Ухвала суду № 55375522, 26.01.2016, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

26.01.2016 Справа № 5021/1783/12

Господарський суд Сумської області у складі судді Соп"яненко О.Ю.,

при секретарі судового засідання Середі І.Г.,

Представники сторін:

кредиторів - ДПІ в м. Сумах - Сєдєлєва Т.А. (довіреність № 198/9/18-19-10 від 04.03.2015 року),

ПАТ "Конотопм"ясо" - Бондаровець Г.П. (довіреність № 859 від 04.11.2015 року),

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4

Ліквідатор - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні господарського суду Сумської області матеріали справи №5021/1783/12

за заявою кредитора - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3,

до боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумський м'ясопродуктовий комплекс" (40000, м.Суми, вул. Гагаріна, 2, код 36550406 ),

про визнання банкрутом

встановив:

Ухвалою господарського суду від 29.11.2012 року було порушено провадження у даній справі про банкрутство ТОВ "Сумський м'ясопродуктовий комплекс".

Постановою господарського суду Сумської області від 18.12.2012 року боржника було визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Курбанова Н.В.-О.

Ухвалою господарського суду від 23.12.2015 року було призначено до розгляду заяви від 02.06.2015 року кредитора ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про продаж майна банкрута у межах провадження у даній справі про банкруство.

Свою позицію кредитор мотивює тим що, у провадженні господарського суду Сумської області перебуває справа №5021/1783/12 про банкрутство ТОВ «Сумський м'ясопродуктовий комплекс» на стадії ліквідаційної процедури.

Також, 16.02.2015 між ТОВ «Сумський м'ясопродуктовий комплекс», ТОВ «Охтирка м'ясопродукт» та ПАТ «Банк Кредит Дніпро» було укладено договір купівлі-продажу, за яким ліквідатором було продано частину майна банкрута.

При укладенні зазначеного договору сторонами,на думку заявника, було порушено вимоги законодавства, а також права кредиторів банкрута.

Так, аукціон з реалізації майна, що є предметом оспорюваного договору не проводився.

Відповідно до частин 1 та 6 ст. 44 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон) після проведення інвентаризації та оцінки майна ліквідатор здійснює продаж майна банкрута такими способами: проведення аукціону; продаж безпосередньо юридичній або фізичній особі. Вибір способів продажу активів здійснюється ліквідатором з метою забезпечення його відчуження за найвищою ціною. Ліквідатор може здійснювати безпосередній продаж таких активів:

основних засобів, балансова залишкова вартість яких не перевищує одну тисячу гривень, а також інших необоротних матеріальних активів, господарських матеріалів, малоцінних та швидкозношуваних предметів, обсяги або вартість яких є недостатніми для проведення аукціону. Ці матеріальні активи реалізуються безпосередньо ліквідатором або на комісійних умовах через організацію роздрібної торгівлі;

не проданих на аукціоні. У цьому випадку безпосередній продаж може здійснюватися за ціною останніх торгів на аукціоні;

не проданих на біржових торгах через товарну біржу;

стосовно яких після опублікування оголошення про проведення повторного аукціону є лише одна пропозиція від покупця. Безпосередній продаж може здійснюватися за ціною, що була визначена як ціна продажу на аукціоні, покупцеві, який подав пропозицію про участь в аукціоні;

акцій приватного акціонерного товариства або часток товариства з обмеженою відповідальністю, які належать боржнику і викуповуються цим товариством або учасниками (акціонерами) цього товариства.

З цього вбачається, що продаж майна безпосередньо юридичній особі, як було вчинено ліквідатором ТОВ «СМК», не відповідає вимогам Закону, оскільки продані ним активи не входять до переліку того майна, що можна продати «прямим договором», та, очевидно, не відповідає інтересам кредиторів.

