Постанова № 55380267, 02.12.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2015 р. Справа№ 910/18583/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Власова Ю.Л.

Корсакової Г.В.

за участю представників:

від позивача (апелянта): не з'явився

від відповідача: Саітгареєва Л.Б. - директор

від третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державного підприємства "Проектно-конструкторський технологічний інститут "Львівхарчопроект" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 у справі № 910/18583/15 (суддя: Пригунова А.Б.)

за позовом Державного підприємства "Проектно-конструкторський технологічний інститут "Львівхарчопроект"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна компанія "Укрексперт"

третя особа, яка не заявляє саостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Регіональне відділення Фонду дерєжавного майна України по Львівській області

про стягнення 8 336, 82 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 у справі № 910/18583/15 було відмовлено в задоволенні позовних вимог Державного підприємства "Проектно-конструкторський технологічний інститут "Львівхарчопроект" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна компанія "Укрексперт" орендної плати в сумі 8 336, 82 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, виходячи з аналізу норм законодавства України, що регулюють відносини оренди майна, зокрема приписи ст. ст. 793, 794 Цивільного кодексу України, а також лист Міністерства юстиції України № Ж-25069-19 від 22.01.2007, суд дійшов висновку, що додатки № 1 від 09.04.2004 та № 2 від 27.10.2014 до договору від 30.12.2003, якими вносились зміни до вказаного договору фактично є неукладеними (нечинними), у зв'язку з недотримання сторонами вимог закону щодо їх нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Відтак, приймаючи до уваги, що за змістом ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини, враховуючи, що вимоги позивача у даній справі ґрунтуються на порушенні Товариством з обмеженою відповідальністю "Національна компанія "Укрексперт" зобов'язань за договором від 30.12.2003, в редакції додатків № 1 від 09.04.2004 та № 2 від 27.10.2014, зважаючи, що за висновками суду вказані додатки є неукладеними, а інших обґрунтувань своїх вимог, ніж ті, що наведені у позовній заяві, позивачем суду не наведено, місцевий господарський суд дійшов висновку про безпідставність заявлених Державним підприємством "Проектно-конструкторський технологічний інститут Львівхарчпроект" вимог.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 у справі № 910/18583/15, Державне підприємство "Проектно-конструкторський технологічний інститут "Львівхарчопроект" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2015 - скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що додатки № 1 від 09.04.2004 та № 2 від 27.10.2014 до договору від 30.12.2003, не містили ознак нових відносин, а укладалися виключно маючи на меті продовження відносин, на умовах, що були закріплені у договорі від 30.12.2003, а тому апелянт не погоджується з висновками суду про те, що до даних правовідносин повинні застосовуватися приписи ст. 793, 794 Цивільного кодексу України, якими передбачено нотаріальне посвідчення та державна реєстрація договорів оренди нерухомого майна. Крім того, скаржник звертає увагу суду на п. 10.8. договору від 30.12.2003, яким передбачена пролонгація договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору, а тому навіть, якщо і вважати вищезазначені додатки неукладеними, то договір від 30.12.2003 є автоматично продовжений на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Враховуючи вищенаведене, позивач зазначив, що суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення, не вірно надав оцінку істотним обставинам справи, дійшов невірних висновків, не розглянув спір по суті, незважаючи на той факт, що відповідач фактично визнав наявність заборгованості перед позивачем за договором від 30.12.2003.

Одночасно апелянт подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 у справі № 910/18583/15, яке мотивоване тим, що оскаржуване рішення Державне підприємство "Проектно-конструкторський технологічний інститут "Львівхарчопроект" отримало лише 28.09.2015.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Державного підприємства "Проектно-конструкторський технологічний інститут "Львівхарчопроект" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 у справі № 910/18583/15 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Станіка С.Р., суддів Корсакової Г.В., Власов Ю.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2015 апеляційну скаргу Державного підприємства "Проектно-конструкторський технологічний інститут "Львівхарчопроект" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 у справі № 910/18583/15 було повернуто на підставі 2 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.

04.11.2015 апеляційна скарга Державного підприємства "Проектно-конструкторський технологічний інститут "Львівхарчопроект" надійшла до Київського апеляційного господарського суду повторно.

