Постанова № 55381324, 27.01.2016, Луганський окружний адміністративний суд

11.5

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 січня 2016 рокуСєвєродонецькСправа № 812/1670/15

Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Чиркіна С.М.,

за участю

секретаря судового засідання Михальченко Д.С.,

та

представників сторін:

від позивача - Кляченка А.О.,

від відповідача - Пуйди Є.Ю.,

від третьої особи - не прибув,

при розгляді у відкритому судовому засіданні справи № 812/1670/15 за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства Лисичанський склозавод «Пролетарій» до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області, про визнання протиправними дій, скасування постанови від 09.12.2015 ВП № 49143221 про арешт коштів боржника, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

11 грудня 2015 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов публічного акціонерного товариства «Лисичанський склозавод «Пролетарій» (далі - Позивач) до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області (далі - Відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області, в якому просив:

- визнати протиправними дії щодо накладення арешту на кошти, що знаходяться на поточних рахунках № 26044589661301 та № 26000589661301, відкритих ПАТ «Лисичанський склозавод «Пролетарій» в АТ «УкрСиббанк» МФО 351005;

- скасувати постанову від 09.12.2015 у виконавчому провадженні ВП № 49143221 про арешт коштів боржника;

- зобов'язати зняти арешт з коштів, що знаходяться на поточних рахунках №26040589661301 та № 26000589661301, відкритих ПАТ «Лисичанський склозавод «Пролетарій» в АТ «УкрСиббанк» МФО 351005.

В обґрунтування позову зазначив, що 09.12.2015 з отриманої постанови Відповідача дізнався про накладення арешту на кошти Позивача на рахунках № 26044589661301, код валюти рахунку: 980, МФО 351005 в AT «УкрСиббанк»; № 26000589661301, код валюти рахунку: 980, МФО 351005 в AT «УкрСиббанк».

Із зазначеною постановою незгоден оскільки на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 № 17 передбачено ліквідацію Державної виконавчої служби України, утворено комісію з ліквідації Державної виконавчої служби України, яка перебуває у процесі ліквідації.

З посиланням на Постанову Кабінету Міністрів № 17 та пункт 2 Положення про управління державної виконавчої служби головних управлінь юстиції в областях, стверджував про припинення діяльності відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області в частині реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів.

З посиланням на вимоги статті 1, 65 Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», статтю 115 КЗоТ України, статтю 43 Конституції України, частину 2 статті 10 Конвенції «Про захист заробітної плати», стверджував, що оскільки арештовані поточні рахунки були відкриті для оплати страхових внесків та заробітної плати Відповідач не мав права арештовувати наявні на них кошти.

Стверджував, що одночасне накладення арешту на кошти, які знаходяться на поточних рахунках Позивача є незаконним, оскільки спричиняє невиплату працівникам ПАТ «Лисичанський склозавод «Пролетарій» заробітної плати, чим порушує їхні права, передбачені Конституцією та Законами України, а також призводить до невиконання підприємством визначеного законом обов'язку щодо своєчасної сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Наполягав на порушені Відповідачем пункту 5.1.4. Інструкції про проведення виконавчих дій в частині накладення арешту без визначення суми необхідної для погашення боргу.

Відповідач позов не визнав надав заперечення, в якому послався на надходження 23.10.2015 виконавчого листа № 812/3148/14, виданого 26.08.2015 Луганським окружним адміністративним судом про стягнення з Відповідача на користь третьої особи заборгованість по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списком № 2 за період з 01.09.2012 по 31.03.2014 на загальну суму 3125315,79 (три мільйона сто двадцять п'ять тисяч триста п'ятнадцять гривень 79 коп.). В межах зведеного виконавчого провадження було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та у зв'язку із невиконанням боржником рішення суду у добровільному порядку 09.12.2015 на підставі вимог статей 11, 52 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено втретє постанову про арешт коштів боржника. При цьому заперечував наявність встановлених статтею 73 Закону обмежень арешту коштів боржника.

Наполягав також на відсутності порушень вимог частини 2 статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» оскільки установою банку прийнята до виконання постанова про арешт коштів боржника.

