Рішення № 55403689, 26.01.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.01.2016Справа № 910/28909/15

За позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна»

до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

ОСОБА_1

про стягнення 28 063, 11 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Гаркуша Г.В. за довіреністю № 26 від 01.01.2016 р.;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: ОСОБА_1

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» (далі - відповідач) про стягнення 28 063, 11 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 01.10.2013 р. між ним та ОСОБА_3 було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 250577478.13 щодо автомобіля марки «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1. 18.12.2013 р. в м. Києві по проспекту Бажана відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_3, та транспортного засобу «Toyota Corolla», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_1 Водій автомобіля «Toyota Corolla», реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_1 постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 13.01.2014 р. був визнаний винним в порушенні ПДР України, в зв'язку з чим, позивач на виконання умов Договору добровільного страхування виплатив 33 816, 61 грн. страхового відшкодування на підставі платіжного доручення № 450 від 16.01.2014 р. Враховуючи те, що цивільна відповідальність водія транспортного засобу «Toyota Corolla», реєстраційний номер НОМЕР_2, була застрахована відповідачем за полісом АВ № 8904685, а також з огляду на часткове зарахування між сторонами зустрічних вимог, позивач вирішив звернутись до відповідача з даним позовом про виплату страхового відшкодування.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.11.2015 р. порушено провадження у справі № 910/28909/15, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1, розгляд справи призначено на 08.12.2015 р.

Також, в порядку підготовки справи до розгляду судом здійснено запит до Моторного (транспортного) страхового бюро України щодо надання інформації та належним чином завіреної копії полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АВ № 8904685.

25.11.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла Інформація з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, відповідно до даних якої за полісом серії АВ № 8904685 страховою компанією є ПрАТ «СК «Провідна», ліміт по життю та здоров'ю складає 100 000, 00 грн., по майну - 50 000, 00 грн., франшиза становить 500, 00 грн., строк дії поліса з 26.12.2012 р. по 25.12.2013 р.

01.12.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.12.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 22.12.2015 р.

18.12.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи та відзив на позовну заяву, в якому він вказує на те, що позивач не надав необхідні документи для розгляду питання про виплату страхового відшкодування та крім того відсутні підстави для сплати в складі страхового відшкодування ПДВ.

В судовому засіданні 22.12.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, подав клопотання про продовження строку вирішення спору у справі № 910/28909/15 на п'ятнадцять днів.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання 22.12.2015 р. не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.12.2015 р. в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 26.01.2016 р.

26.01.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи та відзив на заперечення відповідача, в якому він звертає увагу на те, що запитувані відповідачем документи не відповідали встановленому Законом переліку. Крім того, позивач відзначає, що він виплатив страхове відшкодування шляхом перерахунку коштів СПД ОСОБА_4, з огляду на що відповідна сума не повинна була зменшуватись на розмір ПДВ.

Представник відповідача в судове засідання 26.01.2016 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Від представника позивача в судовому засіданні надійшло клопотання про повернення надміру сплаченого судового збору.

У судовому засіданні 26.01.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача та третю особу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.10.2013 р. між позивачем (страховик) та ОСОБА_3 (страхувальник та вигодонабувач) було укладено Договір № 250577478.13 добровільного страхування наземного транспорту, цивільної відповідальності, водія та пасажирів від нещасних випадків (далі - Договір).

Пунктом 1 Договору передбачено, що застрахованим транспортним засобом є автомобіль марки «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску.

Згідно із п. 2. Договору, до страхових ризиків віднесено, зокрема, пошкодження застрахованого транспортного засобу внаслідок ДТП, безумовна франшиза за яким складає 0, 00 грн.

Виплата страхового відшкодування здійснюється без вирахування зносу на деталі та вузли, що підлягають заміні в ході відновлювального ремонту транспортного засобу.

В силу п. 5 Договору, цей Договір діє з 01.10.2013 р. по 30.09.2014 р. Територією його дії є Україна.

