Рішення № 55403600, 26.01.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.01.2016Справа № 910/10150/15

За позовом Київського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»

про стягнення та зобов'язання вчинити дії

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київське міське відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про стягнення коштів у сумі 276250,25 грн. на користь Святошинської міжрайонної виконавчої дирекції позивача та перерахування їх на рахунок позивача № 37173200999335, МФО 820019, код 22867691 в ДКСУ у м. Києві.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що в період з 03.02.2015 р. по 06.02.2015р. він звернувся до відповідача з платіжними дорученнями на перерахування коштів на загальну суму 276 250, 25 грн. зі своїх рахунків, відкритих у відповідача на підставі Договору № 14852 банківського рахунку від 26.10.2011 р., які залишились відповідачем невиконаними, у зв'язку з чим позивач, зокрема, просив суд зобов'язати відповідача здійснити перерахування грошових коштів на підставі поданих платіжних доручень.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.06.2015 р. у справі № 910/10150/15 позовні вимоги Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності задоволено в повному обсязі; зобов'язано Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «Надра» (код ЄДРПОУ 20025456; адреса: 04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 15) виконати платіжні доручення Святошинської міжрайонної виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про перерахування коштів за платіжними дорученнями: від 02.02.2015 р. № 44 на суму 1 008, 00 грн.; від 03.02.2015 р. № 43 на суму 4 227, 88 грн.; від 03.02.2015 р. № 45 на суму 6 632, 30 грн.; від 03.02.2015 р. № 51 на суму 445, 92 грн.; від 03.02.2015 р. № 53 на суму 1 073, 27 грн.; від 03.02.2015 р. № 55 на суму 67, 85 грн.; від 03.02.2015 р. № 52 на суму 1 040, 48 грн.; від 03.02.2015 р. № 54 на суму 67 853, 85 грн.; від 03.02.2015 р. № 57 на суму 130 891, 52 грн.; від 06.02.2015 р. № 5537 на суму 60 787, 70 грн.; від 06.02.2015 р. № QS23955418 на суму 2 221, 48 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2015 р. вищевказане рішення господарського суду міста Києва змінено, викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Зобов'язати Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «Надра» (код ЄДРПОУ 20025456; адреса: 04053, м. Київ, вул.. Артема, буд. 15) виконати платіжні доручення Святошинської міжрайонної виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про перерахування коштів за платіжними дорученнями: від 02.02.2015р. №44 на суму 1 008,00 грн.; від 03.02.2015р. №43 на суму 4 227,88 грн.; від 03.02.2015р. №45 на суму 6 632,30 грн.; від 03.02.2015р. №51 на суму 445,92 грн.; від 03.02.2015р. №53 на суму 1 073,27 грн.; від 03.02.2015р. №55 на суму 67,85 грн.; від 03.02.2015р. №52 на суму 1 040,48 грн.; від 03.02.2015р. №54 на суму 67 853,85 грн.; від 03.02.2015р. №57 на суму 130 891,52 грн.

В іншій частині у позові відмовити.».

Постановою Вищого господарського суду України від 02.11.2015 р. постанова Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2015 р. та рішення господарського суду міста Києва від 09.06.2015 р. у справі № 910/10150/15 скасовані, а справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції вказав на те, що у даній справі згідно з положеннями ЦК України, Законів України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» і «Про банки і банківську діяльність» та на підставі договору банківського рахунка між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини, які мають майново-грошовий характер, а отже позивач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами, на якого, за загальним правилом, поширюються обмеження, встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 01.04.2015 р. у справі № 510/5560/14 та від 10.06.2015 р. у справі № 927/1379/14. При цьому, Вищий господарський суд України зазначив, що висновки судів щодо безпідставного невиконання відповідачем свого обов'язку з перерахування коштів за платіжними дорученнями, отриманими банком до введення тимчасової адміністрації, не спростовують необхідність дотримання вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо порядку задоволення вимог кредиторів банку при його виведенні з ринку. Крім того, суд касаційної інстанції відзначив, що суди не з'ясували цільову природу виплат, для здійснення яких позивачем було подано відповідні платіжні доручення, а відтак не дослідили наявність правових підстав для застосування щодо спірних правовідносин положень п. 4 ч. 6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачав непоширення встановлених п. 1 ч. 5 ст. 36 названого Закону обмежень на зобов'язання банку щодо виплати аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, ушкодженням здоров'я або смертю, тощо. Тобто спірні у справі платіжні доручення не були належним чином досліджені судами першої та апеляційної інстанцій щодо визначених у них призначень платежу, а також номерів рахунків, з яких позивач доручав перерахувати відповідні кошти тощо. Більш того, суди попередніх інстанцій зобов'язали відповідача виконати відповідні платіжні доручення, не з'ясувавши наявність клопотання позивача про вихід за межі заявлених ним позовних вимог про стягнення коштів та перерахування їх на відповідний рахунок позивача.