В судовому засідання представник позивача підтримав позовні вимоги додатково послався на наявність зведеного виконавчого провадження, в межах якого накладались арешти на інші рахунки Позивача, але постанови про арешт коштів не оскаржувались. Наполягав на обізнаності Відповідача стосовно спеціального статусу арештованих рахунків оскільки спеціальний статус закодований в назві рахунку.

В судовому засіданні представник Відповідача наполягав на правомірності оскарженої постанови, відсутності об'єктивних даних щодо статусу арештованих рахунків. Стосовно відсутності в оскарженій постанові суми коштів, на які накладається арешт, послався на технічну помилку, яка не впливає на правомірність прийнятого рішення. Додатково, без нормативного обґрунтування, стверджував, що у разі невідповідності оскарженої постанови вимогам законодавства банківська установа мали повернути її без виконання, оскільки цього не трапилась постанова відповідає вимогам діючого законодавства.

Третя особа надала до суду пояснення від 27.01.2016 № 1272/09-31 (а.с. 119), в яких зазначила про підтримку доводів відповідача та вважає постанову про арешт коштів боржника від 09.12.2015 ВП № 49143221 правомірною, а дії державного виконавця щодо накладення арешту на кошти, що знаходяться на поточних рахунках законними.

У судовому засіданні представники сторін надали пояснення тотожні наданим, викладеним в позовній заяві та запереченнях.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявлених вимог з огляду на таке.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку, у тому числі, органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України від 21.04.1999 № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

В розумінні вимог статей 17, 19, 181 КАС України статті 82 Закону № 606-XIV зазначена справа підсудна Луганському окружному адміністративному суду.

Згідно із статтею 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Таким чином Закон № 606-XIV застосовується з урахуванням інших законів України.

Відповідно до статті 2 Закону № 606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу» (далі - державні виконавці).

Таким чином, відповідач у справі - суб'єкт владних повноважень, на якого чинним законодавством України покладений обов'язок по примусовому виконанню рішень.

Згідно із пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 № 17 «Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» ліквідовано Державну виконавчу службу, завдання і функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), покладено на Міністерство юстиції, яке є правонаступником Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, що ліквідуються, в частині реалізації державної політики у зазначеній сфері.

Головне територіальне управління юстиції в Луганській області зареєстровано як юридична особа (а.с. 82), діє у тому числі на підставі Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 1707/5 від 23.06.2011 (далі - Наказ № 1707).

Згідно із частиною 2 пункту 3, пункту 4.36 Наказу № 1707 на Головне територіальне управління юстиції, у тому числі покладено забезпечення реалізації державної політики у сферах організації примусового виконання рішень судів та інших органів через структурні підрозділи.

З урахуванням викладеного та вимог статті 181 КАС України, пункту 11 Пленуму Вищого адміністративного суду України № 3 від 13.12.2010 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Міністерства юстиції України в Луганській області, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень є належним Відповідачем.

Зазначені обставини спростовують твердження Позивача про припинення відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області.

Відповідно до частин 1, 2 статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Позивач зареєстрований як юридична особа (а.с. 63-68) та в розумінні вимог статті 8 Закону № 606-XIV є стороною - боржником у виконавчому проваджені.

23.10.2015 на виконання до Відповідача надійшов виконавчий лист № 812/3148/14, виданий 26.08.2015 Луганським окружним адміністративним судом, про стягнення з Позивача на користь третьої особи заборгованості по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списком № 2 за період з 01.09.2012 по 31.03.2014 на загальну суму 3125315,79 (три мільйона сто двадцять п'ять тисяч триста п'ятнадцять гривень 79 коп.).

27.10.2015 Відповідачем було винесено постанову ВП № 49143221 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вищезазначеного виконавчого документу (а.с. 59).

Згідно із статтею 31 Закону № 606-XIV копія постанови про відкриття виконавчого провадження надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Суд критично оцінює твердження Відповідача про направлення постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованою кореспонденцією оскільки на підтвердження зазначеного Відповідачем надано неналежний доказ у вигляді копії реєстрів на відправлення рекомендованої кореспонденції, які не містять індивідуальних ознак за яким можлива ідентифікація кореспонденції (а.с. 108). Зазначене має не лише формальне значення з питань дотримання встановленої процедури повідомлення, але й практичне застосування в частині добровільного виконання рішення суду або реалізація прав визначених Законом №606-XIV

28.10.2015 Відповідачем на підставі статті 33 Закону № 606-XIV було винесено постанову про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження (а.с. 98).