Відповідно до розпорядження заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015 апеляційну скаргу Державного підприємства "Проектно-конструкторський технологічний інститут "Львівхарчопроект" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 у справі № 910/18583/15 відповідно до п. п 2.5., 2.6. п. 2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду передано для розгляду головуючому судді Станіку С.Р.

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2015 сформовано для розгляду даної апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючого судді Станіка С.Р., суддів Корсакової Г.В., Власов Ю.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2015 відновлено Державному підприємству "Проектно-конструкторський технологічний інститут "Львівхарчопроект" строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 у справі № 910/18583/15, прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи призначено на 02.12.2015.

Апелянт та третя особа в судове засідання 02.12.2015 своїх представників не направили, через канцелярію суду заяв та клопотань не подавали. Про розгляд справи були повідомлені належним чином за адресою свого місцезнаходження.

Представник відповідача в судовому засіданні 02.12.2015 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі Державного підприємства "Проектно-конструкторський технологічний інститут "Львівхарчопроект", з урахуванням поданого відзиву на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні про відсутність будь-яких зобов'язань між сторонами за договором від 30.12.2003 є такими, що не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та нормах чинного законодавства України.

Дослідивши матеріали справи, які містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, судова колегія вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, за відсутності представника апелянта та третьої особи, оскільки їх неявка не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 30.12.2003 Державним підприємством "Проектно-конструкторський технологічний інститут Львівхарчпроект" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Національна компанія "Укрексперт" підписано договір оренди нерухомого державного майна (далі - договір), відповідно до якого позивач зобов'язався передати, а відповідач - прийняти у строкове платне користування нерухоме державне майно - нежитлові приміщення 2-го поверху будівлі Державного підприємства "КТП Львівхарчпроект" №№ 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29,30, 31 (згідно поверхового плану) загальною площею 182, 7 кв.м., що є на балансі позивача та знаходяться по вул. Вітовського, 18 у місті Львові.

Відповідно до п. 2.1. договору відповідач вступає у строкове користування з дати підписання акту приймання-передачі.

Відповідно до п.п. 3.1., 3.3. договору орендна плата за базовий місяць оренди - жовтень 2003 року становить 1 623, 56 грн. без урахування податку на додану вартість. Орендна плата перераховується не пізніше 10-го числа наступного за звітним до державного бюджету з урахуванням щомісячного індексу інфляції: 30 % орендної плати - до державного бюджету та 70 % - на рахунок позивача.

Договір, відповідно до п. 10.1., діє з дати підписання акту приймання-передачі протягом п'яти років та у разі відсутності заяви однієї зі сторін про його припинення або змін протягом місяця після закінчення терміну дії договору, вважається пролонгованим на той самий термін та на тих самих умовах,

01.03.2004 сторонами підписано акт приймання-передачі нерухомого державного майна - нежитлових приміщень 2-го поверху будівлі Державного підприємства "КТП Львівхарчпроект" №№ 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29,30, 31 (згідно поверхового плану) загальною площею 182, 7 кв.м. по вул. Вітовського, 18 у місті Львові.

Відповідно до підписаного сторонами додатку № 1 від 09.04.2004 , який є невід'ємною частиною договору оренди від 30.12.2013, останній укладений на 10 років та діє з дати підписання акту приймання-передачі.

Згідно з підписаним сторонами додатком № 2 від 27.10.2014, який є невід'ємною частиною договору оренди від 30.12.2013, сторони домовились вважати вказаний договір оренди переукладеним на новий термін із збереженням всіх істотних умов; термін дії договору встановлено до 01.03.2019.

Разом з тим, як зазначає позивач, відповідачем допущено порушення зобов'язань за договором оренди від 30.12.2013 щодо сплати орендних платежів, у зв'язку з чим Державне підприємство "Проектно-конструкторський технологічний інститут "Львівхарчопроект" звернулося до суду про стягнення з до Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна компанія "Укрексперт" заборгованості у розмірі 8 336, 82 грн.,

Дослідивши матеріали справи, судом першої інстанції встановлено, що в супереч пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільний кодекс України та листа Міністерства юстиції України № Ж-25069-19 від 22.01.2007, учасниками провадження у справі нотаріально не посвідчено та не проведено державну реєстрацію додатків до договору оренди від 30.12.2003, якими вносились зміни до вказаного договору в частині строку його дії,

