Рішення № 55404685, 27.01.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2016р. Справа№ 914/3913/15

За позовом: Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України, м. Київ

до відповідача: Державного підприємства Дослідне господарство Грусятичі Інституту сільського господарства карпатського регіону Національної академії аграрних наук України, с. Грусятичі, Жидачівський район, Львівської області

про стягнення заборгованості за договором складського зберігання в сумі 76406,74 грн.

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Куць М.Я.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 представник за довіреністю №771 від 25.12.2014р.

Від відповідача: не зявився.

На розгляд господарського суду Львівської області Публічним акціонерним товариством Державна продовольчо-зернова корпорація України подано позов до Державного підприємства Дослідне господарство Грусятичі Інституту сільського господарства карпатського регіону Національної академії аграрних наук України про стягнення заборгованості за договором складського зберігання в сумі 76 406,74 грн.

Ухвалою суду від 16.11.2015 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 30.11.2015р., про що сторони були повідомлені належним чином під розписку, що підтверджуються повідомленнями про вручення поштового відправлення (оригінали поштівок в матеріалах справи).

З підстав зазначених в ухвалі суду від 30.11.215р. розгляд справи відкладено на 14.12.2015р.

В судовому засіданні 14.12.2015р. з метою повного та всебічного дослідження всіх обставин справи оголошено перерву до 21.12.2015р.

21.12.2015р. судом винесено ухвалу про продовження строку вирішення спору на пятнадцять днів та в судовому засіданні оголошено перерву до 25.01.2016р.

З підстав зазначених в ухвалі суду від 25.01.2016р. розгляд справи відкладено на 27.01.2016р. та в порядку ст. 30 ГПК України викликано в судове засідання для дачі пояснень керівника ДП «Дослідне господарство Грусятичі Інституту сільського господарства карпатського регіону Національної академії аграрних наук України» ОСОБА_2 та зобовязано його надати суду письмові пояснення по суті справи.

Однак у судове засідання не зявився, письмових пояснень по суті спору не подав.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов Договору складського зберігання зерна № 35/42-3 від 01.08.2013р. не здійснив оплати наданих послуг. У звязку з цим, позивач просить стягнути заборгованість за договором в сумі 36 366,04 грн. та за неналежне виконання умов договору 6 618,62 грн. пені, 2 545,62 грн. 7% штрафу, 28 536,08 грн. інфляційних втрат, 2 340,38 грн. 3% річних, що сумі складає 76 406,74 грн.

В судовому засіданні 27.01.2016р. представник позивача позовні вимоги підтримує з підстав зазначених в позовній заяві, просить позов задоволити повністю. Просить долучити до матеріалів справи клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме: довідку Стрийського ВПЗ Українського ДП «Укрпошта» від 26.01.2016р. та роздруківку з офіційного сайту Українського ДП «Укрпошта».

В судове засідання 27.01.2016р. відповідач явку повноважного представника не забезпечив, про причини не явки суд не повідомив, хоч належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

У відзиві на позовну заяву (вх. № 54188/15 від 14.12.2015р.) відповідач заперечив існування заборгованості за Договором, вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими. Зазначає, що відповідно до п. 5.6. Договору оплата послуг, щодо зерновим складом зі зберігання, відвантаження, переоформлення зерна, а також додаткових послуг, повинні бути оплачені поклажодавем протягом 3-х робочих днів з дня одержання виставленого зерновим складом рахунку. Тобто початок виникнення заборгованості та нарахування пені, інфляційних та 3% річних має відраховуватись через 3 робочі дні з отримання відповідачем відповідних рахунків. Проте, як зазначає відповідач відповідних рахунків не отримував. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити .

Відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України суд обмежений строками розгляду справи.

В судовому засіданні 27.01.2016р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Проаналізувавши матеріали справи, судом встановлено наступне.

01.08.2013р. між позивачем та відповідачем було укладено договір складського зберігання зерна № 35/42-3 від 01.08.2013р. (далі за текстом - Договір).

Згідно п.1.1. Договору ОСОБА_3 (відповідач у справі) зобовязується передати, а Зерновий склад (позивач у справі) зобовязується прийняти на зберігання зернові, зернобобові, крупяні, олійні культури врожаю 2013р. (далі - зерно), надавати додаткові послуги відповідно до додатку № 1, що є невідємною частиною даного Договору та в установлений строк повернути їх ОСОБА_3.

На виконання умов Договору, відповідно до складської квитанції на зерно від 16.08.2013р. № 219 серійний номер АФ № 883017 від 13.10.2011р. було передано на зберігання зерно пшениці 2 класу у кількості 1327863 кг.

