Рішення № 55390169, 20.01.2016, Кам'янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області

Справа № 318/2374/15-ц

Номер провадження №2/318/16/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2016 р. м. Кам'янка-Дніпровська

Кам'янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області у складі: судді Васильченка В.В.; при секретарі Бекетовій А.А.; за участю: прокурора Німака В.В., представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Запорізька обласна державна адміністрація до Камянсько-Дніпровської районної державної адміністрації Запорізької області, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління держгеокадастру у м. Енергодар Запорізької області про скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди, повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому вказує, що розпорядженням Камянсько-Дніпровської РДА від 03.02.2014 р. № 35 надано земельні ділянки загальною площею 30 га в умовних кадастрових гектарах (рілля) на території Дніпровської сільської ради за межами с. Дніпровка біля с. Мічуріно Кам'янсько-Дніпровського р-ну Запорізької області ОСОБА_4 в оренду на строк 49 років з моменту набуття чинності договору оренди нерозподілених земельних ділянок, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. У подальшому на підставі вказаного розпорядження Камянсько-Дніпровської РДА, 06.02.2014 р. укладено договір оренди нерозподілених земельних ділянок між Кам'янсько-Дніпровською РДА (орендодавець) та ОСОБА_4 (орендар). Відповідно до інформації Камянсько-Дніпровської РДА, технічна документація або проект землеустрою щодо передачі в оренду нерозподілених земельних ділянок ОСОБА_4 не затверджувався. Прокурор вважає, що розпорядження Камянсько-Дніпровської РДА та укладений на його підставі договір оренди землі прийняті з порушенням земельного законодавства України. Просив суд зобов'язати визнати незаконним та скасувати розпорядження Камянсько-Дніпровської районної державної адміністрації від 03.02.2014 р. № 35 «Про укладення договору оренди нерозподілених земельних ділянок з ОСОБА_4»; визнати недійсним договір оренди нерозподілених земельних ділянок, укладений 06.02.2014 р. між Кам'янсько-Дніпровською РДА та ОСОБА_4; зобов'язати ОСОБА_4 повернути земельну ділянку загальною площею 30 га в умовних кадастрових гектарах, вартістю 556 269,04 грн., яка розміщена в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом на землях колишнього КСП «Дніпровський» на території Дніпровської сільської ради за межами с. Дніпровка Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області в особі Камянсько-Дніпровської РДА. Також просив, покласти на відповідачів судові витрати по справі.

В судовому засіданні прокурор просив позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, до суду надіслав заяву в якій просив справу розглядати у його відсутність. Його представник ОСОБА_5 позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представники Запорізької ОДА та Камянсько-Дніпровської РДА в судове засідання не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, до суду надіслали заяви в якій просили справу розглядати у їх відсутність, позовні вимоги просили задовольнити.

Представник Управління держгеокадастру у м. Енергодар Запорізької області в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, до суду надіслав заяву в якій просив справу розглядати у свою відсутність, позовні вимоги просив задовольнити

Суд, заслухавши думки учасників процесу, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом установлено, що розпорядженням Камянсько-Дніпровської райдержадміністрації (надалі - Камянсько-Дніпровська РДА) від 03.02.2014 р. № 35 надано земельні ділянки загальною площею 30 га в умовних кадастрових гектарах (рілля) на території Дніпровської сільської ради за межами с. Дніпровка біля с. Мічуріно Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області ОСОБА_4 в оренду на строк 49 років з моменту набуття чинності договору оренди нерозподілених земельних ділянок, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У подальшому на підставі вказаного розпорядження Камянсько-Дніпровської РДА, 06.02.2014 р. укладено договір оренди нерозподілених земельних ділянок (надалі - договір) між Кам'янсько-Дніпровською РДА (орендодавець) та ОСОБА_4 (орендар).

Вказаний договір зареєстрований у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Дніпровської сільської ради за № 10.

Відповідно до договору орендодавець передає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку загальною площею 30 га в умовних кадастрових гектарах (рілля), яка розміщена в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом на землях колишнього КСП «Дніпровський» на території Дніпровської сільської ради за межами с. Дніпровка Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області.

Згідно розрахунку розміру орендної плати за 2014 рік, ОСОБА_4 орендує 8 паїв.

На підставі інформації Відділу Держземагентства у м. Енергодарі Запорізької області від 05.02.2014 р. № 0253/03-04 вартість земельною паю згідно з сертифікатом становить 69 533,63 грн.

Відповідно до інформації Камянсько-Дніпровської РДА, технічна документація або проект землеустрою щодо передачі в оренду нерозподілених земельних ділянок ОСОБА_4 не затверджувалися.

