Рішення № 55391520, 01.02.2016, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/5713/15-ц

(2/199/238/16)

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01 лютого 2016 року м. Дніпропетровськ

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

Головуючий-суддя Сенчишин Ф.М.

При секретарі Герасименко В.А.

За участю позивача ОСОБА_1

представника позивача та третіх осіб ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

представника відповідача та третьої особи ОСОБА_5

розглянувши у відритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за об'єднаними в одне провадження позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_6, про поділ спільного майна подружжя, та зустрічними позовними вимогами ОСОБА_3 до ОСОБА_1, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом (т. 1 а.с. 4-5), за яким просила суд поділити сумісно нажите в шлюбі з ОСОБА_3 майно в наступному порядку:

-з урахуванням інтересів неповнолітньої дитини ОСОБА_9 виділити їй трикімнатну квартиру загальною площею 65,4 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, визнавши за нею право власності на цю квартиру;

-відповідачу ОСОБА_3 виділити автомобіль марки «Skoda Oktavia A5», 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 15 липня 1995 року і від шлюбу мають двох дітей: сина ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньку ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2. Діти фактично проживають з позивачкою та знаходяться на її утриманні. За час шлюбу за спільні кошти 26 грудня 2003 року була придбана зазначена квартира, а також в 2008 році було придбано вказаний автомобіль. Цим автомобілем фактично користується відповідач. В добровільному порядку сторони поділити спільно нажите не можуть.

ОСОБА_3, в свою чергу, звернувся до суду з зустрічним позовом (т. 1 а.с. 52), за яким в порядку поділу спільного майна подружжя просить визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 як такої, що набута сторонами в період шлюбу.

Ухвалою суду від 28 вересня 2015 року зустрічна позовна заява ОСОБА_3 була прийнята судом до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2, яка одночасно є представником третіх осіб ОСОБА_7 та ОСОБА_8, підтримали в повному обсязі власні позовні вимоги та фактичні обставини, на яких вони ґрунтуються. ОСОБА_1 після встановлення факту відчуження відповідачем спірного автомобіля пояснила суду, що згоди на відчуження автомобіля вона не давала і гроші від продажу автомобіля в інтересах сім'ї використані не були. Просить суд врахувати вартість автомобіля під час поділу того, майна, яке залишилося на час розгляду справи. Заперечили проти задоволення зустрічних позовних вимог в повному обсязі, оскільки кватира АДРЕСА_1 є особистою власністю позивачки та її батьків - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Позивачка наполягає на тому, що їй з батьками належала квартира в с. Ювілейне, яку вони продали, а за отримані кошти придбали квартиру, на яку тепер претендує відповідач. Спільні з відповідачем кошти на придбання квартири використані не були.

Відповідач ОСОБА_3 і його представник ОСОБА_4 в суді заперечили проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та підтримали в повному обсязі власні зустрічні позовні вимоги. Наполягають на тому, що обидві квартири придбані за спільні кошти сторін під час перебування у шлюбі, є їх спільною сумісною власністю, отже підлягають поділу між сторонами в рівних частках. Автомобіль «Skoda Oktavia A5», державний номер НОМЕР_1, дійсно був спільною сумісною власністю сторін, був проданий за час перебування сторін в шлюбі, а виручені від продажу кошти залишилися у позивачки.

ОСОБА_5, який є представником відповідача ОСОБА_3 та третьої особи ОСОБА_6 в судовому засіданні також заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та підтримав в повному обсязі зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 Як представник ОСОБА_6 пояснив суду, що останній придбав у ОСОБА_3 автомобіль «Skoda Oktavia A5», 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1, є власником автомобіля на час розгляду справи в суді і тому цей автомобіль не може бути предметом поділу між сторонами.

На підставі досліджених доказів судом встановлені наступні фактичні обставини.

З копії свідоцтва про укладення шлюбу (т. 1 а.с. 11) вбачається, що позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 з 15 липня 1995 року перебували в зареєстрованому шлюбі.

Сторони мають спільних дітей - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, та неповнолітню ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується копіями свідоцтв про народження (т. 1 а.с. 15, 16).

Шлюб між сторонами розірвано рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 вересня 2015 року (т. 1 а.с. 218), яке набрало законної сили 18 вересня 2015 року.

В період перебування в зареєстрованому шлюбі та підтримання фактичних шлюбних відносин:

- відповідач ОСОБА_3 за нотаріально - посвідченим договором купівлі - продажу 26 грудня 2003 року придбав квартиру АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 12-14) та також за договором купівлі-продажу транспортного засобу 24 квітня 2008 року придбав транспортний засіб «Skoda Oktavia A5», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 115-117)

- позивачка ОСОБА_1 за нотаріально - посвідченим договором купівлі - продажу 01 квітня 2010 року придбала квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 53-55, 73-77).

