Постанова № 55375768, 27.01.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2016 року Справа № 906/1524/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.

при секретарі Макютинська Д.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: ОСОБА_1, довіреність б/н, від 05.10.2015р.

від третьої особи: представник не з'явився.

розглянувши апеляційну скаргу позивача на рішення господарського суду Житомирської області від 07.12.15 р. у справі № 906/1524/15 (суддя Прядко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Спілловер"

до Публічного акціонерного товариства "Виробниче об'єднання "Житомирнерудпром"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ТОВ "Укрпрофресурс"

про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 30.11.2013р. № 30-11/13

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Спілловер» (надалі - позивач) звернулось в господарський суд Житомирської області з позовною заявою (т. 1, а.с. 3-4) до ПАТ «Виробниче об»єднання» Житомирнерудпром» (надалі відповідач) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ «Укрпрофресурс» (надалі третя особа), в якій просить визнати дійсним договір купівлі-продажу від 30.11.13 р. № 30-11/13.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 07.12.15 р. (т. 1, а.с. 168-172) в позові відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що позивач не зміг належними та допустимими доказам обґрунтувати правомірність заявлених у позовній заяві вимог, натомість доводи відповідача щодо спростування тверджень позивача про дійсність оспорюваного договору купівлі-продажу недострою № 30-11/13 від 30.11.2013 суд вважає переконливими.

Господарський суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскаржуваний договір не був нотаріально посвідчений, а отже право власності на вказане в договорі майно, залишилось зареєстрованим за відповідачем до моменту оформлення належним чином договору купівлі-продажу з третьою особою.

З огляду на встановлені судом першої інстанції в процесі розгляду спору обставини укладення договору та досліджені подані учасниками процесу на обґрунтування своїх позицій докази, суд першої інстанції дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою (т. 2, а.с.5-10) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Житомирської області від 07.12.15 року у даній справі скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити.

Апеляційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набарання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Скаржнику звертає увагу на те, що після оплати вартості проданого майна і передання його покупцеві, але до державної реєстрації переходу права власності, продавець також не має права ним розпоряджатися, оскільки це майно є предметом виконаного продавцем зобов»язання, яке виникло з договору про відчуження майна, а покупець є його законним володільцем.

Таким чином, позивач з 30.11.13р. став законним володільцем даного об»єкту, а відповідач не має права ним розпоряджатися, оскільки це майно є предметом виконаного продавцем зобов»язання, яке виникло з договору про відчуження майна.

Обгрунтовуючи свої вимоги, апелянт посилається на порушення господарським судом Рівненської області норм матеріального та процесуального права.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, а також його повноважний представники в судовому засіданні, проти апеляційної скарги заперечили, оскільки вважає, що посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими. Зокрема, предствник зазначив, що до моменту нотаріального посвідчення договору та подальшої державної реєстрації права власності на нерухоме майно договір купівлі-продажу нерухомого майна вважається неукладеним.

Відповідач звертає увагу на те, що не вважається вчиненим правочин, в якому не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідне для його вчинення, тощо.

Крім того, зазначає, що загальні збори акціонерів ПАТ «ВО «Житомирнерудпром» не приймали рішення про вчинення правочину з відчуження об»єктів незавершеного будівництва на користь позивача та в подальшому не схвалювали вчинення даного правочину.

Представники позивача та третьої особи не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень.

Водночас, від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі (т. 2, а.с. 33).

Враховуючи приписи статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника позивача та третьої особи за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв»язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи постановою господарського суду м. Києва від 17.03.2015 у справі № 910/22487/14 ТОВ з іноземними інвестиціями "Спіллловер" (позивач) визнаний банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого ОСОБА_2

Ліквідатором проведено інвентаризацію майна боржника, за результатами якої встановлено, що 30.11.2013 між приватним акціонерним товариством "Виробниче об'єднання" Житомирнерудпром" (продавець) та ТОВ з іноземними інвестиціями "Спіллловер" (покупець) укладений договір купівлі-продажу недострою № 30-11/13 (далі - договір, а. с. 10).

Відповідно до умов Договору, продавець продає покупцю об'єкти незавершеного будівництва, розташовані за адресою: м. Житомир, вул. Гранітна, 16, а саме: товарну майстерню літ. Г, загальною площею 359,5 кв. м; виробничу будівлю літ. Д, загальною площею 4187,3 кв. м; насосну станцію літ. Ж, загальною площею 116,2 кв. м; склад пиломатеріалів літ. ІІ, загальною площею 448 кв. м, зі ступенями будівельної готовності об'єктів, відповідно, 70%; 70%,37% та 90%, а покупець приймає та оплачує їх вартість на умовах, визначених в п. п. 3.1 - 3.4 договору.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що товар вважається переданим та переходить у власність покупця з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі об'єктів.

