Рішення № 55370677, 29.01.2016, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження: № 2/522/2367/16

Справа: №522/16964/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2016 року Приморський районний суд міста ОСОБА_1

в складі: головуючого судді Домусчі Л.В.

при секретарі Шевчик В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом Військової частини А3519 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 17.09.2015 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів у розмірі 49 196, 28 грн. та витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 248, 51 грн. та судовий збір у сумі 491, 96 грн..

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 12.09.2014 року близько 18 годин 05 хвилин на перехресті вулиць Прохорівська - ОСОБА_3, який є нерегульованим, сталося зіткнення автомобіля УАЗ-31514, в/н 1024 Е6 який належить військовій частині А3519 (колишня військова частина А0235) під керуванням матроса ОСОБА_2 який, рухався по вул. Прохорівській з боку вул. Мечникова в напрямку вул. Мясоїдівська, при повороті ліворуч у напрямку вул. Г.Ватутіна скоїв зіткнення з автомобілем НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_4, який рухався в прямому зустрічному напрямку, після чого автомобіль НОМЕР_1 відкинуло на припаркований попереду автомобіль НОМЕР_2 який належить йому - ОСОБА_5, який після зіткнення підкинуло на правий тротуар, після чого скоїв наїзд на малолітнього пішохода ОСОБА_6 В момент ДТП його в автомобілі не було, він знаходився на роботі. У результаті даної ДТП з вини водія ОСОБА_2, його автомобіль НОМЕР_2 отримав механічні пошкодження, внаслідок чого йому було заподіяно матеріальну шкоду. Згідно висновку судової автотоварознавчої експертизи Одеського НДІСМЕ №5200 від 10.11.2014 року, вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля становить 89367,34 гривень. За рішенням суду від 07.04.2015 року (справа №522/779/15-ц) позов ОСОБА_5 до Військової частини А3519 було задоволено та стягнуто матеріальну шкоду в розмірі 48709,19 гривень та судові витрати, а саме витрати по сплаті судового збору в розмірі 993,68 гривень, а всього стягнути 49702,87 (сорок девять тисяч сімсот дві грн. 87 коп.) гривень. Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 14.07.2015 року рішення суду 1-ї інстанції змінено в частині визначення розміру судових витрат та стягнуто з військової частини А3519 на користь ОСОБА_5 судовий збір 487, 09 грн., загальна сума яка підлягає стягненню була визначена у розмірі 49196, 28 грн. На виконання рішень суду Військова частина 25.06.2015 року перерахувала на особовий рахунок ОСОБА_5 відповідну суму. Оскільки відповідач добровільно відшкодувати завдані збитки відмовляється, Військова частина звернулась до суду з відповідним позовом.

У судовому засіданні 29.01.2016 року представник позивача ОСОБА_7 (діє на підставі довіреності від 06.02.2015 року) позов підтримав і пояснив, що так як згідно чинного законодавства військова частина А3519 була відповідальною за шкоду заподіяну її працівником під час виконання ним службових обовязків, у повному обсязі відшкодувала матеріальну шкоду, завдану протиправною поведінкою ОСОБА_2М.(який є військовослужбовцем Військової частини А3519 за контрактом на 3 роки) у вигляді спричинення ДТП. На підставі вищевикладеного вважає, що військова частина набула право вимоги до відповідача в межах фактично здійсненого відшкодування в загальній сумі 49 196, 28 грн., які позивач просить стягнути з ОСОБА_2. Також, у вересні 2015 року відповідач самовільно покинув військову частину, на телефоні дзвінки не відповідає.

Представник відповідача ОСОБА_1 (діє на підставі довіреності від 07.12.2015 року) у судовому засіданні 29.01.2016 року заперечував проти вимог Військової частини, вважає їх необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. Надав суду письмові заперечення, за якими зазначив, що після ДТП відповідач добровільно за власні кошти відновив пошкоджене майно військової частини, а саме ВАЗ-31514. Заперечував проти розміру матеріальної шкоди. Пояснив, що оскільки підстави повної матеріальної відповідальності передбачені у п.13 Положення, а ДТП вчинене ОСОБА_2 не є умисним, він не перебував у нетверезому стані, ДТП не є злочином та воно не спричинило недостачі, знищення чи псування військового майна, підстав для притягнення до відповідальності у повному обсязі є незаконним. Вважає, що ОСОБА_8 має нести відповідальність, передбачену чинним законодавством, а саме п. 10 Положення, у розмірі заподіяної шкоди, але не більше місячного грошового забезпечення.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що даний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07.04.2015 року у справі №522/779/15-ц та рішенням Апеляційного суду Одеської області від 14.07.2015 року були встановленні наступні факти.