05.11.2015 Відповідачем було винесено постанову про арешт коштів боржника у межах зведеного виконавчого провадження (а.с. 96).

20.11.2015 державним виконавцем, керуючись статтями 11, 52 Закону № 606-XIV було винесено повторно постанову про арешт коштів боржника (а.с. 100).

Сторонами визнано, що зазначені постанови Позивачем не оскаржені та добровільно рішення не виконано.

09.12.2015 Відповідачем з посиланням на вимоги статей 11, 52 Закону № 606-XIV було винесено втретє постанову про арешт коштів боржника (а.с. 99), яка є предметом спору по даній справі. На даний час рішення суду не виконано.

Частиною четвертою статті 82 Закону № 606-XIV встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Статтею 52 Закону № 606-XIV визначений порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника

Згідно із зазначеною статтею звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих на виконання статей 19-1 та 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки».

Згідно з пунктом 6 статті 52 Закону № 606-XIV стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.1999 (з подальшими змінами) затверджена Інструкції з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція).

Згідно з пунктом 5.1.4. Інструкції стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, потрібних для виконання за виконавчими документами, з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору. Якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, то стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Згідно із статтею 6 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до пункту 6, частини 3 зазначеного Закону державний виконавець має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Відповідно до частини 2 статті 62 Закону № 606-XIV стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих на виконання статей 19-1 та 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки".

Пунктом 1.5.1. Інструкції визначено, що постанова як окремий документ містить такі обов'язкові реквізити: а) вступну частину із зазначенням: назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення; найменування органу ДВС, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову; назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа); за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене; б) мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких державний виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на закон чи інший нормативно-правовий акт (статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт, на підставі якого видано постанову); в) резолютивну частину із зазначенням: прийнятого рішення державного виконавця; прізвища, імені, по батькові фізичних осіб, повного найменування юридичних осіб, яким надсилається копія постанови; строку і порядку оскарження постанови; г) до постанов можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами; ґ) постанова складається і підписується державним виконавцем у необхідній кількості примірників (копій), один з яких (оригінал) залишається у виконавчому провадженні, а інші (копії) направляються за належністю і у випадках, встановлених Законом або цією Інструкцією, затверджуються начальником відділу або його заступником та скріплюються печаткою; д) у разі якщо постанова державного виконавця є виконавчим документом, вона повинна відповідати вимогам до виконавчого документа, визначеним статтею 18 Закону.

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону № 606-XIV у виконавчому документі у тому числі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Тобто у розумінні пункту 1.5.1 Інструкції постанова державного виконавця про накладення арешту на кошти боржника є виконавчим документом та має відповідати вимогам, які визначаються для виконавчого документу згідно статті 18 Закону № 606-XIV.

З системного аналізу зазначених нормативних актів убачається право Відповідача саме на кошти, а не на рахунки, у зв'язку із чим сума боргу на яку накладається арешт повинна бути визначена в резолютивній частині постанови.

Визначення суми боргу на яку накладається арешт має також практичне значення оскільки банківська установи повинна виконувати рішення Відповідача лише в певних межах наявного боргу.

Таким чином, в даному випадку накладення арешту на кошти без визначення суми, на яку він накладається, не відповідає вимогам діючого законодавства. Представник Відповідача в судовому засіданні фактично визнав зазначене порушення, але до моменту прийняття рішення по справі його не усунув.

При вирішенні питання щодо накладення арешту на спеціальні рахунки суд виходить з наступного.

З посиланням на додаткову угоду від 17.11.2015 Позивач наполягав на використанні рахунку № 26044589661301 для зарахування страхових виплат, тобто зазначений рахунок є рахунком зі спеціальним режимом використання.

Суд не приймає до уваги посилання Позивача на лист від 03.12.2015 № 1695, яким повідомлено про використання рахунків для виплати заробітної плати працівникам, сплати єдиного соціального внеску та інших обов'язкових зборів та платежів, оскільки він стосується постанови про накладення арешту коштів від 20.11.2015, яка не є предметом оскарження в даній справ.

Статтею 34 Закону України від 18.01.2001 № 2240-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2240-III) визначений порядок фінансування Фондом соціального страхування України страхувальників.

1. Фінансування страхувальників-роботодавців для надання матеріального забезпечення найманим працівникам здійснюється робочими органами Фонду в порядку, встановленому правлінням Фонду.

Підставою для фінансування страхувальників робочими органами Фонду є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами.

Робочі органи Фонду здійснюють фінансування страхувальників-роботодавців протягом десяти робочих днів після надходження заяви.

У разі якщо сума отриманих страхувальником від Фонду страхових коштів перевищує фактичні витрати на надання матеріального забезпечення, невикористані страхові кошти повертаються до робочого органу Фонду, що здійснив фінансування, протягом трьох робочих днів.

2. Страхувальник-роботодавець відкриває окремий поточний рахунок для зарахування страхових коштів у банках у порядку, встановленому Національним банком України.

Страхувальник-роботодавець, який є бюджетною установою, відкриває окремий рахунок для зарахування страхових коштів в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Кошти Фонду, що надходять на зазначений рахунок, обліковуються на окремому субрахунку.

Страхові кошти, зараховані на окремий поточний рахунок у банку або на окремий рахунок в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів (далі - окремий рахунок), можуть бути використані страхувальником виключно на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам. Страхові кошти, зараховані на окремий рахунок, не можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів, на стягнення на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до закону.

30.06.1961 Президією Верховної Ради Української РСР було ратифіковано Конвенцію Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати», № 95, 01.07.1949, застосування якої відповідно до статей 5, 9 КАС України є обов'язковим при розгляді справи (далі - Конвенція).

Згідно із статтею 10 Конвенції заробітна плата може стати об'єктом арешту або передачі лише у такій формі й у таких межах, які визначено національним законодавством.

Таким чином, Конвенція містить відсилання до національного законодавства, та не встановлює заборону арешту коштів передбачених для виплати заробітної плати як беззаперечну умову.

Відповідно до частини 2 статті 62 Закону № 606-XIV національним Законом визначені випадки заборони звернення стягнення та накладення арешту на кошти до яких не відносяться зазначені Позивачем випадки.

При вирішенні питання щодо визнання протиправними дій суд виходить з наступного.

Відповідач має повноваження щодо прийняття рішення про арешт коштів, але перед прийняттям рішення повинен виконати покладені на нього обов'язки врахувати всі обставини, у тому числі суму боргу та зазначати суму боргу в резолютивній частини постанови про арешт, оскільки посилання у вступній частині постанови лише на суму зазначену в рішенні суду не є тотожнім поняттям з сумою, на яку накладається арешт.

Вчинення дій суб'єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб'єкту владних повноважень.

У відповідності до позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 05.12.2006 у справі за позовом ЗАТ «Київський склотарний завод» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва про визнання недійсними рішень, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень. Отже, суд не може втручатися до компетенції суб'єкта владних повноважень та покладати на останнього обов'язок вчиняти дії, які є компетенцією державного виконавця при виконанні ним своїх обов'язків.

Оскільки державний виконавець діяв в межах своїх повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством, а також приймаючи до уваги не можливість втручання до компетенції суб'єкта владних повноважень, суд не знаходить підстав для задоволення вказаної частини позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд керується наступним.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір на загальну суму 3654,00 грн (а.с. 2, 24).

З урахуванням часткового задоволення позовних вимог витрати зі сплати судового збору належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача в сумі 1218,00 грн.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 27 січня 2016 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов публічного акціонерного товариства «Лисичанський склозавод «Пролетарій» до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області, про визнання протиправними дій, скасування постанови від 09.12.2015 ВП № 49143221 про арешт коштів боржника, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області Пуйди Євгена Юрійовича від 09.12.2015 у виконавчому провадженні ВП № 49143221 про арешт коштів боржника.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області (код ЄДРПОУ 34941884) на користь публічного акціонерного товариства «Лисичанський склозавод «Пролетарій» (код ЄДРПОУ 31380846) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) гривень 00 копійок.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складено та підписано 01 лютого 2016 року.

Суддя С.М. Чиркін