Відтак, з метою забезпечення відчуження майна за найвищою ціною, і, як наслідок, для найбільш повного погашення вимог кредиторів ліквідатор ТОВ «СМК» мав провести оцінку майна та виставити його на продаж на відкритих торгах (аукціоні). Тільки аукціон може забезпечити визначення дійсної ринкової вартості майна на основі попиту на нього і можливості будь-якій особі відкрито пропонувати свою ціну, ознайомлюватись зі станом майна і т.д.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У даному випадку сторонами оспорюваного договору купівлі-продажу у момент його укладення не було дотримано вказаних вимог законодавства, а тому такий правочин має бути визнаний недійним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні цієї норми ініціюючий кредитор є заінтересованою особою та має право звертатись до суду, оскільки у разі перевищення вартості майна на аукціоні над розміром кредиторських вимог ПАТ «Банк Кредит Дніпро» як заставодержателя, кошти, що залишаться, будуть включені до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог. Так, згідно з ч. 4 ст. 42 Закону майно банкрута, що є предметом забезпечення, не включається до складу ліквідаційної маси і використовується виключно для задоволення вимог кредитора за зобов'язаннями, які воно забезпечує. Кошти, що залишилися після задоволення забезпечених вимог та покриття витрат, пов'язаних з утриманням, збереженням та продажем предмета забезпечення, підлягають включенню до складу ліквідаційної маси.

ОСОБА_3 вказує, що без проведення аукціону неможливо визначити реальну ринкову вартість майна і той факт, чи залишились би кошти від продажу майна після задоволення вимог банку, відтак безпосередньо порушуються права ОСОБА_3 на одержання коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, -відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Застосування двосторонньої реституції необхідно для повернення сторін договору у стан, що існував, до його укладення - для забезпечення дотримання законодавства при продажу майна, а також повернення сплачених покупцем коштів. З цією метою у ТОВ «Охтирка м'ясопродукт» має бути витребувано на користь ТОВ «Сумський м'ясопродуктовии комплекс» одержане за договором майно, а ліквідатора банкрута має бути зобов'язано повернути ТОВ «Охтирка м'ясопродукт» одержані за майно грошові кошти. Передання майна на перерахування коштів підтверджується актами приймання-передачі майна та банківською випискою відповідно.

Ініціюючий кредит в своїй заяві просить стягнути з ПАТ "Конотопм'ясо" та ПАТ "Банк Кредит Дніпро" на свою користь по 1015,00 грн. за подання даної заяви та заяви про її забезпечення.

В свою чергу ліквідатор ТОВ "Сумського м'ясопродуктового комплексу" Курбанов Н.В.-О. надав суду свій відзив в якому заперечує проти задовлення даної заяви та вимоги заявника вважає такими, що не є обґрунтованими.

ТОВ "Охтирка м"ясопродукт" відзиву на заяву не надало, представник товариства в судове засідання не з"явився, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

ПАТ "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО" проти зави кредитора заперечує (заперечення від 04.11.2015 року вх. 13210) та вказує, що реалізація заставного майна ліквідатором здійснювалась за погодженням з банком - заставодержателем.

Заявник надав суду доповнення до заяви (вх. 13192 від 05.11.2015 року), відповідно до якого вказує, що відповідно до договору купівлі-продажу від 16.02.2015 року було реалізовано "Транспортну смужку", при цьому вказане майно не міститься в інвентаризаційному описі, даний актив не є предметом забезпечення вимог.

Розглянувши заяву б/н від 02.06.2015 року кредитора ОСОБА_3 про визнання недійнсим договору купівлі-продажу суд вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з приписами статті 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).

В силу п. 1-1 прикінцевих положень Закону про банкрутство в редакції Закону від 22.12.11 №4212-VІ, який набрав чинності 19.01.13, положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Оскільки договір від 16.02.15 року стосується продажу майна в провадженні у справі про банкрутство, суд зазначає, що хоча провадження у справі порушено 29.11.12, постанову про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури прийнято 18.12.12 (тобто до набрання чинності новою редакцією Закону про банкрутство) - застосуванню підлягають положення Закону в редакції, чинній з 19.01.13.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» майно банкрута, що є предметом забезпечення, не включається до складу ліквідаційної маси і використовується виключно для задоволення вимог кредитора за зобов'язаннями, які воно забезпечує. Продаж майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку, передбаченому цим Законом, виключно за згодою кредитора, вимоги якого воно забезпечує, або суду.

