Постанова № 55380252, 18.11.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2015 р. Справа№ 910/18871/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Власова Ю.Л.

Шаптали Є.Ю.

представники сторін:

Від позивача: Кузьмик І.П.

Від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2015 по справі № 910/18871/15 (суддя: Балац С.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРАХОВЕ ТОВАРИСТВО "ДОМІНАНТА"

про стягнення 8 503,86 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2015 у справі № 910/18871/15 у задоволенні позову ПАТ "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ" до ТОВ "СТРАХОВЕ ТОВАРИСТВО "ДОМІНАНТА" про стягнення 8 503,86 грн. страхового відшкодування - відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду про відмову у позові мотивовано тим, що належним доказом в підтвердження оціненого розміру реальної вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням значення коефіцієнту його фізичного зносу є саме Звіт суб'єкта оціночної діяльності про визначення вартості матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу в результаті його пошкодження в ДТП, складання якого є обов'язковим при визначення збитків, що підлягають відшкодуванню згідно вимог Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів". Однак, в матеріалах справи відсутній відповідний звіт або висновок експерта (експертне дослідження або інший документ), який би підтверджував розмір матеріального збитку, завданого страхувальникові застрахованого ТЗ внаслідок ДТП, та який міг би бути оцінений судом, як належний доказ з визначення вартості відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, що підлягає відшкодуванню страховиком цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів згідно положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2015 у справі № 910/18871/15, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить наведене рішення - скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом не було враховано ту обставину, що у відповідності до п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» передбачено право страховика здійснити виплату без проведення експертизи, якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна. Таким чином, апелянт наголошує на тому, що визначальним моментом для здійснення виплати страхового відшкодування є сам факт виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування, що і було здійснено позивачем в сумі 9 503,86 грн., що підтверджується платіжним дорученням. До того ж, апелянт вказував на те, що на нього не покладено обов'язку з оцінки майна та страховика за договором добровільного страхування.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2015 по справі № 910/18871/15, розподілено судді - доповідачу Станіку С.Р. у складі колегії суддів: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Корсакова Г.В.

Розпорядження секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Тищенко А.І. від 16.10.2015 у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Корсакової Г.В. для розгляду апеляційної скарги по справі № 910/18871/15 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2015 апеляційну скаргу ПАТ "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2015 по справі № 910/18871/15 прийнято до розгляду колегією суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Шаптала Є.Ю.., справу призначено до розгляду на 18.11.2015.

Представник апелянта в судовому засіданні 18.11.2015 доводи апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2015 у справі № 910/18871/15 - скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Відповідач в судове засідання 18.11.2015 представників не направив, причин неявки представника в судове засідання апеляційної інстанції - не повідомив, про призначене судове засідання на 18.11.2015 повідомлений належним чином за адресою свого місцезнаходження (поштове повідомлення 0411613678450).

Згідно з ч.3 п.3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Суд апеляційної інстанції враховує і те, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

П.п. 3.9.1. п.п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Дослідивши наявні матеріали, враховуючи те, що усі сторони були повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, неявка представників відповідача не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, визначених ст. 102 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутності представників відповідача за наявними у справі матеріалами.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції і підтверджується наявними матеріалами справи, між приватним акціонерним товариством "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ", як страховиком, (далі - позивач) та гр. ОСОБА_4 (далі - страхувальником) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту від 21.10.2014 № 2573/14-Т/Зп1 (далі - Договір добровільного страхування).

Відповідно до предмету Договору добровільного страхування, позивач застрахував майнові інтереси страхувальника, які пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортного засобу, що належить страхувальникові, а саме "NISSAN" із державним знаком НОМЕР_2 (далі - застрахований автомобіль).

22.05.2015 по пр. Леніна у м. Запоріжжі відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю застрахованого автомобіля та транспортного засобу "MAZDA" із державним знаком НОМЕР_1 під керуванням гр. ОСОБА_5

Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02.06.2015 у справі № 334/4224/15-п встановлено, що ДТП трапилось внаслідок порушень Правил подорожнього руху України водієм ОСОБА_5 у зв'язку з чим, вказану фізичну особу притягнуто до адміністративної відповідальності.

Внаслідок зазначеного ДТП застрахований автомобіль отримав механічні пошкодження.

Виходячи з приписів ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 Цивільного кодексу України).

Транспортний засіб - "MAZDA" із державним знаком НОМЕР_1, яким керувала винна у настанні ДТП особа, зазначений у Страховому полісі серії АІ 5932367 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - Договір обов'язкового страхування). Страховиком за Договором обов'язкового страхування є товариство з додатковою відповідальністю "СТРАХОВЕ ТОВАРИСТВО "ДОМІНАНТА" (далі - відповідач).

Як стверджує позивач, на підставі заяви страхувальника, страхових актів від 21.10.2014 № 2573/14-Т/ЗП1-2, № 2573/14-Т/ЗП1-2-1, калькуляцій від 29.05.2015 № 2484, від 20.07.2015 № 2484 та рахунків від 02.06.2015 № 000000000000107, платіжними дорученнями від 10.06.2015 № 22289 та від 22.07.2015 № 27958 було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 12.303,46 грн.

