Рішення № 55374850, 29.01.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2016р. Справа№ 914/4166/15

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Львівського комунального підприємства «Львівспецкомунтранс» (м. Львів)

до відповідача: Приватного підприємства «Наша оселя» (м. Львів)

про: стягнення 53734,46 грн. суми основного боргу, 5689,93 грн. 3% річних та 12569,36 грн. інфляційних втрат

Суддя: Пазичев В.М.

При секретарі: Черменєва В.С.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 довіреність б/н від 02.09.2015 року.

від відповідача: Не зявився.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Львівського комунального підприємства «Львівспецкомунтранс» (м. Львів) до Приватного підприємства «Наша оселя» (м. Львів) про стягнення 53734,46 грн. суми основного боргу, 5689,93 грн. 3% річних та 12569,36 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.12.2015 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 18.12.2015 року. Ухвалою суду від 18.12.2015 року розгляд справи відкладено до 12.01.2016 року, в звязку з відсутністю представника відповідача. Ухвалою суду від 12.01.2016 року розгляд справи відкладено до 20.01.2016 року, в звязку з відсутністю представника відповідача. Ухвалою суду від 20.01.2016 року розгляд справи відкладено до 29.01.2016 року, в звязку з відсутністю представника відповідача.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 07.12.2015 року, про відкладення від 18.12.2015 року, про відкладення від 12.01.2016 року, від 20.01.2016 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

12.01.2016 року за вх. № 110/16 позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача 58608,98 грн. суми основного боргу та 29395,20 грн. інфляційних втрат.

12.01.2016 року за вх. № 913/16 позивач подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

29.01.2016 року за вх. № 3401/16 позива подав додаткові пояснення по справі.

29.01.2016 року за вх. № 3487/16 позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якому просить суд стягнути з відповідача 53734,46 грн. суми основного боргу та 29395,20 грн. інфляційних втрат.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 07.12.2015 року, про відкладення від 18.12.2015 року, про відкладення від 12.01.2016 року, від 20.01.2016 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був своєчасно, належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи.

Згідно п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 р. № 18 (із змінами та доповненнями) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Доказом надсилання відповідачу ухвали суду від 20.01.2016 р. про відкладення розгляду справи на 29.01.2016 р. є копія Списку № 67 згрупованих внутрішніх поштових відправлень рекомендованих листів 26.01.2016 року.

Відповідно до Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 21652037 від 29.01.2016 р., Приватне підприємство «Наша оселя» знаходиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходження: Львівська обл., м. Львів, вул. Похила, буд. 3.

Відтак, суд виконав умови Господарського процесуального кодексу України щодо належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи. До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Інші адреси відповідача, крім вказаної у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ні позивачу, ні суду невідомо.

Відповідно до ст.75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами, при відсутності представників відповідачів.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, вступну і резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 29.01.2016 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Як зазначено у позовній заяві, 01 січня 2012 року між сторонами по справі укладено Договір № 220002 про надання послуг з вивезення побутових відходів (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1. цього Договору, виконавець (позивач у справі) зобов'язується, згідно з графіком, надавати послуги вивезення побутових відходів, а Споживач (відповідач у справі) зобов'язується своєчасно оплачувати послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених цим Договором (далі-послуги).

Пунктом 2 Договору сторони погодили, що Виконавець зобов'язується надавати Споживачу послуги з вивезення твердих, великогабаритних та ремонтних відходів.

Відповідно до п. 4 Договору, для вивезення твердих відходів за контейнерною схемою використовуються технічно справні контейнери, що належать Виконавцеві.

Відповідно до п. 8 Договору, обсяг і вартість надання послуг визначається Виконавцем відповідно до норм чинних нормативно-правових актів у відповідному додатку до даного Договору.

Відповідно до п. 9 Договору, оплата послуг здійснюється згідно Договору в наступному порядку: платежі вносяться не пізніше ніж до 20 числа місяця, що наступає за місяцем, у якому надавалися послуги.

Відповідно до п. 16 Договору, споживач зобов'язується оплачувати в установлений Договором строк надані йому послуги з вивезення відходів.