Пунктом 10.2.1.3. Договору передбачено, що відшкодування передбачених договором страхування витрат страхувальника, пов'язаних з страховим випадком здійснюється страховиком організаціям і підприємствам, що приймають участь в ремонті транспортного засобу, організації та здійсненні евакуації ТЗ з місця страхового випадку, товарознавчій або експертній оцінці збитку тощо, при цьому сума ПДВ не відшкодовується, якщо така організація чи підприємство не є платником ПДВ.

З матеріалів справи вбачається, що 18.12.2013 р. ОСОБА_1, керуючи автомобілем марки «Toyota Corolla», реєстраційний номер НОМЕР_2, в м. Києві по проспекту Броварському, не впоралась із керуванням автомобілем, в наслідок чого здійснила зіткнення, зокрема, з припаркованим автомобілем марки «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1.

Постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 13.01.2014 р. (провадження № 3/755/30/14) ОСОБА_1 було визнано винною в порушенні ПДР України та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Суд враховує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 р. «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до Полісу серії АВ № 8904685 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля «Toyota Corolla», реєстраційний номер НОМЕР_2, була застрахована у ПрАТ «СК «Провідна» на строк з 26.12.2012 р. по 25.12.2013 р. з встановленим розміром франшизи - 500, 00 грн. та лімітом відповідальності страховика - 50 000, 00 грн. за шкоду заподіяну майну.

Відповідно до складеної ВДАІ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві Довідки автомобіль «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1, в результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди отримав пошкодження переднього бамперу, капоту, лівого переднього крила, лівої фари та протитуманної фари.

25.12.2013 р. ФОП ОСОБА_5 (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 13871/12 від 01.03.2012 р.) було складено Звіт № 1200, відповідно до змісту якого матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1, складає 34 131, 40 грн.

25.12.2013 р. позивачу надійшла заява про виплату страхового відшкодування.

25.12.2013 р. ФОП ОСОБА_4, яка мала здійснювати відновлювальний ремонт автомобіля «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1, склала рахунок № 1980 на суму 33 816, 61 грн. (без ПДВ).

08.01.2014 р. позивачем було затверджено Страховий акт № 108182, відповідно до якого сума страхового відшкодування склала 33 816, 61 грн.

На підставі платіжного доручення № 450 від 16.01.2014 р. позивач сплатив ФОП ОСОБА_4 33 816, 61 грн. без ПДВ.

Листом від 28.02.2014 р. позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату страхового відшкодування в сумі 33 816, 61 грн., проте вимоги позивача не були задоволені.

30.05.2014 р. позивач подав відповідачу заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 5 253, 50 грн., в якій вказував на те, що він є боржником відповідача на вказану суму, проте як відповідач є боржником позивача на суму 33 316, 61 грн., у зв'язку з чим за відповідачем залишається борг в сумі 28 063, 11 грн.

Оскільки відповідач перед позивачем борг так і не погасив, останній вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина фізичної особи ОСОБА_1 встановлена у судовому порядку, а її цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092, відновлювальний ремонт - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Згідно з ч. 1 ст. 14 та ст. 204 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як наголосив Вищий господарський суд України в постановах від 04.12.2012 р. у справі № 5011-37/5786-2012 та від 04.12.2012 р. у справі № 5011-68/7859-2012, норми Закону України «Про страхування» не містять положень, які б зобов'язували страховика визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням лише автотоварознавчої експертизи (дослідження), проведеної оцінювачем чи суб'єктом оціночної діяльності, та на підставі лише звіту про оцінку КТЗ. Натомість положеннями статті 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування.

При визначенні розміру страхового відшкодування, що підлягає виплаті страхувальнику, позивач не керувався нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» з огляду на наявність укладеного між ним та ОСОБА_3 Договору, у відповідності до умов якого позивачем і було здійснено визначення розміру збитку застрахованого автомобіля та страхового відшкодування.

