Постанова № 55375929, 01.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2016 р. Справа№ 908/4949/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Шевченка Е.О.

секретар: Горбунова М.Є.

представники:

позивача: не з'явився;

відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-

експедиційна компанія "Енерготранс" в особі філії

"Бердянськтранс" Товариства з обмеженою відповідальністю

"Транспортно-екпедиційна компанія "Енерготранс"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 24.11.2015р.

у справі №908/4949/15 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Державного підприємства "Бердянський морський

торговельний порт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-

експедиційна компанія "Енерготранс" в особі філії

"Бердянськтранс" Товариства з обмеженою відповідальністю

"Транспортно-екпедиційна компанія "Енерготранс"

про стягнення 296 742,90 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Бердянський морський торговельний порт" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" в особі філії "Бердянськтранс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" (далі - відповідач) 272 263,45 грн., нарахованих за прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем за договором №25 "К" від 02.01.2015р., з яких: 257 331,63 грн. - пеня, 14 931,82 грн. - 3% річних.

В процесі судового розгляду позивач збільшив розмір своїх вимог та просив суд стягнути з відповідача 296 742,90 грн., з яких: 280 871,85 грн. - пеня, 15 871,05 грн. - 3% річних (том справи - 2, аркуші справи - 76-77).

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на необґрунтованості та непідтвердженості позовних вимог. Зокрема, відповідач зазначав наступне:

- просив суд припинити провадження у справі, оскільки філія "Бердянськтранс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" не є юридичною особою, у відокремленого підрозділу не має права представляти юридичну особу у судах, а згідно із відомостями з ЄДРПОУ правовий статус філії - без права юридичної особи;

- позивач неправомірно надавав послуги за Договором без здійснення попередньої оплати з боку відповідача;

- позивачем здійснено нарахування пені та 3% річних на несплачену попередню оплату;

- відповідач не отримував від позивача всіх рахунків, про які йде мова в позовній заяві, а частину рахунків він отримав несвоєчасно, у зв'язку з чим нарахування пені є неправомірним, оскільки початок її нарахування не відповідає умовам договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.11.2015р. у справі №908/4949/15 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 280 871,85 грн. пені, 15 830,32 грн. 3% річних та 4 450,53 грн. витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2015р. у справі №908/4949/15 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Загалом обставини, викладені в апеляційній скарзі, ідентичні тим, які наводились відповідачем під час розгляду справи Господарським судом міста Києва.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 01.02.2016р.

15.01.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких він заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, наголошуючи на їх необґрунтованості та безпідставності, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи.

В судове засідання 01.02.2016р. представники сторін не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 01.02.2016р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

02.01.2015р. між позивачем, як портовим оператором, та відповідачем, як експедитором, було укладено договір №25К (далі - Договір) (том справи - 1, аркуші справи - 33-47).

За умовами Договору (п.1.1) предметом останнього є надання портовим оператором послуг з перевалки експортного чавуну (далі - вантаж), який надходить для фірм, з якими у експедитора укладені договори.

Ставки та порядок розрахунків визначений сторонами в розділі 5 Договору, згідно з п.п.5.23, 5.24 якого по факту виконаних робіт (наданих послуг) портовим оператором складається акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) в 2-х екземплярах і направляється експедитору разом з остаточним розрахунком. Експедитор зобов'язаний протягом 15 календарних днів підписати акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), повернути підписаний екземпляр акту портовому оператору та провести взаєморозрахунки з портовим оператором по остаточному рахунку з урахуванням проведеної передоплати по попередньому рахунку. У випадку, якщо експедитор не надав портовому оператору підписаний акт або вмотивовану відмову підписати акт у вказаний строк, такий акт, підписаний тільки портовим оператором є належним доказом належного виконання портовим оператором усього об'єму послуг, вказаних в даному акті. Розрахунок за даним Договором здійснюється протягом 15-ти календарних днів на підставі виставленого рахунку, починаючи з дня, наступного за днем виписки рахунку. У випадку затримки оплати платежів за виконані роботи (надані послуги), експедитор за вимогою портового оператору, сплачує останньому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу, 3% річних та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, до моменту повного погашення заборгованості. Штрафи та пеня нараховуються починаючи з 16-го дня, наступного за днем виписки рахунку. Датою оплати платежів вважається дата зарахування засобів на поточний рахунок портового оператору.

Сторони несуть взаємну матеріальну відповідальність за невиконання зобов'язань за цим Договором у розмірі завданих збитків (п.6.1 Договору).

В п.9.1 Договору передбачено, що останній вступає в силу з 01.01.2015р. та діє до 31.12.2015р., а в частині зобов'язань за цим Договором - до повного їх виконання сторонами Договору.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на виконання умов Договору він надав відповідачу послуги з перевалки чавуну та виставив відповідачу рахунки для оплати вартості наданих послуг. Однак відповідач здійснив розрахунок за надані позивачем послуги з порушенням порядку і строків, визначених сторонами в Договорі.

Позивач здійснив нарахування пені і 3% річних на суму заборгованості та звернувся до відповідача з претензіями №304/40юр від 06.08.2015р., №164/40юр від 03.04.2015р., в яких вимагав оплатити вищезгадані нарахування пені та 3% річних (том справи - 1, аркуші справи - 103-106).

Оскільки звернення позивача було залишено відповідачем без належного реагування, позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням збільшення розміру позовних вимог просив суд стягнути з відповідача в примусовому порядку 280 871,85 грн. пені та 15 871,05 грн. 3% річних.

Місцевий господарський суд позов задовольнив частково, визнавши нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими вимоги позивача лише в частині стягнення з відповідача 280 871,85 грн. пені, 15 830,32 грн. 3% річних. В іншій частині позову було відмовлено.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором (ст. ст. 901, 903 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору позивач надав відповідачу послуги з перевалки чавуну, про що сторонами було складено та підписано Акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за лютий-березень 2015 року (том справи - 1, аркуші справи - 72-85).

Жодних відміток про те, що відповідач має будь-які зауваження (претензії) щодо якості, строків та/або обсягів наданих позивачем послуг Акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг) не містять.

Наведене свідчить про те, що позивач належним чином виконував свої договірні зобов'язання перед відповідачем.

Позивач виставив відповідачу рахунки на оплату вартості наданих за Договором послуг, що підтверджується наданим позивачем витягом з журналу реєстрації вихідної кореспонденції (том справи - 1, аркуші справи 55-71, 86-102).

Вказані рахунки були оплачені відповідачем, але з порушенням порядку і строків, визначених сторонами в Договорі, зокрема п.5.23, про що свідчать наявні в матеріалах справи банківські виписки по рахунку позивача (том справи - 2, аркуші справи - 36-75).

Належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Колегією суддів враховано посилання відповідача на те, що частину рахунків він отримав несвоєчасно, однак, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, умовами укладеного між сторонами Договору не передбачено залежність строку оплати від дати отримання рахунку відповідачем. Момент оплати, відповідно до умов Договору, визначається протягом 15-ти календарних днів починаючи з дня, наступного за днем виписки рахунку, а не з дня отримання рахунку.

Твердження відповідача про те, що позивачем неправомірно надавались послуги за Договором без здійснення попередньої оплати відповідачем, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки за умовами укладеного між сторонами Договору позивач має право, а не обов'язок не надавати відповідачу послуг у разі наявності у останнього заборгованості. До того ж, жодних заяв про відмову від послуг позивача у зв'язку із заборгованістю відповідача та/або неможливістю оплатити ці послуги від відповідача до позивача не надходило.

В матеріалах справи також наявні листи, в яких відповідач просив позивача підтвердити завезення до порту в січні-березні 2015 року додатково до погодженого плану експортного чавуну та при цьому гарантував оплату послуг позивача (том справи - 2, аркуші справи - 231-247).

Однак, свої грошові зобов'язання перед позивачем відповідач належним чином не виконав, що свідчить про те, що даному випадку має місце прострочення відповідача за Договором перед позивачем.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до п.5.24 Договору у випадку затримки оплати платежів за виконані роботи (надані послуги), експедитор за вимогою портового оператору, сплачує останньому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу, 3% річних та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, до моменту повного погашення заборгованості. Штрафи та пеня нараховуються починаючи з 16-го дня, наступного за днем виписки рахунку. Датою оплати платежів вважається дата зарахування засобів на поточний рахунок портового оператору.

Окрім того, згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення відповідача перед позивачем, нарахування пені та 3% річних є обґрунтованим.

За розрахунком позивача з відповідача підлягає стягненню 280 871,85 грн. пені та 15 871,05 грн. 3% річних.

Однак, за розрахунком колегії суддів, який збігається з розрахунком, здійсненим місцевим господарським судом, з відповідача підлягає стягненню пеня у більшому розмірі, ніж заявлено до стягнення позивачем, а саме у сумі 281 265,06 грн., тоді як розмір 3% річних є меншим, ніж вказує позивач, а саме 15 830,32 грн.

