Постанова № 55375672, 26.01.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2016 р. Справа № 921/894/15-г/3

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Юрченка Я.О.

суддів Давид Л.Л.

ОСОБА_1,

при секретарі судового засідання Лялька Н.Р.

за участю представників:

позивача: ОСОБА_2 представник (довіреність в матеріалах справи);

відповідача: не зявився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, вих. № 14/2-1071 від 20.12.15

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 16.11..15 (суддя Боровець Я.Я.)

у справі № 921/894/15-г/3

за позовом: публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ

до відповідача: публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Тернопільміськгаз, м. Тернопіль

про стягнення заборгованості в сумі 15 886 791, 32 грн.

У серпні 2015 року ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до ПАТ по газопостачанню та газифікації Тернопільгаз про стягнення 5 981 641, 19 грн основного боргу, 5 800 450, 05 грн інфляційних втрат, 1 229 830, 16 грн 3% річних, 1 392 657, 89 грн 7% штрафу та 1 482 212, 03 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.03.2012 сторони уклали договір купівлі-продажу природного газу №5-2012-ТКЕ(Б), відповідно до п.п.1.1, 1.2 якого позивач зобовязаний передати у власність відповідачу у 2012 році природний газ виключно для виробництва теплової енергії для потреб бюджетних установ та організацій та інших споживачів, а відповідач взяв на себе зобовязання прийняти та оплатити природний газ на умовах цього договору. На виконання цього договору позивач передав відповідачу упродовж березня-липня 2012 року 5 615, 53 тис. куб. м природного газу на загальну суму 19 895 112, 76 грн, що підтверджено актами приймання-передачі природного газу. Пунктом 6.1 договору встановлено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. В порушення умов договору відповідач здійснив оплату за використаний природний газ частково, у звязку з чим у нього утворилась заборгованість в розмірі 5 981 641, 19 грн, а також прострочив оплату газу, у звязку з чим на підставі пунктів 7.2, 9.2 договору та ст. 625 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача 1 482 212, 03 грн пені, 1 392 657, 89 грн 7% штрафу, 1 229 830, 16 грн 3% річних та 5 800 450, 05 грн інфляційних втрат.

Відповідач проти основної заборгованості, 3 % річних та інфляційних втрат не заперечив. У відзиві на позовну заяву від 19.10.2015 просив зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій, посилаючись на важкий фінансовий стан товариства. Поряд з цим, у відзиві від 15.11.2015 просив відмовити в задоволенні штрафу та пені з посиланням на правову позицію, викладену в постанові ВСУ від 21.10.2015.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 16.11.2015 у справі № 921/894/15-г/3 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 5 981 641, 19 грн основного боргу, 5 800 450, 05 грн інфляційних втрат, 1 229 830, 16 грн 3% річних, 738 402, 11 грн пені та 66 648, 83 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти позову відмовлено.

Рішення мотивоване положеннями ст. 173, 174, 175, 193, 216, 230, 233 ГК України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 546, 547, 548, 549, 551, 655, ч. 2 ст. 625, ст. 626 ЦК України, п.3 ч.1 ст. 83 ГПК України, п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань від 17.12.2013 № 14 та постановою пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції .

При прийнятті рішення місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем надано достатньо доказів щодо наявності у відповідача основної заборгованості та прострочення строків оплати, проти якої останній не заперечує.

При перевірці розрахунків заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, здійснених позивачем, суд встановив правомірність їх нарахування. Згідно з проведеним перерахунком пені суд дійшов висновку, що правомірними та такими, що підлягають до задоволення, є вимоги позивача про стягнення 1 476 804, 22 грн, оскільки позивачем безпідставно в період часу, за який нараховувалась пеня, включено дні, коли відповідач проводив оплати за отриманий товар. Відтак, нарахування 5 407, 81 грн пені визнав безпідставно заявленими та такими, що не підлягають до задоволення.

Також, місцевим господарським судом відмовлено в задоволенні позовної вимоги щодо стягнення 1 392 657, 89 грн 7 % штрафу з посиланням правові висновки, викладені в постановах ВСУ від 31.10.2012 у справі № 6-47цс12 та від 21.10.2015 по справі № 6-2003цс15.

