Рішення № 55375388, 28.01.2016, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.01.2016 Справа № 920/1904/15

Господарський суд Сумської області, у складі судді Лугової Н.П. при секретарі судового засідання Кириченко-Шелест А.Г., розглянувши матеріали справи № 920/1904/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробарви», м. Київ;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛОС-АГРО

ТРЕЙД», м. Конотоп, Сумська область;

про стягнення 133 672 грн. 88 коп.,

За участю представників сторін:

Від позивача: директор Баран В.І.;

представник Марченко П.А. (довіреність від 01.12.2015 року);

Від відповідача: не з'явився;

Суть спору: позивач подав позовну заяву, в якій просить суд стягнути з відповідача 129 946 грн. 34 коп., в тому числі 60 300 грн. 00 коп. заборгованості за договором поставки № 58-0913/АБ від 03.09.2013 року укладеного між сторонами, 21 068 грн. 66 коп. пені відповідно до умов договору, 38 411 грн. 10 коп. інфляційних нарахувань, 10 166 грн. 58 коп. 3% річних, а також судові витрати.

25 грудня 2015 року від позивача надійшла заяву № 1-1/01-12-15 про забезпечення позову, в якій просить суд: 1) накласти арешт на рухоме та нерухоме майно, яке належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «КОЛОС- АГРО ТРЕЙД» (41600, Сумська область, м. Конотоп, вул. Батуринська, 42/1, код 34072607); 2) заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «КОЛОС- АГРО ТРЕЙД» (41600, Сумська область, м. Конотоп, вул. Батуринська, 42/1, код 34072607) здійснювати в будь - якій формі відчудження об'єктів нерухомого та рухомого майна; 3) накласти арешт на всі розрахункові рахунки товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛОС - АГРО ТРЕЙД» (41600, Сумська область, м. Конотоп, вул. Батуринська, 42/1, код 34072607) в банківських установах в розмірі заявлених позовних вимог, а саме на суму - 129 946 грн. 34 коп.

28 січня 2016 року позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог № 1/25-01-16 від 25.01.2016 року, в якій просить суд стягнути з відповідача 133 672 грн. 88 коп., в тому числі 60 300 грн. 00 коп. заборгованості за договором поставки № 58-0913/АБ від 03.09.2013 року укладеного між сторонами, 21 068 грн. 66 коп. пені відповідно до умов договору, 41 124 грн. 60 коп. інфляційних нарахувань, 11 179 грн. 62 коп. 3% річних, а також судові витрати.

Відповідно до приписів пункту 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України N 18 від 26 грудня 2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Враховуючи передбачене статтею 22 Господарського процесуального кодексу України право позивача до прийняття рішення по справі зменшити або збільшити розмір позовних вимог суд приймає подану заяву до розгляду.

Таким чином суд розглядає позовні вимоги про стягнення з відповідача 133 672 грн. 88 коп., в тому числі 60 300 грн. 00 коп. заборгованості за договором поставки № 58-0913/АБ від 03.09.2013 року укладеного між сторонами, 21 068 грн. 66 коп. пені відповідно до умов договору, 41 124 грн. 60 коп. інфляційних нарахувань, 11 179 грн. 62 коп. 3% річних, а також судові витрати.

28 січня 2016 року позивач надав повідомлення № 1/27-01-16 від 27.01.2016 року, в якому просить суд долучити до матеріалів справи довідку № 2/25-01-16 від 25.01.2016 року про те, що у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав, а також немає рішення цих органів з такого спору, а також витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 26.01.2016 року щодо відповідача.

Подані документи прийняті судом та долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 28.01.2016 року представник позивача наполягав на задоволенні збільшених позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 28.01.2016 року не прибув, обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву не подав, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення відповідачеві 31.12.2015 року поштового відправлення, а саме ухвали господарського суду Сумської області від 28.12.2015 року по справі № 920/1904/15 (а.с. 51).

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні, причину неявки суду не повідомив, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, у дане судове засідання клопотання про відкладення розгляду справи не надходило, згідно зі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази, заслухавши пояснення позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилається на те, що, на думку позивача існує велика вірогідність того, що відповідач буде намагатися укладати правочини щодо відчуження належного йому рухомого та нерухомого майна (шляхом його продажу, дарування, міни, передачі в іпотеку тощо) з метою унеможливити виконання рішення суду та приховувати кошти на розрахункових рахунках в банківських установах.