Враховуючи норми п.2 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, які передбачають обов'язковість клопотання заінтересованої сторони про вихід суду за межі позовних вимог та відсутність відповідного клопотання у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимога про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі, тобто у сумі 280 871,85 грн.

Натомість вимога про стягнення з відповідача 3% річних підлягає задоволенню лише в частині стягнення 15 830,32 грн.

Колегією суддів враховано доводи відповідача про те, що позивачем здійснено нарахування пені та 3% річних на несплачену суму попередньої оплати. Однак відповідні нарахування здійснені позивачем безпосередньо на прострочене грошове зобов'язання з уже наданих послуг (виконаних робіт).

Посилання відповідача на те, що позивач не надав суду лист, в якому б відповідач гарантував оплату пені, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки пеня є засобом забезпечення виконання зобов'язання і безпосередньо умовами Договору сторони передбачили можливість нарахування пені на суму заборгованості у разі прострочення виконання зобов'язань з оплати вартості наданих позивачем послуг.

Відповідно до ст. ст. 626-628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Тобто, укладаючи Договір, сторони погодили всі його істотні умови, в тому числі й щодо порядку здійснення розрахунків та відповідальності за невиконання умов Договору.

Як уже зазначалося вище, позивач неодноразово звертався до відповідача з претензіями про сплату пені та 3% річних, але звернення позивача було залишено відповідачем без належного реагування.

В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначав про те, що стороною спірного Договору є саме Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕК «Енерготранс», а його філія не може бути відповідачем, оскільки вона не володіє цивільною правоздатністю, отже філія може бути залучена до участі у справі лише як третя особа без самостійних вимог на предмет спору.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч.4 ст. 28 Господарського процесуального кодексу України повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами.

Тобто, не можуть бути третіми особами у справі відокремлені підрозділи юридичних осіб. Водночас вони можуть на загальних підставах виступати в судовому процесі від імені відповідних юридичних осіб за наявності належних повноважень (аналогічна правова позиція наведена в п.1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Окрім того, відповідно до чинного законодавства, зокрема, Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України "Про господарські товариства", "Про акціонерні товариства", "Про банки і банківську діяльність", юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами.

Коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу, наприклад: "Стягнути з підприємства "А" в особі його відокремленого підрозділу - філії № 1 на користь організації "Б" в особі її Н-ської філії таку-то суму".

У разі коли позов подано за місцем знаходження відокремленого підрозділу відповідача і судом з'ясовано відсутність у такого підрозділу повноважень щодо представництва юридичної особи, справа згідно з ч.1 ст. 17 Господарського процесуального кодексу України підлягає передачі за відповідною територіальною підсудністю за місцезнаходженням юридичної особи. А якщо в межах територіальної підсудності даного господарського суду знаходиться інший відокремлений підрозділ відповідача, уповноважений представляти останнього в господарському суді, то суд залучає такий підрозділ до участі у справі на підставі та в порядку, передбаченому ч.1 ст. 24 Господарського процесуального кодексу України (аналогічна правова позиція наведена в п.1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з позовною заявою, яка розглядалася у даній справі, до Господарського суду Запорізької області.

Ухвалою від 01.10.2015р. Господарський суд Запорізької області направив справу №908/4949/15 за підсудністю до Господарського суду міста Києва за місцезнаходженням юридичної особи відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс", оскільки судом було встановлено, що філія "Бердянськтранс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-екпедиційна компанія "Енерготранс" є відокремленим структурним підрозділом, який не має статусу юридичної особи. Вказаній філії не надавалося право на здійснення у господарському суді повноважень сторони у справі від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-екпедиційна компанія "Енерготранс". Натомість філія наділена правом від імені товариства укладати угоди з іншими юридичними особами на підставі довіреності, здійснювати оперативний і бухгалтерський облік, вести відповідну звітність та сплачувати податки. Керівнику філії товариством видавалася довіреність від 30.09.2014р., якою підприємство уповноважило останнього представляти інтереси товариства та в межах цих повноважень надано право лише на підписання претензій, позовів та скарг, які стосуються діяльності філії, тобто без права сторони у господарському процесі.

Тобто, обставини, про які зазначає відповідач у своїй апеляційній скарзі, були досліджені Господарським судом Запорізької області і знайшли своє відображення в ухвалі суду від 01.10.2015р. у справі №908/4949/15 (том справи - 2, аркуші справи - 83-84).

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Враховуючи викладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва у справі №908/4949/15 від 24.11.2015р. прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" в особі філії "Бердянськтранс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-екпедиційна компанія "Енерготранс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2015р. у справі №908/4949/15 - без змін.

2. Матеріали справи №908/4949/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

Е.О. Шевченко