Розпорядженням Керівника апарату господарського суду міста Києва № 04-23/1825 від 12.11.2015 р. справу № 910/10150/15 призначено на повторний автоматичний розподіл. В результаті повторного автоматичного розподілу зазначену справу передано на розгляд судді Ломаці В.С.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.11.2015 р. суддею Ломакою В.С. прийнято справу № 910/10150/15 до свого провадження, розгляд справи призначено на 08.12.2015 р.

02.12.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

07.12.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 08.12.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 08.12.2015 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.12.2015 р. розгляд справи було відкладено на 22.12.2015 р.

У судовому засіданні 22.12.2015 р. від представників сторін надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.12.2015 р. в порядку ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та в судовому засіданні оголошено перерву до 26.01.2016 р.

Представники сторін в судове засідання 26.01.2016 р. не з'явились, про причини неявки не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників учасників судового процесу не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Так, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 26.01.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.10.2011 р. між Святошинською міжрайонною виконавчою дирекцією Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності (клієнт) та Публічним акціонерним товариством «Комерційний Банк «Надра» в особі начальника Шевченківського відділення філії ПАТ «КБ «Надра» (банк) було укладено Договір банківського рахунка № 14852 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору було визначено, що банк відкриває клієнту поточний рахунок № 25606014852001, № 25605014852002, № 25604014852003 у гривні для зберігання коштів та здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов Договору та законодавства України, та зобов'язується приймати та зараховувати на рахунок грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перераховування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій з рахунком, що передбачені чинним законодавством України. Операції за рахунком здійснюється після отримання банком повідомлення про взяття рахунку на облік органом державної податкової служби.

Згідно з п. 2.1.1. Договору було передбачено, що банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

У п. 2.2.1 Договору було передбачено, що клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на своєму рахунку з дотриманням вимог чинного законодавства України, крім випадків обмеження прав розпорядження коштами на Рахунку за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Відповідно до п. 2.3.3 Договору банк зобов'язаний своєчасно здійснювати розрахунково-касове обслуговування клієнта, у відповідності з чинним законодавством України. У разі відсутності або недостатності коштів на Рахунку Клієнта для здійснення операції та сплати відповідної комісії за РКО на момент подання розрахункових документів до Банку, здійснювати списання коштів з Рахунку в межах суми встановленого овердрафту, якщо це обумовлено окремо укладеним договором між Клієнтом та Банком, в іншому випадку повертати розрахункові документи без виконання не пізніше наступного робочого дня з відміткою про причини повернення.

Цей Договір укладений на невизначений строк та набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (п. 8.1 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 03.02.2015 р. по 06.02.2015 р. клієнтом було надано банку для виконання платіжні доручення на загальну суму 276 250, 25 грн, а саме: від 02.02.2015 р. № 44 на суму 1 008, 00 грн.; від 03.02.2015 р. № 43 на суму 4 227,88 грн.; від 03.02.2015 р. № 45 на суму 6 632,30 грн.; від 03.02.2015 р. № 51 на суму 445, 92 грн.; від 03.02.2015 р. № 53 на суму 1 073, 27 грн.; від 03.02.2015 р. № 55 на суму 67,85 грн.; від 03.02.2015 р. № 52 на суму 1 040, 48 грн.; від 03.02.2015 р. № 54 на суму 67 853, 85 грн.; від 03.02.2015 р. № 57 на суму 130 891, 52 грн.; від 06.02.2015 р. № 5537 на суму 60 787, 70 грн.; від 06.02.2015 р. № QS23955418 на суму 2 221,48 грн.

Відповідно до пояснень позивача, вказані платіжні доручення в порушення умов Договору не були виконані відповідачем, що і стало причиною звернення позивача з даним позовом до суду, який він мотивує незаконністю вказаних дій зі сторони відповідача.

У свою чергу, відповідач проти позову заперечує, посилаючись на запровадження відносно нього ліквідаційної процедури.

Так, під час провадження у справі, судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 05.02.2015 р. № 83 «Про віднесення ПАТ «Комерційний банк «Надра» до категорії неплатоспроможних», Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 05.02.2015 р. було прийнято рішення № 26 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Комерційний банк «Надра».

Пунктом 1,2 вказаного рішення було вирішено розпочати з 06.02.2015 р. процедуру виведення ПАТ «Комерційний банк «Надра» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 06.02.2015 р. по 05.05.2015 р.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 23.04.2015 р. № 85 продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Комерційний банк «Надра» по 05.06.2015 р. (включно).