У відповідності до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Спір між сторонами судового процесу виник внаслідок порушення відповідачем його грошового зобов'язання за Договором обов'язкового страхування. Наведена обставина призвела до звернення позивача до господарського суду за захистом свого порушеного права шляхом стягнення з відповідача страхового відшкодування в сумі 11.303,46 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди заподіяно пошкодження транспортному засобу, який застрахований позивачем та відшкодовано останнім шкоду на користь страхувальника. Таким чином, до позивача перейшло права вимоги від відповідача сплати страхового відшкодування, яке було виплачено страхувальникові за договором добровільного страхування.

У відповідності до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

За змістом ст. 34 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, може бути визначено як експертом, так і аварійним комісаром, визначення яких містяться в пункту 2 Типового положення про організацію діяльності аварійних комісарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.01.1998 № 8 та Положенні щодо укладення угоди на проведення експертної оцінки майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 08.01.1998 № 16.

Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Ч. 1 статті 6 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" визначено, що оцінювачами можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача відповідно до вимог цього Закону.

Ч. 1 статті 15 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", кваліфікаційне свідоцтво оцінювача є документом, який підтверджує достатній фаховий рівень підготовки оцінювача за програмою базової підготовки для самостійного проведення оцінки майна.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках необхідності визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Згідно ч. 4 ст. 3 та ч. 1 ст. 12 вказаного Закону процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органами державної влади та органами місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що належним доказом в підтвердження оціненого розміру реальної вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням значення коефіцієнту його фізичного зносу є саме Звіт суб'єкта оціночної діяльності про визначення вартості матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу в результаті його пошкодження в ДТП, складання якого є обов'язковим при визначення збитків, що підлягають відшкодуванню згідно вимог Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів".

Проте, в матеріалах справи відсутній відповідний звіт або висновок експерта (експертне дослідження або інший документ), який би підтверджував розмір матеріального збитку, завданого страхувальникові застрахованого ТЗ внаслідок ДТП, та який міг би бути оцінений як належний доказ з визначення вартості відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, що підлягає відшкодуванню страховиком цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів згідно положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Таким чином, апелянтом ні під час розгляду справи місцевим господарським судом, ні під час апеляційного провадження не було надано належного та допустимого доказу в розумінні вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України в підтвердження здійснення оцінки завданої шкоди застрахованому позивачем транспортному засобу, а тому як у місцевого господарського суду, так і у апеляційного господарського суду відсутні підстави вважати, що страховий платіж, який виплачений позивачем в сумі 9 503,86 грн. (і частину якого за вирахуванням 1000,00 грн. франшизи за полісом « АІ 5932367, а саме в розмірі 8 503,86 грн. заявлено до стягнення) є саме тим розміром шкоди, який був заподіяний застрахованому автомобілю у результаті дорожньо-транспортної пригоди.

За змістом ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем не було подано належних доказів понесених витрат пов'язаних з відновлюваним ремонтом застрахованого транспортного засобу, зокрема, акт виконаних робіт, а калькуляції від 29.05.2015 № 2484, від 20.07.2015 № 2484 та рахунки від 02.06.2015 № 000000000000107, які подані позивачем до суду в обґрунтування розміру завданого збитку застрахованому транспортному засобу взагалі не підписані уповноваженими особами.

З урахуванням всіх фактичних обставин справи та в їх сукупності, позовна вимога про стягнення з відповідача страхового відшкодування в сумі 11.303,46 грн задоволенню не підлягає, оскільки така вимога позивачем не підтверджена належними доказами понесених витрат пов'язаних з відновлюваним ремонтом застрахованого транспортного засобу, як того вимагають приписи статей 33, 36 Господарського процесуального кодексу України.

Довод апелянта про те, що місцевим господарським судом не було враховано ту обставину, що у відповідності до п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» передбачено право страховика здійснити виплату без проведення експертизи, якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна - судом апеляційної інстанції відхиляється як безпідставний та необґрунтований, оскільки наведений припис встановлює право позивача за згодою застрахованої саме ним особи (у даному випадку, за згодою гр. ОСОБА_4, як страхувальника за укладеним з позивачем договором добровільного страхування наземного транспорту від 21.10.2014 № 2573/14-Т/Зп1) здійснити виплату страхового відшкодування саме на користь страхувальника (ОСОБА_4.), і не встановлює обов'язок відповідача здійснити виплату саме у виплаченому позивачем розмірі без надання доказів оціненої шкоди. Тобто, у даному випадку для здійснення страхового відшкодування на позивача покладено процесуальний обов'язок довести в сукупності дві обставини: обставину виплати на користь свого страхувальника коштів (що позивачем було доведено) і розмір оціненої шкоди (чого позивачем доведено належними та допустимими доказами не було).

З огляду на викладене, місцевий господарський суд, з висновками якого погоджується і суд апеляційної інстанції, обгрунтовано відмовив у задоволенні позову ПАТ "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ" до ТОВ "СТРАХОВЕ ТОВАРИСТВО "ДОМІНАНТА" про стягнення 8 503,86 грн. страхового відшкодування.

Враховуючи наведене, у суду апеляційної інстанції згідно статті 104 Господарського процесуального кодексу України відсутні підстави для зміни або скасування оскаржуваного судового рішення.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2015 по справі № 910/18871/15 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2015 по справі № 910/18871/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/18871/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Ю.Л. Власов

Є.Ю. Шаптала