Ухвала суду № 55394319, 01.02.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 345/3334/15-ц

Провадження № 22-ц/779/262/2016

Категорія 48

Головуючий у 1 інстанції Мигович О. М.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Вакарук В.М.,

суддів: Горейко М.Д., Проскурніцького П.І.

секретаря Драганчук У.М.

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права особистої власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Калуського міськрайонного суду від 10 грудня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суд з позовом до ОСОБА_3, у якому просив визнати за ним право власності на ? частину квартири №157, що знаходиться за адресою вул. Малицької, 9 в м. Калуш, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що дану квартиру придбано за час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 за спільні кошти подружжя.

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернулась із зустрічним позовом, у якому просила визнати за нею право особистої власності на спірну квартиру, оскільки квартира була придбана за її кошти, які вона отримала від продажу квартири по вул. Тихого,1 в м. Калуші , що належала їй на праві власності.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду від 15 жовтня 2015 року справи за вказаними позовами обєднано в одне провадження.

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 10 грудня 2015 року в задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено, визнано за ОСОБА_3 право особистої власності на трикімнатну квартиру, загальною площею 69,1 кв.м. на 8 поверсі 9-ти поверхового будинку по вул. Малицької, 9/157 в місті Калуші Івано-Франківської області.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на незаконність та необґрунтованість судового рішення, зазначає, що суд прийняв рішення на припущеннях та поясненнях свідків, які є суперечливими та взаємовиключними. Суд прийняв рішення упереджено не взявши до уваги всі ті докази, що надавалися відповідачкою, не дослідивши всі ті докази, які надавалися позивачем. Також не взято до уваги судом висновок про вартість майна №15/04/12, при тому, що обидві сторони процесу та всі свідки ствердили, що квартири по вул. Тихого та Малицької придбані за іншу суму коштів ніж вказано в договорі. Просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири №157, що знаходиться по вул. Малицької, 9 в м. Калуші, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі.

В засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 вимоги скарги підтримали, ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_5 вимоги скарги заперечили.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав.

Встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 14 вересня 2002 року, рішенням Калуського міськрайонного суду від 10 вересня 2014 року шлюб між ними розірвано (а.с.4). Ще до одруження із позивачем 19 серпня 1999 року відділом приватизації житла Державного концерну «Оріана» видано на імя відповідачки ОСОБА_3 (дівоче прізвище ОСОБА_6Р.) свідоцтво про право власності на квартиру, площею 43 кв.м. по вул. Тихого,1/60 в м. Калуші, яка належала їй на праві особистої власності і даний факт ніхто не оспорює (а.с.50).

07 серпня 2006 року ОСОБА_3, під час перебування у шлюбі, відчужила вказану квартиру шляхом укладення договору купівлі-продажу квартири із ОСОБА_7 за інвентаризаційною вартістю - 9451 грн. (а.с.52) і в цей же день в нотаріальній конторі була оформлена розписка між нею та гр. ОСОБА_8 про передачу останній 28000 доларів США за купівлю у неї за вказані кошти спірної квартири по вул. №157 по вул. Малицької, 9 в м. Калуші, інвентаризаційною вартістю 2546 грн., хоча нотаріально даний договір купівлі продажу був оформлений 05 вересня 2006 року у звязку з тим, що в документах була допущена помилка, яку виправляли в ОБТІ (а.с.53,103).

Встановлено, що з 2006 року по вересень 2014 року ОСОБА_2 не оспорював право власності відповідачки на квартиру, хоча в 2006 року йому було відомо, що остання оформила на себе право власності на квартиру.

Відповідно до ч.3 та 4 ст.368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

За змістом ч.1 та ч.2 ст.60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до вимог ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими:

1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності;

2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості СК України містить винятки із загального правила.

Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.

За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

За наведених обставин, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права ст.ст. 57,60 СК України та дійшов обґрунтованого висновку про визнання за ОСОБА_3 права особистої приватної власності на квартиру, оскільки вона була придбана за кошти, які належали їй особисто від продажу квартири, що належала їй на праві особистої власності та відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання за ним права власності на ? частину спірної квартири.

Така правова позиція закріплена у постановах Верховного Суду України від 01.07.2015 року /справа 6-612цс15/ щодо застосування ст..57 СК України, а також постанові ВСУ від 19 червня та 2 жовтня 2013 року.

Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_2 на те, що він працював на сезонних роботах в РФ, заробляв кошти, за рахунок яких проведено у спірній квартирі ремонт, оскільки він не позбавлений права у встановленому законом порядку ставити питання про відшкодування понесених ним витрат.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового або зміни рішення.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог закону, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Калуського міськрайонного суду від 10 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: В.М. Вакарук

ОСОБА_9

ОСОБА_10