Вирішуючи питання щодо віднесення майна до спільного сумісного майна подружжя, суд виходить з того, що зазначене сторонами майно було придбане в різний час.

Суд, керуючись вимогами ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, враховує правовий висновок, викладений Верховним судом України у постанові № 6-1662цс15 від 04 листопада 2015 року, за яким відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно із частиною першою Прикінцевих положень СК України цей Кодекс набрав чинності з 1 січня 2004 року. Спірне майно придбано подружжям до 2004 року, тобто до набрання чинності СК України, а тому при вирішенні справи судам необхідно було застосовувати положення КпШС України, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин.

Оскільки спірна квартира АДРЕСА_2 придбана до 2004 року, застосуванню підлягають відповідні положення КпШС України.

Зокрема, за ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Сторонами не оспорюється той факт, що зазначена квартира була придбана за їх спільні сумісні кошти.

Виходячи з того, що квартира була придбана відповідачем в період перебування у зареєстрованому шлюбі та підтримання фактичних шлюбних відносин з позивачкою, така квартира на підставі ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу.

Щодо решти майна, яке є предметом спору, суд, керуючись вимогами ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, враховує правовий висновок, викладений Верховним судом України у постанові № 6-612цс15 від 01 липня 2015 року, згідно якого норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими:

1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності;

2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості СК України містить винятки із загального правила. Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України. За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Суд також враховує правовий висновок, викладений Верховним судом України у постанові № 6-2641цс15 від 16 грудня 2015 року, за якою належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. У зв'язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

За ст. 60 Сімейного кодексу, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Сторонами визнаний той факт, що транспортний засіб «Skoda Oktavia A5», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, був придбаний відповідачем в період перебування у зареєстрованому шлюбі та підтримання фактичних шлюбних відносин з позивачкою за їх спільні кошти. З огляду на викладене, автомобіль з часу придбання перебував у спільній сумісній власності сторін.

Позивачка наполягає на тому, що квартира АДРЕСА_1 є її особистою власністю.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто.

Обґрунтування позивачкою набуття квартиру у особисту власність зводиться до того, що їй з батьками належала квартира в с. Ювілейне, яку вони продали, а за отримані кошти придбали спірну квартиру. Спільні з відповідачем кошти на придбання квартири використані не були.

Визначаючи джерело набуття права власності на зазначену квартиру, суд виходить з того, що зі змісту договору купівлі-продажу квартири (т. 1 а.с. 73-77) вбачається, що продаж квартири було здійснено за 58050 грн., які продавець одержав від покупця ОСОБА_1 готівкою повністю до підписання договору.

Доводи позивачки частково підтверджені наданими нею доказами.

Зокрема, згідно копії свідоцтва про право власності на житло від 03 травня 1995 року (т. 1 а.с. 72), ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_4, яку вони набули у власність шляхом приватизації.

З копії нотаріально-посвідченого договору купівлі-продажу (т. 1 а.с. 78-82) вбачається, що 24 березня 2010 року ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_1 продали зазначену квартиру за 84850 грн.

Виходячи із рівності часток співвласників у спільному майні, від продажу квартири АДРЕСА_4, позивачка ОСОБА_1 отримала 28283,33 грн. (84850 / 3), які є її особистими коштами.

Виходячи з того, що спірна квартира була придбана лише через сім днів після продажу позивачкою та її батьками своєї квартири в с. Ювілейне, суд вважає доведеним факт того, що із 58050 грн., сплачених за спірну квартиру, 28283,33 грн., або 48,72%, є особистою власністю позивачки.

Доводи позивачки про те, що решта вартості квартири була оплачена за рахунок коштів, які отримали від продажу своєї квартири її батьки, судом відхиляються, оскільки не підтверджені доказами.

Більше того, мати позивачки ОСОБА_7 вже зверталася до суду з позовом про визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1 з тих підстав, що квартира була придбана нею та її чоловіком ОСОБА_8 за рахунок коштів, отриманих від продажу вищевказаної квартири, і в задоволенні їх вимог рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 серпня 2015 року (т. 1 а.с. 174-176), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2015 року було відмовлено, оскільки факт надання коштів ОСОБА_1 для придбання спірної квартири доведений не був.