Згідно з п. 3.3 договору, покупець зобов'язаний оплатити вартість об'єктів протягом трьох календарних місяців з моменту підписання акту прийому-передачі об'єктів. У випадку виникнення взаємної грошової заборгованості, в тому числі за різними договорами, сторони можуть провести залік заборгованості відповідно до чинного цивільного законодавства.

На виконання умов договору, 30.11.2013 між сторонами було підписано акт прийому-передачі об'єктів незавершеного будівництва покупцю (а. с. 11).

02.12.2013р. між позивачем та відповідачем підписано договір про нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна (а.с. 161), за умовами якого, сторони зобов'язалися в строк до 31.01.2014 вчинити дії з нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу недострою № 30-11/13 від 30.11.2013 з метою здійснення подальшої реєстрації об'єктів нерухомого майна за позивачем.

30.12.2013р. сторони уклали угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 5410000,00 грн, що виникли у них у зв'язку з непогашенням позивачем перед відповідачем грошового зобов'язання в сумі 5410000,00 грн, яке виникло за договором купівлі-продажу недострою № 30-11/13 від 30.11.2013, та у зв'язку з непогашенням відповідачем перед позивачем суми боргу в розмірі 5410855,38 грн, що виник на підставі договору купівлі-продажу № 4/13 від 25.11.2013 (а. с. 12).

Згідно з отриманої інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 12.08.2015 № 42177336, позивачу стало відомо, що нерухоме майно (незавершене будівництво), що є предметом договору купівлі-продажу недострою № 30-11/13 від 30.11.2013 перейшло у власність товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпрофресурс" (третя особа) на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07.08.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3

Як вбачається з матеріалів справи, предметом розгляду по даній справі є визнання дійсним договору купівлі-продажу недострою № 30-11/13 від 30.11.2013, при цьому, позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що він з 30.11.2013 є законним володільцем придбаних об'єктів незавершеного будівництва, а відповідач не мав права розпоряджатися майном, з огляду на те, що воно є предметом виконаного продавцем зобов'язання, яке виникло з договору про відчуження майна.

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.

Незавершене будівництво це обєкти, які розпочаті будівництвом і не прийняті в експлуатацію, включаючи законсервовані обєкти (Про затвердження Класифікатора державного майна: Наказ Фонду державного майна України від 15.03.2006 № 461).

Тобто незавершене будівництво це - специфічна нерухомість, оскільки до завершення будівництва особа вважається лише власником матеріалів та обладнання, які використовувалися в процесі будівництва згідно з ч. 3 ст. 331 ЦК України.

Основна процедура переходу обєкта незавершеного будівництва у приватну власність є його приватизація, яка здійснюється згідно із Законом України Про особливості приватизації обєктів незавершеного будівництва від 14.09.2000, або шляхом проведення державної реєстрації згідно з постановою КМУ від 22 червня 2011 року № 703 Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (чинної на момент укладення спірного договору), наразі діючої постанови КМУ від 17.10.2013 № 868 "Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Державна реєстрація права на незавершене будівництво здійснюється в порядку, встановленому для реєстрації прав щодо нерухомого майна, право власності на яке заявлене вперше.

Для реєстрації права власності на незавершений обєкт будівництва обовязковою є наявність державної реєстрації речового права на земельну ділянку на якій розташований обєкт незавершеного будівництва.

Після проведення державної реєстрації прав власності на обєкт незавершеного будівництва особі-власнику видається витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно, після чого можна вчиняти щодо нього подальші операції, зокрема продаж такого обєкта.

Відповідно до ОСОБА_1 про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 20157801 (а.с. 117) станом на 09.09.2008 р. за відкритим акціонерним товариством "Виробниче об'єднання" Житомирнерудпром" зареєстроване право власності на об'єкти незавершеного будівництва, розташовані по вул. Гранітна, буд. 16, у. Житомирі. Підставою виникнення права власності на вказане майно зазначено договір оренди земельної ділянки від 03.12.2004, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_4 (а.с. 118-127), та рішення постійно діючого третейського суду при юридичній корпорації "Принцип" від 05.08.2008 ПВ-11-22/08 (а.с. 128 - 133) про визнання за ВАТ "ВО "Житомирнерудпром" права власності на об'єкти незавершеного будівництва, що знаходяться за адресою: м. Житомир, вул. Гранітна, 16, та зобов'язання КП "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради зареєструвати право власності за товариством на вказане майно.

Загальними зборами акціонерів ВАТ "ВО "Житомирнерудпром" 10.07.2012р. прийнято рішення про зміну найменування товариства з відкритого акціонерного товариства "Виробниче об'єднання" Житомирнерудпром" на публічне акціонерне товариство "Виробниче об'єднання" Житомирнерудпром" у відповідності до Закону України "Про акціонерні товариства".