Разом з цим, позивач і не повинен був керуватися положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів», оскільки цей закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Натомість відносини позивача і його страхувальника, що склались на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу, є добровільним страхуванням, яке відповідно до ст. 6 Закону здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Зазначена правова позиція також відображена в постанові Вищого господарського суду України від 07.08.2014 р. у справі № 910/14328/13, в якій наголошується на тому, що Закон України «Про страхування» не містить положень, які б покладали на страховика за договором добровільного страхування обов'язок здійснювати проведення суб'єктами оціночної діяльності оцінки заподіяної шкоди, завданої при ДТП транспортному засобу, та які б ставили необхідність відшкодування шкоди у залежність від проведення такої оцінки, а згідно ч. 2 ст. 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Разом з цим, частина друга статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», яка визначає випадки, коли проведення оцінки майна є обов'язковим, такого обов'язку щодо оцінки, на страховика, який уклав договір добровільного страхування, також не покладає.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на підставі страхового акта, виконуючи свої зобов'язання за Договором, сплатив суму страхового відшкодування у розмірі 33 816, 61 грн.

Як наголошує на тому Вищий господарський суд України у своїх постановах при розгляді справ даної категорії, (постанови від 23.08.2011 р. у справі № 42/92, від 07.08.2012 р. у справі № 2/22, від 01.03.2011 р. у справі № 47/372) звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Таким чином, на підставі встановлених судом обставин, слід дійти висновку, що до позивача дійсно перейшло право вимоги до відповідача, згідно зі ст. ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові № 910/177/14 від 25.02.2015 р.

Вищий господарський суд України у постанові від 28.02.2012 р. у справі № 7/088-11 наголосив, що чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди, однак, цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку страховиком) зворотної вимоги до відповідача.

Зокрема, приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

При цьому, слід також враховувати правову позицію Верховного Суду України в постанові від 04.11.2014 р. № 3-165гс14, за змістом якої позивач у справі отримав право вимоги після виплати потерпілій особі страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування, а може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

З урахуванням зазначеного суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності підстав для виплати страхового відшкодування позивачу через ненадання ним відповідачу необхідних документів.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, відповідно до наведених вимог закону позивач після виплати страхового відшкодування отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

За таких обставин з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати даний позов до суду.

Вказана правова позиція наведена Верховним Судом України в постанові від 07.08.2012 р. № 3-31гс12 у справі № 12/207, яка прийнята за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Також, правова позиція відносно того, що саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати позов до суду, викладена в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 р. № 3-20гс12 у справі № 58/168.

При цьому, необхідно враховувати, що відповідно до ст. 12.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до Полісу серії АВ № 8904685 розмір франшизи становить 500, 00 грн., у зв'язку з чим відповідач мав відшкодувати позивачу 33 316, 61 грн.

Разом з тим, враховуючи проведення між сторонами зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 5 253, 50 грн., за відповідачем залишився борг в сумі 28 063, 11 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності зобов'язання перед позивачем щодо сплати спірної суми боргу у розмірі 28 063, 11 грн.

Посилання відповідача на те, що в суму страхового відшкодування було неправомірно включено податок на додану вартість, до уваги суд не приймає, оскільки з рахунку від 25.12.2013 р. та акту виконаних робіт від 06.02.2014 р. вбачається, що ПДВ ремонтною організацією не нараховувалось.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

При цьому, позивачу має бути повернуто зі спеціального фонду Державного бюджету України надміру сплачений судовий збір.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» (03049, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 25; код ЄДРПОУ 23510137) на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (01054, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 33; код ЄДРПОУ 16285602) 28 063 (двадцять вісім тисяч шістдесят три) грн. 11 коп. страхового відшкодування та 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. Повернути Приватному акціонерному товариству «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» зі спеціального фонду Державного бюджету України 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. судового збору, сплаченого на підставі платіжного доручення № 2015 від 20.07.2015 р., оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 910/28909/15.

4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 01.02.2016 р.

Суддя В.С. Ломака