Згідно приписів ст. 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Пунктом 12 Постанови Кабінету Міністрів України «Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)» від 04.02.2004 р. № 122 нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки передаються в розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадмшістрацій з метою надання їх в оренду.

Частина 1 ст. 79 ЗК України визначає, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з ст.791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Під час розгляду справи встановлено, що в момент укладення договору оренди сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, у договорі оренди передбачені усі його істотні умови.

Відповідними особами під час укладення даного правочину було дотримано вимог закону щодо його форми, адже ч. 1 ст. 14 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі, а ст. 18 цього закону встановлено, що договір оренди землі набуває чинності після його державної реєстрації. Із матеріалів справи вбачається, що договір оренди укладений у письмовій формі та зареєстрований у книзі реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Дніпровської сільської ради Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області за № 10.

З умов договору та послідуючих дій сторін вбачається, що укладений правочин був спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Підписи учасників договірних зобов'язань у договорі свідчать як про їх ознайомлення зі змістом укладеного правочину, так і про бажання настання правових наслідків, обумовлених цим договором.

Згідно ст.17 ЗК України, п. 2 ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" державна адміністрація здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок відповідно до ЗК України.

Положеннями міжнародного законодавства, зокрема, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованою Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, перебування майна в оренді розцінюється як реалізація особою, яка орендує таке майно, її права власності. За ст. 1 Протоколу до Конвенції ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. В той же час, метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своєму рішенні Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини, тобто дотримання обґрунтованої пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року зазначив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес". Водночас, у справі «Stretch проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії», де йшла мова про пролонгацію раніше укладеного договору, відповідно до якого позивач вклав кошти у будівництво споруд на орендованій земельній ділянці, а органи влади відмовилися від пролонгації договору, так як положення про пролонгацію, про застосування якого було вказано у договорі, суперечило вимогам законодавства, був зроблений висновок Європейського суду з прав людини про порушення прав заявника, так як згідно матеріалів справи судом не було встановлене істотне порушення інтересів суспільства.

Дослідивши вказані судові рішення, матеріали справи, суд приходить до таких висновків.

При винесенні розпорядження та укладенні договоріу оренди обидві сторони намагалися сумлінно поставитися до своїх обов'язків, про що свідчить дотримання ними встановленої нормативними актами процедури. Відтак, при укладенні розглянутого судом правочину дії сторін не можуть бути розцінені як такі, що направлені на свідоме порушення норм законодавства та порушення інтересів суспільства.

Підстав, які б могли стати причиною для відмови РДА у видачі розпоряджень та укладення договорів оренди, судом не встановлено. На ці конкретні підстави не вказав і прокурор іпід час судовго засідання.

Земельна ділянка, які стала предметом укладеного сторонами правочину, були фактично надані користувачу в оренду із врахуванням її особливої цінності в плані родючості, тобто саме для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Невикористання нерозподіленої земельної ділянки не відповідало б потребам суспільства як в цілому щодо можливості отримання додаткової продовольчої продукції і задоволення потреб у харчуванні, так і потребам окремої громади щодо отримання орендної плати із відповідним використанням коштів на суспільні потреби.

ОСОБА_4, діючи сумлінно при укладенні правочину, погодившись з умовами договору оренди земельної ділянки, яка була передана державою в особі органу державної влади (Камянсько-Дніпровською РДА), вклавши кошти на придбання засобів для обробітку землі, очікував на законних підставах набуття права безперешкодного користування об'єктом оренди (при дотриманні умов договору зі своєї сторони) протягом усього строку дії договору і таке очікування, як випливає зі змісту положень ст. 1 Протоколу до Конвенції, можливо вважати як складову частину її права власності, наданого їй за договорами оренди, що випливає із змісту рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року у справі «Stretch проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії».

Зважаючи на викладене, саме по собі прийняття розпорядження та укладення договору оренди без розроблення проекту землеустрою, на думку суду, не є обставиною для визнання спірного правочину недійсним, зважаючи на зміну керівництва РДА на цей час, або такої зміни в майбутньому часі чи передачі відповідних повноважень іншій державній установі, - по суто формальним умовам.

А отже, із наведених вище причин не підлягає визнанню протиправним та скасуванню розпорядження голови Камянсько-Дніпровської районної державної адміністрації № 35 від 03.02.2014 р.