Відповідно до п.4.3., п.4.3.2. Договору ОСОБА_3 зобовязаний своєчасно розраховуватися за наданні послуги з приймання, зберігання, відвантаження, а також додаткові послуги згідно з додатком № 1 до даного Договору.

Відповідно до п.5.1. Договору розмір плати за зберіганняч зерна і надання додаткових послуг визначається за діючими тарифами, які затвердженні Зерновим складом та є невідємною частиною даного Договору (додаток № 1 до Договору).

Зерновий склад зобовязаний щомісяця до 3 (третього) числа наступного за звітним місяця надати ОСОБА_3 наданих послуг та виставити рахунок для оплати послуг, що надані Зерновим складом (п.5.4. Договору).

На виконання умов Договору позивачем (Зерновим складом) та відповідачем (ОСОБА_3) було підписано ОСОБА_3 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.08.2013р. № СІ-0000222 на суму 36 366,04 грн.

Відповідно до п.5.6. Договору оплата послуг, що надані Зерновим складом зі зберігання, відвантаження, переоформлення зерна, а також додаткових послуг, повинні бути оплачені ОСОБА_3 протягом 3-х робочих днів з дня одержання виставленого Зерновим складом рахунку.

Позивач зазначає, що на виконання п. 5.4. Договору за надані послуги виставив рахунок від 30.08.2013р. № СІ-0000211 на суму 36 366,04 грн. та що даний рахунок-фактуру відповідач отримав наручно. Однак останній не містить відмітки відповідача про отримання ним вказаного документу.

Відповідач зазначає, що відповідних рахунків не отримував, а тому позивачем не виконано зобовязання за Договором в частині надання замовнику на оплату рахунків, а відтак, строк оплати не наступив.

Натомість, позивачем направлено відповідачу претензію від 18.08.2015р. № 151 з вимогою про сплату заборгованості за Договором в сумі 36 366,04 грн. згідно ОСОБА_3 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.08.2013р. № СІ-0000222, що підтверджується квитанцією № 810 (№ поштового відправлення -8240005132886), яка отримана відповідачем 22.08.2015р., що підтверджується довідкою Стрийського ВПЗ Українського ДП «Укрпошта» від 26.01.2016р. та роздруківку з офіційного сайту Українського ДП «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 8240005132886.

Крім цього, позивачем в претензії зазначено реквізити на оплату заборгованості, та зазначено про надіслання ОСОБА_3 звірки взаєморозрахунків, ОСОБА_3 виконаних робіт від 30.08.2013р. № СІ-0000222 та рахунок фактура від 18.09.2015р. № СІ-000173.

За неналежне виконання умов Договору на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України просить стягнути 6 618,62 грн. пені та 2 545,62 грн. 7% штрафу та на підставі ст. 625 ЦК України 28 536,08 грн. інфляційних втрат та 2 340,38 грн. 3% річних.

Нарахування штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3 % річних заперечуються відповідачем, оскільки є похідними від вимоги про стягнення суми основного боргу.

Доказів повного погашення заборгованості станом на день розгляду справи сторонами до суду не надано.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Між сторонами у справі виникли зобов'язання на підставі договору складського зберігання в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання, укладений складом загального користування, є публічним договором. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

Відповідно до ч. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено - якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачені наслідки порушення зобовязання.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов Договору позивачем (Зерновим складом) та відповідачем (ОСОБА_3) було підписано ОСОБА_3 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.08.2013р. № СІ-0000222 на суму 36 366,04 грн.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, враховуючи статтю 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до п.5.6. Договору оплата послуг, щодо зерновим складом зі зберігання, відвантаження, переоформлення зерна, а також додаткових послуг, повинні бути оплачені ОСОБА_3 протягом 3-х робочих днів з дня одержання виставленого зерновим складом рахунку.

Отже, сторони передбачили виникнення обовязку сплати в залежності від отримання рахунку.

Твердження позивача про отримання рахунку фактури відповідачем наручно, судом відхиляється, оскільки рахунок-фактура не містить відмітки відповідача про отримання ним вказаного документу та отримання рахунку заперечується відповідачем. Отже, ця обставина не підтверджується належними та допустимими доказами.

Так, 18.08.2015р. позивач надіслав відповідачу претензію № 151 з вимогою про сплату заборгованості за Договором в сумі 36 366,04 грн. згідно ОСОБА_3 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.08.2013р. № СІ-0000222, яка отримана відповідачем 22.08.2015р., що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем та зобовязав відповідача оплатити заборгованість протягом 5-ти банківських днів.