Оцінюючи наявні докази в їх сукупності та взаємозв'язку суд вважає доведеним факт того, що решта 51,28 % квартири АДРЕСА_1 була оплачена ОСОБА_13 за рахунок спільних коштів подружжя, отже є їх спільною сумісною власністю.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 24 постанови № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 84-87), сторони залишаються зареєстрованими власниками зазначених квартир на теперішній час.

Зареєстрованим власником автомобіля «Skoda Oktavia A5», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, на час розгляду справи в суді є третя особа ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 48).

Останній набув право власності на транспортний засіб на підставі довідки-рахунку від 02 червня 2015 року.

З огляду на встановлені фактичні обставини, поділу між сторонами підлягають такі, що є спільною сумісною власністю подружжя, квартира АДРЕСА_2 та 51,28 % квартири АДРЕСА_1.

Щодо відчуженого відповідачем транспортного засобу, суд враховує правовий висновок, викладений Верховним судом України у постанові № 6-71цс15 від 08 квітня 2015 року, за якою відповідно до статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Отже, за змістом зазначених норм матеріального права належність подружжю майна, придбаного за час шлюбу за спільні кошти подружжя, на праві спільної сумісної власності законодавством презюмується, якщо інше не встановлено судом при розгляді справи. За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі встановленій законом. Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана у письмовій формі. Однак, відповідно до положень частин першої та другої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленої законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна зі сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним. Законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з відчуження такого без письмової згоди одного з подружжя, за умови наявності іншої згоди, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.

Сторонами визнаний той факт, що відповідачка письмову згоду на відчуження зазначеного автомобіля не надавала. Остання категорично заперечує факт надання нею згоди в будь-якій формі на відчуження автомобіля і відповідачем докази на підтвердження висловлення позивачкою такої згоди або подальшого схвалення укладеного правочину суду не надавалися. Так само, відповідачем не надані докази на підтвердження факту використання отриманих від продажу автомобіля коштів в інтересах сім'ї.

За наведених обставин, суд вважає доведеним факт того, що продаж автомобіля, який був спільною сумісною власністю сторін, було здійснено відповідачем на власний розсуд, а отримані від продажу автомобіля кошти не були використані в інтересах сім'ї.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 30 постанови № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

З огляду на викладене, вартість проданого відповідачем автомобіля підлягає врахуванню при поділі спільного майна сторін.

При цьому суд керується дійсною ринковою вартістю майна, яка є предметом спору.

Зокрема, за висновками судових будівельно-технічних експертиз дійсна ринкова вартість:

-квартири АДРЕСА_2 на 01 лютого 2016 року складає 674540 грн. (т. 2 а.с. 28);

-квартири АДРЕСА_1 на 01 лютого 2016 року складає 568220 грн. (т. 1 а.с. 219-248).

У відповідності до висновку судової автотоварознавчої експертизи від 22 січня 2016 року (т. 2 а.с. 33-43), ринкова вартість автомобіля «Skoda Oktavia A5», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, на дату оцінки складає 278056,80 грн.

Визначена експретами вартість спірного майна визнана сторонами в судовому засіданні і суд не вбачає підстав ставити висновки експертів під сумнів.

За ст. 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Відповідно до 1 ст. 70 Сімейного кодексу України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 71 Сімейного кодексу України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Також, суд, керуючись вимогами ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, враховує правовий висновок, викладений Верховним судом України у постанові № 6-21цс15 від 11 березня 2015 року, згідно якої під час здійснення поділу майна в судовому порядку суд повинен виходити з презумпції рівності часток, а також з вимог статті 71 СК України, відповідно до якої поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки у разі неподільності майна (частина друга статті 364 ЦК України).

Позивачка просить суд відступити від рівності часток подружжя при поділі спільного майна з урахування проживання з нею неповнолітньої дочки, однак визначені ч.ч. 2, 3 ст. 70 Сімейного кодексу України підстави для відступу від рівності часток подружжя в судовому засіданні не встановлені, і при поділі спільного майна, суд виходить з рівності часток сторін у спільному майні, яке підлягає поділу.

Таким чином, позивачка має право на виділ їй майна загальною вартістю 621990,01 грн. (674540 / 2 + 568220 х 51,28% / 2 + 278056,80 / 2), а відповідач - 343933,21 грн. (674540 / 2 + 568220 х 51,28% / 2 - 278056,80 / 2).