Прокурором не доведено той факт, що виданням спірного розпорядження чи укладенням вищевказаного договору оренди земельної ділянки, що належать до однієї категорії земель - землі сільськогосподарського призначення, були порушені законні права чи інтереси держави, суспільства, місцевої громади, а ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Навпаки, повернення даної земельної ділянки орендодавцю за критичних державних економічних умов на момент розгляду справи, що офіційно визнано політичним керівництвом держави Україна, може призвести до втрати врожаю, подальшого не обробітку землі, що призведе до матеріальних втрат як суспільства в першу чергу, так і особи орендаря. Крім того, таке рішення підриватиме довіру громадян до державних інститутів в зв'язку із відсутністю чіткого дотримання саме державними службовцями (працівниками ОДА, РДА, Держгеокадастру) процедурних питань, що передували виданню розпорядження голови Камянсько-Дніпровської РДА та укладанню договорів оренди, що не служитиме жодним можливим чином суспільному інтересу.

Суд вважає, що виниклі договірні правовідносини між сторонами у даних умовах не несуть загрози інтересам громади, а такою загрозою може стати розірвання укладених договорів із державними інститутами через окремі недоліки в роботі цих же інститутів, що для суспільства потягне за собою по своїй суті - конкретну шкоду.

Окрім цього, виходячи з положень чинного законодавства України, зокрема Земельного кодексу України, та як свідчить судова практика, у таких спорах належним позивачем є або територіальна громада в особі Дніпровської сільської ради Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області або відділ Державного земельного агентства в м. Енергодар Запорізької області, або Державна інспекція сільського господарства в Запорізькій області, але не Запорізька обласна держана адміністрація.

До позовної заяви не додано підтвердження попереднього, до звернення до суду, повідомлення до належного позивача, до чиїх повноважень закон відносить контроль у сфері земельних відносин. Тільки у разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. До позовної заяви не надано доказів, що позивач у справі в особі Запорізької обласної державної адміністрації здійснює захист законних інтересів держави у зазначених у позові спірних земельних правовідносинах.

Таким чином, прямо та істотно порушені вимоги ч. 2 ст. 45 ЦПК України, ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», є очевидним відсутність даних про повноваження Запорізької обласної державної адміністрації захисту законних інтересів держави у спірних правовідносинах, як наслідок, відсутність жодних підстав прокурора для вступу у цю цивільну справу.

У відповідності до приписів ч. 4 ст. 119 ЦПК України позовна заява повинна відповідати іншим вимогам, встановленим законом. Зокрема до таких вимог можна віднести приписи ч. 2 ст. 45 ЦПК України, ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Виходячи з наведеного, є очевидним відсутність підстав для вступу прокурора у цивільну справу і прямим порушенням функцій прокуратури, втручанням в господарську діяльність інших суб'єктів, органів влади та фізичних осіб, що згідно Закону є недопустимим. Право на судовий захист належить будь-якому громадянину, біженцю, особі без громадянства, підприємству, установі, організації.

Таким чином, будь-яка правоздатна особа може стати стороною в справі. В той же час, для участі в справі їх треба мати матеріально-правову зацікавленість саме в цій справі, тобто бути належною стороною.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За загальним правилом, позов має пред'являтися до суду належним позивачем, тобто особою, яка має право вимоги за позовом, оскільки саме її права, свободи та інтереси порушені, оспорюються або невизнані (ст. 3 ЦПК України) та лише до належного відповідача - особи, яка повинна відповідати за позовом. Таке процесуальне право та обов'язок позивача та відповідача бути належним суб'єктом цивільних процесуальних відносин зумовлено матеріально-правовими відносинами, учасниками яких вони є. Належні сторони у цивільному процесі є носіями суб'єктивних прав та обов'язків, які складають зміст матеріально-правових відносин.

Приписи чинного законодавства прямо вказують, що повноваження різних суб'єктів в галузі земельних відносин регулюються правовими нормами, які містяться у Главі 2 Повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин (ст.ст. 6-12) та Главі З Повноваження органів виконавчої влади в галузі земельних відносин (ст. 17).

Згідно абз. 5 ч. 1 ст. ст. 152 Земельного кодексу України дотримання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю належить до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, до яких обласні державні адміністрації не відносяться.

Серед переліку суб'єктів з повноваженнями дотримання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю відсутній такий суб'єкт, який зазначений у позові як позивач - обласні державні адміністрації. При цьому такі повноваження закріпив зовсім за іншими суб'єктами. Але зміна позивача ЦПК України в одному проваджені не допускається.

Згідно ст. 15 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (Об'єкти управління місцевих державних адміністрацій) в управлінні відповідних місцевих державних адміністрацій перебувають об'єкти державної власності, передані їм в установленому законом порядку.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 ЗК України, районні (а не обласні) державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського призначення; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених ч. 7 цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо) з урахуванням вимог ч. 6 цієї статті, крім випадків, визначених ч. 7 цієї статті).