У претензії зазначено реквізити на оплату заборгованості. Оскільки рахунок - фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, тому, після отримання претензії у відповідача виникло зобовязання оплати наданих послух протягом 5-ти банківських днів, з врахуванням ОСОБА_3 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.08.2013р. № СІ-0000222, що підписані сторонами без жодних застережень.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, основний обовязок сплати боргу за Договором у розмірі 36 366,04 грн. виник у відповідача.

Оскільки відповідач не подав належних та допустимих доказів на заперечення факту існування заборгованості за Договором в сумі 36 366,04 грн. перед позивачем, доказів проведення повної оплати не представив, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за Договором в сумі 36 366,04 грн., оскільки такі обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи.

При цьому, виникнення основного обовязку щодо сплати коштів суд не ставить в залежність від отримання рахунку (п. 5.6. Договору), оскільки, такий виник в силу факту виконання укладеного між сторонами Договору.

Крім цього, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно ч. 2 ст. 22 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2011р. № 593 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010р. № 764» установлено, що 100 відсотків акцій публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо - зернова корпорація України», які випускають на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України.

З врахуванням того, що позивач є субєктом господарювання державного сектора економіки відповідно до ч. 2 ст. 22 Господарського кодексу України, позивач просить стягнути з відповідача згідно абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України пеню в сумі 6 618,62 грн. (за період прострочення з 05.09.2013р. по 05.03.2014р.) та 2 545,62 грн. 7 % штрафу.

За змістом положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобовязання, в якому хоча б одна сторона є субєктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення повязане з виконанням державного контракту, або виконання зобовязання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобовязання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобовязання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

З врахуванням Постанови Верховного суду України № 3-1гс14 від 04.02.2014р. у справі № 903/610/13 аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобовязання, санкції у вигляді штрафу та пені, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексуУкраїни, можливо за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобовязання, в якому хоча б одна сторона є субєктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобовязання, повязаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку, що положення абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України застосовуються до негрошових зобовязань.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 6 грудня 2010 року в справі № 3-4гс10, від 20 грудня 2010 року у справі № 3-41гс10, від 28 лютого 2011 року у справі № 3-11гс11.

Аналізуючи положення глави 47 Цивільного кодексу України, можна зробити висновок, що грошовим зобовязанням є зобовязання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобовязання зі сплати коштів.

Відтак, грошове зобовязання це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Виходячи з викладеного, грошовим слід вважати будь-яке зобовязання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обовязок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобовязаний оплатити надану послугу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобовязанням.

Враховуючи, що між сторонами у справі, що розглядається, виникло грошове зобовязання суд приходить до висновку, що в стягненні пені в сумі 6 618,62 грн. та 7% штрафу в сумі 2 545,62 грн. на підставі абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України слід відмовити.

Крім того суд зазначає, що стягнення штрафних санкцій є похідною від суми основної заборгованості, і період прострочення починається з моменту коли зобовязання про оплату мало було виконано.

Як зазначено вище, позивач надіслав 18.08.2015р. відповідачу претензію № 151, додатком до якої, серед іншого, передбачено рахунок-фактуру. Однак позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, зокрема опис вкладення, які б засвідчили виконання обовязку в силу п.5.6. Договору.

При цьому, суд констатує, що позивач нараховує пеню за період з 05.09.2013р. по 05.03.2014р., а не з врахуванням претензії, яка отримана 22.08.2015р. та надання строку на оплату 5-ти банківських днів. Однак доказів невиконання основного обовязку саме з цієї дати у 2013р. не надає.

А тому, крім зазначеного вище, суд не вправі вийти за межі позовних вимог без відповідного клопотання заінтересованої особи (п.2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд здійснивши перерахунок нарахування 3% річних та інфляційних втрат, з врахуванням моменту виникнення основного обовязку відповідача про сплату наданих послуг (отримання відповідачем 22.08.2015р. претензії та надання строку на оплату протягом 5-ти банківських днів) з 01.09.2015р., приходить до висновку, що стягненню 3% річних в сумі 170,37 грн. та 352,79 грн. інфляційних втрат. В задоволенні стягнення 2 170,01 грн. 3% річних та 28 183,29 грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Виходячи зі змісту всього наведеного вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Грусятичі» Інституту сільського господарства карпатського регіону Національної академії аграрних наук України» (81717, Львівська область, Жидачівський район, скло Грусятичі; ідентифікаційний код 20760167) на користь Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 1; ідентифікаційний код 37243279) 36 366,04 грн. заборгованості за договором, 170,37 грн. 3% річних, 352,79 грн. інфляційних втрат та 588,05 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні решті позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

Повне текст рішення складено та підписано 02.02.2016р.

Суддя Коссак С.М.