З урахуванням того, що обидві сторони на час розгляду справи в суді мешкають в трикімнатній квартирі АДРЕСА_2, а в двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 (в якій частка, що належить позивачці на праві особистої власності, становить 48,72%), мешкають батьки позивачки, з метою збереження балансу інтересів сторін, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості, суд вважає за необхідне зі спільного майна сторін виділити у власність позивачці 51,28 % у праві власності на квартиру АДРЕСА_1, вартість яких становить 291383,22 грн. та виходячи із цього, визнавши за нею право власності на всю квартиру в цілому, та визначити сторонам їх частки у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_2:

-за ОСОБА_1 - 49/100 ((621990,01 - 291383,22) / 674540);

-за ОСОБА_3 - 51/100 (343933,21 / 674540)

За наведених обставин, як первісні так і зустрічні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Позивачкою ОСОБА_1 понесені та документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 568 грн. (т. 1 а.с. 1, 2), та з оплати проведення судової експертизи у розмірі 450 грн. (т. 2 а.с. 29-31).

Відповідачем ОСОБА_3 понесені та документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 487,20 грн. (т. 1 а.с. 51)

Зазначені судові витрати згідно вимог ст. 88 ЦПК України підлягають розподілу між сторонами пропорційно частці задоволених судом вимог.

Зокрема, за первісним позовом ОСОБА_1 просила виділити їй майно вартістю 674540 грн., а за рішенням суду (у межах вимог за цим позовом) їй виділене майно вартістю 621990,01 грн. (674540 / 2 + 278056,80 / 2). За таких обставин, з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню:

- судовий збір у розмірі 523,75 грн. (568 х 621990,01 / 674540);

- витрати на оплату судової експертизи у розмірі 414,94 грн. (450 х 621990,01 / 674540).

За зустрічним позовом ОСОБА_3 просив виділити йому майно вартістю 284110 грн. (568220 / 2), а за рішенням суду (у межах вимог за цим позовом) йому виділене майно вартістю 145691,61 грн. (568220 х 51,28% / 2). За таких обставин, з позивачки на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 249,84 грн. (487,20 х 145691,61 / 284110);

Суд також враховує роз'яснення, викладені у п. 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», за якими остаточне визначення в процесі розгляду справи ціни позову (дійсної вартості спірного майна), а отже, і суми судового збору, здійснюється судом із наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору.

Виходячи із встановленої судом дійсної вартості майна, яке є предметом спору за первісним позовом - 952596,80 грн. (674540 + 278056,80), позивачкою за ставками, чинними на час подання позову до суду, не доплачений судовий збір у розмірі 3086 грн. (3654 - 568).

Виходячи із встановленої судом дійсної вартості майна, яке є предметом спору за зустрічним позовом - 284110 грн. (568220 / 2), відповідачем за ставками, чинними на час подання зустрічного позову до суду, не доплачений судовий збір у розмірі 2353,90 грн. (284110 х 1% - 487,20).

Зазначений судовий збір підлягає стягненню зі сторін до доходу Держави пропорційно задоволеним судом вимогам.

Зокрема, з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в наступних розмірах:

-3086 х (674540 - 621990,01) / 674540 = 240,41 грн.;

-2353,90 х 145691,61 / 284110 = 1207,08 грн.;

що разом складає 1447,49 грн.

З ОСОБА_9 також підлягає стягненню судовий збір в наступних розмірах:

-3086 х 621990,01 / 674540 = 2845,59 грн.;

-2353,90 х (284110 - 145691,61) / 284110 = 1146,82 грн.;

що разом складає 3992,41 грн.

Керуючись ст.ст. 10,11, 60, 88, 212, 214 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_6, про поділ спільного майна подружжя та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.

Поділити спільно набуте ОСОБА_1 та ОСОБА_3 майно наступним чином:

-визнати за ОСОБА_1 право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 45,8 кв.м., житловою площею 27,4 кв.м.;

-визнати за ОСОБА_1 право власності на 49/100 трикімнатної квартири АДРЕСА_2, загальною площею 65,4 кв.м., житловою площею 38,5 кв.м.;

-визнати за ОСОБА_3 право власності на 51/100 трикімнатної квартири АДРЕСА_2, загальною площею 65,4 кв.м., житловою площею 38,5 кв.м.;

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1:

- судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 523 гривні 75 копійок;

- судові витрати з оплати проведення судової експертизи 414 гривні 94 копійки;

а усього стягнути 938 (дев'ятсот тридцять вісім) гривень 69 (шістдесят дев'ять) копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 249 (двісті сорок дев'ять) гривень 84 (вісімдесят) чотири копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 до доходу Держави судовий збір у розмірі 1447 (одну тисячу чотириста сорок сім) гривень 49 (сорок дев'ять) копійки.

Стягнути з ОСОБА_3 до доходу Держави судовий збір у розмірі 3992 (три тисячі дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 41 (сорок одну) копійку.

На рішення може бути подана апеляційна скарга в Апеляційний суд Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Головуючий :