12.09.2014 року близько 17 годин 15 хвилин на перехресті вулиць Прохорівська - ОСОБА_3, який є нерегульованим, сталося зіткнення автомобіля УАЗ-31514, в/н 1024 Е6 який належить військовій частині А3519 (колишня військова частина А0235) під керуванням матроса ОСОБА_2 який, рухався по вул. Прохорівській з боку вул. Мечникова в напрямку вул. Мясоїдівська, при повороті ліворуч у напрямку вул. Г.Ватутіна скоїв зіткнення з автомобілем НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_9, який рухався в прямому зустрічному напрямку, після чого автомобіль НОМЕР_1 відкинуло на припаркований попереду автомобіль НОМЕР_2 який належить ОСОБА_5, який після зіткнення підкинуло на правий тротуар, після чого вказаний автомобіль скоїв наїзд на малолітнього пішохода ОСОБА_6

Згідно до висновку судової автотехнічної експертизи Одеського НДІСМЕ №5202 від 12.11.2014 року, яка знаходиться в матеріалах досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12014160000000922 від 13 вересня 2014 року, обставини зіткнення автомобілів УАЗ-31514 в/н 10 24 Е6, ВАЗ-21099 д/н 344-21ОК, Nissan Almera classic д/н НОМЕР_3 в розглянутих умовах ДТП належні дії водія автомобіля УАЗ-31514 в/н 10 24 Е6 регламентувалися вимогами п. 10.1 та 16.13 Правил дорожнього руху, відповідно яким при повороті ліворуч водію ОСОБА_2 слід було дати дорогу зустрічним транспортним засобам. Тобто в умовах даного нерегульованого перехрестя, де водій автомобілю УАЗ перетинав дві зустрічні смуги, йому слід було впевнитися в безпеці руху для водіїв, що знаходилися в обох смугах, у тому числі й для водія автомобіля НОМЕР_1. Оскільки автомобіль УАЗ знаходився в технічно справному стані у водія цього транспортного засобу ОСОБА_2 була наявність технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем ВАЗ. Оскільки з моменту цього зіткнення водій автомобіля ВАЗ рухався вже в аварійній обстановці, що призвело до зіткнення з автомобілем НОМЕР_2, його відкидання з наїздом на пішохода, водій автомобілю УАЗ належним виконанням вказаних вимог мав технічну можливість уникнути всієї ДТП в цілому.

Наявність технічної можливості у водія автомобілю УАЗ уникнути подію належним виконанням вимог п. 10.1 та 16.13 Правил дорожнього руху, відсутність у водія ВАЗ технічної можливості уникнути подію належним виконанням вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху означає, що в причинному звязку з фактом ДТП, з експертної точки зору, знаходяться фактичні дії водія автомобіля УАЗ, які не відповідати вимогам п. 10.1 та 16.13 ПДР.

Як вбачається з постанови про закриття кримінального провадження від 08.12.2014 р. водій транспортного засобу транспортної машини - УАЗ-31514 в/н 10 24 Е6, - військовослужбовець військової частини А 0235 матрос ОСОБА_2 скоїв порушення правил водіння транспортної машини, що спричинило потерпілому ОСОБА_6 легкі тілесні ушкодження які спричинили короткочасний розлад здоровя, а також завдало матеріальну та моральну шкоду потерпілим: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11.

Вина водія автомобілю УАЗ-31514 в/н 10 24 Е6, ОСОБА_2 у скоєні дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 12.09.2014 р., була встановлена судом у повному обсязі.

Відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обовязкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. У звязку із цим у разі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, наприклад, через закінчення строків накладення адміністративного стягнення (стаття 38 КУпАП), суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода та чи сталася вона з вини відповідача. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі відмови у порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за правилами КПК України 1960 року чи закриття кримінального провадження за правилами КПК України 2012 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності

Згідно висновку судової автотоварознавчої експертизи № 5200 від 10.11.2014 р. вартість матеріальної шкоди, завданої власнику автомобілю НОМЕР_4, пошкодженого при ДТП від 12.09.2014 р. становить 48709,19 гривень.

На відшкодування заподіяної ОСОБА_5 шкоди рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07.04.2015 року та рішенням Апеляційного суду Одеської області від 14.07.2015 року з військової частини А3519 на користь ОСОБА_5 стягнуто 48709, 19 грн. у відшкодування матеріальної шкоди та витрати по сплаті судового збору 487, 09 грн., а всього стягнуто 49 196, 28 грн.