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 113 на підставі постанови Правління Нацбанку України від 04.06.2015 № 356 у ПАТ «Комерційний банк «Надра» розпочато процедуру ліквідації, призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію банку на період з 05.06.2015 до 04.06.2016 включно.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором банківського рахунку.

Так, у відповідності до п. 1. ст. 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно зі ст. 1068 Цивільного кодексу України, банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У відповідності до ст. 1073 Цивільного кодексу України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1089 Цивільного кодексу України, за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Частиною 3 статті 1090 Цивільного кодексу України визначено, що платіжне доручення платника приймається банком до виконання за умови, що сума платіжного доручення не перевищує суми грошових коштів на рахунку платника, якщо інше не встановлено договором між платником і банком.

Відповідно до ч. 1 ст. 1091 Цивільного кодексу України, банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні.

Згідно з ч. 1 і 2 ст. 1092 Цивільного кодексу України, у разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно до цього кодексу та закону.

У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення, у зв'язку з порушенням правил розрахункових операцій виконуючим банком відповідальність може бути покладена судом на цей банк.

Відповідно до п. 8.4. ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.

Згідно з ч. 3 ст. 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність», безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Частинами 1 і 2 статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банк зобов'язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку.

У відповідності до п. 1.15 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22, доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки отримувачів банки здійснюють у термін, встановлений законодавством України.

Пунктом 8.1. ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», та п. 2.19 вищезазначеної Інструкції встановлено, що розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, він виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного робочого дня.

Зважаючи на вищенаведені норми законодавства та умови укладеного сторонами правочину, суд дійшов висновку, що невиконанням договору було порушене майнове право позивача на вільне володіння та розпорядження належним йому майном, яким, у розумінні статей 177, 190 Цивільного кодексу України, є грошові кошти, у т.ч., враховуючи положення пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», які існують у формі запису на поточному рахунку позивача, відкритому у банку.

Оцінюючи обставини справи, суд звертає увагу на те, що за змістом правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 25.03.2015 р. у справі № 910/9232/14, постанові від 01.04.2015 р. у справі № 910/5560/14, від 10.06.2015 р. у справі № 927/1379/14 позивач має статус кредитора відповідача.

Так, процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

За змістом частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема щодо майнових зобов'язань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку.

Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Разом з тим, розглядаючи вимоги позивача у даній справі, суд відзначає, що вони наразі не можуть бути задоволеними в силу перебування відповідача в ліквідаційній процедурі.

Так, як зазначалось вище, при розгляді справи судом встановлено, що відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 04.06.2015 р. № 356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «НАДРА» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05.06.2015 р. № 113 про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «НАДРА».

Зазначена інформація також відображена на офіційному сайті Фонду (http://www.fg.gov.ua) та у розумінні статті 35 ГПК України є загальновідомою, і не потребує доказування.

Положеннями статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Статтею 1 вказаного Закону унормовано, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Статтею 17 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачена заборона на здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії.

Крім того, порядок ліквідації банку регулюється розділом VIII Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Частиною 5 статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку.

З дня призначення уповноваженої особи Фонду:

1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється;

2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

4) припиняється нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені) та застосування інших санкцій за всіма видами заборгованості банку;

5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;

6) укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону;

7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.

Вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури (частини 2 та 3 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів»).

Положеннями статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено повноваження уповноваженої особи Фонду, зокрема, відповідно до пункту 4 частини 1 вказаної статті, уповноважена особа Фонду з дня свого призначення здійснює такі повноваження: складає реєстр акцептованих вимог кредиторів та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.

Уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи:

1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення;

2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів;

3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду (частина 1 та 2 статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Частиною 4 вказаної вище статті передбачено, що будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури.

Отже, з огляду на зазначене вище, та враховуючи прийняте Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про ліквідацію Публічного акціонерного товариства «КБ «НАДРА» задоволення вимог кредиторів банку, здійснюється виключно у межах процедури ліквідації банку та у порядку передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи, зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема, виникнення спеціальної процедури пред'явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», при цьому задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов'язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.

У свою чергу, позивач не позбавлений можливості захистити свої майнові права за договором банківського рахунку в порядку передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки судом встановлено відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог, суд відмовляє у позові у даній справі.

При цьому, так як позивач був звільнений від сплати судового збору на момент подання позову у даній справі, а в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі, судовий збір не стягується.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 01.02.2016 р.

Суддя В.С. Ломака