Рішення № 55390825, 26.01.2016, Буський районний суд Львівської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Єдиний унікальний номер №440/1492/14-ц

Провадження № 2/440/17/2016

26 січня 2016 року

Буський районний суд Львівської області

в складі: головуючого судді Журибіда Б. М.,

при секретарі Гута О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду місті Буськ справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третіх осіб ОСОБА_4, Буського районного сектору Державної міграційної служби України у Львівській області про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення мешканців зі зняттям з реєстраційного обліку заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк» про розірвання кредитного договору № 176 від 12.01.2012 року та договорів поруки № 176/1, № 176/2, № 176/3 від 12.01.2012 року , -

В С Т А Н О В И В :

07.10.2014 року представник Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк» звернувся в суд з заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третіх осіб ОСОБА_4, Буського районного сектору Державної міграційної служби України у Львівській області про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення мешканців зі зняттям з реєстраційного обліку заборгованості за кредитним договором, покликаючись на те що відповідачі не виконують належним чином зобов'язання за кредитним договором № 176 від 12.01.2012 року, згідно якого позивач надав ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 74500,00 гривень зі сплатою процентів у розмірі 18 % річних, з кінцевим терміном повернення кредиту 11.01.2017 р.. В забезпечення виконань зобов'язань за кредитним договором, між позивачем, відповідачем та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_6 укладено договори поруки від 12.01.2012 р. Крім того, в забезпечення виконання кредитних зобов'язань, 12.01.2012 р. між банком, позичальником та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Буського районного нотаріального округу Львівської області Лукащук Н.О., зареєстрований в реєстрі під № 14. Предметом іпотеки є житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею будинку 77,9 кв.м., що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно; та земельна ділянка, площею 0,2500 га, що розташована за адресою АДРЕСА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку. Оскільки, заборгованість за кредитним договором, станом на 26.10.2015 року складає 75611,71 гривень, просить, з метою погашення заборгованості за кредитним договором, звернути стягнення на предмет іпотеки, що перебуває в приватній власності ОСОБА_1, виселити мешканців зі зняттям з реєстраційного обліку та стягнути з боржників суму сплаченого, при подачі позовної заяви, судового збору.

09.04.2015 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 звернулися в суд з зустрічною позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» про розірвання кредитного договору № 176 від 12.01.2012 року та договорів поруки № 176/1, № 176/2, № 176/3 від 12.01.2012 року.

Ухвалою Буського районного суду від 01.10.2015 року вище згадані позови об»єднані в одне провадження, з присвоєнням справі єдиного номера № 440/1492/14-ц., провадження № 2/440/76/2015 р.

Представник позивача за первісним позовом, згідно довіреності від 13.01.2016 р., ОСОБА_8 позов, в частині збільшених позовних вимог, підтримав повністю, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, просить його задовольнити. Заперечив проти зустрічного позову, просить відмовити в задоволенні такого за безпідставністю.

ОСОБА_1 в судове засідання не з»явилася, забезпечила явку представника, згідно довіреності від 21.10.2014 року, ОСОБА_6, яка частково визнала первісний позов, заперечила проти збільшених позовних вимог банку та виселення мешканців з житлового будинку. Зустрічний позов підтримала повністю, просить згідно законодавства про захист прав споживачів, кредитний договір та договори поруки визнати розірваними.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з»явилися, судом були належним чином повідомлені про день та час розгляду справи, клопотань про розгляд справи у їх відсутності, заперечень, тощо, не подали.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, Буського районного сектору Державної міграційної служби України у Львівській області за викликом суду не з»явився, в матеріалах справи наявний лист № 26/1882 від 17.10.2014 року з проханням справу розглядати без участі представника сектору, проти позову заперечень не мають, покладаються на думку суду.

ОСОБА_4, будучи третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, просить відмовити в задоволенні первісного позову, зустрічний позов задоволити повністю.

Оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без участі відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6 та представника третьої особи , суд вважає за можливе заслухати справу за їх відсутності, на підставі наявних доказів.

