Рішення № 55375416, 28.01.2016, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.01.2016 р.Справа №917/228/15

за позовом Виконуючого обовязки прокурора м. Кременчука

до 1) Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області

2) Кременчуцького міжшкільного навчально-виробничого комбінату № 2 Кременчуцької міської ради Полтавської області

3) Приватного акціонерного товариства "Київстар", м. Київ

треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

1) Міністерство освіти та науки України (01135, м. Київ, пр. Перемоги, 10);

2) Державна санітарно-епідеміологічна служба України (м. Київ, 04070, вул. Волоська,19/22);

про визнання недійсним п.1.5 рішення Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області № 590 від 01.11.2013 р.; визнання недійсним договору про оренду індивідуально визначеного майна; зобов'язання ПАТ "Київстар" звільнити нежитлове приміщення та повернути Кременчуцькому міжшкільному навчально-виробничому комбінату № 2 Кременчуцької міської ради Полтавської області

суддя Тимощенко О.М.

Представники сторін:

від прокурора: Соболь Т.В., посвідчення № 035936 від 05.10.2015 року

від відповідача №1: відсутні

від відповідача №2: відсутні

від відповідача №3: ОСОБА_1, дов. № 6 від 26.01.2016 року

від третіх осіб: відсутні

В судовому засіданні 28.01.2016 року суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення на повідомив дату складання повного рішення у відповідності до положень ст. 85 ГПК України.

Обставини справи: У лютому 2015 року виконуючий обов'язки прокурора м. Кременчука, виступаючи в інтересах держави, звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, Кременчуцького міжшкільного навчально-виробничого комбінату № 2 Кременчуцької міської ради Полтавської області, просив визнати недійсним п. 1.5 рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області № 590 від 01.11.2013 року; визнати недійсним договір № 21 про оренду індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Кременчука від 01.11.2013 року; зобов'язати приватне акціонерне товариство "Київстар" звільнити нежитлове приміщення (частину даху) площею 20 кв. м, вартістю 54 038,00 грн. та повернути Кременчуцькому міжшкільному навчально-виробничому комбінату № 2 Кременчуцької міської ради Полтавської області (а.с. 2-6, том 1).

Позовні вимоги мотивовано тим, що спірне рішення та оспорюваний договір прийнято та укладено всупереч інтересам дітей, які захищає держава.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 03.03.2015 року залучено до участі у справі в якості іншого відповідача приватне акціонерне товариство "Київстар" (а.с. 28).

Рішенням господарського суду Полтавської області від 07.04.2015 року у задоволенні позову відмовлено (а.с. 51-53, том 1).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.07.2015 року рішення господарського суду Полтавської області від 07.04.2015 року скасовано, прийнято нове про задоволення позову (а.с. 153-161).

Постановою Вищого господарського суду України від 29.10.2015 року касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Київстар" задоволено частково, рішення господарського суду Полтавської області від 07.04.2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.07.2015 року у справі № 917/228/15 скасовано, справу № 917/228/15 передано на новий розгляд до господарського суду Полтавської області в іншому складі суду (арк. справи 221-229, том 1).

При цьому у постанові ВГСУ від 29.10.2015 року зазначено, що:

- роблячи висновки про віднесення Кременчуцького міжшкільного навчально-виробничого комбінату № 2 Кременчуцької міської ради Полтавської області до загальноосвітнього навчального закладу чи до іншого навчального закладу системи загальної середньої освіти ні місцевий, ні апеляційний господарські суди не досліджували статут вказаного суб'єкта господарювання, оскільки такий відсутній в матеріалах справи;

- у позовній заяві прокурором зазначено про порушення прав дітей та, відповідно, про відсутність державного органу, який міг би представляти ці інтереси в суді. Проте, судами попередніх інстанцій достовірність вищезазначеного прокурором перевірена не була та питання щодо наявності чи відсутності органу, уповноваженого здійснювати захист прав дітей не з'ясовувалось.

