Ухвала суду № 55353865, 20.01.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.У. № 317/2973/15-ц Головуючий у 1-й інстанції: Сакоян Д.І.

Провадження № 22-ц/778/195/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Крилової О.В.

Суддів: Трофимової Д.А.

ОСОБА_2

При секретарі: Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 19 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що 18.01.2010 року сторони уклали договір позики, оформлений розпискою. Зі змісту даного договору вбачається, що ОСОБА_4 взяв у неї в борг гроші в сумі 5 000 доларів США та зобов'язався повернути їх у строк до 18.06.2010 року зі сплатою 4 % щомісячно. Незважаючи на те, що відповідач сплачував проценти за розпискою до листопада 2012 року, до теперішнього часу ОСОБА_4 суму позики не повернув, незважаючи на неодноразові вимоги. ОСОБА_3 зазначає, що відповідач зобов'язаний відшкодувати їй основну суму боргу 112 050 грн., 3 % річних за користування чужими коштами за період з 01.12.2012 року по 09.09.2015 року 9 329,31 грн. відповідно до наданих розрахунків.

Також ОСОБА_3 вказує, що у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором позики, їй завдано також і моральну шкоду. Так, було порушено її нормальний уклад життя, звичайний режим користування належним їй майном. Внаслідок неотримання значної суми коштів у визначений договором строк, позивач вимушена була здійснювати додаткові витрати, шукати шляхи захисту свого порушеного права. Дані питання потребували додаткових хвилювань, переживань, витрачання часу. Додаткових переживань завдає той факт, що відповідач, прострочивши виконання зобов'язання, не вибачився. На плечі позивача лягли зусилля, направлені на захист своїх порушених прав у судовому порядку, що потребувало додаткових зусиль до організації власного життя та позначилось на її матеріальному становищі. Моральну шкоду ОСОБА_3 оцінює в 5 000 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь 121 379,31 грн., з яких: основна сума боргу 112 050 грн.; 3 % річних за користування чужими коштами за період з 01.12.2012 року по 09.09.2015 року 9 329,31 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди - 5 000 грн., та судові витрати.

Крім того, в поданій у жовтні 2015 року заяві ОСОБА_3 просила поновити строк позовної давності, пропущений нею з поважних причин (а.с. 28-30).

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 19 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія перевіряє зазначене рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із положень ст.ст. 256, 257, 267 ЦК України, визнав заявлені позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу та 3% річних обґрунтованими та вважав за необхідне відмовити у їх задоволенні у зв'язку з пропуском строку позовної давності, зазначивши, що під час судового розгляду не знайшли свого доказового підтвердження посилання позивача на виконання відповідачем зобовязань за договором позики від 18 січня 2010 року до листопада 2012 року, у поданій заяві про поновлення строку позовної давності відсутні посилання на поважні причини пропуску позовної давності, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що строк для звернення до суду з позовом пропущено з поважних причин.

Крім того, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди. При цьому суд виходив із того, що положення ст.ст.1049,1050 ЦК України, якими встановлена відповідальність за порушення зобов'язань за договором позики, а також укладений між сторонами договір позики у формі розписки не передбачають відшкодування моральної шкоди у разі порушення зобов'язання за договором позики.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів і в повній мірі відповідають вимогам закону.

Так, відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За положеннями статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики можебути оплатним, тобто таким, що передбачає сплату процентів за користування сумою позики, або безоплатнимякщо виконання позичальником зобовязання обмежується поверненням боргу.

Правила щодо сплати процентів від суми позики містяться у ст. 1048 ЦК України.

За положеннями ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За положеннями ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За нормами ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а відповідно до ч. 5 цієї статті за зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 18 січня 2010 року між ОСОБА_3, як позикодавцем, та ОСОБА_4, як позичальником, укладений договір позики у формі розписки. Згідно з умовами вказаного договору ОСОБА_4 отримав у борг від ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 5 000,00 доларів США на строк до 18 червня 2010 року зі сплатою 4 % щомісяця (а.с. 7).

Сам факт написання розписки відповідач не оспорює.

ОСОБА_4 у вищевказаний строк суму позики не повернув.

З цим позовом ОСОБА_3 звернулась до суду 10.09.2015р. (а.с. 2-6).

За встановлених обставин висновок суду про пропуск позивачем строку позовної давності є обґрунтованим. Також, враховуючи, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що строк для звернення до суду з позовом пропущено з поважних причин, що відповідач виконував зобовязання за договором позики від 18 січня 2010 року до листопада 2012 році, та наявність заяви відповідача про застосування наслідків пропуску строку, відмова у задоволення позову в частині стягнення основної суми боргу та 3% річних з підстав пропуску строку позовної давності відповідає вимогам чинного законодавства.

Крім того, стаття 611 ЦК України визначає правові наслідки порушення зобовязання, зокрема, п. 4 ч. 1 цієї статті передбачає відшкодування збитків та моральної шкоди.

Аналіз змісту наведеної вище статті приводить до висновку, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди в договірних правовідносинах можливе виключно у випадках, що прямо передбачені законом, а також, якщо умови про відшкодування передбачені у договорі.

Так як положення ст.ст.1049,1050 ЦК України, якими встановлена відповідальність за порушення зобов'язань за договором позики, а також укладений між сторонами договір позики у формі розписки не передбачають відшкодування моральної шкоди у разі порушення зобов'язання за договором позики, то рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди також в повній мірі відповідає вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про необхідність задоволення позову у звязку з тим, що нею не пропущено строк позовної давності звернення до суду з позовом, є повторенням обставин, якими позивач обґрунтовувала свої позовні вимоги, та повторенням доводів заяви про поновлення строку позовної давності, всебічна оцінка яким була дана судом першої інстанції, і зводяться лише до особистої незгоди з висновками суду щодо їх оцінки.

В апеляційній скарзі позивач наголошує на порушенні судом норм процесуального права, а саме на тому, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про долучення до матеріалів справи речового доказу аудіозапису, чим позбавив позивача надати доказове підтвердження доводів, викладених у заяві про поновлення строку позовної давності. Вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, оскільки відповідно до журналу судового засідання від 19.10.2015р., технічного запису судового засідання від 19.10.2015р., матеріалів справи, клопотання про долучення аудіозапису позивачем взагалі заявлено не було.

Доводи апеляційної скарги щодо помилкового висновку суду в частині відмови у стягненні моральної шкоди не знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи з мотивів, викладених вище в цій ухвалі.

Інші докази та обставини, на які посилається ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права, висновки суду є повністю мотивованими і підстав для сумніву у їх обґрунтованості не вбачається.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Крім того, у разі відмови ОСОБА_3 у задоволенні її апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, остання не має права на компенсацію за рахунок відповідача судових витрат у вигляді судового збору, понесених нею при подачі цієї скарги до апеляційного суду.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 19 жовтня 2015 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: