Рішення № 55400545, 03.02.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.02.16р. Справа № 904/4950/15

За позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Тьюб" (м. Нікополь, Дніпропетровська область)

про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу № 185/14-ПР від 27.12.2013 у загальному розмірі 18 077 927 грн. 51 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 20.01.2016)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 - головний юрисконсульт (довіреність № 14-138 від 13.05.2014)

від відповідача: ОСОБА_3 - заступник директора з правового забезпечення (довіреність № 110 від 25.12.2015)

ОСОБА_4 - представник (довіреність № 114 від 25.12.2015)

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій на момент звернення з нею до суду просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Тьюб" (далі - відповідач) заборгованість за договором купівлі-продажу природного газу № 185/14-ПР від 27.12.2013 у загальному розмірі 18 166 996 грн. 38 коп.

Ціна позову на момент звернення з ним до суду складалася з наступних сум:

- 4 054 242 грн. 49 коп. - пеня;

- 4 354 034 грн. 36 коп. - штраф;

- 9 418 654 грн. 08 коп. - інфляційні втрати;

- 340 065 грн. 45 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу № 185/14-ПР від 27.12.2013 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений в період з березня 2014 року по грудень 2014 року природний газ у встановлений договором строк, у зв'язку з чим у позивача виникло право нарахування штрафних санкції, а також інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення. Так, за прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 7.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 14.04.2014 по 18.03.2015 в сумі 4 054 242 грн. 49 коп., а також штраф у сумі 4 354 034 грн. 36 коп. Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 14.04.2014 по 18.03.2015 у сумі 340 065 грн. 45 коп., а також інфляційні втрати за період з квітня 2014 року по березень 2015 року у сумі 9 418 654 грн. 08 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2015 (суддя Бєлік В.Г.) порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 02.07.2015.

У судове засідання 02.07.2015 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 02.07.2015 представник позивача виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав, що наведені у позові.

Представником відповідача у судовому засіданні 02.07.2015 заявлено клопотання про призначення по справі судової експертизи та зупинення провадження у справі.

У зв'язку з необхідністю витребування додаткових документів, у судовому засіданні 02.07.2015 у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, була оголошена перерва до 28.07.2015.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 48828/15 від 28.07.2015), в якому він просить суд відкласти розгляд справи, у зв'язку із зайнятістю його представника в іншому судовому процесі.

Також від відповідача надійшло клопотання про призначення по справі № 904/4950/15 комплексної судової економічної експертизи, проведення якої він просив доручити фахівцям Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса.

Позивачем було долучено разом із супровідним листом (вх.суду 48841/15 від 28.07.2015) докази оплати поставленого у спірний період газу (банківські виписки).

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 49036/15 від 28.07.2015), в якому він просив суд продовжити строк розгляду справи на 15 днів.

У судове засідання 28.07.2015 з'явився представник позивача.

Ухвалою суду від 28.07.2015 (суддя Бєлік В.Г.) в порядку статей 69, 77 Господарського процесуального кодексу України, строк вирішення спору було продовжено до 25.08.2015 та розгляд справи було відкладено на 25.08.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

У судове засідання 25.08.2015 з'явилися представники позивача та відповідача.

За результатами розгляду всіх наявних у справі клопотань, у судовому засіданні 25.08.2015 (суддя Бєлік В.Г.) було прийнято ухвалу про призначення по справі судової економічної експертизи; доручення її проведення Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. засл. проф. ОСОБА_5; визначення кола питань для експерта та зупинення провадження у справі.

Супровідним листом від 26.08.2015 справу направлено до Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. ОСОБА_5.

29.09.2015 справа № 904/4950/15 була повернута до господарського суду Дніпропетровської області з клопотанням Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса про надання додаткових матеріалів, необхідних для надання висновку експерта.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2015 (суддя Бєлік В.Г.) провадження у справі поновлено з 20.10.2015 та призначено її розгляд в засідання на 20.10.2015.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 20.10.2015 (суддя Бєлік В.Г.) справу № 904/4950/15 повернуто для продовження судової економічної експертизи фахівцям Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса та провадження у справі зупинено.

Від експертної установи 21.12.2015 надійшли матеріали справи разом з висновком судово-економічної експертизи № 8670 від 10.12.2015.

У зв'язку із закінченням повноважень судді Бєлік В.Г., на підставі пункту 2.3.52 Положення про автоматизовану систему документообігу суду розпорядженням керівника апарату № 1245 від 24.12.2015 призначено повторний автоматичний розподіл справи № 904/4950/15.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.12.2015 вказану справу передано на розгляд судді Фещенко Ю.В.

Ухвалою суду від 25.12.2015 суддею Фещенко Ю.В. прийнято справу № 904/4950/15 до свого провадження, поновлено провадження у справі та призначено її до розгляду в засіданні на 20.01.2016.

Від позивача надійшла заява в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України (вх.суду 3045/16 від 20.01.2016), в якій він просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором купівлі-продажу природного газу № 185/14-ПР від 27.12.2013 в сумі 18 077 927 грн. 51 коп., яка складається з наступних сум:

- 3 972 653 грн. 95 коп. - пеня;

- 4 354 034 грн. 36 коп. - штраф;

- 9 418 654 грн. 08 коп. - інфляційні втрати;

- 333 585 грн. 12 коп. - 3% річних.

Отже, фактично, позивач зменшив заявлену до стягнення суму пені та 3% річних, розрахувавши їх за менший період, а ціна позову фактично зменшилась.

Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Судом встановлено, що відповідно до довіреності № 14-132 від 13.05.2014 представник позивача - ОСОБА_6 наділена таким правом.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказану заяву позивача.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 18 077 927 грн. 51 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

У судове засідання 20.01.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 20.01.2016 не з'явився, але подав клопотання про відкладення розгляду справи.