Вислухавши сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що первісний позов підлягає до часткового задоволення, зустрічний позов задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зі змісту ст. 10 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Положеннями ч.1 ст.11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, та сторонами не оспорювалось, що 12.01.2012 року, між Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_4 укладено договір № 176, за яким банк надав ОСОБА_4 кредит в сумі 74500,00 гривень з сплатою процентів в розмірі 18 % річних з кінцевим терміном повернення кредиту 11.01.2017 року. (а.с. 25-31 том 1)

Для забезпечення належного виконання зобов'язання позичальника, між банком та відповідачами було укладено три договори поруки, зокрема: 12.01.2012 р., між банком, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір поруки №176/1; між банком, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 - договір поруки №176/2, між банком, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 - договір поруки № 176/3, згідно яких останні зобов'язалась перед банком відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язання позичальника, що випливає з кредитного договору, 12.01.2012 р. між банком, позичальником та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, що посвідчений приватним нотаріусом Буського районного нотаріального округу Львівської області Лукащук Н.О. й зареєстрований в реєстрі під №14 (а.с. 39-48 том 1).

У відповідності до п. 1.2 договору іпотеки, предметом іпотеки за договором є житловий будинок АДРЕСА_1 який складається з чотирьох житлових кімнат, загальною площею будинку 77,9 кв.м., що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06.09.2006 р. серія НОМЕР_2, виданого Андріївською сільською радою 06.09.2006 р.; та земельна ділянка, площею 0,2500 га, що розташована за адресою АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер: НОМЕР_3, що належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серії НОМЕР_4, виданого Андріївською сільською радою 11.12.2008 року (а.с. 65, 67-69 том 1).

Факт видачі та отримання ОСОБА_4 кредиту, проти чого останній в суді не заперечив, підтверджується розпорядженням банку про видачу кредитних коштів від 12.01.2012 р., заявою про видачу готівки. (а.с. 66, 78 том 1)

Відповідно до п.1.5 кредитного договору, позичальник зобов»язався щомісячно по останній робочий день місяця, наступного за звітним, проводити погашення кредиту рівними частинами в сумі 1241,67 грн. та сплачувати проценти, нараховані Банком на залишок заборгованості за кредитом, шляхом внесення готівки до каси Банку або шляхом безготівкових перерахувань починаючи з лютого 2012 року. Останній платіж в рахунок погашення кредиту та сплату нарахованих Банком процентів здійснити не пізніше 11 січня 2017 року.

У відповідності до ст. 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, та якщо у договорі встановлений строк виконання зобов'язання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно із ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позичальник допускав порушення умов кредитного договору, а саме прострочував сплату тіла кредиту та відсотків.

Відповідно до підпунктів 3.4, 4.2.2 кредитного договору, банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту в цілому, або у визначеній банком частині, сплати процентів за його користування та інших платежів, що належать до сплати за цим договором, у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов'язань за цим договором, в тому числі, затримання сплати частини кредиту та /або процентів за користування кредитом, інших платежів за цим договором на три місяці. Виконання позичальником вимоги банку щодо дострокового повернення суми кредиту належних до сплати процентів, та інших платежів відповідно до умов цього договору повинно бути проведено позичальником протягом 60 календарних днів з дати одержання такої вимоги від банку.

Банк неодноразово надсилав вимоги (повідомлення) № 280, 281 від 07.08.2013 позичальнику та іпотекодержателю про існуючу заборгованість та останні попереджались про наслідки її непогашення, проте вимоги банку були проігноровані, заборгованість не ліквідована.(а.с. 49-50 том 1)

Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк встановлений Договором або Законом.

Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до підпунктів 3.4, 4.2.2 кредитного договору, Банк має право вимагати від позичальника (Відповідача) дострокового повернення суми кредиту в цілому, або у визначеній Банком частині, сплати процентів за його користування та інших платежів, що належать до сплати за цим договором, у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов»язань за цим договором, в тому числі, затримання сплати частини кредиту та /або процентів за користування кредитом, інших платежів за цим договором на три місяці. Виконання позичальником вимоги Банку щодо дострокового повернення суми кредиту належних до сплати процентів, та інших платежів відповідно до умов цього Договору повинно бути проведено позичальником протягом 60 календарних днів з дати одержання такої вимоги від Банку.

Банк 27.02.2014 р. надіслав іпотекодавцю та позичальнику письмові повідомлення-вимоги за № № 062, 063, якою вимагав достроково повернути кредит в розмірі 61 148,79 грн. грн. протягом 30 - днів з моменту отримання. (а.с. 52, 53 том 1). Такі вимоги банку не виконані, сума заборгованості не погашена.

Станом на 26.10.2015 року заборгованість ОСОБА_4 за кредитним договором № 176 від 12.01.2012р. становить 75 611,71 грн., з яких: - строкова заборгованість становить 19 896,00 грн.; - нараховані відсотки за користування кредитом - 684,41 грн.; - прострочена заборгованість по кредиту становить 26 365,06 грн.; - прострочена заборгованість по відсотках 7 870,62 грн.; - сума нарахованої пені по кредиту 4 227,51 грн.; - сума нарахованої пені по відсотках 1 219,89 грн.; - інфляційні втрати від прострочених сум заборгованості за кредитом - 14 145,95 грн.; - 3% річних від прострочених платежів - 1 202,27 грн.

Відповідно до ч.1 ст.575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ст.589 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. Аналогічні положення містяться в ч.1 ст.12, ст.33 Закону України «Про іпотеку».

Згідно ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Підпунктами 3.1.3, 6.1. іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому цим договором, у випадку невиконання або неналежного виконання зобов»язання за кредитним договором та/або цим договором, в тому числі: невиконання або неналежне виконання боржником (Позичальником) зобов»язання за договором відновлювальної кредитної лінії в цілому або в будь-якій його частині, якщо прострочення строку будь-якого з платежів або його частини становить більше трьох місяців. У відповідності до п. 4.2 іпотечного договору, у випадку невиконання чи неналежного виконання Іпотекодавцем зобов'язання в цілому чи тієї іншої його частини, Іпотекодержатель вправі реалізувати своє право шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки у порядку, визначеному цим Договором. У відповідності до п. 4.3 договору Іпотеки, Іпотекодержатель вправі задовольнити за рахунок Предмету іпотеки свої вимоги у повному обсязі, який визначається Іпотекодержателем самостійно на момент реалізації Права іпотеки.

Зазначене вище свідчить про те, що керуючись п.п. 3.1.3, п. 6.1 іпотечного договору, ст. 12, ст. 33, Закону України «Про іпотеку», ст. 589, ст.590, ст. 592 ЦК України, Банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки, передане в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором.

Згідно звітів про оцінку майна, здійснених суб'єктом оціночної діяльності ТзОВ «Термін ЛТД» станом на 01.10.2015 року вартість житлового будинку в АДРЕСА_3 із заокругленням, без урахування ПДВ становить 199970 грн.; вартість земельної ділянки за тією ж адресою, без урахування ПДВ становить 49775 грн.

Частиною 1 ст.33, ст.39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язанння іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Враховуючи вище наведене, позов в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, підлягає задоволенню.

Щодо позову первісного позивача в частині виселення мешканців зі зняттям з реєстраційного обліку, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.39 Закону України "Про іпотеку" одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Відповідно ч.1 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р., суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч.1 ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною, кожен має право на повагу до житла.