Тобто, шкода заподіяна третій особі ОСОБА_5 з вини відповідача військовослужбовця ОСОБА_2 відшкодована військовою частиною А3519.

Виходячи з вимог ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно частини другої ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди - у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК).

З винної особи за регресною вимогою стягується розмір визначеного відшкодування за зобов'язанням з відшкодування шкоди, а якщо законом встановлено межі відшкодування або межі відповідальності винної особи, то витрати з такої особи стягуються у цих межах.

Регресну вимогу може бути пред'явлено протягом трьох років із дня виконання зобов'язання про відшкодування шкоди (відшкодування в натурі, виплати суми періодичних платежів тощо).

Підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами визначає Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затверджене Постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 року (далі Положення).

Відповідно до п. 1 Положення за шкоду, заподіяну державі не під час виконання службових обов'язків, зазначені особи несуть матеріальну відповідальність у порядку, передбаченому цивільним законодавством України.

Відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, утратою або незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові витрати. Військове майно - це державне майно, закріплене за відповідними частинами. До нього належать усі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, хімічне, інженерне та інше майно, а також кошти.

У відповідності до п. 3 вказаного Положення, військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність за наявністю: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г)вини у заподіянні шкоди.

Протиправною визнається така поведінка (дія або бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов'язки. Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов'язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинено ним умисно чи з необережності.

У відповідності до п.7 Положення, військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані у разі заподіяння з їх вини третім особам шкоди, яку було відшкодовано відповідно до чинного законодавства військовою частиною, зобов'язані відшкодувати її військовій частині у порядку, передбаченому цим Положенням та цивільним законодавством України.

Виходячи з вище викладеного, враховуючи, що дорожньо-транспортна пригода була безпосереднім наслідком порушення військовослужбовцем військової частини А3519 ОСОБА_2 вимог Правил дорожнього руху, то понесена військовою частиною А3519 сума збитків підлягає до стягнення з відповідача як винної особи.

Пунктом 8 Положення передбачено, що залежно від того навмисно чи необережно заподіяно шкоди, а також з урахуванням суспільної небезпечності дії (бездіяльності) винної особи та обставин, за яких заподіяно шкоду і вартості майна до військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних застосовується повна або обмежена матеріальна відповідальність.

Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи, що, як було встановлено судами під час розгляду цивільної справи №522/779/15-ц за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_2 мав технічну можливість уникнути всього ДТП у цілому, враховуючи що у звязку з цим Військова частина понесла витрати на відшкодування шкоди ОСОБА_5 та сплатила кошти, які відповідно є військовим майном, суд приходить до висновку про наявність підставі для відшкодування ОСОБА_2 понесених позивачем збитків у повному обсязі.

Посилання представника відповідача щодо порушення порядку притягнення військовослужбовців до відповідальності, передбаченого Положенням, та не проведення відповідного розслідування не приймаються судом до уваги, оскільки п. 17 Положення передбачено, що розслідування не проводиться, якщо причини, розмір шкоди та винних осіб встановлено в ході ревізії (перевірки), інвентаризації, дізнання, попереднього слідства або судом.

Згідно ст. 10 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно ст. 57 ЦПК Українидоказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Згідно ч. 4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про набуття позивачем права регресної вимоги після виплати відшкодування та задоволення вимог позивача.

Ухвалюючи рішення, суд присуджує стягнути з ОСОБА_2 на користь Військової частини А3519 грошові кошти на суму 49 196 (сорок девять тисяч сто девяносто шість) гривень 28 коп.

У відповідності до ст.. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи .

Згідно ч.1 ст. 88 ЦПК Українистороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачу відмовлено.

Судом встановлено, що позивач поніс витрати по сплаті судового збору у розмірі 491, 96 грн. та витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 248, 51 грн. Отже, стягненню з Відповідача на користь позивача підлягають також дані судові витрати.

Керуючись ст.ст.. 1, 3, 4, 10, 11, 15, 57, 60, 61, 88, 208-209, 212-215, 218 ЦПК України; ст.ст.. 1, 2, 11, 23, 1166, 1187, 1191 ЦК України; Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 року, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Військової частини А3519 до ОСОБА_2 про стягнення коштів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Військової частини А3519 (код ЄДРПОУ 26614490) матеріальну шкоду у розмірі 49 196 (сорок девять тисяч сто девяносто шість) гривень 28 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Військової частини А3519 (код ЄДРПОУ 26614490) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 248, 51 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Військової частини А3519 (код ЄДРПОУ 26614490) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у сумі 491, 96 грн..

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, яки брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Домусчі Л.В.

29.01.2016