У зв'язку з тим, що позивачем були змінені позовні вимоги, а також наявне від відповідача клопотання у судовому засіданні 20.01.2016 у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 03.02.2016.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 6190/16 від 02.02.2016), в якому він просить суд зменшити суму пені та штрафу до 1 грн. 00 коп., відповідно, а також розстрочити сплату інфляційних втрат та 3% річних на 5 років. Вказане клопотання відповідача обґрунтоване наступним:

- підприємство відповідача знаходиться у скрутному фінансовому становищі, що стало наслідком зниження обсягів виробництва через падіння попиту в Україні та введення мита в країнах Митного Союзу;

- згідно балансів підприємства сума дебіторської заборгованості у багато разів перевищує суму кредиторської заборгованості;

- за результатами діяльності за другий квартал 2015 року підприємство відповідача понесло збитки у розмірі 50 521 000 грн. 00 коп., що підтверджується довідкою про фінансовий результат;

- станом на 10.12.2015 дебіторська заборгованість перед відповідачем складає 1 053 179 000 грн. 00 коп.; поточна заборгованість складає 445 627 000 грн. 90 коп. При цьому, відповідач постійно проводить роботу зі зменшення дебіторської заборгованості;

- значна частина продукції відповідача залишилася в анексованій Автономній республіці Крим;

- з метою зниження видатків на підприємстві відповідача було проведено реорганізацію, на підтвердження чого відповідач долучив до справи накази про зміну режимів роботи, та накази про зменшення кількості працівників в структурних підрозділах.

У судове засідання 03.02.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 03.02.2016 представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 20.01.2016.

Представник відповідача визнав наявність прострочення за спірний період, але просив врахувати подане ним клопотання та зменшити суму пені та штрафу до 1 грн. 00 коп., відповідно, а також розстрочити сплату інфляційних втрат та 3% річних на 5 років з підстав, що наведені у вказаному клопотанні.

Представник позивача у судовому засіданні 03.02.2016 заперечував проти задоволення клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій та розстрочку виконання рішення суду на 5 років.

Суд також враховує, що провадження у даній справі було порушено 09.06.2015 та протягом всього часу розгляду справи судом була надана учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, оскільки впродовж періоду з 09.06.2015 по 03.02.2016 відбулося п'ять судових засідання у даній справі.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 27.12.2013 між Публічним акціонерним товариством Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Тьюб" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 185/14-ПР (далі-договір) (а.с.34-39), відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ (далі - газ), на умовах договору. Газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для власних потреб. Покупець є кінцевим споживачем (пункти 1.1. та 1.2. договору).

Відповідно до пункту 2.1. договору продавець передає покупцю в період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ обсягом до 52 000,0 тисяч куб.м., у тому числі по місяцях кварталів, згідно графіку передбаченого договором.

В подальшому, додатковою угодою № 6 від 21.11.2014 до договору сторонами були внесені зміни до пункту 2.1. договору, а саме: сторони дійшли згоди, що продавець передає покупцю в період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ обсягом до 20 611,262 тисяч куб.м., у тому числі по місяцях кварталів, згідно графіку передбаченого договором. (а.с.45).

У розділі 11 договору сторони погодили, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 54 розділу ІІІ книги пятої Цивільного кодексу України.

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця.

У відповідності до пункту 3.3. договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

У пункті 3.4. договору сторони узгодили, що не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання - передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставною для остаточного розрахунку між сторонами.

На виконання умов договору позивачем у період з лютого 2014 року по грудень 2014 року було поставлено відповідачу природний газ в обсязі 21 359,89 тис. куб. м. на загальну суму 126 510 297 грн. 70 коп., що підтверджується наступними актами приймання-передачі природного газу:

- акт від 28.02.2014 про прийняття відповідачем у лютому 2014 року природного газу обсягом 3 954,433 тис. куб.м. на суму 16 325 607 грн. 75 коп. (з урахуванням його транспортування) (а.с.46);

- акт від 31.03.2014 про прийняття відповідачем у березні 2014 року природного газу обсягом 2 703,804 тис. куб.м. на суму 11 162 470 грн. 96 коп. (з урахуванням його транспортування) (а.с.47);

- акт від 30.06.2014 про прийняття відповідачем у червні 2014 року природного газу обсягом 1 409,000 тис. куб.м. на суму 8 697 610 грн. 46 коп. (з урахуванням його транспортування) (а.с.48);

- акт від 31.08.2014 про прийняття відповідачем у серпні 2014 року природного газу обсягом 675,618 тис. куб.м. на суму 4 170 519 грн. 64 коп. (з урахуванням його транспортування) (а.с.49);

- акт від 30.09.2014 про прийняття відповідачем у вересні 2014 року природного газу обсягом 2 618,326 тис. куб.м. на суму 16 643 378 грн. 75 коп. (з урахуванням його транспортування) (а.с.50);

- акт від 31.10.2014 про прийняття відповідачем у жовтні 2014 року природного газу обсягом 3 100,081 тис. куб.м. на суму 19 705 652 грн. 47 коп. (з урахуванням його транспортування) (а.с.51);

- акт від 30.11.2014 про прийняття відповідачем у листопаді 2014 року природного газу обсягом 2 767,061 тис. куб.м. на суму 18 354 247 грн. 65 коп. (з урахуванням його транспортування) (а.с.52);

- акт від 31.12.2014 про прийняття відповідачем у грудні 2014 року природного газу обсягом 4 131,567 тис. куб.м. на суму 31 450 810 грн. 11 коп. (з урахуванням його транспортування) (а.с.53).

Вказані акти підписані, зокрема, позивачем та відповідачем без будь-яких зауважень щодо обсягів та якості отриманого природного газу, акти підписані представником відповідача та скріплені відтиском його печатки.

Суд також відзначає, що згідно зі статтею 42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу. Відхилення господарським судом висновку судового експерта повинно бути мотивованим у рішенні.