За п. 1.1 статуту товариства, затвердженого загальними зборами акціонерів ВАТ (протокол № 2 від 04.11.2013), публічному акціонерному товариству "Виробниче об'єднання" Житомирнерудпром" належать всі права та обов'язки, все рухоме та нерухоме майно, які належали відкритому акціонерному товариству "Виробниче об'єднання" Житомирнерудпром" (а. с. 42).

Як вже встановлено господарським судом першої інстанції, 30.11.2013 між ПАТ "Виробниче об'єднання" Житомирнерудпром" та ТОВ з іноземними інвестиціями "Спіллловер" укладено договір купівлі-продажу недострою № 30-11/13, який не був нотаріально посвідчений.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За приписами ст. ст. 209, 210 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом.

Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення (ч. 3 ст. 640 ЦК).

Договір, що підлягає державній реєстрації є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ч. 1 ст. 210 ЦК).

Згідно зі ст. 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

В той же час, відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК визначено, що якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Приписами ст. 182 ЦК України унормовано, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Оскільки об'єкти незавершеного будівництва це специфічна нерухомість, право власності на яку виникає з моменту державної реєстрації цих прав у встановленому законодавством порядку, то правочини, вчинені щодо такого майна, в силу ст. ст. 182, 657 ЦК України підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

За загальним правилом до моменту державної реєстрації договір купівлі-продажу нерухомого майна юридично є неукладеним, оскільки на об'єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, право власності у набувача за договором відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК виникає з дня державної реєстрації (ст. 182 ЦК), а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін.

Отже, до моменту нотаріального посвідчення договору та подальшої державної реєстрації права власності на нерухоме майно договір купівлі-продажу нерухомого майна вважається неукладеним.

Як зазначено в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Згідно постанови пленуму ВГС України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів)", не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).

У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо).

Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Пунктом 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України закріплено: нотаріальне посвідчення правочинів (договорів) є обов'язковим лише у передбачених законом випадках або коли сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору (частина четверта статті 639 ЦК України).

У вирішенні спорів, пов'язаних з визнанням правочинів, які піддягали нотаріальному посвідченню, дійсними (статті 219, 220 ЦК України), господарські суди повинні з'ясувати: чи підлягав відповідний правочин нотаріальному посвідченню, з яких причин його не було нотаріально посвідчено та чи втрачена можливість такого посвідчення, а також чи не суперечить зміст правочину вимогам закону, оскільки в такому разі позов не може бути задоволений. Правочини можуть визнаватися дійсними виключно з підстав, визначених частиною другою статті 219 і частиною другою статті 220 ЦК України. Вимоги про визнання дійсними правочинів з інших підстав задоволенню не підлягають з огляду на невідповідність таких вимог установленим законом способам захисту прав та законних інтересів (частина друга статті 16 ЦК України, частина друга статті 20 ГК України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилається на ч. 2 ст. 220 ЦК зазначаючи, що є докази, які свідчить про те, що відповідач ухилявся від здійснення нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу недострою № 30-11/13 від 30.11.2013, що є підставою для визнання вказаного правочину дійсним в судовому порядку.

В якості такого доказу позивач надав суду копію договору від 02.12.2013 про нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна № 30-11/13 від 30.11.2013, згідно з п. 3.4 якого визначено, що сторони зобов'язані в строк до 31.01.2014 вчинити дії з нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу недострою № 30-11/13 від 30.11.2013 з метою здійснення подальшої реєстрації об'єктів незавершеного будівництва покупцем ТОВ з ІІ "Спілловер". У випадку невиконання зобов'язання про нотаріальне посвідчення зі сторони продавця, такі дії вважаються ухиленням продавця в розумінні ч. 2 ст. 220 ЦК України.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції критично оцінює договір від 02.12.2013 про нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна № 30-11/13 від 30.11.2013 р., як доказ ухилення відповідача від його нотаріального посвідчення, оскільки письмові вимоги з приводу виконання договору від 02.12.2013 до відповідача не пред'являлись. Окрім того, договором визначено обов'язок відповідача підготувати пакет документів, необхідних для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу недострою № 30-11/13 від 30.11.2013, до 20.01.2014, проте вже 30.12.2013 між сторонами договору укладається угода про зарахування зустрічних однорідних вимог за якою вони домовилися про погашення обсягу взаємних заборгованостей на суму 5410000,00 грн та відповідні зобов'язання були включені до податкової звітності (а. с. 53 - 58).

Також суд звертає увагу на ту обставину, що підпунктом 8.25.22 пункту 8.25 статуту ПАТ "Виробниче об'єднання" Житомирнерудпром" передбачено, що прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 % вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства, належить до виключної компетенції загальних зборах акціонерів ПАТ "Виробниче об'єднання" Житомирнерудпром".