На виконання умов Договору в період з січня 2012 року по серпень 2015 року позивачем надано відповідачу послуги по вивезенню відходів у строк та обсягах, передбачених договором на загальну суму 53 734,46 грн.

Станом на день подання позовної заяви, відповідач заборгованість по Договору не сплатив.

За твердженням позивача, проценти за користування коштами, , що підлягають стягненню з відповідача, за період з 01.01.2012 року до 31.08.2015 року, у сумі 5689,93 грн.

Втрати від інфляції, що підлягають стягненню з відповідача, за період з 01.01.2012 року до 31.08.2015 року, становлять 12 569,36 грн.

Загальна сума позовних вимог становить 53734,46 + 5689,93 + 12569,36 = 71993,75 грн.

29.01.2016 року за вх. № 3487/16 позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача 53734,46 грн. суми основного боргу та 29395,20 грн. інфляційних втрат.

Відповідач, всупереч вимогам суду, позовні вимоги у встановленому чинним законодавством України порядку не спростував, належних та допустимих доказів виконання своїх господарських зобовязань не подав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, в тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання або між субєктами господарювання і негосподарюючими субєктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. В силу статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із вимогами ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції, зокрема, у вигляді пені, за порушення грошових зобовязань встановлюється у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Згідно ч. 2 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, 01 січня 2012 року між сторонами по справі укладено Договір № 220002 про надання послуг з вивезення побутових відходів (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1. цього Договору, виконавець (позивач у справі) зобов'язується, згідно з графіком надавати послуги вивезення побутових відходів, а Споживач (відповідач у справі) зобов'язується своєчасно оплачувати послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених цим Договором (далі-послуги).

Пунктом 2 Договору сторони погодили, що Виконавець зобов'язується надавати Споживачу послуги з вивезення твердих, великогабаритних та ремонтних відходів.

Відповідно до п. 4 Договору, для вивезення твердих відходів за контейнерною схемою використовуються технічно справні контейнери, що належать Виконавцеві.

Відповідно до п. 8 Договору, обсяг і вартість надання послуг визначається Виконавцем відповідно до норм чинних нормативно-правових актів у відповідному додатку до даного Договору.

Відповідно до п. 9 Договору, оплата послуг здійснюється згідно Договору в наступному порядку: платежі вносяться не пізніше ніж до 20 числа місяця, що наступає за місяцем у якому надавалися послуги.

Відповідно до п. 16 Договору Споживач зобов'язується оплачувати в установлений Договором строк надані йому послуги з вивезення відходів.

На виконання умов Договору в період з січня 2012 року по серпень 2015 року позивачем надано відповідачу послуги по вивезенню відходів у строк та обсягах, передбачених договором, на загальну суму 53 734,46 грн.

Станом на день подання позовної заяви, відповідач заборгованість по Договору не сплатив.

Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

29.01.2016 року за вх. № 3487/16 позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача 53734,46 грн. суми основного боргу та 29395,20 грн. інфляційних втрат.

Отже, судом встановлено, що з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача 53734,46 грн. суми основного боргу та 29395,20 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо обєктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги не спростував, суд прийшов до висновку, що позов Львівського комунального підприємства «Львівспецкомунтранс» до Приватного підприємства «Наша оселя» про стягнення 53734,46 грн. суми основного боргу та 29395,20 грн. інфляційних втрат є обґрунтованим та підлягає до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати, що складає 1827,00 грн., та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення № 2136 від 11.08.2015 року на суму 1827,00 грн. про сплату судового збору.

Господарські витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Уточнені (зменшені) позовні вимоги задоволити.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Наша оселя» 79012, м. Львів, вул. Похила, 3, код ЄДРПОУ 33862922) на користь Львівського комунального підприємства «Львівспецкомунтранс» (79019, м. Львів, вул. Жовківська, код ЄДРПОУ 03348465) 53734 (пятдесят три тисячі сімсот тридцять чотири) грн. 46 коп. суми основного боргу, 29395 (двадцять девять тисяч триста девяносто пять) грн. 20 коп. - інфляційних втрат та 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати, в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя Пазичев В.М.

Повний текст рішення виготовлено 29.01.2016 року.