Рішення № 55360890, 28.01.2016, Петрівський районний суд Кіровоградської області

Справа №: 400/1249/15-ц

Провадження № 2/400/26/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2016 року

Петрівський районний суд Кіровоградської області

в складі: головуючого судді - Жушмана О. М.

при секретарі - Комишовій С.В.

з участю адвоката ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Петрове справу за позовом ОСОБА_2, в інтересах, якої діє адвокат ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про продовження строку звернення до суду та визнання договору дарування квартири недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом в інтересах позивача ОСОБА_2, мотивуючи це тим, що відповідачі являються онуками позивача.

Згідно договору дарування від 21 грудня 2012 року, позивачка подарувала своєму синові ОСОБА_5 належну їй на праві особистої власності квартиру АДРЕСА_1 із встановленням особистого сервітуту довічно і безоплатно користуватися подарованою квартирою.

18 вересня 2015 року помер ОСОБА_5 Після його смерті при упорядкуванні спадкових правовстановлюючих документів і ознайомлені з ними позивачка виявила договір дарування вищевказаної квартири від 21 грудня 2012 року, який вона не мала наміру підписувати, так як вважала, що підписує заповіт, тобто помилилася, стосовно обставин, які мають істотне значення, зокрема правової природи цього правочину, прав та обовязків сторін, оскільки із вказаними нотаріусом більше 30 статтями Цивільного кодексу України вона не ознайомилася, а лише підписала документ, який їй надали.

Позивачка має похилий вік 87 років, на протязі тривалого часу хворіє гіпертонічною хворобою ІІ середнього ступеня тяжкості і атеросклеротичним кардіосклерозом змішаного ґенезу. 20 грудня 2007 року перенесла гіпертонічний криз, а 21 грудня 2007 року підписала спірний договір дарування.

Позивачка не заперечує щоб квартира АДРЕСА_1 перейшла у власність її сина, але після її смерті.

Житловий будинок з надвірними будівлями №185 по вулиці Леніна в смт. Петрове, Кіровоградської області, в якому вона проживає на даний час, по договору дарування від 22 січня 1993 року перейшов у власність її сина ОСОБА_5

На сьогоднішній день у неї немає житла, яким би вона могла розпоряджатися, як своєю власністю.

Позивачка при житті не мала наміру відмовлятися від свого житла, зберігаючи повне право її сина на дану нерухомість тільки в порядку спадкування.

Волевиявлення позивачки не відповідало її внутрішній волі, так як вона ввжала, що підписує заповіт, а маючи похилий вік, вади із станом здоровя на момент вчинення спірного правочину, помилялася щодо правової природи правочину, прав та обовязків, які виникають після його підписання.

Маючи похилий вік, незадовільний стан здоровя вона не вникла в суть існування договору дарування, бо була впевнена, що оформила заповіт, стосовно вищевказаної квартири, а лише 18 вересня 2015 року після смерті її сина ОСОБА_5, коли переглядала правовстановчі документи, стосовно свого житла, виявила договір дарування, який укладати вона не бажала, а тому просить поновити строк звернення до суду з позовом. Визнати недійсним договір дарування від 21 грудня 2007 року квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Петрівського районного нотаріального округу ОСОБА_6, реєстр №2954, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5.

Позивач та його представник позов підтримали повністю та просили його задовольнити.

Представник відповідачів позов не визнав і вказував на наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню зі слідуючих підстав.

В судовому засіданні встановлено, що згідно договору дарування від 21 грудня 2012 року укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 посвідченого приватним нотаріусом Петрівського районного нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за №2954, позивачка подарувала своєму синові ОСОБА_5 належну їй на праві особистої власності квартиру АДРЕСА_1 із встановленням особистого сервітуту довічно і безоплатно користуватися подарованою квартирою.

Так п.1 вищевказаного договору встановлено, що ОСОБА_7 безоплатно передає у власність Обдарованому квартиру АДРЕСА_1, а Обдаровувани прийняв цей дар, про що мають свідчити підписи сторін під цим договором. Одночасно сторони домовилися встановити сервітут, який полягає у особистому праві ОСОБА_7 довічно і безоплатно користуватися подарованою квартирою з моменту переходу власності до обдарованого.

Відповідно до п. 11 вищевказаного договору сторони домовилися, що сервітут припиняється лише у разі смерті ОСОБА_7.

Згідно зі ст. 44 Закону України «Про нотаріат» під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь.

На виконання вказаної норми закону під час посвідчення спірного договору дарування нотаріусом чітко зазначено про встановлення дієздатності сторін.

В преамбулі спірного договору зазначено, що сторони даного договору дарування діють добровільно, перебувають при здоровому глузді та ясній пам'яті, розуміють значення своїх дій, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ними правочин.

Пунктом 6 спірного договору визначено, що підстави визнання договору дарування недійсним і нікчемним, розяснені нотаріусом і ОСОБА_7, і Обдаровуваному, нам зрозумілі і ми свідомо підтверджуємо, що цей правочин відповідає нашим дійсним намірам, а договір не носить характеру фіктивного, удаваного, зловмисного, а також відсутні примус (насильство), збіг тяжких обставин, обман. Дарунок для мене, ОСОБА_7, не має великої немайнової цінності.

Дані обставини підтверджуються підписами сторін на вказаному договорі.