Все рухоме майно боржника знаходиться в заставі у ПАТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО», тобто відповідно до ч. 4 ст. 42 Закону про банкрутство для продажу заставного майна частинами на аукціоні, заставний кредитор ПАТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» мав розділити все заставне майно банкрута на частини та надати дозвіл на продаж цих частин на аукціоні. В даному випадку заставний кредитор ПАТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» не здійснював розділення заставного майна на частини та не надавав згоди на його продаж на аукціоні, а навпаки надав згоду на продаж рухомого майна частинами, які будуть визначатись по ситуації та продаж яких додатково має узгоджуватись з заставним кредитором, що і здійснювалось ліквідатором перед продажем.

16.02.2015 р. між ТОВ «Сумським м'ясопродуктовим комплексом», ТОВ «Охтирка м'ясопродукт» та ПАТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» було укладено договір купівлі-продажу частини майна ТОВ «СМК», тобто додатково ліквідатором боржника погоджувались умови договору купівлі-продажу, свідченням чого є підпис уповноваженої особи ПАТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО на тексті.

Арбітражним керуючим проведено конкурс на визначення організатора аукціону з продажу активів боржника, за результатами якого ліквідатором прийнято рішення від 25.01.2014 року, що перемежцем конкурсу визначено Сумську регіональну біржу "Нова" (а.с. 221 Том 1).

Ухвалою господарського суду від 24.04.2014 року організатора аукціону визнано учасником провадження у даній справі.

У відповідності до листа ПАТ "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО" від 01.04.2014 року № 6/21-2526 ліквідатору було надано згоду на продаж майна від заставного кредитора.

12.06.2014 року мав відбутися аукціон з продажу майна боржника, який не відбувся у зв"язку з відсутністю учасників (а.с. 143 Том 2).

15.10.2014 року суб"єктом оціночної діяльності складено висновок про варість частини майна боржника ( а.с. 128 Том 4).

06.11.2014 року ліквідатром направлено лист № 02-01/630 заставному кредитору з проханням вирішити питання щодо умов реалізації майна боржника частинами.

Листом від 27.11.2014 року банк надав згоду на продаж майна за ціною 1 174 900,00 грн. (а.с. 132 Том 4).

З викладеного вбачається, що ліквідатором було погоджено всі дії, що пов"язані з реалізацією заставного майна з банком - ПАТ "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО".

Виходячи з наведеного заявником не доведено порушення ліквідатором вимог ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст. ст. 42 - 44 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції від 19.01.2013 року).

Ліквідатор зазначив про несплату заявником судового збору в повному обсязі.

Відповідно до п. 2.13 Постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» «...За позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину судовий збір сплачується залежно від вартості майна (суми коштів), стосовно якого (якої) заявлено вимогу. У випадку об'єднання відповідних вимог судовий збір підлягає сплаті з вимог як немайнового, так і майнового характеру...».

Підпункт 1 пункту 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачає, що за подання заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 2% ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат. 2% від вартості майна, яке Заявник просить витребувати у ТОВ «Охтирка м'ясопродукт», складає 9400,00 грн.

Таким чином, заявником не сплачено судовий збір за подання вимоги майнового характеру.

Проте, відповідно до п. 15 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" в редакції, що діяла на час звернення кредитора із заявою про визнання недійним договору, із заяв про визнання правочинів (договорів) недійсними та спростування майнових дій боржника в межах провадження у справах про банкрутство - судовий збір сплачується у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, що і було зроблено заявником.

Розглянувши матеріали заяви про визнання договору недійсним суд вважає її не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 42-44 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд,-

ухвалив:

1. В задоволенні заяви ОСОБА_3 б/н від 02.06.2015 року про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 16.02.2015 року, укладеного між ТОВ "Сумський м"ясопродуктовий комплекс", ТОВ "Охтирка м"ясопродукт" та ПАТ "БАНК КРЕДИт ДНІПРО" - відмовити.

2. Ухвала направити кредитору, ліквідатору, ПАТ «Охтирка м'ясопродукт», ПАТ «Банк Кредит Дніпро».

Суддя О.Ю. Соп"яненко