- у зв'язку з різним тлумаченням приписів ДСанПіН судам попередніх інстанцій доцільно було б використати надані їм процесуальним законом можливості щодо застосування норм ст. ст. 27, 30 ГПК України та з'ясувати необхідність залучення до участі у справі Міністерства освіти та науки України та Державної санітарно-епідеміологічної служби України.

Ухвалою суду від 24.11.2015 року ( арк. справи 2, том 2) справу прийнято до нового розгляду, на виконання приписів постанови ВГСУ від 29.10.2015 року залучено до участі у справі Міністерство освіти та науки України (01135, м. Київ, пр. Перемоги, 10) та Державну санітарно-епідеміологічну службу України ( м. Київ, 04070, вул. Волоська,19/22). Зобов'язано учасників судового процесу:

- прокурора - до 01.12.2015 року направити копію позовної заяви з додатками залученим до участі у справі третім особам, докази такого направлення (оригінали поштових квитанцій та описів вкладення ) надати суду для залучення до матеріалів справи; обґрунтувати свої позовні вимоги з урахуванням постанови ВГСУ від 29.10.2015 року;

- Кременчуцький міжшкільний навчально-виробничий комбінат № 2 Кременчуцької міської ради Полтавської області - надати суду оригінал для огляду в судовому засіданні та завірену належним чином копію статуту;

- Міністерству освіти та науки України та Державній санітарно-епідеміологічній службі України направити уповноважених представників в судове засідання та надати суду письмові пояснення стосовно предмету спору, в яких викласти свою позицію щодо позовних вимог прокурора.

02.12.2015 року до суду надійшли обґрунтування позиції прокурора у даній справі з урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 29.10.2015 року.

В судових засіданнях представник прокуратури наполягав на задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зокрема, прокурор посилався на те, що КМНВК № 2 є загальноосвітнім навчальним закладом. Позов заявлено виконуючим обов'язки прокурора міста Кременчука з метою захисту інтересів держави, оскільки дії виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області в частині прийняття п. 1.5 рішення від 01.11.2013 №590 «Про надання згоди на продовження договорів оренди на приміщення, які належать до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука» порушують вимоги Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Державні санітарні правила і норми влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу, затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України від № 63 14.08.2001, які прийняті на виконання Закону Україну «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», а договір про оренду індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука, укладений на підставі вищевказаного Рішення, на думку прокурора, призводить до порушення прав дітей, які захищає і гарантує держава, а також через відсутність державного органу, який міг би представляти ці інтереси в суді.

28.01.2016 року до суду надійшов відзив Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, в якому відповідач 1 заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі та просить суд відмовити прокурору (арк. справи 70-74, том 2). Також відповідач 1 вказує, що спірні правовідносини склалися у сфері реалізації суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій, а тому позовна вимога про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради не підлягає розгляду в господарському суді.

17.12.2015 року від відповідача №2 до суду на виконання вимог ухвали суду надійшли наступні документи: копія Статуту Кременчуцького міжшкільного навчально-виробничого комбінату №2 Кременчуцької міської ради Полтавської області та зміни до Статуту Кременчуцького міжшкільного навчально-виробничого комбінату №2 Кременчуцької міської ради Полтавської області ( арк. справи 34-47, том 2).

Представник відповідача №2 в судовому засіданні 17.01.2015 року заперечував проти задоволення позовних вимог та пояснив суду, що міжшкільний навчально-виробничий комбінат віднесено до інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти, а не до загальноосвітніх, а відтак положення Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу, не можуть застосовуватись до спірних правовідносин.