Разом з тим суд першої інстанції врахував, що відповідно до умов договору відповідач отримував природний газ від позивача виключно для подальшої реалізації субєктам господарювання, які виробляють теплову енергію для потреб бюджетних установ та організацій та інших споживачів, які в свою чергу не в повному обсязі розраховувались з товариством та проводили розрахунки з порушенням строків, передбачених відповідними договорами; що розрахунки з НАК Нафтогаз України за спірним договором здійснювалися у відповідності до постанови КМУ № 247 від 26.03.2008 «Про вдосконалення порядку розрахунків за спожитий газ», якою передбачено порядок проведення розрахунків за природний газ, який здійснюється згідно з алгоритмом розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий газ від усіх категорій споживачів, та нормативу перерахування коштів, затверджених НКРЕКП України, установи уповноваженого банку щоденно здійснює перерахування коштів, розподілених згідно з нормативами їх перерахування на поточні рахунки підприємств, що здійснюють продаж природного газу газопостачальним підприємствам; що єдиним видом доходу є транспортування природного газу; також врахував, що примусове стягнення штрафних санкцій (пені) спричинить вилучення з господарського обороту ПАТ "Тернопільміськгаз" грошових коштів, що позбавить можливості здійснення робіт по підтримці газорозподільної мережі у працездатному стані; наявність на виконанні ДВС служби наказів про стягнення з відповідача заборгованості, зокрема, і на користь позивача; що позивач додатково застосував до відповідача таку міру відповідальності, як стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань та дійшов висновку про зменшення на підставі ст. 233 ГК , ст. 551 ЦК та 83 ГПК України належних до стягнення пені на 50%.

Позивач не погодився з рішенням в частині зменшення на 50% розміру пені та відмові в позові в частині стягнення пені у сумі 738 402, 11 грн та у відмові в задоволенні вимоги щодо стягнення 7% штрафу в розмірі 1 3925 657, 89 грн, подав апеляційну скаргу, просить в цій частині скасувати рішення Господарського суду Тернопільської у справі № 921/894/15-г/3 від 16.11.2015, прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача пеню в сумі 738 402, 11 грн та 7% штрафу в сумі 1 392 657, 89 грн, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми ст. 83 ГПК України, ст.ст. 549 та 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені, яка підлягала до стягнення з відповідача.

Скаржник зазначає, що суд має право зменшити розмір штрафних санкцій у виняткових випадках, а даний випадок, на думку скаржника, не є винятковим. Скаржник вважає, що суд не врахував майнові та інші інтереси позивача, що заслуговують на увагу, зокрема, що ПАТ НАК «Нафтогаз України» не здійснює самостійного видобутку газу, що за договором відповідачу постачався імпортований газ, за який позивач має розраховуватися у чітко встановлені строки. Несвоєчасність розрахунків за поставлений природний газ споживачами тягне за собою відповідальність позивача перед газодобувними підприємствами. Також не врахував негативних наслідків, спричинених позивачу простроченням виконання відповідачем своїх зобовязань, зокрема, внаслідок несвоєчасного проведення розрахунків за спожитий природний газ позивач змушений залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками, що стягнення з боржників пені є єдиним джерелом часткової компенсації понесених ПАТ НАК «Нафтогаз України» збитків.

Також вказує, що відповідно до постанови КМУ № 705 від 25.07.2015 «Про визначення гарантованих постачальників природного газу», є гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. м куб, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, та не може відмовитись від постачання природного газу споживачам, незалежно від свого фінансового становища, наявності чи відсутності заборгованості контрагентів.

Щодо відмови в задоволенні 7 % штрафу скаржник зазначає, що судом необґрунтовано ототожнюються поняття «притягнення до юридичної відповідальності» та «юридична відповідальність» з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 27.10.1999 у справі № 1-15/99. Вказує, що місцевий господарський суд безпідставно послався на постанову ВСУ від 21.10.2015, оскільки така стосується фізичної особи та банку стосовно порушення та або невиконання умов договору лізингу. Однак, в даному випадку спір виник між юридичними особами, а тому їх відносини регулюються господарським кодексом України, зокрема ст. 230 ГК України.

В даному судовому засіданні представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача пеню в сумі 738 402, 11 грн та 7% штрафу в сумі 1 392 657, 89 грн, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення йому 15.01.2016 ухвали апеляційного суду.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу позивача слід задоволити частково, рішення Господарського суду Тернопільської області від 16.11.2015 у справі № 921/894/15-г/3 скасувати в частині відмови в задоволенні позовної вимоги щодо стягнення 7% штрафу, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 30.03.2012 ПАТ НАК Нафтогаз України (продавець) та ПАТ по газопостачанню та газифікації Тернопільгаз (покупець) уклали договір купівлі-продажу природного газу №5-2012-ТКЕ(Б), згідно з умовами якого продавець зобовязується передати у власність покупцеві у 2012 році природний газ, а відповідач зобовязується прийняти та оплатити газ, на умовах цього договору.

Відповідно до п.1.2 договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації субєктам господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих (в обсягах природного газу, що використовуються для виробництва теплової енергії для потреб бюджетних установ та організацій та інших споживачів).

Згідно з п. 2.1 договору продавець передає покупцеві у період з 01.02.2012 по 31.12.2012 газ в обсязі до 24 453 тис. куб. м. Обсяги газу, що планується передати за цим договором, можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку (п.п.2.1.1 п. 2.1 договору).

Пунктами 3.6, 3.7 договору встановлено, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Пунктами 5.2.,5.4 договору встановлено, що ціна за 1000 куб. м природного газу становить 3 509, 00 грн, крім того ПДВ- 0%, усього з ПДВ 3 509, 00 грн. Загальна вартість цього договору на дату його укладення становить 85 805 577, 00 грн, разом з ПДВ 85 805 577, 00 грн.

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п. 6.2 договору.

Згідно з п. 6.2 оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця відповідно до вимог Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з алгоритмом розподілу коштів, установленим відповідною постановою НКРЕ, та зараховується, як оплата за газ в тому ж місяці, у якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.2 договору встановлено, що у разі невиконання покупцем п.6.1,6.2 договору він зобовязується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

При цьому, пунктом 9.2 договору встановлений 5-річний строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду за захистом своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у т.ч. щодо стягнення основної суми боргу, пені, штрафів, річних, інфляційних нарахувань.

Додатковою угодою №1 від 06.07.2012 до договору №5-2012-ТКЕ(Б) сторони домовились викласти п.2.1. договору у наступній редакції: продавець передає покупцеві в період з 01.02.2012 по 31.12.2012 газ в обсязі до 5 681, 577 тис. куб. м.

Також сторони домовились викласти пункти 5.2. та 5.4 у наступній редакції: ціна за 1000 куб. м природного газу становить 3 509, 00 грн, крім того ПДВ- 20%, усього з ПДВ 4 210, 80 грн. Ціна договору на дату його укладення становить усього з ПДВ 20 121 227, 10 грн.

На виконання умов договору позивач протягом березня-липня 2012 року поставив відповідачеві природний газ в обсязі 5 615, 53 тис. куб. м. на загальну суму 19 895 112, 76 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу за березень 2012 - липень 2012 року.

В порушення умов договору, відповідач прийняті на себе договірні зобовязання щодо оплати поставленого газу виконав частково, а саме на суму 13 913 471, 57 грн. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем станом на момент прийняття рішення місцевим господарським судом становить 5 981 641, 19 грн, на яку останнім нараховано 5 800 450, 05 грн інфляційних втрат, 1 229 830, 16 грн 3% річних, 1 392 657, 89 грн 7% штрафу та 1 482 212, 03 грн пені.

Відповідач не заперечує факту наявності основної заборгованості та прострочення оплати газу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Умовами договору купівлі-продажу природного газу №5-2012-ТКЕ(Б) (п.6.2) встановлено, що остаточний розрахунок за фактично поставлений газ здійснюється до 20-го числа місяця, наступного за місцем поставки газу.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання цього договору упродовж березня - липня 2012 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 5 615, 53 тис. куб. м на загальну суму 19 895 112,76 грн.

Поряд з цим, як вказувалось вище, позивач провів лише часткову оплату, відтак, у останнього утворилась заборгованість в розмірі 5 981 641, 19 грн. Крім того, оплата газу здійснювалась відповідачем з порушенням строків оплати, встановлених п.6.2 договору.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з наявністю правових підстав для стягнення 5 981 641, 19 грн основної заборгованості.

В силу ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договором (п. 7.2) передбачено, що у разі невиконання покупцем п.6.1, 6.2 договору він зобовязується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Місцевим господарським судом встановлено, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1 229 830, 16 грн 3 % річних, 5 800 450, 05 грн інфляційних втрат є правомірними.

Вказані обставини не заперечуються обома сторонами.

Однак, місцевий господарський суд не погодився з розрахунком пені позивача та провів власний, яким встановив, що правомірним та таким, що підлягає до задоволення є вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1 476 804, 22 грн пені, оскільки при її нарахуванні позивач включив в період прострочки дні, в які відповідач здійснював фактичну сплату коштів за отриманий газ.

У постанові пленуму ВГСУ Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013 №14 розяснено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (п.1.9).