Суд вважає за необхідне відхилити висновок судового експерта в частині досліджень поставки природного газу на виконання умов спірного договору в період з лютого 2014 року по грудень 2014 року, оскільки експертом була визначена сума 126 510 297 грн.80 коп., в той час, як первинними документами (актами), наявними в матеріалах справи, підтверджується поставка газу у вказаному періоді на суму 126 510 297 грн. 70 коп. Крім того, суд також зауважує, що позивачем у позовній заяві визначена сума - 126 510 297 грн. 79 коп., яка також не підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку продавця за договором поставити природний газ відповідає обов'язок покупця оплатити вартість газу і наданих послуг.

У відповідності до частини 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У розділі 5 договору сторони узгодили ціни на газ.

Так, відповідно до пункту 5.1. ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються НКРЕ.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 3 459 грн. 00 коп. без урахування податку на додану і вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на 1 транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%;

- податок на додану вартість за ставкою - 17%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 265 грн. 10 коп., крім того ПДВ - 17% - 45 грн. 07 коп., всього з ПДВ - 310 грн. 17 коп.

До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 3 793 грн. 28 коп., крім того ПДВ - 17% - 644 грн. 86 коп., всього з ПДВ - 4 438 грн. 14 коп.

В подальшому, між позивачем та відповідачем було укладено, зокрема, додаткову угоду № 1 від 30.01.2014 до договору, якою сторони погодили викласти з 01.01.2014 пункт 5.2. договору в наступній редакції:

- "5.2. Ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 3 113 грн. 00 коп. без урахування податку на додану і вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на 1 транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%;

- податок на додану вартість за ставкою - 20%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 265 грн. 10 коп., крім того ПДВ - 20% - 53 грн. 02 коп., всього з ПДВ - 318 грн. 12 коп.

До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 3 440 грн. 36 коп., крім того ПДВ - 20% - 688 грн. 07 коп., всього з ПДВ - 4 128 грн. 43 коп." (а.с.40).

Крім того, між позивачем та відповідачем було укладено, зокрема, додаткову угоду № 2 від 16.04.2014 до договору, якою сторони погодили викласти з 01.04.2014 пункт 5.2. договору в наступній редакції:

- "5.2. Ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 4 020 грн. 00 коп. без урахування податку на додану і вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на 1 транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%;

- податок на додану вартість за ставкою - 20%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 265 грн. 10 коп., крім того ПДВ - 20% - 53 грн. 02 коп., всього з ПДВ - 318 грн. 12 коп.

До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 4 365 грн. 50 коп., крім того ПДВ - 20% - 873 грн. 10 коп., всього з ПДВ - 5 238 грн. 60 коп." (а.с.41).

Між позивачем та відповідачем було також укладено, зокрема, додаткову угоду № 3 від 27.05.2014 до договору, якою сторони погодили викласти з 01.05.2014 пункт 5.2. договору в наступній редакції:

- "5.2. Ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 4 724 грн. 00 коп. без урахування податку на додану і вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на 1 транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%;

- податок на додану вартість за ставкою - 20%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 325 грн. 60 коп., крім того ПДВ - 20% - 65 грн. 12 коп., всього з ПДВ - 390 грн. 72 коп.

До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 5 144 грн. 08 коп., крім того ПДВ - 20% - 1 028 грн. 82 коп., всього з ПДВ - 6 172 грн. 90 коп." (а.с.42).

Також між позивачем та відповідачем було також укладено, зокрема, додаткову угоду № 4 від 01.09.2014 до договору, якою сторони погодили викласти з 01.09.2014 пункт 5.2. договору в наступній редакції:

- "5.2. Ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 4 874 грн. 00 коп. без урахування податку на додану і вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на 1 транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%;

- податок на додану вартість за ставкою - 20%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 325 грн. 60 коп., крім того ПДВ - 20% - 65 грн. 12 коп., всього з ПДВ - 390 грн. 72 коп.

До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 5 297 грн. 08 коп., крім того ПДВ - 20% - 1 059 грн. 42 коп., всього з ПДВ - 6 356 грн. 50 коп." (а.с.43).

В подальшому, позивачем та відповідачем було підписано додаткову угоду № 5 від 01.11.2014 до договору, якою сторони погодили викласти з 01.11.2014 пункт 5.2. договору в наступній редакції:

- "5.2. Ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 5 100 грн. 00 коп. без урахування податку на додану і вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на 1 транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%;

- податок на додану вартість за ставкою - 20%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 325 грн. 60 коп., крім того ПДВ - 20% - 65 грн. 12 коп., всього з ПДВ - 390 грн. 72 коп.

До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 5 527 грн. 60 коп., крім того ПДВ - 20% - 1 105 грн. 52 коп., всього з ПДВ - 6 633 грн. 12 коп." (а.с.44).

У пункті 5.4. договору сторони погодили, що загальна сума вартості природного газу за договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Згідно з пунктом 6.1. договору оплата за природний газ з врахуванням вартості транспортування територією України проводиться покупцем виключно грошовими коштами в такому порядку:

- оплата в розмірі 30% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж 5 банківських днів до початку місяця поставки газу;

- оплата в розмірі 35% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15-го числа поточного місяця поставки.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

В порушення вказаних умов договору, відповідач поставлений у спірний період природний газ оплатив із порушенням визначених у пункті 6.1. договору термінів.

При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо заперечень відповідача стосовно строку та якості поставленого у спірний період позивачем природного газу. А також, з вищезазначених актів приймання-передачі природного газу вбачається, що акти підписані без заперечень. Отже, позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

Слід звернути увагу, що відповідно до пункту 9.3. договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідач поставлений в період з лютого 2014 року по грудень 2014 року природний газ оплатив у повному обсязі наступним чином:

- поставлений у лютому 2014 року природний газ обсягом 3 954,433 тис. куб.м. на суму 16 325 607 грн. 75 коп. був оплачений 25.02.2014 згідно з платіжним дорученням № 1730 від 25.02.2014 (а.с.128,74). Отже, відповідач здійснив оплату спожитого в лютому 2014 року газу без прострочення. При цьому, сплачено було всього 17 752 257 грн. 60 коп., з яких: 16 325 607 грн. 75 коп. - за лютий 2014 року, а залишок в сумі 1 426 649 грн. 85 коп. було спрямовано на оплату за березень 2014 року;