Публічне акціонерне товариство "Київстар" у своїх поясненнях від 24.12.2015 року (арк. справи 57-59, том 2) заперечує проти позову. Так, відповідач 3 зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України № 796 від 27.08.2010 року «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності» затверджено перелік платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності. Частиною 2 пункту 8 цієї Постанови передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. Згідно п. 43 положення про міжшкільний навчально-виробничий комбінат затвердженого наказом Міністерства освіти України від 30.11.1993р. за № 430, джерелами формування кошторису комбінату є прибутки від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Відповідно до письмової заяви директора Кременчуцького міжшкільного навчально-виробничого комбінату №2 Кременчуцької міської ради Полтавської області, яка є в матеріалах справи, частина даху площею 20 кв. м. за адресою: м. Кременчук, вул. Маршала Жукова, 140, що знаходиться на балансі КМНВК №2 у навчально-виробничому процесі не використовувалася та час розгляду справи судом не використовується. На думку відповідача 3, прокурором не доведено, що орендоване за договором приміщення (частина даху) до його укладення використовувалося Кременчуцьким міжшкільним навчально-виробничим комбінатом №2 у навчально-виховній роботі, технологічно пов'язане з навчально-виховним процесом а також не доведено факт порушення прав вихованців та осіб, які працюють у даному навчальному закладі.

Крім того, відповідач 3 заявив клопотання (арк. справи 63-65, том 2), в якому просить суд залишити без розгляду позовну заяву виконуючого обов'язки прокурора м. Кременчука до виконавчого комітету Кременчуцької міської ради та Кременчуцького міжшкільного навчально-виробничого комбінату №2, ПрАТ «Київстар» про визнання недійсним п. 1.5. рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради № 590 від 01.11.2013р., визнання недійсним договору оренди №21 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука укладеного між Кременчуцьким міжшкільним навчально-виробничим комбінатом №2 та ПрАТ «Київстар» від 01.11.2013р., а також зобов'язання ПрАТ «Київстар» звільнити нежитлове приміщення (частину даху) площею 20 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Кременчук вул. Маршала Жукова, 140 та є предметом вищевказаного договору оренди.

Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 ГПК господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

Як роз'яснив Вищий господарський суд України у п.3 Постанови Пленуму № 7 від 23.03.2012 року Господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави.

Інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором.

У випадках неправильного визначення прокурором позивача, тобто органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, господарський суд на підставі пункту 1 частини першої статті 63 ГПК повертає таку позовну заяву і додані до неї документи без розгляду.

Якщо господарський суд помилково порушив провадження у справі за позовом прокурора, в якій неправильно визначено позивача за вимогами про захист інтересів держави, такий позов підлягає залишенню без розгляду відповідно до пункту 1 частини першої статті 81 ГПК.

Однак у разі коли прокурором подано позовну заяву в інтересах держави як позивачем (частина друга статті 2, частина друга статті 29 ГПК), то господарський суд не вчиняє процесуальних дій, зазначених в абзацах третьому і четвертому цього пункту постанови; в таких випадках повернення позовної заяви або залишення її без розгляду можливе лише за наявності підстав, зазначених відповідно у пунктах 1, 2, 3, 5 - 9 частини першої статті 63 або в пунктах 1, 2, 5, 6 частини першої статті 81 ГПК.

З огляду на наведене в даному випадку відсутні підстави для залишення позову без розгляду та задоволення клопотання відповідача 3.

Треті особи ( Міністерство освіти та науки України та Державна санітарно-епідеміологічна служба України ) правом на участь в судовому засіданні не скористались, жодних пояснень стосовно предмету спору до суду не надали.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши учасників судового процесу, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив:

Ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності».

Як свідчать матеріали справи, рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області № 590 від 01.11.2013 «Про надання згоди на укладення та продовження договорів оренди на приміщення, які належать до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука» (п. 1.5) надано згоду на продовження договору оренди на приміщення, які належать до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука між Кременчуцькому міжшкільному навчально-виробничому комбінату № 2 Кременчуцької міської ради Полтавської області та територіальною громадою міста Кременчука. Кременчуцькому міжшкільному навчально-виробничому комбінату № 2 Кременчуцької міської ради Полтавської області.

На підставі вищевказаного рішення, укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука від 01.11.2013 № 21, згідно умов якого МНВК надає ПАТ "Київстар" у строкове платне користування частину даху площею 20 кв.м., розміщеного за адресою: м. Кременчук, Полтавська область, вул. Маршала Жукова, 140, що знаходиться на балансі МНВК, вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку і становить 54038,00 грн. без ПДВ. Майно передається в оренду для розміщення базової станції стільникового зв'язку.

