Постанова № 55399939, 03.02.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 лютого 2016 року № 826/25649/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Номітекс»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити певні дії

Суддя - Вовк П.В.

В порядку письмового провадження

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Номітекс» (далі також - TOB «Номітекс», позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі також – ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві, відповідач) в якому просило:

- визнати протиправними дії відповідача щодо безпідставного неперахування з електронного рахунку № 37517000182350 в Казначействі України МФО 899998 системи електронного адміністрування податку на додану вартість на поточний рахунок №26009052626696, відкритий ТОВ «Номітекс» в ПАТ КБ «Приватбанк» МФО 320649, коштів в сумі 110 900, 00 грн.;

- зобов’язати відповідача повернути з рахунку № 37517000182350 в Казначействі України МФО 899998 системи електронного адміністрування податку на додану вартість суму в розмірі 110 900, 00 грн. на поточний рахунок ТОВ «Номітекс» № 26009052626696, відкритий в ПАТ КБ «Приватбанк» МФО 320649.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що відповідач протиправно, в порушення положень Податкового кодексу України (далі – ПК України) не перерахував суму в розмірі 110 900, 00 грн. на поточний рахунок позивача у зв’язку з поданням останнім до податкового органу належним чином оформленої заяви про повернення суми бюджетного відшкодування та/або суми коштів на рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника податку, що перевищує суму, яка підлягає перерахуванню до бюджету (додаток 4 до податкової декларації позивача з податку на прибуток від 20 серпня 2015 року).

В наданих суду запереченнях відповідач вказав на необгрунтованість заявлених позивачем позовних вимог, у зв’язку з чим просив суд відмовити в їх задоволенні повністю.

У судове засідання, призначене на 21 січня 2016 року, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи представники позивача та відповідача не з'явились.

Водночас, 21 січня 2016 року на адресу суду надійшло клопотання позивача у справі про здійснення розгляду даної справи за його відсутності, в якому, зокрема, було зазначено про те, що позивач не заперечує проти подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог ч. 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на зазначене, оскільки у судове засідання 21 січня 2016 року не з’явились представники позивача та відповідачів, належним чином повідомлені про дату, час та місце його проведення, беручи до уваги подане 21 січня 2016 року позивачем клопотання та враховуючи відсутність необхідності заслухати свідка чи експерта, з урахуванням вимог статті 128 КАС України, суд, дослідивши матеріали справи, перейшов до розгляду справи в подальшому у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року позивачем було подано до відповідача податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2015 року, в якій від’ємне значення різниці між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту позивача поточного звітного періоду було вказане TOB «Номітекс» на рівні 324 419, 00 грн.

Також, позивачем був поданий додаток 4 до наведеної декларації «Заява про повернення суми бюджетного відшкодування та/або суми коштів на рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника податку, що перевищує суму, яка підлягає перерахуванню до бюджету», в якому TOB «Номітекс» просило суму коштів на рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, що перевищує суму, яка підлягає перерахуванню до бюджету, у розмірі 110 900, 00 грн. перерахувати на поточний рахунок позивача № 26009052626696, відкритий в ПАТ КБ «Приватбанк» МФО 320649.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 6 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до ч. 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з вимогами ч. 1 статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Виходячи з системного тлумачення зазначених положень законодавства вбачається, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Тобто, в розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним за встановленням судом факту їх порушення.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Таким чином, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Зазначені висновки були неодноразово відображені в судовій практиці Вищого адміністративного суду України, зокрема в рішенні від 02 квітня 2014 року, прийнятому по справі № К/800/42688/13.

Крім того, Верховний Суд України, розглядаючи справу № 21-438а12, у своїй постанові від 26 березня 2013 року прийшов до правового висновку про те, що відповідно до ч. 1 статті 2, п.п. 6, 8 ч. 1 статті 3, ч. 1 статті 6 КАС України, предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси позивачів.

Враховуючи зазначене, в межах розгляду даної адміністративної справи насамперед підлягає встановленню факт порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача (внаслідок вчинення протиправних дій щодо неперерахування коштів на поточний рахунок TOB «Номітекс» згідно поданої ним заяви). При цьому необхідно зазначити, що обов’язковою ознакою порушення права особи є його припинення, зміна або встановлення неможливості реалізації.

Розглядаючи питання порушення діями відповідача прав або інтересів позивача, вбачається, що матеріалами справи таке порушення не підтверджується. При цьому суд виходить з наступного.

