Рішення № 55400332, 02.02.2016, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 січня 2016 р.

Справа № 903/1318/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Скела Терциум"

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Мінмат Ревербері"

про стягнення 2 678 496,79 грн.

Суддя: Кравчук В.О.

за участю представників сторін:

від позивача: н/з

від відповідача: н/з

Суть спору: позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Скела Терциум" звернулось з позовом до господарського суду Волинської області про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Мінмат Ревербері" 2 678 496,79 грн. заборгованості, з яких: 2 027 436,56 грн. - основного боргу, 24 220, 49 грн. - 3% річних, 41 914,38 грн. - інфляційних, 406 604,80 грн. - пені та 178 320,56 грн. - 7% штрафу за неналежне виконання умов договору на постачання природного газу за нерегульованм тарифом №100154 від 30.04.2015р.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 23.12.2015р. було порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 27.01.2016р. та зобов'язано сторін надати суду ряд документів, необхідних для об'єктивного розгляду справи по суті.

Позивач в судове засідання 27.01.2016р. уповноваженого представника не направив, вимог ухвали суду від 23.12.2015р. не виконав, проте був належним чином повідомлений про місце і час розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0101031949018 - 30.12.2015р.(а.с. 34).

Відповідач вимог ухвали суду від 23.12.2015р. не виконав, в судове засідання уповноважного представника не направив, витребуваних ухвалою суду документів не надав.

Ухвала суду про порушення провадження у справі від 23.12.2015р. , була направлена відповідачу на адресу: Волинська обл., Луцький р-он, с. Струмівка, вул. Липинського, 7 та повернута суду поштовим відділенням з відміткою "за закінченням терміну зберігання"(а.с. 35-37).

Відповідно до п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на вищевикладене обов’язок суду щодо повідомлення відповідача про дату та час судового засідання є виконаним.

Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду на розгляд справи за наявними в ній матеріалами, якщо відзив на позов та витребувані господарським судом докази відповідачем не подано.

За приписами п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, явку позивача та відповідача не було визнано обов’язковою, господарський суд визнавши зібрані докази достатніми для розгляду спору за наявними в справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України, -

встановив:

30.04.2015р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Скела Терциум" (Постачальник, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Мінмат Ревербері" (Споживач, відповідач) було укладено договір на постачання природного газу за нерегульованим тарифом №100154 (надалі за текстом - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов`язався поставити продукцію - природний газ споживачу, в обсягах та порядку, а споживач оплатити постачальнику вартість газу в розмірі, строках та порядку передбачених цим договором.

Згідно з п.2.4 Договору обсяги приймання - передачі газу визначаються за розрахунковий період, який становить один місяць

Відповідно до п. 2.7 Договору постачання обсягів газу підтверджується підписаними сторонами актом приймання - передачі газу, що оформлюється на підставі даних показників вузлів обліку.

На виконання умов Договору позивач в період з 01.05.2015р. по 31.07.2015р. поставив відповідачу природний газ на загальну суму 2 632436,56 грн, що підтверджується актами прийому - передачі, а саме:у травні 2015р. в обсязі 130,870 тис. куб. м на загальну суму 933 815,03 грн. відповідно до акту прийому - передачі від 31.05.2015р. №0000000271; у червні 2015р. в обсязі 198,271 тис. куб. м на загальну суму 1 363 787,76 грн. відповідно до акту прийому - передачі від 30.06.2015р. №0000000341; за липень 2015р. в обсязі 48. 679 тис. куб. м на загальну суму 334 833.77 грн. відповідно до акту прийому - передачі від 31.07.2015р. за №0000000412 (а.с. 25-27).

Господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, згідно із положеннями Господарського процесуального кодексу України є предметом регулювання Господарського кодексу України.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Матеріали справи свідчать про те, що між учасниками спору виникли зобов’язання з договору поставки, згідно якого та в силу ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), що здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або у інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ст. ст. 11, 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, та являється однією з підстав виникнення зобов’язань.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов’язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку .

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами пункту 2 статті 692 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок сплатити за товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В порушення умов укладеного між сторонами 30.04.2015р. правочину та вимог чинного законодавства, відповідач свої зобов’язання щодо погашення заборгованості виконав лише частково на суму 605 000,00 грн., внаслідок чого, у відповідача перед позивачем утворилася основна заборгованість в сумі 2 027 436,56 грн.

З огляду на викладене, враховуючи відпуск позивачем відповідачу товару, отримання їх відповідачем та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд прийшов до висновку про підставність пред’явленого позову в частині стягнення суми основної заборгованості у розмірі 2 027 436,56 грн.

Сума основної заборгованості у розмірі 2 027 436,56 грн. повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, у встановленому порядку не була спростована чи заперечена відповідачем.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 406 604,80 грн., що діяла в період заборгованості та 7% штрафу від суми боргу - 178 320,56 грн. слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 6.2.1. договору у разі недотримання порядку та строків проведення розрахунків визначених п. 4.5 цього Договору, постачальник може вимагати у споживача крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних, пеню за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за весь час прострочення від дня коли зобовязання мало бути виконано до дня повного погашення незалежно від строків визначених ч. 6 ст. 232 ГК України, та сплатити штраф у розмірі 7% від суми кожного простроченого платежу.

Згідно ч.1 ст.216, ч.2 ст.217 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (№543/96-ВР від 22.11.1996.р) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до пункту 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п. 6.2.1 Договору сторони узгодили роміри сплати пені та штрафу у разі прострочення Відповідачем строку внесення платежів, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 406 604,80 грн. підлягає частковому задоволенню в сумі 398 041,52 грн., а 178 320,56грн. 7% штрафу - підлягають до задоволення у повному обсязі.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 24 220,49 грн. за період прострочення заборгованості, суд зазначає наступне.

Згідно ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд провівши власний перерахунок 3% річних зазначає, що проведений позивачем розрахунок за визначений період про стягнення 3% річних в сумі 24 220,49 грн. підлягає частковому задоволенню в сумі 23 792,56 грн.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 41 914,38 грн. за період прострочення заборгованості, суд зазначає наступне.

Згідно ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведені обставини, суд вважає, що вимога позивача в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 41 914,38 грн. підлягає до задоволення.

В силу ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. При цьому вимоги, що пред’являються до доказів, визначені ст.34 ГПК України, відповідно до якої, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи наявні в матерілах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за Договором поставки . підлягають частковому задоволенню в сумі 2 669 505,58 грн, з яких: 2 027 436,56 грн. - основного боргу, 398 041,52 грн. пені, 178 320,56 грн. - 7% штрафу, 41 914,38 грн. - інфляційних та 23 792,56 грн. 3% - річних .

Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені ст.49 ГПК України та враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, та відсутність правових підстав для звільнення відповідача від його сплати, з відповідача на користь позивача належить стягнути 40 042,58 грн. судового збору.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Мінмат Ревербері" (45603, Волинська обл., Луцький р-он, с. Струмівка, вул. Липинського, 7 код ЄДРПОУ 33273839) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Скела Терциум" (01133, м. Київ, вул. Мечнікова, 14/1 код ЄДРПОУ 35247177) 2 669 505,58 грн, з яких: 2 027 436,56 грн. - основного боргу, 398 041,52 грн. пені, 178 320,56 грн. - 7% штрафу, 41 914,38 грн. - інфляційних втрат, 23 792,56 грн. 3% - річних та 40 042,58 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. У стягненні 8 563,29 грн. пені та 428,17 грн. 3% річних - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено

02.02.2016

Суддя В. О. Кравчук