Як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини «Прокопович проти Росії», «Гіллоу проти Сполученого Королівства» поняття житла є автономним, і те, чи конкретне місце проживання становить чи ні «житло», що захищається п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, залежить від фактичних обставин, а саме наявності достатнього та постійного зв'язку з конкретним місцем.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцькій проти України» втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Відповідно до ст. 47 Конституції України, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

На момент укладення договору іпотеки, згідно довідки № 1057 від 02.11.2011 р., виданої Андріївською сільською радою Буського району Львівської області, у житловому будинку була зареєстрована ОСОБА_1. (а.с. 61 том 1)

Згідно довідки № 1227 від 29.09.2014 р., виданої Андріївською сільською радою Буського району Львівської області у житловому будинку зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3. (а.с. 62 том 1)

В силу п.3.3.10 договору іпотеки іпотекодавець зобов»язалась у 30-денний строк повідомити Банк про реєстрацію інших осіб за адресою місцезнаходження предмету іпотеки, їх прізвищ, імен,по-батькові, та інші обставини, що можуть вплинути на виконання зобов»язань за цим договором, однак не повідомила банк про реєстрацію інших осіб за адресою місцезнаходження предмету іпотеки.

27.02.2014 та 30.09.2014 Банком на адресу реєстрації ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 було направлено письмові вимоги про звільнення житлового приміщення №№ 064,330,331. (а.с. 54-58 том 1)

Відповідно до ст.40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передану в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в ч.3 ст.109 ЖК Української РСР.

Враховуючи зазначене, примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо добровільно мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника, або в інший погоджений сторонами строк.

Відповідна позиція викладена і в п.43 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

У постанові від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, посилаючись на частину другу статті 109 ЖК УРСР у поєднанні зі статтями 39, 40 Закону України "Про іпотеку", Верховний Суд України висловив правову позицію про те, що особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина друга статті 109 ЖК УРСР).

За змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачене Законом України "Про іпотеку".

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України "Про іпотеку".

Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 цього Кодексу регулює порядок виселення громадян.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

Отже, за змістом цих норм, особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

В іпотеку передано квартиру, яка є власністю ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06.09.2006 р., серія НОМЕР_5, виданого Андріївською сільською радою 06.09.2006 р.; та земельну ділянку, належну ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серії НОМЕР_4, виданого Андріївською сільською радою 11.12.2008 р., тобто дане майно придбана в часі раніше, не за рахунок отриманих кредитних коштів.

Таким чином суд, виходячи з засад виваженості, розумності та справедливості, приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог банку про виселення з будинку слід відмовити за безпідставністю.

Щодо мотивів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_6 поданого останніми зустрічного позову, в порядку вимог Закону України «Про захист прав споживачів», слід зазначити наступне.

У відповідності до рішення Буського районного суду Львівської області від 24 лютого 2015 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 19 травня 2015 року у справі № 440/1463/14-ц., з позичальника та поручителів стягнуто на користь публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії-Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором № 176 від 12 січня 2012 р., в сумі 51 527,14 грн.. Рішення набрало законної сили.

Мотиви позичальника, що даним рішенням позбавлений можливості користуватися банківськими послугами на весь термін дії кредитного договору, крім того в разі задоволення позову банку про стягнення на предмет іпотеки та виселення суперечитиме рішенню про стягнення кредитної заборгованості, утруднить його виконання та призведе до подвійного стягнення боргу, тому наявні підстави для розірвання кредитного договору та договорів поруки, судом до уваги не приймаються, оскільки незважаючи на пряму вимогу закону позивачами не наведено обставин, якими вони обґрунтовують свої вимоги та не надано жодних доказів, які б свідчили про порушення їх законних прав та інтересів, усі їхні доводи та міркування базуються лише на припущеннях без наведення фактичних даних.

У відповідності до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Зі змісту ст. 615 ЦК України випливає, що сторона договору має право звернутися до суду із заявою про розірвання договору. При цьому законодавець зобов'язує позивача надати обґрунтовані докази наявності підстав для його розірвання.

У відповідності до ст. 57 ЦПК України: доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України: доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачами не надано жодних доказів, які б свідчили про істотне порушення АТ «Ощадбанк» умов кредитного договору № 176 від 12.01.2012 р., договору поруки № 176/1 від 12.01.2012 р., договору поруки № 176/2 від 12.01.2012 р., договору поруки № 176/3 від 12.01.2012 р.