- поставлений у березні 2014 року природний газ обсягом 2 703,804 тис. куб.м. на суму 11 162 470 грн. 96 коп. був оплачений наступним чином: частково 25.02.2014 - в сумі 1 426 649 грн. 85 коп. згідно з платіжним дорученням № 1730 від 25.02.2014 (а.с.128,74) та в сумі 247 742 грн. 40 коп. згідно з платіжним дорученням № 1731 від 25.02.2014 (а.с.128,73); частково 27.02.2014 - в сумі 2 910 640 грн. 80 коп. згідно з платіжним дорученням № 1871 від 27.02.2014 (а.с.129,75 та в сумі 2 415 000 грн. 00 коп. згідно з платіжним дорученням № 56 від 27.02.2014 (а.с.75). Вказані платежі були внесені відповідачем без прострочення. Залишок заборгованості за спожитий у вказаному місяці газ відповідач погасив лише 23.05.2014 згідно з платіжним дорученням № 5654 від 23.05.2014 на суму 4 162 437 грн. 91 коп. (а.с.129, 76), а отже, з простроченням;

- поставлений у червні 2014 року природний газ обсягом 1 409,000 тис. куб.м. на суму 8 697 610 грн. 46 коп. був оплачений частково 23.05.2014 - в сумі 4 000 000 грн. 00 коп. згідно з платіжним дорученням № 5655 від 23.05.2014 (а.с.130,76). Вказаний платіж було внесено відповідачем без прострочення. Залишок заборгованості за спожитий у вказаному місяці газ відповідач погасив лише 15.08.2014 згідно з платіжним дорученням № 9840 від 15.08.2014 на суму 4 697 610 грн. 46 коп. (а.с.130, 77), а отже, з простроченням;

- поставлений у серпні 2014 року природний газ обсягом 675,618 тис. куб.м. на суму 4 170 519 грн. 64 коп. був оплачений у повному обсязі лише 17.10.2014 згідно з платіжним дорученням № 12905 від 17.10.2014 (а.с.131,78), а отже, з простроченням;

- поставлений у вересні 2014 року природний газ обсягом 2 618,326 тис. куб.м. на суму 16 643 378 грн. 75 коп. був оплачений у повному обсязі лише 17.10.2014 згідно з платіжним дорученням № 12906 від 17.10.2014 (а.с.131,78), а отже, з простроченням;

- поставлений у жовтні 2014 року природний газ обсягом 3 100,081 тис. куб.м. на суму 19 705 652 грн. 47 коп. був оплачений наступним чином: частково 20.10.2014 - в сумі 11 895 179 грн. 60 коп. згідно з платіжним дорученням № 12989 від 20.10.2014 (а.с.132,80); частково 22.10.2014 - в сумі 5 085 196 грн. 80 коп. згідно з платіжним дорученням № 13165 від 22.10.2014 (а.с.132,81); залишок в сумі 2 725 276 грн. 07 коп. сплачено також 22.10.2014 згідно з платіжним дорученням № 13166 від 22.10.2014 (а.с.133,81). Отже, відповідач здійснив оплату спожитого в жовтні 2014 року газу без прострочення. При цьому, згідно з платіжним дорученням № 13166 від 22.10.2014 сплачено було всього 3 360 410 грн. 80 коп., з яких: 2 725 276 грн. 07 коп. - за жовтень 2014 року, а залишок в сумі 635 134 грн. 73 коп. було спрямовано на оплату за листопад 2014 року;

- поставлений у листопаді 2014 року природний газ обсягом 2 767,061 тис. куб.м. на суму 18 354 247 грн. 65 коп. був оплачений наступним чином: частково 22.10.2014 - в сумі 635 134 грн. 73 коп. згідно з платіжним дорученням № 13166 від 22.10.2014 (а.с.133,81) - без прострочення; частково 13.03.2015 - в сумі 7 811 108 грн. 33 коп. згідно з платіжним дорученням № 3199 від 13.03.2015 (а.с.126,83); залишок заборгованості за спожитий у вказаному місяці газ відповідач погасив також лише 13.03.2015 згідно з платіжним дорученням № 3200 від 13.03.2015 на суму 9 908 004 грн. 59 коп. (а.с.126, 83), а отже, з простроченням;

- поставлений у грудні 2014 року природний газ обсягом 4 131,567 тис. куб.м. на суму 31 450 810 грн. 11 коп. був оплачений наступним чином: частково 18.03.2015 - в сумі 18 481 055 грн. 42 коп. згідно з платіжним дорученням № 3267 від 18.03.2015 (а.с.127,85); залишок заборгованості за спожитий у вказаному місяці газ відповідач погасив також лише 18.03.2015 згідно з платіжним дорученням № 3272 від 18.03.2015 на суму 12 969 754 грн. 69 коп. (а.с.127, 85), а отже, з простроченням.

Суд вважає за необхідне також відхилити висновок судового експерта в частині досліджень оплати відповідачем природного газу, поставленого на виконання умов спірного договору в період з лютого 2014 року по грудень 2014 року, оскільки експертом була визначена сума 126 510 297 грн. 80 коп., в той час, як відповідними документами (банківськими виписками та платіжними дорученнями), наявними в матеріалах справи, підтверджується оплата газу за вказаний період в сумі 126 510 297 грн.70 коп.

При цьому, судом було враховано, що під час отримання часткових оплат позивач здійснював їх розподіл та зарахування в рахунок погашення основного боргу (без врахування положень статті 534 Цивільного кодексу України). Вказане підтверджується розрахунком позивача та самими позовними вимогами, оскільки позивач визнає відсутність заборгованості відповідача щодо оплати спожитого в спірний період газу, а штрафні санкції та втрати, які накопичились через прострочення оплати в цей період позивач заявляє до стягнення у судовому порядку.