Згідно зі статтею 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

З урахуванням викладеного, розглянувши заяву позивача № 1-1/01-12-15 від 01.12.2015 року про забезпечення позову, суд відмовляє у задоволенні останньої за її необґрунтованістю, оскільки позивачем не подано доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

3 вересня 2013 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 58-0913/АБ, за умовами якого позивач в порядку та на умовах договору зобов'язується постачати відповідачеві товар, а останній, в свою чергу, зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах передбачених цим договором.

Найменування, кількість, асортимент товару, ціна за одиницю та загальна вартість товару, вказується сторонами у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору ( п. 2.1. договору).

Відповідно до пункту 3.3 договору, датою поставки товару вважається дата підписання видаткової накладної.

Відповідно до умов пункту 4.2. договору, розрахунок за товари, які постачаються у відповідності з цим договором, здійснюється відповідачем в національній валюті України шляхом банківського переводу грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки відповідачеві.

Матеріалами справи, зокрема, видатковими накладними № 211 від 06.09.2013 року, № 239 від 19.09.2013 року, № 272 від 08.10.2013 року, № 290 від 17.10.2013 року, № 440 від 26.12.2013 року, № 445 від 30.12.2013 року, № 8 від 10.01.2014 року, № 167 від 25.03.2014 року, № 226 від 16.04.2014 року, № 235 від 18.04.2014 року підтверджується факт поставки позивачем товару відповідачеві (а.с. 16-25).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору не оплатив товар у повному обсязі, а саме не розрахувався за товар поставлений відповідно до видаткової накладної № 235 від 18.04.2015 року, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 60 300 грн. 00 коп.

Згідно статей 526, 629 Цивільного кодексу України, пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до приписів частини першої статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Частиною 1 статті 530 цього ж Кодексу, визначено, якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до пункту 8 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів» довіреність відповідно до статей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.96 № 99, є первинним, проте не єдиним документом, який підтверджує факт господарської операції і передачі товару. Відсутність довіреності на отримання матеріальних цінностей за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію (постанова ВСУ від 29.04.2015 у справі № 903/679/14).

Судом встановлено, що факт передачі позивачем відповідачеві товару підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме підписаними сторонами та скріпленими печатками сторін видатковими накладними.

Проте, в порушення умов укладеного договору та вимог статей 526, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач не розрахувався за поставлений товар, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Враховуючи, що відповідачем не подано ні доказів сплати боргу, ні аргументованих заперечень проти вимог позивача, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 60 300 грн. 00 коп. заборгованості за отриманий товар суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 6.2 договору, у випадку несвоєчасної оплати за постачаєму партію товару (пункт 4.2. договору), відповідач зобов'язаний оплатити на користь позивача :

-суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу, а також 3% річних від простроченої суми;

-пеню у розмірі 0,1 % від суми неоплаченого товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла за період прострочення, за кожен день прострочення.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно пункту 6.4. договору штрафні санкції за цим договором нараховуються за весь період прострочення виконання обов'язків. Позовна давність за всіма вимогами, пов'язаними з проведенням розрахунків за товар по цьому договору, включаючи вимоги про оплату пені, штрафу і т. д. становить три роки.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 2921-ІІІ від 10.01.2002 року, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Як вбачається з розрахунку позивача, загальний розмір пені становить 21 068 грн. 66 коп., а саме: за період з 01.12.2014 року по 05.02.2015 року в сумі 3 099 грн. 26 коп., виходячи з суми боргу 60 300 грн. 00 коп., за період з 06.02.2015 року по 03.03.2015 року в сумі 1 567 грн. 80 коп., виходячи з суми боргу 60 300 грн. 00 коп., за період з 04.03.2015 року по 27.08.2015 року в сумі 10 673 грн. 10 коп., виходячи з суми боргу 60 300 грн. 00 коп., за період з 28.08.2015 року по 24.09.2015 року в сумі 1 688 грн. 40 коп., виходячи з суми боргу 60 300 грн. 00 коп., за період з 25.09.2015 року по 29.10.2015 року в сумі 2 110 грн. 50 коп., виходячи з суми боргу 60 300 грн. 00 коп., за період з 30.10.2015 року по 01.12.2015 року в сумі 1 929 грн. 60 коп., виходячи з суми боргу 60 300 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 21 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів» положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України щодо припинення нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором. Отже, якщо умовами договору сторони передбачили, що пеня нараховується за весь період часу, протягом якого не виконано зобов'язання, то нарахування пені не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано (постанова ВСУ від 15.04.2015 у справі № 910/6379/14).