У позовній заяві позивач зазначила, що правочин нею вчинено під впливом помилки, тобто вона помилялася щодо природи правочину, вважаючи, що підписує заповіт, про що пояснила і в судовому засіданні.

Але з такими доводами позивачки та її представника суд не погоджується, зі слідуючих підстав.

Відповідно до ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно ч. 4 ст. 722 ЦК України прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

Як встановлено в судовому засіданні, і це також підтверджується матеріалами справи, позивачка за спірним договором дарування передала своєму синові ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 та правовстановчі документи на неї, що підтверджується копією договору дарування від 21 грудня 2007 року (ас.9), та копією технічного паспорта (ас.11), які зареєстровані в Олександрійському міжміському бюро технічної інвентаризації 27 грудня 2007 року за №14/2797, де власником квартири АДРЕСА_1 вказано ОСОБА_5.

Позивачка передала вищевказану квартиру ОСОБА_5, а сама проживала і в даний час проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується довідкою (а.с.10), а також в судовому засіданні це підтвердила сама позивачка.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з вимогами частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов.

Волевиявлення є важливими чинником, без якого неможливо вчинення правочину, що узгоджується зі свободою договору, установленою статтею 627 ЦК України.

Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, в якому фіксуються правові наслідки.

Отже як вбачається із самого спірного договору дарування, що він укладений із встановленням особистого сервітуту довічно і безоплатно користуватися подарованою квартирою, тобто воля позивачки була направлена на передачу вищевказаної квартири безкоштовно у власність її сина ОСОБА_5, а також позивачка встановленням особистого сервітуту залишила за собою можливість довічно і безоплатно користуватися подарованою квартирою. Крім того після підписання спірного договору дарування квартири позивачка передала своєму синові ОСОБА_5 правовстановчі документи на вищевказану квартиру для проведення державної реєстрації вищевказаного договору дарування.

Вчинені вищевказані дії позивачкою свідчать про те, що воля позивачки не була направлена на підписання заповіту, як вона стверджує в позовній заяві, а була направлена саме на укладення договору дарування вищевказаної квартири. Так як згідно ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Як встановлено в судовому засіданні вищевказану квартиру позивачка передала у власність своєму синові добровільно при житті.

Крім того 29 листопада 2004 року позивачка вже підписувала заповіт на вищевказану квартиру і зі змістом заповіту знайома, про що свідчить її підпис на заповіті (а.с.60).

Посилання позивачки та її представника, що вона перенесла гіпертонічний криз 20 грудня 2007 року, а 21 грудня 2007 року підписала спірний договір дарування не є підставою для визнання договору не дійсним.

Відповідно до довідки Петрівської центральної районної лікарні (ас.61), позивачка перебуває на обліку у лікаря Окуліста з діагнозом катаракта обох очей з 11 грудня 2015 року, тобто після підписання спірного договору дарування.

Згідно довідки Петрівської центральної районної лікарні (ас.70), позивачка перебувала на обліку та лікуванні у лікаря Лора з 30 вересня 2007 року по 28 грудня 2007 року з діагнозом приглухуватість з ліва.

Суд вважає, що вказані вади слуху не заважали позивачці почути про що йшла мова в приватного нотаріуса при укладанні спірного договору дарування, так як у вищевказаній довідці про вади слуху правого вуха не вказано, а також позивачка на той час не мала вадів зору і мала можливість прочитати підписаний нею документ. Крім того у позовній заяві позивачка зазначає, що вона ознайомилася із спадковими правовстановлюючими документами і самостійно виявила, що не мала наміру укладати спірний договір дарування квартири.

Вказане свідчить про те, що позивачка в змозі прочитати будь - який документ, а також відрізнити самостійно договір дарування від заповіту.

Крім того згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

До вимог, повязаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність.

Положенням ч. ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із ч. 2,3,4,5 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивачка звернулася в суд з пропуском строку позовної давності, оскільки має похилий вік, незадовільний стан здоровя, а також не вникла в суть існування договору дарування, бо була впевнена, що підписала заповіт, а лише 18 вересня 2015 року після смерті сина, коли переглядала правовстановчі документи, стосовно свого житла, виявила наявність договору дарування який укладати не бажала.

Як встановлено в судовому засіданні позивачка виконала всі дії, які вказані вище і направленні на укладання та виконання договору дарування вищевказаної квартири, що обєктивно може свідчити про обізнаність сторони про укладення нею 21 грудня 2007 року саме договору дарування вищевказаної квартири.

Але в суд звернулася лише у жовтні 2015 року (а.с.2), будь-яких належних доказів чинення перешкод подачі позову до суду з 2007 року по жовтень 2015 року

сторона не надала та не навела причин поважності пропуску строку позовної

давності.

Відповідачами відповідно до ч.3 ст.267 УК України подано заяви про застосування строків позовної давності (а.с.43-58).

Згідно ч. 3ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно дост. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановленихст. 61 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи з наведенного суд вважає, що позивачем та її представниками не доведено позовні вимоги в повному обсязі, а тому в їх задоволенні необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 179, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, ст.ст. 202, 203, 204, 205, 209, 215, 256, 257, ч.1 ст.261, 717, ч.2 ст.719, ч.4 ст.722 ЦК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Кіровоградської області протягом 10-ти днів через Петрівський райсуд.

Суддя (підпис)

З оригіналом згідно

Суддя Петрівського районного суду О. Жушман