Крім того, судом також було враховано, що в призначенні платежів, які були здійснені відповідачем 25.02.2014 та 27.02.2014 відсутнє посилання на місяці, за які здійснюється оплата, а наявне лише посилання на реквізити спірного договору. При цьому, фактично, позивач здійснив їх зарахування в хронологічному порядку, а саме: кожен платіж зараховувався в рахунок погашення найстарішої заборгованості. При цьому, проти вказаного розподілу відповідачем не було висловлено будь-яких заперечень протягом розгляду справи, а вказані дії позивача у даному випадку є такими, що не суперечать нормам чинного законодавства.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що спожитий у березні, червні, серпні, вересні, листопаді та грудні 2014 року природний газ був оплачений відповідачем із простроченням.

Так, суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати газу у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення інфляційні втрати за загальний період з квітня 2014 року по березень 2015 року в сумі 9 418 654 грн. 08 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 14.04.2014 по 18.03.2015 в сумі 340 065 грн. 45 коп.

В подальшому, позивач зменшив розмір заявлених до стягнення 3% річних, розрахувавши їх за загальний період прострочення з 15.04.2014 по 18.03.2015 в сумі 333 585 грн. 12 коп.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Отже, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 01.04.2015 по справі № 917/1667/14.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Суд також зауважує, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (пункт 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано вищевказаних вимог, а саме:

- до періодів нарахування включені місяці, в яких мав бути здійснений платіж, а також місяці, в яких існувала заборгованість не повний місяць;

- до періоду прострочення включене 14 число кожного місяця, в той час, як відповідно до пункту 6.1. договору вказаний день є граничним для оплати;

- позивач здійснив нарахування інфляційних втрат за дні, в яких була проведена оплата відповідачем;

- позивачем не було враховано, що останній день строку для оплати спожитого у серпні та листопаді 2014 року природного газу припадає на вихідний день, а отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, в даному випадку - 15.09.2014 та 15.12.2014, відповідно.

Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи положення вищевказаних Постанов Пленуму, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом було встановлено наступне.

- за поставлений у лютому 2014 року природний газ обсягом 3 954,433 тис. куб.м. на суму 16 325 607 грн. 75 коп. граничний строк оплати - 14.03.2014; оплата була здійснена 25.02.2014, а отже, без прострочення;

- за поставлений у березні 2014 року природний газ обсягом 2 703,804 тис. куб.м. на суму 11 162 470 грн. 96 коп. граничний строк оплати - 14.04.2014; оплата в сумі 7 000 033 грн. 05 коп. була здійснена відповідачем 25.02.2014 та 27.02.2014, а отже, без прострочення; оплата в залишковій сумі 4 162 437 грн. 91 коп. була проведена відповідачем 23.05.2014, а отже, період прострочення становить з 15.04.2014 по 22.05.2014. При цьому, заборгованість як у квітні так і в травні 2014 року існувала не повний місяць, а отже, інфляційні втрати за вказані місяці не нараховуються;

- за поставлений у червні 2014 року природний газ обсягом 1 409,000 тис. куб.м. на суму 8 697 610 грн. 46 коп. граничний строк оплати - 14.07.2014; оплата в сумі 4 000 000 грн. 00 коп. була здійснена відповідачем 23.05.2014, а отже, без прострочення; оплата в залишковій сумі 4 697 610 грн. 46 коп. була проведена відповідачем 15.08.2014, а отже, період прострочення становить з 15.07.2014 по 14.08.2014. При цьому, заборгованість як у липні так і в серпні існувала не повний місяць, а отже, інфляційні втрати за вказані місяці не нараховуються;

- за поставлений у серпні 2014 року природний газ обсягом 675,618 тис. куб.м. на суму 4 170 519 грн. 64 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 15.09.2014; оплата була здійснена відповідачем 17.10.2014, а отже, період прострочення становить з 16.09.2014 по 16.10.2014. При цьому, заборгованість як у вересні так і в жовтні існувала не повний місяць, а отже, інфляційні втрати за вказані місяці не нараховуються;

- за поставлений у вересні 2014 року природний газ обсягом 2 618,326 тис. куб.м. на суму 16 643 378 грн. 75 коп. граничний строк оплати - 14.10.2014; оплата була здійснена відповідачем 17.10.2014, а отже, період прострочення становить з 15.10.2014 по 16.10.2014 - два дні, а отже, інфляційні втрати за жовтень 2014 року не нараховуються;

- за поставлений у жовтні 2014 року природний газ обсягом 3 100,081 тис. куб.м. на суму 19 705 652 грн. 47 коп. граничний строк оплати - 14.11.2014; оплата була здійснена відповідачем 20.10.2014 та 22.10.2014, а отже, без прострочення;

- за поставлений у листопаді 2014 року природний газ обсягом 2 767,061 тис. куб.м. на суму 18 354 247 грн. 65 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 15.12.2014; оплата в сумі 635 134 грн. 73 коп. була здійснена відповідачем 22.10.2014, а отже, без прострочення; оплата в залишковій сумі 17 719 112 грн. 92 коп. була проведена відповідачем 13.03.2015, а отже, період прострочення становить з 16.12.2014 по 12.03.2015, а інфляційні втрати за період з січня по лютий 2015 року складають 1 517 517 грн. 99 коп.;

- за поставлений у грудні 2014 року природний газ обсягом 4 131,567 тис. куб.м. на суму 31 450 810 грн. 11 коп. граничний строк оплати - 14.01.2015; оплата була проведена відповідачем 18.03.2015, а отже, період прострочення становить з 15.01.2015 по 17.03.2015, а інфляційні втрати в лютому 2015 року складають 1 666 892 грн. 94 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 3 184 410 грн. 93 коп.

Господарським судом здійснено також перевірку розрахунків 3% річних, зроблених позивачем, та встановлено, що під час їх проведення позивачем не було враховано наступне:

- до періоду прострочення включене 14 число кожного місяця, в той час, як відповідно до пункту 6.1. договору вказаний день є граничним для оплати, в подальшому, позивач зробив уточнений розрахунок та зменшив в цій частині свої позовні вимоги;

- позивач здійснив нарахування 3% річних на дні, в яких була проведена оплата відповідачем;

- позивачем не було враховано, що останній день строку для оплати спожитого у серпні та листопаді 2014 року природного газу припадає на вихідний день, а отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, в даному випадку - 15.09.2014 та 15.12.2014, відповідно.

Отже, розрахунки 3% річних, здійснені позивачем та додані до позовної заяви та до заяви від 20.01.2016 визнаються судом необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом було встановлено наступне.

- за поставлений у лютому 2014 року природний газ обсягом 3 954,433 тис. куб.м. на суму 16 325 607 грн. 75 коп. граничний строк оплати - 14.03.2014; оплата була здійснена 25.02.2014, а отже, без прострочення;

- за поставлений у березні 2014 року природний газ обсягом 2 703,804 тис. куб.м. на суму 11 162 470 грн. 96 коп. граничний строк оплати - 14.04.2014; оплата в сумі 7 000 033 грн. 05 коп. була здійснена відповідачем 25.02.2014 та 27.02.2014, а отже, без прострочення; оплата в залишковій сумі 4 162 437 грн. 91 коп. була проведена відповідачем 23.05.2014, а отже, період прострочення становить з 15.04.2014 по 22.05.2014, а 3% річних в цей період складають 13 000 грн. 49 коп.;

- за поставлений у червні 2014 року природний газ обсягом 1 409,000 тис. куб.м. на суму 8 697 610 грн. 46 коп. граничний строк оплати - 14.07.2014; оплата в сумі 4 000 000 грн. 00 коп. була здійснена відповідачем 23.05.2014, а отже, без прострочення; оплата в залишковій сумі 4 697 610 грн. 46 коп. була проведена відповідачем 15.08.2014, а отже, період прострочення становить з 15.07.2014 по 14.08.2014, а 3% річних в цей період складають 11 969 грн. 25 коп.;

- за поставлений у серпні 2014 року природний газ обсягом 675,618 тис. куб.м. на суму 4 170 519 грн. 64 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 15.09.2014; оплата була здійснена відповідачем 17.10.2014, а отже, період прострочення становить з 16.09.2014 по 16.10.2014, а 3% річних в цей період складають 10 626 грн. 26 коп.;

- за поставлений у вересні 2014 року природний газ обсягом 2 618,326 тис. куб.м. на суму 16 643 378 грн. 75 коп. граничний строк оплати - 14.10.2014; оплата була здійснена відповідачем 17.10.2014, а отже, період прострочення становить з 15.10.2014 по 16.10.2014, а 3% річних в цей період складають 2 735 грн. 90 коп.;

- за поставлений у жовтні 2014 року природний газ обсягом 3 100,081 тис. куб.м. на суму 19 705 652 грн. 47 коп. граничний строк оплати - 14.11.2014; оплата була здійснена відповідачем 20.10.2014 та 22.10.2014, а отже, без прострочення;

- за поставлений у листопаді 2014 року природний газ обсягом 2 767,061 тис. куб.м. на суму 18 354 247 грн. 65 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 15.12.2014; оплата в сумі 635 134 грн. 73 коп. була здійснена відповідачем 22.10.2014, а отже, без прострочення; оплата в залишковій сумі 17 719 112 грн. 92 коп. була проведена відповідачем 13.03.2015, а отже, період прострочення становить з 16.12.2014 по 12.03.2015, а 3% річних в цей період складають 126 703 грн. 79 коп.;

- за поставлений у грудні 2014 року природний газ обсягом 4 131,567 тис. куб.м. на суму 31 450 810 грн. 11 коп. граничний строк оплати - 14.01.2015; оплата була проведена відповідачем 18.03.2015, а отже, період прострочення становить з 15.01.2015 по 17.03.2015, а 3% річних в цей період складають 160 269 грн. 88 коп., а всього 325 305 грн. 57 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 325 305 грн. 57 коп.

Щодо вимог про стягнення пені та штрафу суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В пункті 7.2. договору сторони передбачили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов договорі він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікованої облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф 7% від суми простроченого платежу.

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за загальний період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем з 15.04.2014 по 18.03.2015 в сумі 3 971 653 грн. 95 коп.

Господарським судом здійснено також перевірку розрахунків пені, зроблених позивачем, та встановлено, що під час їх проведення позивачем не було враховано наступне:

- до періоду прострочення було включене 14 число кожного місяця, в той час, як відповідно до пункту 6.1. договору вказаний день є граничним для оплати, в подальшому, позивач зробив уточнений розрахунок та зменшив в цій частині свої позовні вимоги;

- позивач здійснив нарахування пені на дні, в яких була проведена оплата відповідачем;

- позивачем не було враховано, що останній день строку для оплати спожитого у серпні та листопаді 2014 року природного газу припадає на вихідний день, а отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, в даному випадку - 15.09.2014 та 15.12.2014, відповідно.

Отже, розрахунки пені, здійснені позивачем та додані до позовної заяви та до заяви від 20.01.2016 визнаються судом необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом було встановлено наступне.

- за поставлений у лютому 2014 року природний газ обсягом 3 954,433 тис. куб.м. на суму 16 325 607 грн. 75 коп. граничний строк оплати - 14.03.2014; оплата була здійснена 25.02.2014, а отже, без прострочення;

- за поставлений у березні 2014 року природний газ обсягом 2 703,804 тис. куб.м. на суму 11 162 470 грн. 96 коп. граничний строк оплати - 14.04.2014; оплата в сумі 7 000 033 грн. 05 коп. була здійснена відповідачем 25.02.2014 та 27.02.2014, а отже, без прострочення; оплата в залишковій сумі 4 162 437 грн. 91 коп. була проведена відповідачем 23.05.2014, а отже, період прострочення становить з 15.04.2014 по 22.05.2014, а пеня в цей період складає 82 336 грн. 44 коп.;