Виходячи з положень п. 1 ч. 1 ст. 19 цього Закону місцева державна адміністрація здійснює на відповідній території управління об'єктами, що перебувають у державній власності та передані до сфери її управління.

Згідно ч. 3 ст. 33 цього ж Закону (Відносини обласної та районних місцевих державних адміністрацій цього Закону) голови обласних державних адміністрацій мають право скасовувати розпорядження голів районних державних адміністрацій, що суперечать Конституції України та законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України, Кабінету Міністрів України, голів обласних державних адміністрацій, а також міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, прокурор взагалі міг оскаржити в порядку ч. 1 ст. 43 цього Закону розпорядження голови РДА.

Прокурором не надано доказів про передачу Запорізькій обласні державній адміністрації у встановленому Законом порядку спірних земельних ділянок, тобто не доведений факт передання управління Запорізької обласної державної адміністрації спірних земельних ділянок.

Якщо предметом позову прокурор вважає бездіяльність Запорізької ОДА в сфері контролю як суб'єкта владних повноважень, про що вказується в позовній заяві для наведення як обґрунтування підстав для вступу у цю справу, - то ці питання розглядаються в порядку КАС України, а якщо спірні земельні правовідносини - то прокурором невірно визначений позивач, яким в аналогічних спорах виступають територіальна громада, відділ Державного земельного агентства або Державна інспекція сільського господарства, але не Запорізька обласна держана адміністрація.

Подаючи позов, позивач повинен надати суду дані, які б свідчили, що він є належним позивачем, а залучена ним до відповідальності особа - належним відповідачем.

Таким чином, саме позивач повинен належним чином легітимізувати процес, що забезпечить винесення рішення в інтересах справді зацікавлених осіб.

Належними сторонами в цивільній справі є особи, відносно яких є дані про те, що вони можуть бути суб'єктами спірних матеріальних правовідносин. Належна сторона визначається судом на основі норм матеріального права.

Однак, не завжди справа порушується належним позивачем, а в якості відповідача залучається належний відповідач. Це пов'язано з тим, що в момент порушення справи не завжди відомо, чи є позивач суб'єктом права, чи порушене його право, чи є порушником права саме та особа, на яку вказує позивач. Тому позивача і відповідача в момент порушення справи вважають можливими суб'єктами спірних матеріальних правовідносин. У зв'язку з цим у судовій практиці виникає питання щодо належної чи неналежної сторони в цивільній справі.

Неналежний позивач - це особа, якій не належить право вимоги по пред'явленому в суді позову.

На відміну від положень ст. 105 ЦПК України 1963 р., чинне законодавство не передбачає заміни неналежного позивача. Суд також із власної ініціативи не може замінювати неналежного позивача, оскільки порушуватиметься такий принцип цивільного процесу, як диспозитивність. Якщо позов пред'явлено особою, яка не має право вимоги, то суд відкриває провадження, розглядає вимогу неналежного позивача по суті, встановлює всі дійсні обставини справи і, переконавшись у тому, що позивач не має правових підстав для вимоги, відмовляє йому у задоволенні позову, оскільки неналежний позивач не має права вимоги.

Крім того, заявляючи позов в інтересах Запорізької ОДА прокурор всупереч логіці цивільного процесу ставить вимоги до відповідача ОСОБА_4 вчинити певні дії на користь іншого відповідача Камянсько-Дніпровської РДА, а саме, зобов'язати його повернути земельну ділянку. Між тим, саме юридичний інтерес позивача у справі полягає в тому, щоб отримати рішення суду про задоволення позову, тобто отримати захист свого порушеного права або інтересу шляхом спонукання відповідача до вчинення дій на користь позивача або притягнення його до матеріальної відповідальності, однак ні в якому разі, вчинення таких дій одним відповідачем на користь іншого відповідача. Відповідач ОСОБА_4 не порушував та не оспорює жодних суб'єктивних цивільних прав як позивача Запорізької ОДА, а тим паче, відповідача в особі Камянсько-Дніпровської РДА.

На підставі ст.ст. 201-203, 25, 216, 792, 1212 ЦК України, ст.ст. 17, 22, 23, 84, 93, 116, 123, 124, 150, 183, 184, 186, 186-1 ЗК України, ст.ст. 13, 20, 50, 55, 62 Закону України "Про землеустрій", ст.ст. 13-20 Закону України "Про оренду землі", керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 15, 60, 61, 88, 169, 212-215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Цивільний позов Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Запорізька обласна державна адміністрація до Камянсько-Дніпровської районної державної адміністрації Запорізької області, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління держгеокадастру у м. Енергодар Запорізької області про скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди, повернення земельної ділянки залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Кам'янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.В. Васильченко