З матеріалів справи вбачається, що зазначений об'єкт оренди передано орендарю 01.11.2013 р., що підтверджується актом прийому-передачі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначає, що Міжшкільний навчально-виробничий комбінат № 2 Кременчуцької міської ради Полтавської області на підставі ст. 28 Закону України "Про освіту", ст. 9 Закону України "Про загальну середню освіту" є навчальним закладом, та посилаючись на ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ст. 63 Закону України "Про освіту", робить висновок про встановлену законодавством заборону передавати в оренду приміщення об'єктів освіти. За правилами ч. ч. 1, 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону; органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної ОСОБА_2 і ОСОБА_2 міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. У ч. 10 ст. 59 вищевказаного Закону зазначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) на момент вчинення правочину вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, за твердженням прокурора, у зв'язку з тим, що діяльність ПАТ «Київстар» не пов'язана з навчально-виховним процесом, п. 1.5 рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 01.11.2013 №590 «Про надання згоди на укладення та продовження договорів оренди на приміщення, які належать до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука», суперечить чинному законодавству України, а Договір № 21 про оренду індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука від 01.11.2013, укладений на підставі вищевказаного рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, укладено всупереч вимогам законодавства, а тому повинен бути визнаний недійсним.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Статтею 28 Закону України «Про освіту» встановлено, що система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Згідно зі ст. 4 Закону Україну «Про загальну середню освіту», систему загальної середньої освіти становлять: загальноосвітні навчальні заклади всіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, навчально-виробничі комбінати, позашкільні заклади, науково-методичні установи та органи управління системою загальної середньої освіти, а також професійно-технічні та вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації, що надають повну загальну середню освіту.

Частиною першою статті 9 Закону Україну «Про загальну середню освіту» встановлено, що відповідно до освітнього рівня, який забезпечується загальноосвітнім навчальним закладом (I ступінь - початкова школа, що забезпечує початкову загальну освіту, II ступінь - основна школа, що забезпечує базову загальну середню освіту, III ступінь - старша школа, що забезпечує повну загальну середню освіту, як правило, з профільним спрямуванням навчання), та особливостей учнівського контингенту існують різні типи загальноосвітніх навчальних закладів. Школи кожного з трьох ступенів можуть функціонувати разом або самостійно.

До загальноосвітніх навчальних закладів належать:

школа I - III ступенів;

спеціалізована школа (школа-інтернат) I - III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів;

гімназія (гімназія-інтернат) - навчальний заклад II - III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю;

колегіум (колегіум-інтернат) - навчальний заклад II - III ступенів філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілю;

ліцей (ліцей-інтернат) - навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням та допрофесійною підготовкою (може надавати освітні послуги II ступеня, починаючи з 8 класу);

школа-інтернат I - III ступенів - навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги;

спеціальна школа (школа-інтернат) I - III ступенів - навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

санаторна школа (школа-інтернат) I - III ступенів - навчальний заклад з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування;

школа соціальної реабілітації - навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат);

вечірня (змінна) школа II - III ступенів - навчальний заклад для громадян, які не мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання;

навчально-реабілітаційний центр - навчальний заклад для дітей з особливими освітніми потребами, зумовленими складними вадами розвитку.

Згідно приписів частині другої статті 9 Закону Україну «Про загальну середню освіту» до інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти належать:

позашкільний навчально-виховний заклад - навчальний заклад для виховання дітей та задоволення їх потреб у додатковій освіті за інтересами (науковими, технічними, художньо-естетичними, спортивними тощо);

міжшкільний навчально-виробничий комбінат - навчальний заклад для забезпечення потреб учнів загальноосвітніх навчальних закладів у профорієнтаційній, допрофесійній, професійній підготовці;

професійно-технічний навчальний заклад - навчальний заклад для забезпечення потреб громадян у професійно-технічній і повній загальній середній освіті;

вищий навчальний заклад I - II рівнів акредитації - навчальний заклад для задоволення потреб громадян за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста і бакалавра з одночасним завершенням здобуття повної загальної середньої освіти.

