попереднім договором №8 від 22.09.2011р. у сумі 22821,42грн.

З метою досудового врегулювання спору Позивачем на адресу Відповідача було направлено претензії №73 від 02.09.2014р. за вих.№1044 (а.с.а.с.28,29) та №86 від 12.08.2015р. за вих.№1216 (а.с.а.с.26,27) про погашення заборгованості, проте Відповідачем ці вимоги виконані не були.

Таким чином, повна сума заборгованості у розмірі 225 366,27грн., за період її формування, який за наявними матеріалами справи Донецький апеляційний господарський суд вважає проміжком часу з квітня 2014р. по вересень 2015р. (а.с.56), Відповідачем, наразі, сплачена не була, що стало підставою для задоволення місцевим судом позовних вимог у повному обсязі.

В матеріалах справи наявне клопотання від 01.12.2015р. №05/549 (а.с.47) про збільшення розміру позовних вимог до 264718,09грн. (стан заборгованості на 10.10.2015р.), проте означений документ надійшов до суду 08.12.2015р. вже після винесення переглядуваного рішення, а тому, згідно ст.22 Господарського процесуального кодексу України не могло бути враховано в межах цієї справи.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що в перебігу провадження справи у місцевому суді Відповідач не був повідомлений належним чином про час і місце судового засідання з точки зору забезпечення належних умов для реалізації визначених ст.22 Господарського процесуального кодексу України, оскільки:

- ухвала про порушення провадження у справі від 19.11.2015р. (а.с.1) із призначенням судового засідання на 26.11.2015р. була отримана Відповідачем лише 03.12.2015р. в день прийняття оскаржуваного рішення (а.с.88 згідно відомостей пошуку за штрихкодовим ідентифікатором);

- ухвала про відкладання розгляду справи від 26.112015р. (а.с.35) із призначенням наступного судового засідання на 03.12.2015р., була передана до канцелярії місцевого суду для відправки лише 30.11.2015р. (згідно відповідного штампу на зворотній стороні цієї ухвали), а за відомостями пошуку за штрихкодовим ідентифікатором (а.с.86) була передана на пошту лише 01.12.2015р. і отримана Відповідачем 08.12.2015р. (вже після прийняття оскаржуваного рішення).

Означені обставини отримання Відповідачем ухвал суду також підтверджуються листами центру поштового звязку №5 Донецької дирекції УДППЗ «Укрпошта» (а.с.а.с.112, 113).

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ст.6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 1950р. та ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожний субєкт має право на справедливий і викритий розгляд його справи. В свою чергу, забезпечення цих засад учасникам процесу, які є рівними перед законом і судом згідно із ст.4-2 Господарського процесуального кодексу України, та належних умов здійснення ними процесуальних прав є завданням суду відповідно до ст.2 та ч.2 ст.9 вказаного Закону.

Наразі, за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України сторона, серед іншого, має право на участь у судового процесі та доведення до відома суду своєї позиції відносно розглядуваного спору із представленням відповідних доказів, можливість реалізації якого (права) обєктивно перебуває у залежності від обізнаності сторони про судовий розгляд щодо неї, обовязок з забезпечення належного повідомлення про який покладено на суд приписами ст.ст.64, 87 Господарського процесуального кодексу України і опосередковується своєчасним надсиланням відповідних ухвал на адресу учасника провадження.

Зважаючи на мету надсилання вказаних ухвал забезпечення своєчасної обізнаності учасників справи про судовий розгляд з їх участю задля забезпечення можливості реалізувати надані процесуальні права суд має враховувати час поштового обігу при визначенні дати судового засідання та визначати такий проміжок часу, який є розумним і достатній для забезпечення стороні, отримавши відомості про судове провадження щодо неї, у разі відповідного бажання взяти в ньому участь чи здійснити інші процесуальні права. Виходячи із наведеного вище припису ч.2 ст.9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд має переконатися у тому, що стороні були забезпечені належні умови для реалізації її прав, у даному випадку у тому, що відомості (надіслані ухвали) про призначені судові засідання були отримані щонайменш до дати їх проведення.

Між тим, як було встановленому апеляційним судом, Відповідач з судових ухвал, які йому надсилались, довідався про призначення справи в день прийняття оскаржуваного рішення, а про чергове судове засідання вже після винесення такого рішення. При цьому, місцевий суд, визначаючи дати судових засідань в межах визначеного ст.69 Господарського процесуального кодексу України строку, не був позбавлений можливості без порушення строку розгляду справи забезпечити проведення засідань в дати, про які сторони були б обізнані заздалегідь.

Означені обставини вказують на допущені місцевим судом порушення як вказаних вище норм, так і приписів п.п.2, 4 ч.3 ст.129 Конституції України, що за змістом п.2 ч.3 ст.104 Господарського процесуального кодексу України є безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення за результатами апеляційного перегляду.