Так, у зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань по кредитному договору № 176 від 12.01.2012 р., банком 25 вересня 2014 року подано позов про стягнення з позичальника та поручителів кредитної заборгованості в сумі 51 527,14 грн., а 02 жовтня 2014 року пред'явлено позов до іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки з метою погашення заборгованості позичальника по кредитному договору.

У відповідності до рішення Буського районного суду Львівської області від 24 лютого 2015 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 19 травня 2015 року у справі № 440/1463/14-ц з позичальника та поручителів стягнуто на користь публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії-Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором № 176 від 12 січня 2012 р., в сумі 51 527,14 грн..

Згідно ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5, право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

Рішення про стягнення кредитної заборгованості щодо даного спору, на даний час не виконано, сума богу за кредитом не сплачена.

Постановою Верховного Суду України від 09.09.2014 року у справі № 922/3658/13 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ТзОВ «Еко-Комуненерго», де Верховним Судом України зроблено правовий висновок про те, що згідно зі ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки повинно привести сторони до задоволення вимог кредитора за основним зобов'язання, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання як такого, що вважається виконаним згідно зі ст. 599 ЦК України. Забезпечувальне зобов'язання має похідний характер, а не альтернативний основному. Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно чи за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не може мати наслідком подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно - правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

В силу ст. 88 ЦПК України, з відповідачів підлягає стягненню в користь позивача за первісним позовом, сума судового збору, сплаченого при подачі заяви.

Забезпечення позову щодо заборони Буському районному сектору Державної міграційної служби України у Львівській області вчиняти дії по реєстрації осіб в житловому будинку за адресою АДРЕСА_4 згідно ухвали Буського районного суду від 07.10.2014 року - скасувати.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, ст. ст. 526, 527, 530, 543, 553-559, 610-612, 623-625, 1048-1049, 1050, 1054 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву первісного позивача задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, РНОКПП: НОМЕР_1, що проживає за адресою с. Петричі, Буського району Львівської області на користь публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в особі філії - Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк», що знаходиться за адресою: 79000, м. Львів, вул. Січових Стрільців,9, ЄДРПОУ 09325703, п/р3739193003,

шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 12.01.2012 реєстровий № 14, а саме на нерухоме майно: житловий будинок АДРЕСА_5, загальною площею будинку 77,9 кв.м., що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06.09.2006, серія НОМЕР_2, виданого Андріївською сільською радою 06.09.2006; та земельну ділянку площею 0,2500 га, що розташована за адресою АДРЕСА_2, цільове призначення якої будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер: НОМЕР_3, що належить ОСОБА_1, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серії НОМЕР_4, виданого Андріївською сільською радою 11.12.2008, з метою погашення заборгованості за кредитним договором №176 від 12.01.2012р., боржником по якому виступає ОСОБА_4, розмір якої станом на 26 жовтня 2015 року складає 75 611,71грн. (сімдесят п'ять тисяч шістсот одинадцять гривень 71 копійка);

встановивши початкову ціну реалізації предмета іпотеки: для житлового будинку в розмірі 199 970 грн., що визначена на підставі Звіту про оцінку нерухомого майна, проведеного 01.10.2015 р. суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Термін ЛТД»; для земельної ділянки в розмірі 49 775 грн., що визначена на підставі Звіту про оцінку нерухомого майна, проведеного 01.10.2015 р. суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Термін ЛТД».

Визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк» - по 406,00 гривень судового збору за подання позовної заяви первісним позивачем.

Врешті позову відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк» про розірвання кредитного договору № 176 від 12.01.2012 року та договорів поруки № 176/1, № 176/2, № 176/3 від 12.01.2012 року, - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Львівської області шляхом подачі протягом 10 днів апеляційної скарги через Буський районний суд, з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Б. М. Журибіда