Відповідно до положень п. 200-1.1 статті 200-1 ПК України, система електронного адміністрування податку на додану вартість забезпечує автоматичний облік в розрізі платників податку:

- суми податку, що містяться у виданих та отриманих податкових накладних та розрахунках коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- суми податку, сплачені платниками при ввезенні товару на митну територію України;

- суми поповнення та залишку коштів на рахунках в системі електронного адміністрування податку на додану вартість;

- суми податку, на яку платники мають право зареєструвати податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- інші показники, які згідно з вимогами пункту 34 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу враховуються під час обрахунку суми податку, обчисленої за формулою, визначеною пунктом 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу.

Згідно з п. 200-1.5 статті 200-1 ПК України, з рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника перераховуються кошти до державного бюджету в сумі податкових зобов'язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті за наслідками звітного податкового періоду, та на поточний рахунок платника податку за його заявою, яка подається до контролюючого органу у складі податкової звітності з податку на додану вартість, у розмірі суми коштів, що перевищує суму задекларованих до сплати до бюджету податкових зобов'язань та суми податкового боргу з податку. При цьому перерахування коштів на поточний рахунок платника може здійснюватися у разі відсутності перевищення суми податку, зазначеної у виданих податкових накладних, складених у звітному періоді та зареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних, над сумою податкових зобов'язань з податку за операціями з постачання товарів/послуг, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість у цьому звітному періоді.

Відповідно до приписів п. 200-1.6 статті 200-1 ПК України, якщо на дату подання податкової декларації з податку сума коштів на рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника податку перевищує суму, що підлягає перерахуванню до бюджету відповідно до поданої декларації, платник податку має право подати до контролюючого органу у складі такої податкової декларації заяву, відповідно до якої такі кошти підлягають перерахуванню:

а) або до бюджету в рахунок сплати податкових зобов'язань з податку;

б) або на поточний рахунок такого платника податку, реквізити якого платник зазначає в заяві, у сумі залишку коштів, що перевищує суму податкового боргу з податку та суму узгоджених податкових зобов'язань з податку.

Для відповідного перерахування таких коштів центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету/на поточний рахунок та реквізити поточного рахунку платника (у випадку подання заяви платника на повернення коштів на такий рахунок).

На підставі такого реєстру орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів після граничного терміну, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати платником сум податкових зобов'язань, здійснює таке перерахування до бюджету/на поточний рахунок платника податку.

При цьому необхідно враховувати, що відповідно до п. 41.1 статті 41 ПК України, контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи.

Виходячи з системного аналізу наведених правових положень вбачається, що на територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, як на контролюючі органи, до яких віднесено і відповідача, покладено обов’язок лише щодо прийняття поданої платником податків заяви про перерахування коштів на поточний рахунок такого платника, поданої в складі відповідної податкової звітності з податку на додану вартість.

Повноваженнями ж щодо фактичного здійснення перерахування таких коштів наділені Державна фіскальна служба України та відповідний орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. При цьому ПК України передбачає визначену послідовність дій, які вказаним органам необхідно здійснити для перерахування коштів з рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податків.

Наведене підтверджується, зокрема, приписами п. 21-1 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 569, відповідно до яких для відповідного перерахування коштів ДФС надсилає Казначейству реєстр, в якому зазначаються найменування платника податку, податковий номер та індивідуальний податковий номер, сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету або на поточний рахунок платника податку, та реквізити такого рахунка (у разі подання платником податку заяви про повернення коштів на його поточний рахунок). Казначейство на підставі зазначеного реєстру протягом п'яти робочих днів після закінчення граничного строку, встановленого Податковим кодексом України для самостійної сплати платником податку сум податкових зобов'язань, здійснює відповідне перерахування.

Крім того, саме такий порядок перерахування коштів з рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податків наведений і в листі Державної фіскальної служби України від 26 серпня 2015 року № 31730/7/99-99-19-03-02-17 «Про особливості перерахування зайво зарахованих коштів з електронного рахунку платника».

Водночас суд звертає увагу на те, що приписи статті 43 ПК України, якими визначений порядок дій контролюючих органів щодо повернення надміру сплачених платниками податків коштів до відповідного бюджету, в даному випадку застосуванню не підлягають, оскільки позивач ставить вимогу про зобов’язання відповідача здійснити перерахунок коштів саме з рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податків, а не з бюджету.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що відповідачем у правовідносинах, які досліджуються судом в межах розгляду даної справи, не було допущено порушень прав, свобод або інтересів позивача, а тому відсутні підстави для задоволення адміністративного позову TOB «Номітекс».

Відповідно до статті 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч. 1 статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів.

Згідно положень статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-12, 71, 122, 128, 158-163 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Номітекс» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити певні дії – відмовити.

Постанова, відповідно до ч. 1 статті 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя П.В. Вовк