Отже, апеляційні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відносно обґрунтованості позовних вимог в редакції, яка була предметом розгляду у місцевому суді, позиція апеляційної інстанції полягає в такому:

Виходячи із приписів ст.1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у Позивача певного захищуваного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку Відповідача та належність (передбаченість законодавством та адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Як вбачається з правової природи укладеного між сторонами договору №71 від 25.12.2013р., який у розумінні ст.ст.173, 174 Господарського кодексу України та ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються, насамперед, нормами законодавства про розміщення реклами, у тому числі - Законом України «Про рекламу» та Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами» № 2067 від 29.12.2003р.

Сутність заявленого позову полягає у спонуканні Відповідача до примусового виконання зумовленого вказаним договором обов'язку зі сплати щомісячних платежів за користування місцями розташування рекламних засобів.

Дійсно, укладений між сторонами договір №71 від 25.12.2013р. є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, зокрема, права Позивача на отримання орендних платежів за користування місцями розташування рекламних засобів, що безпосередньо закріплено у п.32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами та узгоджується з п.2.3.15 договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобовязання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обовязковості договору для виконання сторонами.

Посилання Скаржника на приписи ст.7 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» як на підставу для звільнення від сплати стягуваних коштів апеляційним судом відхиляється, оскільки скасування грошових зобовязань щодо користування державним та комунальним майном на період проведення АТО стосується орендних правовідносин, тоді як спірні правовідносини між сторонами регламентуються не ст.ст.759, 762 Цивільного кодексу України та Законом України «Про оренду державного та комунального майна», а спеціальними нормами Закону України «Про рекламу» і Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами» № 2067 від 29.12.2003р., у світлі яких стягувана в межах цієї справи плата не є орендною.

Апеляційний суд наголошує, що певна спорідненість правового регулювання розглядуваних правовідносин сторін із орендними правовідносинами не може бути підставою для застосування ст.7 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» навіть в порядку ч.1 ст.8 Цивільного кодексу України, оскільки всупереч умов застосування аналогії закону питання щодо стягнення плати за розміщення місць реклами унормовано спеціальними норами цивільного законодавства і не потребує субсидіарного застування норм про оренду в цій частині.

Таким чином, у Відповідача не було правових підстав для ухилення від виконання грошових зобовязань перед Позивачем зі здійснення визначених договором платежів за розглядуваний період до 10 числа кожного місяця, що передує оплачуваному.

Як встановлено ст. 202 Господарського кодексу України та ст.598 Цивільного кодексу України зобовязання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Наразі, будь-яких доказів своєчасної сплати стягуваної заборгованості або припинення відповідних грошових зобовязань перед Позивачем у будь-який інший передбачений законом спосіб, Відповідачем всупереч ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України до матеріалів справи не надано доводи апеляційної скарги в цій частині відхиляються за недоведеністю.

Таким чином, невиконання грошових зобовязань має кваліфікуватися як їх порушення у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам Відповідач вважається таким, що прострочив їх виконання у розумінні ч.1 ст.612 цього Кодексу.

Проаналізувавши розрахунки розглядуваних позовних вимог в контексті наявних матеріалів справи, апеляційний суд у світлі приписів ст.625 Цивільного кодексу України дійшов висновку про правомірність стягнення з Відповідача суми заборгованості зі сплати щомісячних орендних платежів за користування місцями розташування рекламних засобів, що утворилась у період з квітня 2014р. по вересень 2015р., у розмірі 225 366,27 грн.

Виходячи з вищевикладеного та з огляду на допущені місцевим судом істотні порушення норм процесуального права, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Господарського суду Донецької області від 03.12.2015р. у справі №905/3133/15 на підставі п. 2 ч. 3 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України з прийняттям нового - про задоволення позовних вимог Виконавчого комітету Маріупольської міської ради у повному обсязі, що за змістом ст.49 вказаного Кодексу має наслідком віднесення на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс» витрат зі сплати судового збору як за подання позову, так і за подання апеляційної скарги, оскільки спір виник саме з вини останнього.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс», м. Маріуполь Донецької області на рішення Господарського суду Донецької області від 03.12.2015р. (повний текст підписано 04.12.2015р.) у справі №905/3133/15 задовольнити частково.

2.Рішення Господарського суду Донецької області від 03.12.2015р. (повний текст підписано 04.12.2015р.) у справі №905/3133/15 скасувати.

3.Позовні вимоги Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, м. Маріуполь Донецької області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс», м. Маріуполь Донецької області про стягнення заборгованості з внесення плати за тимчасове користування місцями розміщення спеціальної рекламної конструкції зовнішньої реклами в розмірі 225 366, 27грн. задовольнити.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс», м. Маріуполь (87515, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Леніна, 1, оф.317, ідентифікаційний код 13516596) на користь Виконавчого комітету Маріупольської міської ради (87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Леніна, 70, ідентифікаційний код 04052784) суму заборгованості у розмірі 225 366,27грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3970,77грн.

5. Доручити Господарському суду Донецької області видати відповідний наказ про примусове виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 02.02.2016р., оформивши його у відповідності до приписів ст.18 Закону України «Про виконавче провадження».

6.Постанова апеляційної інстанції набирає сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя:Д.О. Попков

Судді:Н.В. Ломовцева

ОСОБА_3

Надруковано 5 прим.: 1,2 - сторонам,3- у справу, 4 - ДАГС, 5 - ГСДО