Однак, у звязку з винятковим обставинами, керуючись ст. 233 ГК України, п. 3 ст. 83 ГПК України, Господарський суд Тернопільської області вирішив зменшити розмір пені до 50 %, що становить 738 402, 11 грн.

Оскаржуючи рішення і цій частині, скаржник не погоджується з наявністю виняткових обставин. Поряд з цим, колегія суддів вважає висновки місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для застосування п. 3 ст. 83 ГПК України правомірними з огляду на наступне.

Нормами чинного законодавства надано суду право зменшити розмір пені та штрафу, належних до стягнення.

Так, частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Частиною 1 ст. 233 ГК України передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з пунктом 3 статті 83 ГПК України господарському суду надано право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У постанові пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 № 18 розяснено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання, господарський суд повинен обєктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобовязання, причини неналежного виконання або невиконання зобовязання, незначності прострочення виконання, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобовязання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (п.3.17.4).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" ринок природного газу функціонує за принципом забезпечення високого рівня захисту прав та інтересів споживачів природного газу, у тому числі забезпечення першочергового інтересу безпеки постачання природного газу, зокрема шляхом диверсифікації джерел надходження природного газу.

Судова колегія звертає увагу скаржника, що відповідач займається ліцензійними видами діяльності, а відтак зобов'язаний використовувати саме встановлені тарифи для споживачів, неухильно дотримуватись принципу цільового використання отриманих коштів за напрямками згідно з затвердженою структурою тарифів. А придбаний за договором №5-2012-ТКЕ(Б) природний газ використаний відповідачем виключно для реалізації населенню, які є кінцевими споживачами.

Натомість, заборгованість відповідача перед позивачем виникла у зв'язку з низькою платоспроможністю населення, яке звільнене від сплати пені та штрафу за несвоєчасні розрахунки за комунальні послуги, відтак не в повному обсязі здійснювало розрахунки за отриманий газ.

В даному випадку сплата надмірно великих штрафних санкцій зачіпатиме не лише майнові інтереси відповідача, а й інші інтереси, зокрема, можливість вчасного та якісного надання населенню послуг з газопостачання.

Крім того, як вказувалось вище, діяльність позивача та відповідача як суб'єктів ринку природного газу провадиться на принципі забезпечення захисту прав та інтересів споживачів природного газу. У відносинах між сторонами, відповідач є споживачем природного газу, а у відносинах з населенням - його постачальником.

Тому, при здійсненні права на зменшення розміру пені, суд повинен враховувати не лише майнові, але й інші інтереси сторін спору.

Окрім того, наявність у відповідача фінансової можливості використання власних коштів для проведення розрахунків з позивачем за придбаний для населення природний газ у не встановлена, натомість наявними у справі доказами підтверджується фінансова збитковість відповідача та наявність численних виконавчих проваджень щодо стягнень коштів, зокрема, і на користь позивача.

Більше того, заявляючи додаткові вимоги, позивач використав передбачені законодавством (ст. 625 ЦК України) і договором (п. 7.2) засоби компенсації матеріальних втрат та забезпечення виконання зобов'язання боржником.

Слід також взяти до уваги, що стягнення з боржника штрафних санкцій спрямоване на дотримання договірної дисципліни і має компенсаційний характер, проте не є і не може бути джерелом збагачення кредитора.

Також, слід зазначити, що скаржник не надав суду доказів на підтвердження обставин, викладених в апеляційній скарзі, зокрема, щодо залучення комерційних кредитів, наявності заборгованості перед газовидобувними підприємствами, тобто скрутного матеріального становища товариства.

Таким чином апеляційний суд відхиляє доводи скаржника та вважає, що суд першої інстанції з урахуванням конкретних обставин даної справи на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК, ч. 1 ст. 233 ГК та ч. 3 ст. 83 ГПК України правомірно та обґрунтовано зменшив на 50 % пеню, належну до стягнення з відповідача.

В задоволенні вимоги щодо стягнення штрафу в сумі 1 392 657, 89 грн місцевим господарським судом відмовлено з посиланням на правові висновки, викладені в постановах ВСУ від 31.10.2012 у справі № 6-47цс12 та від 21.10.2015.

Однак, колегія суддів не погоджується з вказаним висновком, з огляду на наступне.

Як вбачається з рішення місцевого господарського суду, такий вказав про неможливість одночасного стягнення штрафу та пені, оскільки таке суперечить ст. 61 КУ, відтак, позовні вимоги щодо стягнення пені визнав обґрунтованими, а в задоволенні штрафу відмовив.

Відповідно до ст. 61 КУ ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Вказана стаття міститься в розділі 2 «Права, свободи та обовязки людини і громадянина».