- за поставлений у червні 2014 року природний газ обсягом 1 409,000 тис. куб.м. на суму 8 697 610 грн. 46 коп. граничний строк оплати - 14.07.2014; оплата в сумі 4 000 000 грн. 00 коп. була здійснена відповідачем 23.05.2014, а отже, без прострочення; оплата в залишковій сумі 4 697 610 грн. 46 коп. була проведена відповідачем 15.08.2014, а отже, період прострочення становить з 15.07.2014 по 14.08.2014, а пеня в цей період складає 98 199 грн. 36 коп.;

- за поставлений у серпні 2014 року природний газ обсягом 675,618 тис. куб.м. на суму 4 170 519 грн. 64 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 15.09.2014; оплата була здійснена відповідачем 17.10.2014, а отже, період прострочення становить з 16.09.2014 по 16.10.2014, а пеня в цей період складає 88 552 грн. 13 коп.;

- за поставлений у вересні 2014 року природний газ обсягом 2 618,326 тис. куб.м. на суму 16 643 378 грн. 75 коп. граничний строк оплати - 14.10.2014; оплата була здійснена відповідачем 17.10.2014, а отже, період прострочення становить з 15.10.2014 по 16.10.2014, а пеня в цей період складає 22 799 грн. 15 коп.;

- за поставлений у жовтні 2014 року природний газ обсягом 3 100,081 тис. куб.м. на суму 19 705 652 грн. 47 коп. граничний строк оплати - 14.11.2014; оплата була здійснена відповідачем 20.10.2014 та 22.10.2014, а отже, без прострочення;

- за поставлений у листопаді 2014 року природний газ обсягом 2 767,061 тис. куб.м. на суму 18 354 247 грн. 65 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 15.12.2014; оплата в сумі 635 134 грн. 73 коп. була здійснена відповідачем 22.10.2014, а отже, без прострочення; оплата в залишковій сумі 17 719 112 грн. 92 коп. була проведена відповідачем 13.03.2015, а отже, період прострочення становить з 16.12.2014 по 12.03.2015, а пеня в цей період складає 1 461 220 грн. 00 коп.;

- за поставлений у грудні 2014 року природний газ обсягом 4 131,567 тис. куб.м. на суму 31 450 810 грн. 11 коп. граничний строк оплати - 14.01.2015; оплата була проведена відповідачем 18.03.2015, а отже, період прострочення становить з 15.01.2015 по 17.03.2015, а пеня в цей період складає 2 128 315 грн. 10 коп., а всього 3 881 422 грн. 18 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені є правомірними та обґрунтованими в сумі 3 881 422 грн. 18 коп.

Крім того, на підставі пункту 7.2. договору позивачем також було нараховано штраф в сумі 4 354 034 грн. 36 коп.

Приймаючи рішення щодо позовних вимог в цій частині, суд виходив із наступного.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України .

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252 та від 09.04.2012 № 20/246-08.

В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України.

Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд України, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 № 3-24гс12, від 09.04.2012 № 3-88гс11.

При цьому, суд вважає за необхідне не застосовувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21.10.2015 у справі № 6-2003цс15, за змістом якої зазначається, що одночасне застосування пені та штрафу за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Так, частиною 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Як вбачається з вищевказаної постанови, вона була прийнята Верховним Судом України за результатами розгляду цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Апекс-Банк" про стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитним договором та штрафних санкцій, нарахованих за порушення зобов'язань за кредитним договором, а тому, враховуючи суб'єктний склад сторін, правову природу спірного правочину та умови відповідних пунктів кредитного договору, якими передбачено стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язань за кредитним договором, висновок щодо неможливості одночасного стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язання було зроблено Верховним Судом України лише виходячи з положень статті 549 Цивільного кодексу України, яка і підлягала застосуванню у спірних правовідносинах.

Проте, в даному випадку, обидві сторони спірного правочину є суб'єктами господарювання, відповідачем було порушено саме господарське зобов'язання, а тому згідно з приписів статті 9 Цивільного кодексу України та статті 4 Господарського кодексу України до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Господарського кодексу України, як спеціального закону в частині відповідальності за порушення у сфері господарювання.

Конституція України у статті 61 передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Конституційний Суд України у справі про відповідальність юридичних осіб (рішення № 7-рп/2001 від 30.05.2001 у справі № 1-22/2001) дійшов висновку що загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на такі основні види: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну. Виходячи зі змісту цього тлумачення не можуть бути ототожнені поняття санкцій та вид відповідальності. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, згідно з нормами статті 61 Конституції України не обмежується розмір санкцій чи їх набір при притягненні до одного виду юридичної відповідальності.

Крім того, можливість одночасного застосування штрафу та пені прямо вбачається із Господарського кодексу України (стаття 231 Господарського кодексу України), який передбачає можливість одночасного застосування пені та штрафу.

Аналогічну правову позицію щодо можливості одночасного стягнення штрафу та пені у господарських зобов'язаннях викладено також у постановах Вищого господарського суду України від 11.11.2015 у справі № 911/2418/15, від 27.10.2015 у справі № 924/303/15, від 12.05.2015 у справі № 910/9209/13, від 05.02.2015 у справі № 910/7041/14, від 30.03.2015 у справі № 911/3222/14, від 07.10.2015 у справі № 924/218/15, від 11.11.2015 у справі № 911/2418/15 та багатьох інших.

При цьому, на переконання суду, зазначені вище постанови Верховного Суду України, які приймались у господарських справах, та постанова Верховного Суду України від 21.10.2015 у цивільній справі № 6-2003цс15, не є суперечливими між собою щодо тлумачення норм матеріального права, оскільки вони не є тотожними або подібними, приймались відносно різного суб'єктного складу сторін, а також правовідносин (господарських чи цивільних).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу в сумі 4 354 034 грн. 36 коп., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства та умовам договору.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення штрафу в сумі 4 354 034 грн. 36 коп. є правомірними та обґрунтованими.