Так, посилаючись на приписи ч. 1 ст. 209, ч. 1 статі 210, ст. 220, ч. 3 ст. 640, ст. 654, здійснивши оцінку наявних у справі доказів та встановлених судом обставин за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, місцевий господарський суд дійшов висновку, що додатки № 1 від 09.04.2004 та № 2 від 27.10.2014 до договору від 30.12.2003 , якими вносились зміни до вказаного договору фактично є неукладеними (нечинними). у зв'язку з недотримання сторонами вимог закону щодо їх нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Отже, враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги, що за змістом ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини, враховуючи, що вимоги позивача у даній справі ґрунтуються на порушенні Товариством з обмеженою відповідальністю "Національна компанія "Укрексперт" зобов'язань за договором від 30.12.2003 р., в редакції додатків № 1 від 09.04.2004 р. та № 2 від 27.10.2014 р., зважаючи, що за висновками суду першої інстанції вказані додатки є неукладеними, місцевий господарський суд дійшов висновку про безпідставність заявлених Державним підприємством "Проектно-конструкторський технологічний інститут Львівхарчпроект" вимог.

Проте, з вказаним висновком суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погоджується і вважає його таким, що зроблений з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також таким, що не відповідає обставинам справи, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Згідно з ч. 1 ст. 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

У відповідності до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Статтею 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Відповідно до ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Розглядаючи даний спір по суті, судом першої інстанції встановлено, що договір оренди від 30.12.2013 укладений за правилами Цивільного кодексу Української РСР, статтею 256 якого встановлено, що за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу Української РСР передбачено, що договір майнового найму між громадянами на строк більше одного року повинен бути укладений у письмовій формі.

За приписами ст. 47 Цивільного кодексу Української РСР нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі.

Норми Цивільного кодексу Української РСР не передбачали обов'язкового посвідчення договору майнового найму.

З 01.01.2004 набрав чинності Цивільний кодекс України та відповідно до пункту 9 його Прикінцевих та перехідних положень до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Згідно зі ст. 793 Цивільного кодексу України (в редакції, яка була чинною станом на момент підписання додатку № 1 від 09.04.2004 р. до договору від 30.12.2003 р.) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно ж до ст. 793 Цивільного кодексу України (в редакції, яка була чинною станом на момент підписання додатку № 2 від 27.10.2014 р. до договору від 30.12.2003 р.) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

У відповідності до ст. 794 Цивільного кодексу України (у редакції Закону України від 11.02.2010 р. № 1878-VI) право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

З змістом листа Міністерства юстиції України № Ж-25069-19 від 22.01.2007 р. якщо сторони бажали внести зміни до основного договору - договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), який був укладений за правилами Цивільного кодексу Української РСР від 1963 року, та у разі, якщо нові відносини між ними містили ознаки, закріплені у ст.ст. 793, 794 Цивільного кодексу України, то сторони мали укладати додатковий договір, який підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації в Державному реєстрі правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Частиною 1 статі 210 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

За змістом ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Приписами ст. 654 Цивільного кодексу України закріплено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Отже, як вже зазначалося вище, суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог Державного підприємства"Проектно-конструкторський технологічний інститут "Львівхарчопроект", дійшовши висновку про неукладеність додатків № 1 від 09.04.2004 р. та № 2 від 27.10.2014 до договору від 30.12.2003, у зв'язку із порушення сторонами при підписанні таких вимог ст. 793 Цивільного кодексу України (в редакції, яка була чинною станом на момент підписання додатку № 2 від 27.10.2014 до договору від 30.12.2003) та ст. 794 Цивільного кодексу України (в редакції, яка була чинною станом на момент підписання додатку № 1 від 09.04.2004 до договору від 30.12.2003).