Оскільки право позивача щодо стягнення пені передбачене діючим законодавством України, пеня нарахована у відповідності до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», враховуючи що умовами пункту 6.4 договору, сторони передбачили, що пеня нараховується за весь період часу, протягом якого не виконано зобов'язання, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 21 068 грн. 66 коп. є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Позивачем відповідачеві нараховано 3 % річних в сумі 11 179 грн. 62 коп. за період з 18.05.2014 року по 25.01.2016 року та інфляційні збитки в сумі 41 124 грн. 60 коп. за період з травня 2014 року по грудень 2015 року (а.с. 57-58).

Передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді сплати 3% річних, від простроченої суми не є неустойкою (пенею), зазначені % є не мірою відповідальності, а платою за безпідставний, не погоджений сторонами строк користування чужими грошовими коштами, а тому ці кошти стягуються незалежно від вини боржника та не залежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Не є неустойкою (штрафом, пенею) й застосуванням до простроченої суми грошового зобов'язання встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, стягувані у зв'язку з таким застосуванням суми, оскільки вони є відшкодуванням збитків, завданих кредитору, внаслідок зменшення його грошових коштів, через зростання загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Згідно з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у листі від 01.07.2014 року «Аналізі практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві», підраховуючи суми стягнень, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу, повинно враховуватися, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції має розраховуватися на підставі індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був у певний період індекс інфляції менший одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Індекси інфляції розраховуються на підставі інформації, опублікованої центральним органом виконавчої влади з питань статистики в газеті «Урядовий кур'єр». При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.

Як вказано вище, за умовами пункту 4.2. договору, розрахунок за товари, які постачаються, здійснюється відповідачем протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки відповідачеві.

Згідно з видатковою накладною № 235, товар на суму 60 300 грн. 00 коп. був отриманий відповідачем 18.04.2014 року, тому останній мав розрахуватися за товар у строк до 19.05.2014 року (30 календарних днів), відповідно прострочення грошового зобов'язання почалося з 19.05.2014 року.

З урахуванням вказаного, та враховуючи, що при розрахунку 3% річних позивачем застосовано невірну формулу, судом здійснено перерахунок 3% річних та інфляційних збитків, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру. Згідно з розрахунком суду інфляційні збитки за період з 19.05.2014 року по 31.12.2015 року складають 37 388 грн. 90 коп., 3 % річних за період з 19.05.2014 року по 25.01.2016 року становлять 3 057 грн. 95 коп.

Розрахунок здійснений судом за допомогою програми Ліга:Закон Еліт 9.4.1. ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «Ліга», ТОВ «Ліга Закон», 2016 та долучений до матеріалів справи.

Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної оплати отриманого товару, оскільки право позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних збитків та 3% річних передбачене діючим законодавством України, суд вважає правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 37 388 грн. 90 коп. інфляційних збитків, 3 057 грн. 95 коп. 3% річних.

В частині стягнення 3 735 грн. 70 коп. інфляційних збитків та 8 121 грн. 67 коп. 3 % річних суд відмовляє за необґрунтованістю.

Враховуючи, що позивачем при подані позовної заяви та заяви про збільшення позовних вимог не повністю сплачено суму судового збору, а саме замість 2 005 грн. 09 коп. позивачем сплачено 2 002 грн. 90 коп. (платіжним дорученням № 2092 від 01.12.2015 року та платіжним дорученням № 2209 від 25.01.2016 року) з позивача стягується в доход державного бюджету України 2 грн. 19 коп.

Проте, виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, суд дійшов висновку про відшкодування позивачеві суми сплаченого судового збору в розмірі 1 827 грн. 22 коп. за рахунок відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛОС - АГРО ТРЕЙД» (41600, Сумська область, м. Конотоп, вул. Батуринська, 42/1, код 34072607) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробарви» (03110, м. Київ, вул. Василівська, буд. 14, кімната 213, код 38453454) 60 300 грн. 00 коп. основної заборгованості, 21 068 грн. 66 коп. пені, 37 388 грн. 90 коп. інфляційних збитків, 3 057 грн. 95 коп. 3 % річних та 1 827 грн. 22 коп. судового збору.

3. В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3 735 грн. 70 коп. інфляційних збитків та 8 121 грн. 67 коп. 3% річних - в позові відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробарви» (03110, м. Київ, вул. Василівська, буд. 14, кімната 213, код 38453454) в доход державного бюджету України (рахунок 31218206783002, МФО 837013, ЄДРПОУ 37970593, отримувач - УДКС у м. Суми (м. Суми), 22030001) 2 грн. 19 коп. судового збору.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 02.01.2016 року.

Суддя Н.П. Лугова