Повноваження з вирішення питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів, не можуть бути передані іншим органам товариства (ч. З ст. 33 Закону України "Про акціонерні товариства").

З матеріалів справи, а саме: копії балансу відповідача станом на 31.12.2012 (а.с. 147, 148), вбачається, що вартість проданих за умовами договору купівлі-продажу недострою № 30-11/13 від 30.11.2013 об'єктів незавершеного будівництва перевищує 25 % вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства, що передувала року укладення договору. Отже директор ПАТ "Виробниче об'єднання" Житомирнерудпром" мав право укладати спірний договір лише за згодою з вищим органом управління товариством.

Судом встановлено та позивачем не спростовано, що на момент укладення договору купівлі-продажу недострою № 30-11/13 від 30.11.2013 рішення загальних зборів акціонерів товариства про вчинення значного правочину було відсутнє, тобто укладення оскаржуваного договору відбулося без достатнього волевиявлення ПАТ "Виробниче об'єднання" Житомирнерудпром" на укладення правочину щодо продажу об'єктів нерухомого майна, вчинення дій щодо його подальшого схвалення та з перевищенням наданих директору повноважень, що за переконанням господарського суду та за обставин підтвердження факту укладення договору, могло стати підставою для визнання його недійсним у відповідності з нормами ч. 2 ст. 203 ЦК України.

Поряд з цим, підписуючи договір купівлі-продажу недострою № 30-11/13 від 30.11.2013, в преамбулі якого зазначено, що від імені відповідача договір підписує директор, який діє на підставі положень статуту товариства, позивач зобовязаний був ознайомитись з нормами статуту господарюючого субєкта, на підставі яких діють керівні органи контрагента.

Водночас, колегія суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що при укладенні угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30.12.2013 сторонами було порушено вимоги ч. 5 ст. 90 ЦК, оскільки фактично в преамбулі та умовах угоди, яка має поширюватися на сторін правочину № 30-11/13 від 30.11.2013, зазначено колишнє найменування відповідача, а по факту - найменування іншої юридичної особи відмінної від відповідача. Крім того, угоду засвідчено старою печаткою відповідача (ВАТ "Виробниче об'єднання" Житомирнерудпром"), яка мала бути знищена, у зв'язку зі зміною назви відповідача на ПАТ "Виробниче об'єднання" Житомирнерудпром", що є порушенням порядку ведення господарської діяльності товариства.

Враховуючи, що при вирішенні спору судом було встановлено відсутність передбачених ч. 2 ст. 220 ЦК України підстав для звернення з позовом про визнання дійсним оспорюваного правочину № 30-11/13 від 30.11.2013, твердження позивача про відображення відповідачем грошового зобов'язання, визначеного договором купівлі-продажу недострою № 30-11/13 від 30.11.2013, у податковій накладній № 10 від 30.11.2013, що, на думку позивача, є доказом обізнаності посадових осіб відповідача про існування у відповідача спірного договору, не впливає на результат вирішення спору, оскільки, включення бухгалтером товариства, навіть за підписом директора, зобов'язання у податкову звітність не є доказом наступного схвалення правочину вищим органом управління товариством - загальними зборами акціонерів, та встановлені законом підстави визнання підписаного сторонами правочину неукладеним.

При цьому, не можна також вважати діями, що підтверджують виконання умов договору купівлі-продажу, подачу звітності до податкових органів.

Відповідно до п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України - Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно ст. 1 Цивільного кодексу України - Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, Цивільним кодексом України закріплено поняття правочину, умови визнання його дійсним та загальні положення про купівлю-продаж.

Отже, положення про купівлю-продаж та порядок адміністрування податків регламентовані різними нормативно-правовим документами, якими чітко визначені правовідносини в яких їх потрібно застосовувати.

Враховуючи вказане, апеляційний суд приходить до висновку про те, що Договір купівлі-продажу недострою №30-11/13 від 30.11.2013 вважається неукладеним, а, отже, не створює будь-яких прав та обовязків між ТОВ "Спілловер" та ПАТ "ВО "Житомирнерудпром". Крім того, він не може бути визнаний дійсним, оскільки останнім може визнаватись тільки укладений договір, який містить ознаки недійсного правочину.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно зясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові втрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача згідно ст.49 ГПК.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Спілловер" на рішення господарського суду Житомирської області від 07.12.15 р. у справі № 906/1524/ 15 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Житомирської області від 07.12.15 р. у справі № 906/1524/15 залишити без змін.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Спілловер" (ЄДР 22950423, вул. Еспаланандна, 30А, оф. 3, м. Київ, 01001) з Державного бюджету 176 грн. зайвосплаченого судового збору, на підставі квитанції № пн 1408 від 20.01.16 р., яке знаходиться у матеріалах господарської справи №906/1524/15.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №906/1524/15 повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.