При цьому, згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В пункті 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України також зазначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до пункту 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. В аспекті права на справедливий суд, передбаченого міжнародним договором, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Отже, зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки (штрафу), суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій. При цьому, розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, а також матеріальний стан відповідача, враховуючи те, що:

- основний борг за спірний період є погашеним, остання частина боргу сплачена відповідачем у добровільному порядку ще 18.03.2015, до звернення із позовом до суду;

- частина платежів за природний газ, поставлений у спірний період, здійснювалась відповідачем у вигляді попередньої оплати (за лютий, частково за березень та квітень, у повному обсязі за жовтень, частково за листопад 2014 року);

- прострочення відповідача носить незначний характер, оскільки за спожитий у березні, червні, серпні та вересні місяці 2014 року природний газ прострочення становить приблизно один місяць, а спожитий у листопаді та грудні 2014 року природний газ оплачений із прострочення три та два місяці, відповідно. Отже, в спірний період найбільше прострочення відповідача становило приблизно 3 місяці і було допущено лише по оплаті спожитого газу у листопаді 2014 року, а інші прострочення носять незначний характер;

- відповідач, підтверджуючи свою добросовісність, не ухиляється від відповідальності за порушення умов договору, наявність прострочення у судовому засіданні не заперечував;

- відповідачем належними доказами підтверджено, що підприємство знаходиться в скрутному матеріальному становищі (згідно балансу підприємства сума дебіторської заборгованості у багато разів перевищує суму кредиторської заборгованості; за результатами діяльності за січень-вересень 2015 року підприємство відповідача понесло збитки у розмірі 11 257 000 грн. 00 коп., що підтверджується звітом про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід); при цьому, відповідач постійно проводить роботу зі зменшення дебіторської заборгованості;

- з метою зниження видатків на підприємстві відповідача було проведено реорганізацію, на підтвердження чого відповідач долучив до справи накази про зміну режимів роботи, та накази про зменшення кількості працівників в структурних підрозділах. Отже, відповідачем вичиняються дії, спрямовані на відновлення платоспроможності та оздоровлення фінансового стану підприємства;

- судом також враховано, що пеня та штраф є лише санкціями за невиконання грошового зобовязання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може, окрім стягнення пені та штрафу позивач нараховує та стягує проценти річних та інфляційні, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем. Тому при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані.

Надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи поведінку відповідача, суд вважає за необхідне частково задовольнити клопотання відповідача про зменшення суми штрафних санкцій та зменшити розмір пені в сумі 3 881 422 грн. 18 коп. та штрафу в сумі 4 354 034 грн. 36 коп. до 50%, а саме: до 1 940 711 грн. 09 коп. та до 2 177 017 грн. 18 коп., відповідно, а отже вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню частково в сумі 1 940 711 грн. 09 коп., вимога позивача про стягнення штрафу підлягає задоволенню частково у сумі 2 177 017 грн. 18 коп.

З приводу заяви відповідача про розстрочку виконання рішення суду (вх. суду 6190/16 від 02.02.2016) суд зазначає наступне.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно зі статтею 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

У Пленумі Верховного Суду України постановою від 26.12.2003 № 14 "Про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" наголошено що при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до статті 351 Цивільного процесуального кодексу України і статті 121 Господарського процесуального кодексу України їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Відповідно до правової позиції, викладеної у пункту 7.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо

У даному випадку, посилання відповідача на відсутність грошових коштів, а також порушення зобов'язань його контрагентами (дебіторська заборгованість) не є винятковими обставинами в розумінні статті 121 Господарського процесуального кодексу України, за наявності яких можливе надання розстрочки виконання рішення.

Стаття 42 Господарського кодексу України визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

При цьому здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Підставою для проведення розрахунків між сторонами є договір купівлі-продажу природного газу № 185/14-ПР від 27.12.2013, а відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Викладені в заяві обставини не є винятковими та такими, що роблять неможливим виконання рішення суду, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів неможливості виконання рішення суду, не враховані матеріальні інтереси позивача, його фінансовий стан, наявність інфляційних процесів у економіці держави.

Що ж до загального економічного та політичного стану країни, то його наслідки торкаються обох сторін у процесі їх підприємницької діяльності.

Також відповідачем не надані докази на підтвердження можливості виконати боргові зобов'язання на умовах розстрочки.

За таких обставин заперечення позивача проти розстрочки виконання судового рішення заслуговують на увагу і враховуються судом при прийнятті рішення з цього питання.

Крім того, слід наголосити, що відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною ОСОБА_2 України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Пункт 1 статті 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".

У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при їх наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю, у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі оправданої затримки виконання рішення суду залежить зокрема від складності виконавчого провадження, суми та характеру що визначено судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

На підставі вищевикладеного, суд не приймає до уваги обставини, на які посилається відповідач в якості виняткових та таких, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, тому у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Тьюб" про розстрочку виконання судового рішення суд відмовляє за необґрунтованістю.

При цьому, суд роз'яснює відповідачу його право, відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України, на повторне звернення до суду із заявою про розстрочку виконання судового рішення на етапі виконавчого провадження, у випадку наявності відповідних обставин.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно приписів пункту 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

З приводу вимог, в частині яких позивачем було зменшено розмір позовних вимог, суд зазначає, що при первісній ціні позову сплаті підлягав судовий збір в сумі 73 080 грн. 00 коп., після зменшення розміру позовних вимог ціна позову стала складати 18 077 927 грн. 51 коп., отже, за подання вказаного позову також сплаті підлягав судовий збір 73 080 грн. 00 коп. У зв'язку з викладеним, підстави для часткового повернення судового збору, у зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог, відсутні.

Судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Тьюб" про розстрочку виконання судового рішення у справі № 904/4950/15 відмовити.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Тьюб" (53200, Дніпропетровська область, м. Нікополь, проспект Трубників, 56; ідентифікаційний код 35537363) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6; ідентифікаційний код 20077720) 3 184 410 грн. 93 коп. - інфляційних втрат, 325 305 грн. 57 коп. - 3% річних, 1 940 711 грн. 09 коп. - пені, 2 177 017 грн. 18 коп. - штрафу, 47 479 грн. 85 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_7