Отже, з приписів наведеної статті чітко вбачається, що міжшкільний навчально-виробничий комбінат, яким є відповідач 2 не належить до загальноосвітніх навчальних закладів , а відноситься до інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти.

Дана обставина також підтверджується і статутом Кременчуцького міжшкільного навчально-виробничого комбінату № 2 Кременчуцької міської ради Полтавської області (арк. справи 35-47, том 2), в якому відсутнє положення про віднесення відповідача 2 до загальноосвітніх навчальних закладів, а у п. 1.1 статуту лише зазначено, що комбінат є позашкільним навчальним закладом освіти, що здійснює професійну підготовку учнів 10-12 класів та незайнятої молоді.

Крім того, даний факт також встановлено в рамках справи № 917/229/15 за позовом Прокуратури м. Кременчука, м. Кременчук, Полтавська обл. до 1) Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, м. Кременчук, Полтавська обл., 2) Кременчуцького міжшкільного навчально-виробничого комбінату № 2 Кременчуцької міської ради Полтавської області, м. Кременчук, Полтавська обл., 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Астеліт", м. Київ, яка розглядалась господарським судом Полтавської області. Рішення господарського суду Полтавської області від 31.03.2015 року та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 25.05.2015 року розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень за номером 44123736 та 44483765 відповідно. Ці обставини приймаються судом до уваги в силу положень ст. 35 ГПК України.

Прокурор також в обґрунтування позовних вимог посилається на п. 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001р. № 63.

Дане посилання прокурора є помилковим, оскільки у преамбулі вказаних ДСанПіН зазначено, що ці "ДСанПіН поширюються на загальноосвітні навчальні заклади І, І-II, І-Ш ступенів, спеціалізовані школи І, II, III ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, що проектуються, будуються, реконструюються та ті, що існують незалежно від типу, форми власності і підпорядкування".

Тобто, прокурор посилається на ДСанПіН 5.5.2.008-01, дія яких не поширюється на міжшкільні навчально-виробничі комбінати, яким є відповідач 2.

Відповідно до п.п. 2 п. 8 Постанови Кабінету міністрів України від 27.08.2010 р. № 796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" одним з видів послуг, що може надаватися установами та закладами є надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Надання зазначених послуг регулюється Порядком надання інших платних послуг державними та комунальними навчальними закладами, затвердженим спільним Наказом Міністерства освіти і науки України, Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України від 23.07.2010р. № 736/902/758.

З матеріалів справи вбачається, що предметом оренди за договором від 01.11.2013 № 21 є частина даху МНВК по вул. Маршала Жукова, 140, площею 20,0 кв.м. для розміщення базової станції стільникового зв'язку на два роки і одинадцять місяців.

Отже, з предмету оренди та можливого його використання (частина даху) вбачається, що він є частиною структурного елементу нерухомого майна, що ніяк не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій науковій діяльності. Тож розміщення телекомунікаційного обладнання на даху жодним чином не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються у навчальному закладі. Будь-яких доказів того, що розміщення телекомунікаційного обладнання на даху погіршує соціально-побутові умови осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі, прокурором не надано суду.

Чинне законодавство не забороняє надавати в оренду окреме нерухоме майно міжшкільних навчально-виробничих комбінатів, яке не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій науковій діяльності.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно з ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, цивільно-правовий договір, який є основною правовою формою договору, що опосередковує рух цивільного обороту. За своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий договір є правочином.

Правочин це дія особи, спрямована на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, договір може бути визнаний недійсним виключно з підстав, визначених законом.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляну на вищенаведене прокурором не доведено, що рішення виконкому № 590 та укладений між 1-м відповідачем та 2-м відповідачем договір суперечить інтересам держави і суспільства, вимогам законодавства, а вимоги про зобов'язання 3-го відповідача звільнити приміщення та повернути його Кременчуцькому міжшкільному навчально-виробничому комбінату № 2 Кременчуцької міської ради Полтавської області є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки договір № 21 про оренду індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука від 01.11.2013 року є чинним, а дані вимоги є похідними, тому відсутні підстави для звільнення та повернення орендованого майна.

