Постанова № 55375861, 26.01.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2016 р.Справа № 914/2598/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді М.І. Хабіб

суддів О.В. Зварич

ОСОБА_1

при секретарі Угриновська І.А.,

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод», №2999 від 29.10.215 (вх.№01-05/5113/15 від 10.11.2015)

на рішення Господарського суду Львівської області від 13.10.2015

у справі № 914/2598/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТКФ «Схід-постач», м. Харків

до відповідача:Приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод», м. Львів

про стягнення 89 879,78 грн заборгованості за договором поставки №ВЗК-323/12 від 29.11.2012

за участю представників:

позивача: ОСОБА_2 представник;

відповідача: не зявився ( належно повідомлений);

Автоматизованим розподілом справу розподілено для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді М.І. Хабіб, суддів О.В. Зварич та Я.О. Юрченка.

У зв'язку з перебуванням судді О.В.Зварич у відпустці розпорядженням в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 13.11.2015 до складу колегії замість судді О.В.Зварич введено суддю Гриців В.М.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 13.11.2015 призначено розгляд даної справи на 08.12.2015.

У зв'язку з перебуванням судді В.М. Гриців у відпустці розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 до складу колегії замість судді В.М. Гриців введено суддю О.В. Зварич.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року ТОВ «ТКФ Схід-постач» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» про стягнення 89 879,78 грн, в т.ч. 49 024,89 грн основного боргу, 3 403,38 грн 3% річних та 37 451, 60 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що на виконання умов договору поставки №ВЗК-323/12 від 29.11.2012 позивач поставив відповідачу по накладних № 2 від 04.12.2012, №1 від 24.01.2013 та №5 від 28.01.2013 товар на загальну суму 49 024,89 грн, який за умовами договору мав бути оплачений упродовж 60 календарних днів після його поставки. В порушення умов договору відповідач товар не оплатив. Посилаючись на ст.ст. 509, 526,530, 610, 625,655, 692,712 ЦК України, ст. 193 ГК України, позивач просив задоволити позов.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.10.2015 у справі №914/2598/15 (суддя Крупник Р.В.), з урахуванням ухвали від 16.10.2015 про виправлення описки, позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» на користь ТОВ «ТКФ «Схід-постач» 49024,80 грн боргу, 3403,38 грн 3% річних, 32331,99 грн інфляційних втрат та 1722,86 грн судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення мотивоване положеннями ст.ст. 174, 193, 265 ГК України, ст.ст. 509, 530, 612, 625,692, 712 ЦК України.

При частковому задоволенні позову місцевий господарський суд виходив з того, що на виконання договору поставки від 29.11.2012 №ВЗК-323/12 позивач поставив, а відповідач прийняв товар загальною вартістю 49 024, 80 грн, проте всупереч п.4.1 договору відповідач свого обов'язку щодо оплати товару не виконав. При перевірці 3% річних та інфляційних втрат, заявлених до стягнення, суд встановив правомірність та правильність нарахування 3% річних, а при перерахунку інфляційних втрат відповідно до вказівок Верховного Суду України, викладених в листі №62-97р від 03.04.1997, суд встановив невідповідність розрахунку суми інфляційних втрат названим вказівкам, та встановив, що інфляційні втрати становлять 32 331, 99 грн і в цій сумі підлягають до задоволення. Решта інфляційних втрат не підлягає до задоволення.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 13.10.2015 у справі №914/2598/15, прийняти нове, яким у позові відмовити. Скаржник вказує на розбіжність підпису голови правління товариства ОСОБА_3Я на довіреностях №1963 від 04.12.2012та №11 від 22.01.2013, виданих ОСОБА_4Ф на отримання товару, з дійсним підписом голови правління відповідача.

Звертає увагу суду на те, що місцезнаходженням (юридичною адресою) позивача є територія проведення АТО. Посилаючись на ч.2 ст.1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» , вказує, що датою початку тимчасової окупації є 20.02.2014. Відтак вважає, що навіть у випадку поставки позивачем товару у відповідача не було можливості оплатити товар, оскільки перерахування коштів позивачу згідно із ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» підпадає під визначення «фінансування тероризму» та кваліфікується як кримінальне діяння, передбачене ст. 258-5 КК України.

Також зазначає, що статтею 4 ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення АТО» передбачено проведення реєстраційних дій щодо зміни місцезнаходження юридичних осію, місцезнаходженням яких є територія проведення АТО.

Крім того, стверджує, що суд першої інстанції допустив помилку щодо розрахунків 3% річних та інфляційних втрат.

У відзиві на апеляційну скаргу від 23.11.2015 позивач заперечує проти доводів скаржника, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Посилаючись на п.12 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99, в редакції від 01.06.2008, зазначає, що у постачальника відсутній обовязок перевіряти справжність підпису особи, яка видала довіреність, відтак, відсутні підстави не відпускати товар на підставі виданої довіреності. Вказує, що довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей підписана не лише керівником, але і головним бухгалтером, засвідчена відтиском печатки підприємства відповідача, проти автентичності яких відповідач не заперечує. Позивач також зазначає, що зобовязання між сторонами виникли ще у 2012 році і до тимчасової окупації частини території України відповідач мав можливість здійснити оплату поставленого товару. Щодо свого місцезнаходження позивач зазначає, що були проведені реєстраційні дії щодо зміни місцезнаходження товариства, станом на 24.09.2015 ТОВ « ТКФ «Схід-постач» знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 39, офіс131 та перебуває на обліку як платник податків у ДПІ Дзержинського району м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області.

Скаржник не забезпечив явку свого представника в судове засідання, його представник 19.01.2016 подав клопотання про відкладення розгляду справи у звязку з перебуванням відпустці.

Представник позивача заперечив проти клопотання представника скаржника про відкладення розгляду справи, вважає, що скаржник намагається затягнути розгляд справи.

З огляду на те, що це повторне клопотання представника про відкладення розгляду справи (перше клопотання подане 07.12.2015), що явка представників сторін не визнавалася судом обовязковою і незявлення представника скаржника в судове засідання не унеможливлює розгляду апеляційної скарги, колегія суддів відхиляє клопотання про відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджено матеріалами справи, 29.11.2012 позивачем та відповідачем укладений договір поставки №ВЗК-323/12, за умовами якого постачальник (позивач) зобов'язується у 2012 році поставити замовникові (відповідачу) товари - гальмівне обладнання електровозне, в кількості згідно із специфікацією №1, а замовник зобовязується прийняти та оплатити такі товари.

Ціна договору становить 99 360,00 грн, в т.ч. ПДВ 16 560,00грн ( п.3.1).

Строк поставки товарів не більше 20 календарних днів з дня направлення заявки ( п.5.1), строк оплати упродовж 60 календарних днів після поставки продукції( п.4.1).

Місце поставки (передачі) товарів: 79008, м. Львів, вул. Залізнична, 1А, умови поставки СРТ згідно ІНКОТЕРМС-2000 (п. 5.2. договору). Згідно з пп. 6.3.4. п. 6.3. договору постачальник зобовязаний надавати на кожну партію товару товарно-супровідні документи: товарно-транспортну накладну, пакувальний аркуш, видаткову накладну, податкову накладну, рахунок-фактуру, документи, які підтверджують якість товару.

Згідно з накладними №2 від 04.12.2012 на суму 840,00 грн, №1 від 24.01.2013 на суму 8400,00 грн, №5 від 28.01.2013 на суму 39784,80 грн та товарно-транспортними накладними №1 від 24.01.2013 на суму 8400,00 грн, №5 від 28.01.2013 на суму 39784,80 грн позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 49024,80 грн. В названих накладних вказано, що товар отримав представник відповідача ОСОБА_4 на підставі довіреності №1963 від 04.12.2012 (накладна №2 від 04.12.2012 ) та довіреності №11 від 22.01.2013( накладні №1 від 24.01.2013 та №5 від 28.01.2013). Всі накладні підписані представником відповідача ОСОБА_4 ( а.с.20,21, 22, 25,26).

Названі довіреності видані ОСОБА_4 на отримання матеріальних цінностей, підписані керівником ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» ОСОБА_3 та головним бухгалтером ОСОБА_5, їх підписи скріплені печаткою товариства( а.с. 23-24).

Щодо поставленого товару позивачем видані відповідні податкові накладні ( а.с. 27-29).

Доказів оплати товару відповідач суду не надав.

За прострочення оплати товару позивач на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України заявив до стягнення 3% річних в сумі 3 403,33грн та інфляційні втрати в сумі 37 451,60грн( а.с.13- 15).

3 % річних нараховані за період:

з 03.02.2013 по 20.07.2015 по накладній №2 від 04.12.2012;

- з 26.03.2013 по 20.07.2015 по накладній №1 від 24.01.2013;

- з 30.03.213 по 20.07.2015 по накладній №5 від 28.01.2013.

Інфляційні втрати нараховані за період:

- лютий 2013року червень 2015року - по накладній №2 від 04.12.2012;

- квітень 2013року - червень 2015року по накладних №1 від 24.01.2013 та№5 від 28.01.2013.

Випискою та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, виданих станом на 24.09.2015, а також статутом ТОВ «ТКФ «Схід-постач» (нова редакція), зареєстрованим 22.09.2015, підтверджено, що місцезнаходженням ТОВ «ТКФ «Схід-постач» є: м. Харків, вул. Сумська, 39, офіс 131( а.с. 102-108).

Дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Згідно зі ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання договору поставки позивач поставив відповідачу по накладних №2 від 04.12.2012, №1 від 24.01.2013 та №5 від 28.01.2013 товар на загальну суму 49024,80 грн. Товар отримав представник відповідача ОСОБА_4 на підставі довіреності №1963 від 04.12.2012 (накладна №2 від 04.12.2012 ) та довіреності №11 від 22.01.2013( накладні №1 від 24.01.2013 та №5 від 28.01.2013). Товар підлягав оплаті упродовж 60 календарних днів від дня поставки, однак не був оплачений відповідачем .

В запереченнях на позов та в апеляційній скарзі відповідач вказує на розбіжність підпису голови правління товариства ОСОБА_3Я на довіреностях №1963 від 04.12.2012та №11 від 22.01.2013, виданих ОСОБА_4Ф на отримання товару, з дійсним підписом голови правління відповідача. При розгляді спору суд першої інстанції ухвалою від 29.09.2015 ( а.с. 114-115)викликав в судове засідання голову правління відповідача ОСОБА_3 для надання пояснень, однак він в судове засідання не зявився, жодних пояснень не надав.

Ці доводи скаржника(відповідача) не можуть братися до уваги, оскільки базуються на припущеннях скаржника та не підтвердженні жодними доказами.

Слід зазначити, що названі довіреності підписані не лише головою правління товариства ОСОБА_3, довіреності підписані і головним бухгалтером товариства ОСОБА_5, скріплені печаткою товариства. Справжність підпису головного бухгалтера та відбитку печатки товариства на довіреностях відповідач не заперечує. Довіреності, на підставі яких представник відповідача ОСОБА_4 отримав товар, оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства, яке не покладає на постачальника товару обовязку перевіряти справжність підписів посадових осіб, якими підписані довіреності. Отже, товар був виданий позивачем представнику відповідача ОСОБА_4. на підставі довіреностей №1963 від 04.12.2012 та №11 від 22.01.2013 правомірно. Відповідач не заперечує факту отримання товару, поставленого позивачем по накладних№2 від 04.12.2012, №1 від 24.01.2013 та №5 від 28.01.2013 на суму 49024,80 грн, його представником ОСОБА_4 на підставі довіреності №1963 від 04.12.2012 та довіреності №11 від 22.01.2013.

З огляду на викладене апеляційний суд відхиляє як необґрунтоване клопотання скаржника від 07.12.2015 про призначення судової почеркознавчої експертизи щодо виконання підпису на довіреностях головою правління ОСОБА_3

Згідно зі ст. 3 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупованою територією визначається:

1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;

2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;

3) повітряний простір над територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини.

Матеріалами справи підтверджено, що на момент укладення договору від 29.11.2012 № ВЗК 323/12 та поставки товару позивач знаходився в м. Луганську, а з 22.09.2015 місцезнаходженням позивача є м. Харків.

Отже, посилання скаржника на ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є безпідставними, оскільки позивач не знаходився і не знаходиться на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2 вересня 2014 року N 1669-VII, який набрав чинності з 15.10.2014, встановлено особливості проведення реєстраційних дій щодо зміни місцезнаходження юридичних осіб та місця проживання фізичних осіб - підприємців, місцезнаходженням/місцем проживання яких є територія проведення антитерористичної операції( ст.4 Закону). Однак, названим Законом не встановлено заборони на проведення розрахунків з субєктами господарювання, зареєстрованими в зоні проведення АТО. Крім того, як зазначено вище, з 22.09.2015 місцезнаходженням позивача є м. Харків.

Отже, посилання відповідача на норми Закону N 1669-VII як на підставу не здійснення оплати товару апеляційний суд вважає необґрунтованими.

Суд першої інстанції інстанції перевірив правильність проведеного позивачем розрахунку 3% та інфляційних втрат та встановив, що 3% річних в сумі 3 403,38грн нараховані правильно, а інфляційні втрати становлять не 37451,60грн, а становлять 32 331,99грн ( а.с. 122), з чим погоджується апеляційний суд.

На підставі викладеного апеляційний суд відхиляє доводи скаржника та вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не доведено, доказів не подано наявності підстав, передбачених ст. 104 ГПК України, для скасування чи зміни рішення та для задоволення апеляційної скарги.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.43, 49, 91, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 13.10.2015 у справі № 914/2598/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Постанова підписана 29.01.2016.

ОСОБА_6 Хабіб

Суддя О.В. Зварич

СуддяЯ.О. Юрченко