Як вбачається з постанови ВСУ від 31.10.2012 по справі 6-47цс12 (судові палати у цивільних та господарських справах), позивачем є банк, відповідачем фізична особа. Предметом спору є стягнення заборгованості, зокрема, штрафу, за кредитним договором.

У вказаній постанові ВСУ дійшов висновку про можливість одночасного стягнення штрафу та пені з фізичної особи в кредитних правовідносинах, оскільки штраф нарахований за інший період та за інше правопорушення.

В постанові ВСУ від 21.10.2015 по справі № 6-2003цс15 (судова палата в цивільних справах) позивачем є банк, відповідачем фізична особа. Предметом спору є стягнення заборгованості, зокрема, штрафу, за кредитним договором. Вказана постанова винесена за результатами неоднакового застосування Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ ЦК України.

Як вбачається з названої постанови, Суд дійшов висновку, що відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобовязань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Поряд з цим, 27 квітня 2012 року по справі № 06/5026/1052/2011 Верховним Судом України, зокрема, судовою палатою у господарських справах, викладено наступну правову позицію:

«Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобовязань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобовязань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.»

Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВСУ від 09.04.2012, яка прийнята 41 суддею Верховного Суду України. Сторонами у справі є юридичні особи, предмет спору стягнення заборгованості, зокрема, і штрафу за невиконання договору поставки.

Крім того, у вказаній постанові ВСУ зазначив:

«У справі, що переглядається, договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу, а отже, відповідач лише один раз притягнений до відповідальності за порушення строків оплати поставленої металопродукції».

Більше того, з урахування того, що позивач належить до державного сектору економіки, підлягає застосуванню п. 2 ст. 231 ГК України.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про можливість одночасного стягнення штрафу та пені саме в господарських правовідносинах, а постанови ВСУ, на які посилається місцевий господарський суд жодним чином не суперечать постановам ВСУ від 09.04.2012 та від 27.04.2012, оскільки такі стосуються різних правовідносин та містять різний субєктний склад.

Також слід зазначити, що в абз. 2 постанови пленуму від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» вказано, що застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Відтак, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку щодо відмови в задоволенні 1 392 657, 89 грн 7% штрафу.

Поряд з цим, з огляду на скрутне матеріальне становище відповідача, та з підстав, викладених щодо правомірності зменшення пені на 50%, судова колегія вважає за необхідне також на 50%, керуючись ст. 233 ГК України, п. 3 ст. 83 ГПК України, зменшити розмір штрафу.

Перевіривши розрахунок позивача, з урахуванням зменшення на 50% штрафу, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 696 328, 95 грн 7 % штрафу.

Щодо судового збору, колегія суддів зазначає наступне.

Місцевим господарським судом присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 66 648, 83 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору, які вирахувані пропорційно задоволених позовних вимог з врахуванням суми, на яку судом зменшено стягнення пені.

Поряд з цим, в абз. 4 п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами перших інстанцій» вказано, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Відтак, за розгляд справи в суді першої інстанції підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 73 055, 12 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

За перегляд в суді апеляційної інстанції, з урахування часткового задоволених вимог апеляційної скарги, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 26 266, 97 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Отже, висновки місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги щодо стягнення 7 % штрафу є помилковими, відтак таке рішення Господарського суду Тернопільської області від 16.11.2015 підлягає частковому скасуванню.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 83, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу задоволити частково.

2.Рішення Господарського суду Тернопільської області від 16.11.2015 у справі № 921/894/15-г/3 скасувати в частині відмови в задоволенні вимоги щодо стягнення 696 328, 95 грн 7% штрафу та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Стягнути з публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільміськгаз", ідентифікаційний код: 21155959; місцезнаходження: 46008, м. Тернопіль, вул. М. Шептицького, 20 на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", ідентифікаційний код 20077720; місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6 - 696 328, 95 грн штрафу.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільміськгаз", ідентифікаційний код: 21155959; місцезнаходження: 46008, м. Тернопіль, вул. М. Шептицького, 20 на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", ідентифікаційний код 20077720; місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6 73 055, 12 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. Стягнути з публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільміськгаз", ідентифікаційний код: 21155959; місцезнаходження: 46008, м. Тернопіль, вул. М. Шептицького, 20 на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", ідентифікаційний код 20077720; місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6 26 266, 97 грн за перегляд в апеляційній інстанції.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Постанова підписана 29.01.2016

Головуючий суддя Юрченко Я.О.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Хабіб М.І.