Постанова № 55380191, 26.01.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2016 року №813/6551/15

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого-судді Сасевича О.М.

за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Воробець І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС про визнання протиправною бездіяльності по виконанню рішення суду та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Львівської митниці ДФС, в якій, із урахуванням заяви про уточнення та збільшення позовних вимог, просить визнати протиправною бездіяльності посадових осіб відповідача по виконанню рішення суду та стягнути середній заробіток за час затримки виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 28.02.2011 року у справі №2а-11397/10/1370, за період з 01.03.2011 року по 01.09.2015 року включно в сумі 219 938,15 грн.

Ухвалою судді від 29.12.2015 року провадження у даній адміністративній справі було відкрито.

Позовні вимоги позивач мотивує тим, що судовим рішенням його поновлено на посаді, однак фактичне його поновлення відбулось із значною затримкою у часі, а тому просить суд позовні вимоги задовольнити, визнавши такі дії відповідача протиправними та стягнувши заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботі.

На заперечення позовних вимог представником відповідача 13.01.2016 року через канцелярію суду подано письмові заперечення. У своїх запереченнях представник зазначила, що поновлення позивача на посаді відбулось в межах, на підставі та у спосіб, передбачений законом, при цьому, Львівська митниця ДФС не могла поновити позивача без відповідного наказу Державної митної служби України чи її правонаступника. Окрім того, представник вказала, що наказом Державної фіскальної служби України від 01.09.2015 року №2545-о «Про виконання рішення суду» скасовано наказ Державної митної служби України від 24.11.2010 року №2189-к «По особовому складу» в частині припинення перебування на державній службі в митних органах ОСОБА_1, головного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці, керівника Львівської митниці ДФС, яка є правонаступником Львівської митниці, зобов'язано забезпечити виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді. На виконання зазначеного наказу Державної фіскальної служби України Львівською митницею ДФС видано наказ № 636-о від 01.09.2015 року «По особовому складу», яким позивача поновлено на посаді старшого державного інспектора відділу митного оформлення №4 митного поста «Грушів» Львівської митниці ДФС на умовах строкового трудового договору на час відсутності основного працівника, а відтак, вини Львівської митниці ДФС у затримці виконання рішення суду позивача немає.

У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали повністю, надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та уточненнях до неї, просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечила з підстав, викладених у письмових запереченнях та просила суд у задоволенні позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, із наступних підстав.

Судом із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Державної митної служби України та Львівської митниці, в якому просив визнати протиправними та скасувати накази Державної митної служби України, Львівської митниці про припинення перебування на службі, поновити на роботі й стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28.02.2011 року у справі №2а-11397/10/1370 позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено повністю, а саме:

-визнано протиправним та скасовано наказ Державної митної служби України №2189-к від 24.11.2010 року в частині припинення перебування на державній службі в митних органах України ОСОБА_1, головного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці; -визнано протиправним та скасовано наказ Львівської митниці №1085-к від 25.11.2010 року в частині оголошення наказу Державної митної служби України №2189-к від 24.11.2010 року про припинення перебування на державній службі в митних органах України ОСОБА_1, головного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці; -поновлено ОСОБА_1 на посаді головного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці; -стягнуто з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 14 806,28 грн.; -постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці та зобов'язання Державної митної служби України виплатити заробітну плату за один місяць в межах середньомісячної заробітної плати в сумі 4 580,36 грн. допущено до негайного виконання.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідачі звернулися з апеляційними скаргами до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2011 року були задоволені апеляційні скарги Державної митної служби України та Львівської митниці, скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28.02.2011 року у справі №2а-11397/10/1370 та прийнято нову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, викладеними у постанові від 04.10.2011 року, подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України.

Так, постановою Вищого адміністративного суду України від 18.06.2013 року було часткового задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1; скасовано постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2011 року; постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28.02.2011 року - змінено та викладено її п.5 у такій редакції: «Стягнути з Львівської митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 14 806,28 грн., за відрахуванням зборів і обов'язкових платежів та сум виплачених при його звільненні», в іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

З огляду на викладене, суд зазначає, що обставини протиправності звільнення позивача із займаної посади є обставинами, що не підлягають доказуванню у відповідності до ч.1 ст.72 КАС України, а саме обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому, на виконання судового рішення було видано два виконавчі листи: №2а-11397/2010 від 01.03.2011 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці та допущення постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці до негайного виконання; №2а-11397/10/1370 від 12.07.2013 року про стягнення з Львівської митниці Міноходів на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 14 806,28 грн., за відрахуванням зборів і обов'язкових платежів та сум виплачених при його звільненні.

22.08.2013 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №38959942 щодо стягнення з Львівської митниці Міноходів на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 14 806,28 грн., за відрахуванням зборів і обов'язкових платежів та сум виплачених при його звільненні.

Наказом Державної фіскальної служби України від 01.09.2015 року №2545-о «Про виконання рішення суду» скасовано наказ Державної митної служби України від 24.11.2010 року №2189-к «По особовому складу» в частині припинення перебування на державній службі в митних органах ОСОБА_1, головного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці, керівника Львівської митниці ДФС, яка є правонаступником Львівської митниці, зобов'язано забезпечити виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді. На виконання зазначеного наказу Державної фіскальної служби України Львівською митницею ДФС видано наказ № 636-о від 01.09.2015 року «По особовому складу», яким позивача поновлено на посаді старшого державного інспектора відділу митного оформлення №4 митного поста «Грушів» Львівської митниці ДФС на умовах строкового трудового договору на час відсутності основного працівника ОСОБА_4

Таким чином, виконання постанови суду від 28.02.2011 року про поновлення на роботі, незважаючи на негайне виконання відбулося лише 01.09.2015 року.

Відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту - КАС), постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частиною другою статті 257 КАС встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому пунктом 3 частини першої статті 256 КАС передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Частиною четвертою статті 257 КАС законодавець обумовив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом України від 21 квітня 1999 року №606-ХІV «Про виконавче провадження» (надалі - Закон №606-ХІV). Цим підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.

Відповідно до статті 2 Закону №606-ХІV, примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Отже, правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження, подання заяви самому роботодавцю, тощо), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень. Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 23 червня 2015 року №46047528.

Статтею 5 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено, що держава гарантує працездатним громадянам України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, законодавцем встановлено межі періоду виплати середнього заробітку, а саме: весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст.236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Таким чином, згідно ст.236 КЗпП, проводиться виплата заробітної плати за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

З аналізу ст.236 КЗпП України вбачається, що обов'язок відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі не обумовлюється залежністю від причин, в тому числі їх поважністю, внаслідок яких судове рішення було виконане несвоєчасно.

Загалом, постанова Львівського окружного адміністративного суду від 28.02.2011 року, змінена постановою Вищого адміністративного суду України від 18.06.2013 року підлягала виконанню незалежно від наявності або відсутності виконавчого провадження. Зазначений підхід застосований Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16 серпня 2012 року №К/9991/32618/12 та в ухвалі Вищого адміністративного суду від 15.10.2013 року №К/800/17725/13.

При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Враховуючи те, що постанова Львівського окружного адміністративного суду від 28.02.2011 року в частині поновлення позивача на посаді виконана Львівською митницею ДФС, шляхом прийняття наказу лише 01.09.2015 року №636-о, суд дійшов висновку, що позивач має право, відповідно до статті 236 КЗпП, на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

При цьому, як з'ясовано судом, за вказаний період позивачеві, в порушення вимог ст.236 КЗпП України, середній заробіток за час затримки його поновлення виплачено не було.

Відповідно до ч.3 п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому, враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Відповідно до п.2 Порядку, у разі визнання середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

П.8 розділу 4 вказаного Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки-розрахунку відповідача від 20.01.2016 року, середньоденний заробіток позивача на дату звільнення становив 213,04 грн.

Виходячи з наведеного, враховуючи кількість робочих днів (1128), належний до виплати позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 01.03.2011 року по 01.09.2015 року становить 240 309,12 грн. (1128 робочих днів * 213,04 грн.).

Як вбачається із довідок Мостиського районного центру зайнятості від 08.12.2015 року №6553, від 14.01.2016 року №263, позивач перебував на обліку в Мостиському районному центрі зайнятості. Вказаними довідками також підтверджено, що за період з березня 2011 року по грудень 2011 року позивачем отримано допомогу по безробіттю на загальну суму 20 370,97 грн.

Згідно пункту 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав у цей час.

Відтак, отримані доходи в розмірі 20 370,97 грн. підлягають зарахуванню при присудженні позивачу заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи зазначене, суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу - 240 309,12 грн. слід зменшити на розмір виплаченої позивачеві допомоги по безробіттю, яка становить 20 370,97 грн. та, задовольнивши позов в цій частині, стягнути на користь позивача 219 938,15 грн.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності посадових осіб відповідача, як правонаступника Львівської митниці та Львівської митниці Міндоходів по виконанню судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, то суд зазначає, що така не підлягає до задоволення, з огляду на таке.

Пунктом 1 наказу Державної митної служби України від 23.01.2008 року №35 «Про призначення на посади та звільнення з посад» передбачено, що згідно з наказами Держмитслужби здійснюється прийом осіб, у тому числі і повторний, на службу в митниці, регіональні митниці, спеціалізовані митні установи та організації на всі посади, передбачені штатним розписом митного органу, крім посад обслуговуючого персоналу та водіїв, за всіма видами трудових договорів.

Відповідно до Указу Президента України від 18.03.2013 року №141/2013 «Про Міністерство доходів і зборів України», створено Міністерство доходів і зборів України та визначено, що Міністерство доходів і зборів України є правонаступником Державної податкової служби України та Державної митної служби України, що реорганізуються.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 року №160 «Про утворення Державної фіскальної служби України», було утворено Державну фіскальну службу України, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів шляхом перетворення.

Водночас, суд, позитивно оцінюючи доводи відповідача, зазначає, що оскільки підставою для поновлення позивача на посаді був наказ Державної митної служби України (на яку саме і було покладено обов'язок поновити позивача на посаді), тому не вбачає протиправної бездіяльності Львівської митниці ДФС чи її посадових осіб по виконанню рішення суду, а, у свою чергу, позивачем належними та допустимими доказами протилежного не доведено.

Тож, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.

У відповідності до вимог ст.94 КАС України, оскільки судові витрати у формі судового збору позивачем у справі не були понесені, а тому не підлягають стягненню на його користь.

Керуючись ст.ст.17-19, 69-72, 94, 158, 160-163, 167, 256, 267 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Львівської митниці ДФС (код ЄДРПОУ 39420875) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2011 року у справі №2а-11397/10/1370, за період з 01 березня 2011 року по 01 вересня 2015 року включно в сумі 219 938 (двісті дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот тридцять вісім) грн. 15 коп., з урахуванням всіх обов'язкових платежів та зборів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати стягненню із сторін не підлягають.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений 01 лютого 2016 року.