За змістом роз'яснення ч. 7 п. 3.12. постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Так, з огляду на викладене, враховуючи те, що відповідач визнав позов повністю, а також наявність матеріалах справи належних та допустимих доказів використання відповідачем нежитлових приміщень позивача, які розташовані на 2-му поверсі будівлі Державного підприємства "КТП Львівхарчпроект" №№ 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29,30, 31 загальною площею 182, 7 кв.м. по вул. Вітовського, 18 у місті Львові, суд апеляційної інстанції зазначає, що навіть у випадку встановлення обставин неукладеності додатку № 1 від 09.04.2004 та додатку № 2 від 27.10.2014 до договору від 30.12.2003, до правовідносин, які виникли між сторонами в результаті оренди вказавних вище приміщень, доцільно застосувати положення, що регулюють укладання договору у спрощений спосіб.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського процесуального кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, відповідач орендує нежитлові приміщення 2-го поверху будівлі Державного підприємства "КТП Львівхарчпроект" №№ 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29,30, 31 (згідно поверхового плану) загальною площею 182, 7 кв.м. по вул. Вітовського, 18 у місті Львові з 01.03.2004, що підтверджується, актом приймання-передачі нерухомого державного майна, який підписаний сторонами без будь-яких заперечень та зауважень. Докази повернення вказаних приміщень від відповідача до позивача в матеріалах справи відсутні.

Зокрема, з березня 2015 року по травень 2015 року позивачем було виставлено позивачу рахунки на оплату за користування вищевказаними приміщеннями № 12/03, № 06/03 від 31.03.2015, № 12/04 від 30.04.2015 та № 12/05 від 31.05.2015 на загальну суму 25 199,62 грн., що відповідачем не заперечується.

Крім того, як зазначає позивач та не заперечує відповідач, останнім були здійснені дії спрямовані на оплату орендних платежів, проте така оплата була проведена не в повному обсязі, у зв'язку з чим у Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна компанія "Укрексперт" перед Державним підприємством "Проектно-конструкторський технологічний інститут "Львівхарчопроект" утворилася заборгованість на суму 8 336, 82 грн.

Отже, виходячи з наведеного, враховуючи наявність в матеріалах справи належні та допустимі докази існування між сторонами орендних правовідносин в період з березня 2015 по травень 2015 включно, а також те, що відповідач не заперечує проти заявлених позовних вимог, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про задоволення позовних вимог Державного підприємства "Проектно-конструкторський технологічний інститут "Львівхарчопроект" в повному обсязі.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим колегія суддів також дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, і викладені у ньому висновки не відповідають обставинам справи, а тому в силу п. 1, п. 3 ч. 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до ч. 6 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, сплачений судовий збір за подачу позову покладається на Товариство з обмеженою відповідальністю "Національна компанія "Укрексперт".

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у зв'язку із її задоволенням, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Проектно-конструкторський технологічний інститут "Львівхарчопроект" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 у справі № 910/18583/15 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 у справі № 910/18583/15 - скасувати повністю.

3. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Державного підприємства "Проектно-конструкторський технологічний інститут "Львівхарчопроект" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна компанія "Укрексперт" про стягнення 8 336, 82 грн. задовольнити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна компанія "Укрексперт" (03127, м. Київ, просп. 40-річчя Жовтня, буд. 120, ідентифікаційний код - 31513443) на користь Державного підприємства "Проектно-конструкторський технологічний інститут "Львівхарчопроект" (79011, м. Львів, вул. Вітовського, 18, ідентифікаційний код - 19168765) 8 336 (вісім тисяч триста тридцять шість) грн. 82 коп. - заборгованості по орендній платі.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна компанія "Укрексперт" (03127, м. Київ, просп. 40-річчя Жовтня, буд. 120, ідентифікаційний код - 31513443) на користь Державного підприємства "Проектно-конструкторський технологічний інститут "Львівхарчопроект" (79011, м. Львів, вул. Вітовського, 18, ідентифікаційний код - 19168765) 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - судового збору за подачу позовної заяви.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна компанія "Укрексперт" (03127, м. Київ, просп. 40-річчя Жовтня, буд. 120, ідентифікаційний код - 31513443) на користь Державного підприємства "Проектно-конструкторський технологічний інститут "Львівхарчопроект" (79011, м. Львів, вул. Вітовського, 18, ідентифікаційний код - 19168765) 2 273 (дві тисячі двісті сімдесят три) грн. 70 коп. - судового збору за подання апеляційної скарги.

8. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

9. Матеріали справи № 910/18583/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

10. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Ю.Л. Власов

Г.В. Корсакова