Суд також звертає увагу прокурора на те, що згідно приписів ст. 5 Закону України "Про охорону дитинства" основні засади охорони дитинства та державну політику у цій сфері визначає Верховна ОСОБА_2 України шляхом затвердження відповідних загальнодержавних програм. Проведення державної політики щодо охорони дитинства, розробку і здійснення цільових загальнодержавних програм соціального захисту та поліпшення становища дітей, координацію діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади у цій сфері забезпечує Кабінет Міністрів України. Щорічно Кабінет Міністрів України звітує ОСОБА_2 України про стан демографічної ситуації в Україні, становище дітей та тенденції його змін у ході впроваджених соціально-економічних перетворень. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують:

проведення державної політики у сфері охорони дитинства, розроблення і здійснення галузевих та регіональних програм поліпшення становища дітей, вирішення інших питань у цій сфері;

розвиток мережі навчальних закладів, закладів охорони здоровя, соціального захисту, а також позашкільних навчальних закладів, діяльність яких спрямована на організацію дозвілля, відпочинку і оздоровлення дітей, зміцнення їх матеріально-технічної бази;

вирішення питань щодо встановлення опіки і піклування, створення інших передбачених законодавством умов для виховання дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей;

організацію безкоштовного харчування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з особливими освітніми потребами, які навчаються у спеціальних і інклюзивних класах, та учнів 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сімям";

можуть забезпечувати пільговий проїзд учнів, вихованців, студентів до місця навчання і додому у порядку та розмірах, визначених органами місцевого самоврядування, та передбачати на це відповідні видатки з місцевих бюджетів;

вирішення питань про надання пільг та державної допомоги дітям та сімям з дітьми відповідно до законодавства;

контроль за дотриманням в ігрових залах, компютерних клубах, відеотеках, дискотеках, інших розважальних закладах та громадських місцях правопорядку та етичних норм стосовно дітей;

вжиття інших заходів щодо охорони дитинства, віднесених до їх компетенції законодавством України.

Інші органи виконавчої влади в межах своїх повноважень:

подають Кабінету Міністрів України пропозиції щодо вдосконалення положень законодавства, які стосуються забезпечення захисту прав дітей;

подають висновки до проектів законодавчих актів із зазначених питань;

надають засобам масової інформації, громадськості та особам чи органам, які займаються вирішенням питань захисту дітей, загальну інформацію про забезпечення захисту прав дітей.

Отже, твердження прокурора щодо того, що в України відсутні державні органи, які можуть здійснювати захист прав дітей не є вірним.

Заперечення відповідача 1 стосовно того, що позовна вимога про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради не підлягає розгляду в господарському суді є невірним.

Вирішуючи дану справу, суди як першої, так і апеляційної інстанцій розглядали справу по суті за приписами Господарського процесуального кодексу України, з чим погодилась і колегія суддів Вищого господарського суду України, оскільки відповідно до положень ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно ст.ст. 3, 17 Кодексу адміністративного судочинства України до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Оспорюване рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області № 590 від 01.11.2013 року не є рішенням суб'єкта владних повноважень у сфері реалізації управлінських функцій, перегляд яких віднесено до компетенції адміністративних судів. Прийняття виконавчим комітетом зазначеного рішення не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий, оскільки в даному випадку мова йде про правомірність орендних правовідносин, тобто спір є господарським.

У разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу майна у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою майна в оренду має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Аналогічної думки дотримується і Вищий господарський суд України, зокрема, у постанові від 15.07.2015 року у справі № 922/2526/14, від 01.10.2014 року у справі № 907/463/14 та ін.

Таким чином, враховуючи наведене суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог прокурора, як наслідок, вони задоволенню не підлягають.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст. ст. 33,43,49, 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Повне рішення складено 01.02.2016 року

СуддяТимощенко О.М.

Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією